Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

справа № 287/721/20

провадження № 51-251км23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020060260000001, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ВирокомОлевського районного суду Житомирської області від 23 травня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 296 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди та відмовлено в позовній вимозі про стягнення майнової шкоди.

Також до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та відповідно до ч. 5 ст. 194Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) покладено на нього обов`язки: 1) прибувати за кожною вимогою до суду; 2) не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання, а також роз`яснено ОСОБА_6 наслідки невиконання покладених на нього обов`язків.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що 27 грудня 2019 року приблизно о 23-й год. 00 хв. у кафе-барі «Старе місто», розташованого по вул. Свято-Воздвиженській, 2-а в м. Олевську Житомирської області,

з ОСОБА_8 у нього виник словесний конфлікт і він, показуючи своє зневажливе ставлення до існуючих в суспільстві загальних правил поведінки та моральності, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, безпричинно, в присутності інших відвідувачів закладу почав грубо виражатися образливою лайкою до ОСОБА_8 і кидати в його бік скляний посуд.

Після чого ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_8 , який перебував біля барної стійки в кафе-барі «Старе місто», та умисно завдав йому один удар правою рукою в область голови. Від отриманого удару ОСОБА_8 втратив рівновагу та впав на підлогу. ОСОБА_6 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень, підійшов до ОСОБА_8 , який перебував у напівсидячому положенні, та наніс останньому один удар правою ногою в область голови, а саме в ділянку лівого ока, в результаті чого заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, які призвели до стійкої втрати працездатності, більш як на одну третину, а саме на 35 % та за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що не були загрозливими для життя, але належать до тяжких за кінцевим результатом та наслідками.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує на відсутність у справі доказів заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили втрату функцій органу чи стійку втрату працездатності, не менше як на одну третину. Посилається на ухвалення вироку з порушенням вимог статей 242, 370, ч. 3 ст. 374 КПК і вважає, що його мотивувальна частина не містить висновків про доведеність винуватості в частині засудження за ч. 1 ст. 121 КК. Вказує, що всупереч вимогам статей 370 409 419 КПК апеляційний суд не навів в ухвалі мотивів, з яких залишив без задоволення доводи його апеляційної скарги, зокрема, про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження й не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Вважає, що відповідно до приписів статей 7 84 86 87 КПК та, з огляду на недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права, висновки експерта № 7 від 30 березня 2020 року та № 32

від 07 квітня 2020 року є недопустимими доказами. На думку засудженого, апеляційний суд в повній мірі не перевірив вищевказані доводи, залишив поза увагою те, що медичні документи, які лягли в основу судово-медичних експертиз, під час досудового розслідування не були зібрані і судом не досліджувались. Вказує, що ці медичні документи речовими доказами у кримінальному провадженні не визнавались й на виконання вимог ст. 290 КПК стороні захисту не надавались і у розпорядження експерта не направлялись. Посилається на порушення вимог ч. 2 ст. 102 КПК, зазначаючи, що у висновках експерта № 7

