Історія справи

Постанова ККС ВП від 06.11.2019 року у справі №208/1785/18

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 208/1785/18

провадження № 51-3050км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Фоміна С. Б.,

суддів Ковтуновича М. І., Луганського Ю. М.,

секретаря

судового засідання Фунікової О. В.

за участю:

прокурора Ковальчука О. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 19 листопада 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040160000123 щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпродзержинська, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 листопада 2018 року, який залишено без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та призначено покарання "у виді трьох позбавлення волі" (цитується відповідно до вирокуЗаводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 листопада 2018 року) На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "Дніпровагонмаш" матеріальну шкоду на загальну суму ~money0~

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні та речових доказів у справі.

Згідно з вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 листопада 2018 року 05 січня 2018 року ОСОБА_1, перебуваючи на території безрейкового цеху ПрАТ "Дніпровагонмаш", де на час подій працював на посаді водія автомобільних засобів, із корисливих мотивів проник до службового приміщення і таємно викрав з металевого сейфа майно, що належало ПрАТ "Дніпровагонмаш ", а саме скретч-карти на паливо фірми "Авіас": дизельного палива "Energy" на загальну кількість 2100 л., скретч-картки бензину А-95 на загальну кількість 600 л., скретч-картки бензину А-92 "Energy" на загальну кількість 200л., після чого з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, заподіявши ПрАТ "Дніпровагонмаш" матеріальної шкоди на загальну суму ~money1~

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Засуджений ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі просив змінити вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 листопада 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року в частині вирішення цивільного позову. Задовольнити цивільний позов ПрАТ "Дніпровагонмаш" частково в розмірі фактично понесених збитків, а саме ~money2~

Посилався на те, що вважає недоведеним факт привласнення пального на загальну суму ~money3~, та зазначив, що завдав збитків підприємству саме на суму ~money4~

Вважає, що в інвентаризації брали участь заінтересовані особи, а тому суму збитків значно збільшено.

Зазначив, що районний суд цивільного позову не розглянув та не встановив підстав і розмірів збитків, а лише послався на висновок судово-товарознавчої експертизи №693-18 від 12 лютого 2018 року, де експерт встановив вартість одного літра пального. Засуджений не заперечує вартості літра пального, проте заперечує кількість викраденого пального.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновків суду щодо доведеності вини засудженого та кваліфікації його дій, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в апеляційному суді у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Зазначив, що суд першої інстанції допустив порушення вимог ст.ст. 65, 73 КК, не визначивши чітко та категорично міри покарання ОСОБА_1, а апеляційний суд не виправив цього недоліку шляхом ухвалення нового вироку, про що просив прокурор в апеляційній скарзі.

Не погоджується із застосуванням до ОСОБА_1 звільнення від відбування покарання з випробуванням. Зазначив, що суд не врахував ступеня тяжкості вчиненого злочину; суб'єктивне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого злочину, який спочатку винним себе у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, а потім пояснив, що визнає переведення в готівку для себе лише 200 л. пального; тяжкості наслідків та розміру заподіяної шкоди, яку засудженим не відшкодовано; позицію представника потерпілого, який наполягав на призначенні покарання з позбавленням волі.

Звертає увагу на невідповідність зазначеного в мотивувальній та резолютивній частинах вироку місцевого суду по батькові обвинуваченого: у мотивувальній частині - "ОСОБА_1 ", у резолютивній частині - "ОСОБА_1", яку самостійно не усунув суд першої інстанції в порядку, передбаченому ст. 379 КПК, та апеляційний суд на підставі скарги.

Вважає, що порушено вимоги п. 2 ч. 4 ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки у резолютивній частині обвинувального вироку не наведено рішення про цивільний позов.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та його захисники - Бразалук О. О. та Іщенко С. І. надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутності та підтримали доводи викладені у касаційній скарзі ОСОБА_1

Прокурор у судовому засіданні підтримав доводи, зазначені у касаційній скарзі прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції. Просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. У задоволенні касаційної скарги засудженого просив відмовити у зв'язку з її необґрунтованістю.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.

Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Висновків суду про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК прокурор та засуджений у касаційних скаргах не оспорюють, однак оскаржуючи цивільний позов в частині завдання збитків засуджений не погоджується з доведеністю винуватості та фактичні обставини справи, що не є предметом касаційного розгляду.

Згідно зі ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Крім того ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог ст. 412 КПК , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як регламентовано ч. 1 ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (ч. 2 ст. 370 КПК).

Згідно зі ст. 73 КК строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 374 КПК у разі визнання особи винуватою в резолютивній частині вироку зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбування покарання; рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі їх застосування; рішення про призначення неповнолітньому громадського вихователя; рішення про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру; рішення про цивільний позов; рішення про інші майнові стягнення і підстави цих рішень; рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації; рішення про відшкодування процесуальних витрат; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження; рішення про залік досудового тримання під вартою; строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості.

Вища судова інстанція України звертала увагу на необхідності точного виконання вимог КПК до змісту резолютивної частини обвинувального вироку, яка повинна бути викладена чітко і ясно, щоб при виконанні вироку не виникало сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом, та змісту інших рішень, викладених у цій частині вироку (пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1990 року № 5 "Про практику виконання судами України законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку").

Згідно з пунктом 13 зазначеної вище Постанови Пленуму вирок, постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог КПК.

Зважаючи на те, що наспіх, непослідовно, неохайно написаний вирок може викликати сумніви в його законності, обґрунтованості і справедливості, судді повинні постійно вдосконалювати стиль написання вироку, який повинен бути викладений офіційно-діловою мовою, юридично грамотно, з коротким, точним і ясним описом обставин справи, результатів дослідження доказів і висновків суду.

З огляду на вказане колегія суддів визнає обґрунтованими доводи прокурора, висловлені у касаційній скарзі, про те, що відсутність часових параметрів призначеного ОСОБА_1 покарання, помилки у написанні його по батькові, відсутність рішення про цивільний позов свідчать про недодержання вимог матеріального та процесуального законодавства України, що має бути виправлено судом апеляційної інстанції, на чому і наполягав прокурор, звертаючись зі скаргою до Дніпровського апеляційного суду.

Доводи прокурора щодо неправильності застосування ст. 75 КК є безпідставними, з наступних причин.

Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Як убачається з судових рішень, призначаючи покарання, суд врахував:

- ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до статті 12 КК є тяжким злочином;

- відсутність обставин, що обтяжують відповідальність засудженого в силу ст. 67 КК;

- обставиною, що пом'якшує відповідальність відповідно до ст. 60 КК суд визнав наявність малолітньої дитини на утриманні.

- дані про особу обвинуваченого, який має дружину, неповнолітню дитину на утриманні, отже міцні соціальні зв'язки, вперше притягається до кримінальної відповідальності, задовільно характеризується в побуті, на обліку у лікаря нарколога не перебуває.

Саме з урахуванням зазначених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що виправлення і перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, тому призначив покарання із застосуванням ст. 75 КК. При цьому суд зазначив, що саме таке покарання є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нового злочину.

За результатами розгляду касаційної скарги засудженого ОСОБА_1. Суд дійшов висновку про необхідність її часткового задоволення з огляду на таке.

Як зазначено вище, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (частина 1 статті 433 КПК).

Таким чином, Суд не має повноважень щодо оцінки достовірності висновків про розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до копії акта огляду службового автомобіля "KIA Carenes", у засудженого було виявлено та вилучено 14 талонів на пальне, три з яких не було використано та було повернуто підприємству.

Таким чином, у цьому кримінальному провадженні мала місце кримінально-правова реституція, як одна із форм відшкодування шкоди, а отже, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у будь-якому випадку не може збігатися з розміром шкоди, яка підлягає відшкодуванню за результатами розгляду цивільного позову. На думку Суду, це свідчить про розгляд і вирішення цивільного прозову в кримінальному провадженні неналежним чином, на що вказують і прокурор, і засуджений у своїх касаційних скаргах.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, ретельно використовуючи усі процесуальні можливості та дотримуючись положень процесуального закону, прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. Б. Фомін М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський