Історія справи

Постанова

Іменем України

02 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 727/9507/17

провадження № 51-10221 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Остапука В. І.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О. О.,

прокурора Деруна А. І.,

захисника КолесникаВ. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Колесника В. О., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 02 липня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260040000820, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1), раніше судимоговироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2017 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України на 3 роки позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 5 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 02 липня 2018 року ОСОБА_2 засуджено: за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 5 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, яке є його власністю, крім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців із конфіскацією майна, яке є його власністю, крім житла. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового складання покарання за вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 11 жовтня 2017 року, призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна, яке є його власністю, крім житла.

Вирішено цивільні позови, питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_2 засуджено за те, що він, 26 березня 2016 року, в період часу з 16.00 до 19.00 год., попередньо заволодівши ключами від квартири АДРЕСА_2, проникнув до неї та таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_3, спричинивши останній матеріальну шкоду на загальну суму 20400 грн.

Крім того, 20 червня 2017 року, в період часу з 13.30 год. до 14.30 год., ОСОБА_2, через незачинене вікно, проник у приміщення квартири № АДРЕСА_3, звідки повторно, таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_4, спричинивши останній матеріальну шкоду на загальну суму 752 172, 93 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Колесник В. О. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вказує на допущені, на його думку, судами обох інстанцій істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування судових рішень. Зазначає, що в порушення вимог ст. 91, 92, п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України у вказаному провадженні не було призначено експертизу для визначення вартості викраденого майна, а висновки суду першої інстанції щодо розміру завданої шкоди є припущеннями, які ґрунтуються на недопустимих та неналежних доказах і з огляду на це, на думку захисника, дії ОСОБА_2 за епізодом крадіжки майна потерпілої ОСОБА_4 необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки шкода завдана у великому розмірі. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Під час касаційного розгляду захисник підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор під час касаційного розгляду не підтримав подану касаційну скаргу захисника та вважав, що підстави для її задоволення відсутні.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно зіст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі захисника не оспорюються.

Зі змістуст. 370 КПКУкраїни, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З урахуванням вищезазначених вимог закону, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень щодо ОСОБА_2, суд касаційної інстанції виходить із установлених фактичних обставин, викладених у цих судових рішеннях.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

У зв'язку з вищезазначеним, при вирішенні питання про винуватість обвинуваченої особи не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце, та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.

Європейський Суд з прав людини у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» .

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні було зроблено не в повному обсязі.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 не заперечував сам факт вчинення крадіжки майна потерпілої ОСОБА_4 та завдану злочином матеріальну шкоду, проте заперечував саме викрадення золотого ланцюжка, плетіння у вигляді коси, довжиною 30 см, вагою 100 г і кільця виготовленого з італійського золота, у вигляді круга, на якому розміщені камінь темного кольору (по середині) і по кругу камені білого кольору «діаманти», вагою 7 г та їх вартість.

Про ці обставини зазначав захисник у своїй апеляційній скарзі, яка за змістом є аналогічною касаційній скарзі, та вказував на незаконність і необґрунтованість вироку місцевого суду, з точки зору правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 185 КК України, оскільки на його думку, всупереч ст. 91 КПК України, в даному кримінальному провадженні, не встановлено точної (підтвердженої) вартості, поза будь-яким розумним сумнівом, вищезазначених двох золотих виробів, а тому виходячи з цього, його дії необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 185 КК України, враховуючи невизнання останнім факту крадіжки золотого ланцюжка, плетіння у вигляді коси, довжиною 30 см, вагою 100 г та кільця виготовленого з італійського золота, у вигляді круга, на якому розміщені камінь темного кольору (по середині) і по кругу камені білого кольору «діаманти», вагою 7 г на загальну суму 300 000 грн., які об'єктивно, окрім припущень (відносно їх ваги та вартості) потерпілої ОСОБА_4, не підтверджені належними доказами.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема: короткий зміст вимог апеляційної скарги; встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.

Як зазначено в ч. 2 ст. 419 КПК України, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.

Апеляційний суд, при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_2 за апеляційної скаргою захисника Колесника В. О. цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався.

Так, важливе значення при кваліфікації злочинів проти власності має предмет, яким є чуже майно та яке, відповідно, має певну вартість. В залежності від вартості чужого (привласненого) майна і визначається, відповідно до примітки ст. 185 КК України, його вартість, що формулює кваліфікацію злочину за ч. 3, 4 або 5 цієї статті в залежності від завданої шкоди - значною, великою або особливо великою.

При оспорюванні факту викрадення ОСОБА_2 двох золотих виробів та їх вартості у потерпілої ОСОБА_4 суд повинен був підтвердити належними і об'єктивними доказами факт їх заволодіння засудженим та обов'язково їх вартість, і в залежності від цього вирішити питання про правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 або з їх врахуванням, або без їх врахування.

Не дослідивши із дотриманням ст. 23 КПКУкраїни обставини, які входять до об'єктивної сторони складу згаданого злочину та в силу ст. 91 цього Кодексупідлягають обов'язковому доказуванню у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що ставить під сумнів правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці діяння за ч. 5 ст. 185 ККУкраїни.

Виходячи з цього, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо правильності кваліфікації дій за ч. 5 ст. 185 КК України є непереконливим, з огляду на те, що він не спростовує доводів сторони захисту щодо відсутності факту викрадення двох золотих виробів і їх вартість.

За таких обставин рішення апеляційного суду як таке, що постановлене з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно ретельно перевірити усі доводи апеляційної скарги захисника Колесника В. О., дати на них вичерпні, вмотивовані відповіді й постановити судове рішення відповідно до вимог закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Колесника В. О. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2018 року щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. І. Остапук Л. Ю. Кишакевич В.В. Щепоткіна