від 30 березня 2020 року та № 32 від 07 квітня 2020 року відсутні підписи особи, вказаної у їх вступних частинах, а саме потерпілого, і ці висновки не містять відомостей про попередження експерта ОСОБА_9 про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 387 КК і про направлення йому медичних документів. На думку засудженого, слідчим не виконано покладених на нього обов`язків згідно з ч. 3 ст. 223 КПК і в постановах про призначення судово-медичних експертиз не роз`яснено експерту його права та обов`язки, не попереджено про встановлену законом відповідальність. Зазначає про неповноту судового розгляду, безпідставне відхилення клопотань сторони захисту про призначення повторної судово-медичної експертизи, визнання висновку експерта № 7 від 30 березня 2020 року недопустимим доказом і невиконання судом власного рішення про повторний виклик і допит свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Стверджує про порушення порядку повідомлення йому про підозру, не погоджується з висновками апеляційного суду про неспроможність доводів його апеляційної скарги про те, що він статус підозрюваного не набув, вказуючи, що вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що покарання призначено йому з порушенням вимог статей 66 75 КК і не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Зазначає, що суд не врахував обставини, що пом`якшують покарання. Вказує на упередженість висновків апеляційного суду про відсутність підстав для застосування до нього положень статей 69 75 КК, зокрема, про намагання викривити обставини заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Водночас просить врахувати долучені до касаційної скарги матеріали, що його характеризують, а саме копії свідоцтва про шлюб і свідоцтва про народження його сина - ОСОБА_13 , характеристику з місця роботи, довідку, згідно з якою ОСОБА_14 знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області з 08 серпня 2015 року і одержує пенсію за віком. Крім того, на думку засудженого, апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_15 і не навів мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали. Крім того, засуджений не погоджується з тим, що апеляційний суд відмовив йому в зменшенні розміру відшкодування моральної шкоди, пославшись на порушення нормальних життєвих зав`язків і втрату зору на одне око. Вказує, що при задоволенні цивільного позову суд першої інстанції не в повній мірі виходив із засад розумності, виваженості і справедливості, не оцінив докази відповідно до вимог ст. 94 КПК, не обґрунтував і не мотивував свого рішення в цій частині.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_7 просили касаційну скаргу задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Потерпілий ОСОБА_8 заперечував щодо задоволення касаційної скарги.

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_8 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 вбачається, що він не погоджується із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження та вказує на неповноту судового розгляду, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Отже, при розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК.

При цьому суд першої інстанції дослідив і послався у вироку на:

- показання обвинуваченого ОСОБА_6 , котрий вину визнав і надав показання про обставини, за яких вчинив вказані злочини, та потерпілого ОСОБА_8 про те, що 27 грудня 2019 року в кафе «Старе місто» ОСОБА_6 став безпричинно його ображати, кидав скляний посуд, а потім завдав удари в голову, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження і у нього було травмоване ліве око;

- показання свідка ОСОБА_16 , яка в судовому засіданні пояснила, що відпочиваючи в кафе «Старе місто», ОСОБА_6 не сподобалось, як потерпілий на нього дивиться, і він почав кидати скляний посуд, стався конфлікт. ОСОБА_8 нікого не чіпав, пішов до барної стойки, щоб розрахуватися, і там ОСОБА_6 вдарив потерпілого ногою в обличчя, далі відвідувачі розборонили бійку;

- показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12. ОСОБА_18 та ОСОБА_10 , дані протоколу огляду місця події з фототаблицею, протоколів проведення слідчих експериментів з фототаблицями за участю підозрюваного ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_8 , свідківОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 і ОСОБА_17 ;

- дані висновків експерта № 7 від 30 березня 2020 року і № 32 від 07 квітня 2020 року, відповідно до яких виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді субкон`юктивального розриву склери лівого ока з випадінням оболонок, гіфеми лівого ока, тотального гемофтальму лівого ока, відшарування судинної оболонки лівого ока, відшарування сітківки лівого ока, травматичної афакії лівого ока призвели до стійкої втрати працездатності, більш як на одну третину, а саме

на 35 % та за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що не були загрозливими для життя, але належать до тяжких за кінцевим результатом та наслідками. Ці тілесні ушкодження могли утворитися від одноразового удару обутою ногою або одноразового удару кулаком в область обличчя, не виключена можливість їх виникнення за обставин, вказаних свідком ОСОБА_16 при проведенні за її участю слідчого експерименту.

Отже, дослідивши та оцінивши вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні хуліганства та заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило втрату функцій органу, поєднане зі стійкою втратою працездатності, не менш як на одну третину.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги засудженогоОСОБА_6 про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а самеч. 1 ст. 121 КК, є безпідставними.

Вирок суду відповідає вимогам статей 370 374 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

ДіїОСОБА_6 за ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковані судом правильно.

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з доводами касаційної скарги засудженогоОСОБА_6 про наявність підстав для визнання висновків вищевказаних судово-медичних експертиз неналежними та недопустимими доказами, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, доводи сторони захисту про визнання недопустимими доказами висновків експерта № 7 від 30 березня 2020 року і № 32 від 07 квітня 2020 року в зв`язку з тим, що їх отримано з порушенням порядку, встановленого КПК, вони містять припущення, відсутнє посилання на таку ознаку тяжкого тілесного ушкодження як «втрата функцій органу», а також експерту не роз`яснювались його права і обов`язки, він не був попереджений про кримінальну відповідальність, суди першої та апеляційної інстанцій належно перевіряли і в своїх рішеннях зазначили мотиви, з яких визнали ці доводи необґрунтованими.

Так, суди послалися на показання судово-медичного експерта ОСОБА_9 , котрий проводив вказані експертизи і в судовому засіданні підтримав свої висновки, пояснив, що досліджував медичні документи щодо стану здоров`я ОСОБА_8 і особисто його оглядав, при цьому керувався діючими Інструкціями та правилами проведення СМЕ. Крім того, експерт підтвердив, що у потерпілого було виявлено втрату зору на одне око, що згідно з положеннями Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень оцінюється як втрата органом його функцій, що призвело до стійкої втрати працездатності більше як на одну третину і відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Зміст висновків експерта № 7 від 30 березня 2020 року і № 32 від 07 квітня 2020 року відповідає положенням статей 101 102 КПК, у них містяться відомості про ознайомлення експерта ОСОБА_9 з правами та обов`язками експерта, передбаченими статтями 69 70 КПК, попередження про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 387 КК за відмову або ухилення від дачі висновку експерта та за дачу завідомо неправдивого висновку, а у висновку експерта № 7 від 30 березня 2020 року - й опис проведеного огляду потерпілого ОСОБА_8 (т. 2, а.п. 26-29).

Виходячи з наведеного, досліджених в судовому засіданні доказів, які в своїй сукупності підтверджують фактичні обставини вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, суди обґрунтовано визнали достовірними ці висновки експерта щодо характеру, локалізації, ступеня тяжкості тілесних ушкоджень і механізму їх отримання потерпілим ОСОБА_8 .

Поряд з тим судами було встановлено, що експерт отримав медичні документи від слідчого на підставі ухвали слідчого судді Олевського районного суду Житомирської області від 21 лютого 2020 року, якою зобов`язано головного лікаря Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського надати тимчасовий доступ до документів, що становлять лікарську таємницю, а саме до медичної картки (історії хвороби) хворого ОСОБА_8 та інших наявних медичних документів відносно останнього (рентген-знімки, довідки з діагнозом, довідки за результатами інструментальних досліджень), а також від потерпілого ОСОБА_8 .

Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року в справі № 754/14281/17, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Із копії протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 14 квітня 2020 року, яку долучив до доповнення апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_6 вбачається, що ознайомившись з матеріалами розслідування, обвинувачений та захисник ОСОБА_19 не подавали клопотань про надання їм для ознайомлення медичних документів, на підставі яких були проведені судово-медичні дослідження (т. 3, а.п. 24-26).

Під час судового розгляду сторона захисту також не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації.

Тому доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про те, що ці медичні документи одержано експертом в непроцесуальний спосіб, вони речовими доказами у кримінальному провадженні не визнавались і в порядку ст. 290 КПК стороні захисту не відкривались, суд їх не досліджував, є безпідставними.

Процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК, та правильність кваліфікації його дій, перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено.

Крім того, колегія суддів касаційного суду визнає безпідставними й доводи касаційної скаргизасудженого ОСОБА_6 про те, що зміст письмового повідомлення про підозру не відповідає вимогам ст. 277 КПК, у зв`язку з чим у даному кримінальному провадженні процесуального статусу підозрюваного, а відтак і обвинуваченого, він не набув.

Указані доводи апеляційний суд перевірив і визнав неспроможними, правильно зазначивши, що як убачається з повідомлення про підозру від 07 квітня 2020 року, органом досудового розслідування були дотримані вимоги статей 277 278 КПК

і у ньому міститься, зокрема, стислий виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6 , відомості про вручення йому повідомлення про підозру і пам`ятки про процесуальні права та обов`язки, а також про оголошення та роз`яснення прав підозрюваного.

