Історія справи

Постанова

іменем України

15 лютого 2022року

м. Київ

справа № 930/733/20

провадження № 51-4116км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисників

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянув касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_8 ОСОБА_5 , захисника засудженого ОСОБА_9 - ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2021 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020240000045 від 31 січня 2020 року, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженця с.Карбівське Вінницької області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого,

та

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, уродженця смт. Нартекяй Литовської республіки, мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 186 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 12 квітня 2021 року засуджено:

- ОСОБА_9 за частиною 3 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців. На підставі частини 5 статті 72 КК ОСОБА_9 зараховано у строк покарання попереднє ув`язнення, а саме час з моменту затримання та перебування під вартою з 31 січня 2020 року. Міру запобіжного заходу, а саме взяття під варту, ОСОБА_9 залишено без зміни до вступу вироку в законну силу. Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з 31 січня 2020 року.

- ОСОБА_8 засуджено за частиною 3 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі частини 5 статті 72 КК ОСОБА_8 ухвалено зарахувати строк покарання попереднє ув`язнення, а саме час з моменту затримання та перебування під вартою з 31 січня 2020 року. Міру запобіжного заходу, а саме взяття під варту ОСОБА_8 залишено без зміни до вступу вироку в законну силу. Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з 31 січня 2020 року.

Як установлено судом та детально викладено у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 визнано винуватими та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

ОСОБА_9 , будучи засудженим Немирівським районним судом за частиною 3 статті 185 КК, звільнившись 07 грудня 2018 року з виправної колонії, у зв`язку із відбуттям строку покарання, за що судимість у встановленому законом порядку не знята та не погашена, на шлях виправлення не став та вчинив новий умисний злочин проти власності.

Так, 31 січня 2020 року о 04:30 ОСОБА_9 попередньо домовившись з

ОСОБА_8 про вчинення таємного злочину проти власності, з проникненням у житло, прийшли до домоволодіння, яке належить ОСОБА_10 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реалізовуючи спільний, обумовлений раніше, злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна, керуючись корисливим мотивом, діючи разом з ОСОБА_8 , проникли на територію вказаного домогосподарства.

У подальшому, ОСОБА_8 , діючи разом із ОСОБА_9 , продовжуючи виконувати спільний злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднаний з проникненням у житло, проникли до вказаного будинку. Перебуваючи в будинку, ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_9 із кишені куртки ОСОБА_11 , яка висіла на вішалці у коридорі, викрали грошові кошти у розмірі 120 грн. Після чого, ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_9 проникли до спальної кімнати, де в цей час спав ОСОБА_11 , звідки ОСОБА_9 викрав мобільний телефон

ОСОБА_11 марки «Xiaomi» моделі «Redmi 7 2/16GB CometBlue», вартість якого згідно висновку судово-товарознавчої експертизи, становить 2570,40 грн, а ОСОБА_8 пройшов до наступної спальної кімнати, де в цей час спав ОСОБА_12 , звідки ОСОБА_8 викрав шкіряну сумку ОСОБА_11 , в якій знаходився мобільний телефон ОСОБА_12 марки «Nokia» моделі «215», вартість якого згідно висновку судово-товарознавчої експертизи, становить 208 грн.

Покидаючи спальну кімнату, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 випадково розбудили

ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , які підвівшись з ліжка, розуміючи, що в будинку знаходяться сторонні особи, розпочали переслідувати ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з метою затримання останніх.

ОСОБА_9 та ОСОБА_8 розуміючи, що їх таємні злочинні дії виявленні сторонніми особами, а злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна не доведений до кінця, усвідомлюючи, що продовження своїх злочинних дій переросте у відкрите викрадення чужого майна, не реагуючи на зауваження ОСОБА_11 та ОСОБА_13 щодо припинення протиправних дій, бажаючи все одно заволодіти викраденим майном та зникнути з місця вчинення злочину, покинули даний житловий будинок, а викраденим розпорядилися на власний розсуд.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2021 року вказаний вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_8 ОСОБА_5 ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що, на його переконання, потягло за собою залишення необґрунтованого та незаконного обвинувального вироку суду першої інстанції в силі, на підставі частини 1 статті 412, пунктів 1, 2 частини 1 статті 413, пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 438 КПК.

Захисник вважає, що в ухвалі апеляційного суду щодо ОСОБА_8 не викладено належних мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при спростуванні доводів його апеляційної скарги у частині незаконності вироку суду першої інстанції щодо недостатності належних та допустимих доказів вини ОСОБА_8 за частиною З статті 186 КК.

Зокрема, захисник стверджує, що визнаючи винним ОСОБА_8 , а також і ОСОБА_9 , за частиною 3 статті 186 КК, суд першої інстанції прийшов, на його думку, до хибного твердження, зазначаючи, що саме проникли вони до будинку з метою вчинення таємного викрадення чужого майна.

Крім того, зазначає, що потерпілі та свідок не вказували у своїх показах про домовленість ОСОБА_8 про скоєння грабежу чи крадіжки із будинку, а в самому будинку останній скоїв відкрите протиправне викрадення чужого майна. Разом з цим, захисник вважає можливим кваліфікувати дії ОСОБА_8 за частиною 1 статі 162 КК.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_9 - ОСОБА_6 ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Вважає, що ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_9 є незаконною та підлягає скасуванню через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що, на його переконання, потягнуло за собою залишення необґрунтованого та незаконного обвинувального вироку суду першої інстанції в силі, на підставі частини 1 статті 412, пунктів 1, 2 частини 1 статті 413, пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 438 КПК.