Під час судового провадження та провадження з перегляду судових рішень в апеляційному порядку суди дотрималися вимог статей 10 22 КПК, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК.

Як убачається з журналу судового засідання від 23 травня 2022 року та звукозапису цього судового засідання, суд першої інстанції розглянув клопотання захисника ОСОБА_15 про призначення повторної судово-медичної експертизи і з наведенням мотивів обґрунтовано відмовив у його задоволенні (т. 2, а.п. 152-154).

Також колегія суддів касаційного суду не може погодитися й з доводами касаційної скаргизасудженого ОСОБА_6 про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок його суворості.

У цій частині засуджений вказує на порушення судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Відповідно до статей 50і 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду, тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні

ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча

й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50 65 КК врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, дані про особу винного, який за місцем проживання і за попереднім місцем роботи характеризується позитивно, на даний час не працює, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не інвалід, не депутат, раніше не судимий, на диспансерному обліку у нарколога та психіатра не перебуває, а також відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Водночас при призначенні покарання було взято до уваги й інформацію, надану обвинуваченим ОСОБА_6 , який в судовому засіданні стверджував, що на даний час він одружений та має на утриманні неповнолітню дитину, при цьому жодних доказів на підтвердження зазначеного суду не надав.

Враховуючи вищезазначене, з огляду на відношення обвинуваченого до вчиненого,відсутність обставин, що пом`якшують покарання, судвизнав за необхідне призначитиОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК покарання в мінімальному розмірі у виді позбавлення волі на строк п`ять років та вказав про неможливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, належно перевірив доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_15 , зокрема, про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК, недопустимість окремих доказів, неповноту судового розгляду і те, що суд повторно не допитав свідків, істотне порушення вимог КПК під час проведення досудового розслідування та судового розгляду цього провадження, надав на них вичерпні відповіді та навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався.

Поряд з тим апеляційний суд повно перевірив і доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , котрий просив пом`якшити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 121 КК очевидно несправедливим внаслідок суворості. Таке рішення апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_6 , хоча і відшкодував заподіяну матеріальну шкоду, в подальшому жодних дій для компенсації усієї шкоди не вживав, щирого каяття, жалю з приводу вчиненого та осуду своєї поведінки не висловлював, намагався викривити обставини заподіяння ним тілесних ушкоджень, перекладав часткову відповідальність на потерпілого.

З цими висновками апеляційного суду погоджується й колегія суддів касаційного суду і вважає, що з огляду на ступінь тяжкості злочину, передбаченого ч. 1

ст. 121 КК, вважати призначене ОСОБА_6 покарання явно несправедливим через його суворість підстав немає.

Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про неправильне вирішення цивільного позову є безпідставними.

При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції врахував характер та обсяг фізичних, душевних та психічних страждань потерпілого, завданих внаслідок отримання тілесних ушкоджень, які потребували тривалого часу для лікування, порушення нормальних життєвих зав`язків у зв`язку з втратою функцій органу зору, поєднаного зі стійкою втратою працездатності, не менш як на одну третину, і необхідності відшукувати додаткові зусилля в зв`язку з лікуванням.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд обґрунтовано ухвалив рішення про стягнення з обвинуваченого 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди потерпілому.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з цим рішенням, вказав про відсутність підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, як про це просили в апеляційних скаргах обвинувачений та захисник. При цьому апеляційний суд навів в ухвалі мотиви цього рішення, зазначивши, зокрема, що враховано порушення нормальних життєвих зв`язків у зв`язку з втратою зору на одне око, те, що потерпілий став інвалідом, тривалість моральних переживань і лікування, а також ступінь вини обвинуваченого.

Отже, цивільний позов суд вирішив відповідно до вимог статей 127-129 КПК. Розмір відшкодування моральної шкоди визначено судом із дотриманням положень ст. 23 Цивільного кодексу України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судового рішення, не встановлено.

Враховуючи вищезазначене, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3