Вважає невиконаними апеляційним судом вимог статті 419 КПК, оскільки ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_9 не містить достатніх та належних мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при спростуванні доводів його апеляційної скарги.

Зокрема, вважає хибними висновки апеляційного суду викладені в ухвалі апеляційного суду про правильність висновків суду першої інстанції щодо доказів досліджених судом при розгляді справи, їх узгодженості між собою, доведеності вини засуджених за частиною 3 статті 186 КК.

Стверджує, що суд першої інстанції зовсім не навів аргументів на спростування показів засуджених, які взагалі заперечували корисливий мотив в своїх діях.

Вважає, що суд в описовій частині вироку не зазначає, якими конкретно доказами, наданими стороною обвинувачення, спростовуються їх показання, а проаналізувавши показання потерпілих та свідків, жоден із вказаних осіб не зазначає, що ОСОБА_14 попередньо домовився про скоєння грабежу чи крадіжки із будинку, а в самому будинку ОСОБА_9 скоїв відкрите протиправне викрадення чужого майна.

При цьому, вказує, що письмові докази також не доводять поза розумним сумнівом вину ОСОБА_9 в скоєнні грабежу.

Стверджує, що факт проникнення до будинку шляхом розбиття віконного скла за допомогою металевого лома, що супроводжується шумом розбиття скла, тривале перебування в будинку з метою відшукування та вживання їжі, спростовує доводи сторони обвинувачення про проникнення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за попередньою змовою з метою таємного викрадення майна та підтверджує покази ОСОБА_9 про намір прибути в приміщенні певний проміжок часу, так як з відділу поліції їх відпустили в період з 3 до 4 год ранку 31 січня 2020 року, тобто в зимовий період і доїхати додому в с.Нижча Кропивна у них не було можливості через відсутність транспорту.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, які підтримали касаційні скарги, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи, наведених в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на наступних підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до частини 2 статті 433 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Крім того, враховуючи вимоги пункту 1 частини 1 статті 425 КПК, в якій зазначено про право захисника подати касаційну скаргу у частині, що стосується інтересів засудженого, касаційний суд розглядає касаційній скарги захисника ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду лише в частині, що стосується засудженого ОСОБА_8 , а захисника ОСОБА_6 в частині, що стосується засудженого ОСОБА_9 .

Залишаючи незмінним вирок суду першої інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг сторони захисту, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вірно кваліфіковані за частиною 3 статті 186 КК.

Апеляційний суд ствердив, що вході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , домовившись про проникнення до будинку одразу почали його оглядати з метою відшукування цінних речей, грошей, що свідчить про наявність корисливої мети при проникненні до будинку. В подальшому, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , будучи виявлені потерпілими ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , тримаючи при собі викрадені речі, свої протиправні дії не припинили та з метою доведення злочину до кінця, усвідомлюючи що їхні протиправні дії викриті сторонніми особами, бажаючи все одно заволодіти чужим майном з місця події зникли, а потерпілі у свою чергу усвідомлювали факт вчинення протиправного заволодіння їхнім майном та як бачили своє майно у засуджених.

Апеляційний суд вважав, що обставини відкритого викрадення майна потерпілих також підтверджується їх поясненнями, а у потерпілих немає підстав для обмови засуджених, а їх показання повністю узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження.

Апеляційний суд не погодився в запропонованою стороною захисту версією подій проникнення до будинку з метою зігрітись, вважаючи її як спосіб захисту, з метою уникнення ними відповідальності за скоєння більш тяжкого злочину, так як вона повністю спростовується доказами у кримінальному провадженні.

Такий висновок апеляційного суду відповідає встановленим обставинам за матеріалами кримінального провадження.

Всупереч доводам захисників, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, ухвалюючи рішення, з дотриманням вимог статей 86,87 94 КПК зробив аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов по суті правильного висновку про те, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й належними доказами вчинення ОСОБА_9 та ОСОБА_8 суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною 3 статті 186 КК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджені визнані винуватими за вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого частиною 3 статті 186 КК, а саме відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із проникненням у житло.

Пред`явлене обвинувачення частково визнано засудженими, а саме у відкритому викраденні чужого майна без проникнення у будинок.

Всупереч таким показанням засуджених сторона обвинувачення підтвердила пред`явлене обвинувачення за частиною 3 статті 186 КК як показаннями потерпілих та свідків, які підтвердили встановлені обставини, так і письмовими доказами, а саме: протоколами пред`явлення особи для впізнання, огляду місця події, висновком експертизи, тощо.

З вказаних доказів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що засуджені проникли до житлового будинку за попередньою домовленістю, маючи корисливий умисел.

У суду апеляційної інстанції не було обґрунтованих підстав вважати, що засуджені проникли до будинку без попередньої домовленості між собою, а умисел на викрадення майна у них виник вже під час перебування у будинку.

Зміст та об`єм вказаних доказів сторона захисту в судах першої та апеляційної інстанціях у порядку статті 22 КПК не оспорювали та будь-яких доказів на спростування пред`явленого обвинувачення не надавали.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відповідно до статті 91 КПК установив усі обставини для доведення пред`явленого обвинувачення засудженим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 поза розумним сумнівом.

Ухвала апеляційного суду у відповідності до вимог статті 419 КПК належним чином мотивована та обґрунтована.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг захисників засуджених. Відтак, ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою.

На підставі наведеного, керуючись статтями 433 434 436 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2021 року щодо засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги їх захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3