Історія справи

Постанова

Іменем України

01 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 310/2316/17

провадження № 51-1212км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В. К.,

суддів Макаровець А. М., Марчук Н. О.,

за участю:

секретаря судового

засідання Кононської І.Є.,

прокурора Цигана Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні № 12017080130001181 щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 дня народження, громадянина України, уродженця м. Нікополь Дніпропетровської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін, а апеляційні скарги захисника Кривякіної В.В. та прокурора Полозюка Є. Ю. - без задоволення.

Суд визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, за який його було засуджено за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, ОСОБА_2 02 квітня 2017 року приблизно о 04:40, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на ділянці місцевості, розташованій між будинками №2/15 та №8 на вулиці Волі у місті Бердянську Запорізької області, підійшов до потерпілої ОСОБА_4 та за допомогою фізичної сили рук повернув її спиною до себе, після чого руками схопив її за передпліччя рук та став вести попереду себе. Намагаючись звільнитись від утримання, ОСОБА_4 обернулася до ОСОБА_2 та, завдавши йому удар в область паху, штовхнула на землю. Після цього, помітивши, що потерпіла ОСОБА_4 намагається втекти, ОСОБА_2, лежачи на землі, схопив її за праву ногу, внаслідок чого потерпіла впала, тим самим спричинив потерпілій ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження. У результаті його дій з кишені куртки, в яку була одягнута потерпіла, випав належний їй мобільний телефон «Samsung SM - J710FZDU».

Відразу після цього ОСОБА_2, реалізуючи свій злочинний намір на заволодіння чужим майном, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно, в умовах очевидності, в присутності потерпілої ОСОБА_4, яка усвідомлювала злочинний характер його дій, встав з землі та підняв належний останній мобільний телефон «Samsung SM - J710FZDU», вартістю 6 500 грн, з сім-картою оператора мобільного зв'язку «МТС», яка майнової цінності для потерпілої не становить, на рахунку якої знаходилось 27 грн, з картою пам'яті об'ємом 16 Гб, вартістю 100 грн, в чохлі вартістю 200 грн, та захисному склі вартістю 200 грн, а всього на суму 7 027 грн, тим самим його відкрито викрав.

Після цього ОСОБА_2 втік з місця вчинення злочину, завдавши потерпілій ОСОБА_4 майнову шкоду на суму 7 027 грн.

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався також у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, однак місцевий суд, зазначивши, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України є зайвою, виключив її з пред'явленого обвинувачення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить судові рішення скасувати, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суди в своїх рішеннях припустилися суперечності щодо мотивів та підстав виключення як зайвої кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 125 КК України, судові рішення є невмотивованими. Наголошує, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про виключення з пред'явленого обвинувачення ч. 1 ст. 125 КК України як зайву, дійшов такого висновку внаслідок вибіркового дослідження частини показань потерпілої, наданих під час досудового слідства слідчому судді та протоколу проведення слідчого експерименту за її участю, в резолютивній частині вироку не зазначено про виправдання ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України або про закриття кримінального провадження відносно нього, чим допущено істотне порушення кримінального процесуального закону, а апеляційний суд зазначені порушення не усунув, обмежився формальним посиланням у судових рішеннях на ті ж доводи, що і суд першої інстанції. Крім того прокурор вказав, що при призначенні покарання ОСОБА_2 суди не взяли до уваги дані про особу винного, відсутність пом'якшуючих покарання обставин, тяжкість вчиненого злочину, попередні судимості за скоєння аналогічних злочинів, часткове визнання вини, вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Циган Ю. В. не підтримав касаційної скарги, просив її залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Тобто, касаційний суд не наділений повноваженнями перевіряти судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги захисника Кривякіної В.В. та прокурора Полозюка Є. Ю., при цьому апеляційна скарга останнього за змістом аналогічна касаційній скарзі, в якій, зокрема, зазначено щодо допущеної судами першої та апеляційної інстанцій помилки при виключенні як зайвої кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що дії ОСОБА_2 охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК України не потребують.

Так, аргументуючи своє рішення суд апеляційної інстанції правильно вказав про те, що насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 КК України та додаткової кваліфікації за іншими статтями кримінального кодексу не потребують.

Зазначений висновок повністю узгоджується з роз'ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», відповідно до яких насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями Кримінального кодексу України не потребують.

Також, як убачається зі змісту обвинувального акту, дії ОСОБА_2, що виразилися у заподіянні тілесних ушкоджень потерпілій і заволодінні її майном, відбувалися одночасно. В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 повністю визнав вину у заволодінні телефоном потерпілої. Суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_4 та письмові докази, що були досліджені в судовому засіданні.

Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

За таких обставин твердження прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними.

Покарання, призначене ОСОБА_2, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, пропорційним, співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах захисника та прокурора доводам, у тому числі і тим, на які останній послався у касаційній скарзі зі змінами, й обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Доводи прокурора про допущення судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є слушними. Однак допущені місцевим судом порушення колегія суддів не може визнати такими, що є істотними і які тягнуть за собою безумовне скасування судових рішень, оскільки вони не вплинули на законність прийнятих судових рішень, які за своїм змістом є зрозумілими, справедливими та не порушують прав учасників судового провадження.

За змістом ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

При визначенні наявності таких порушень, зокрема, має враховуватись практика Європейського суду з прав людини, який у справі «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року вказав про те, що потребує поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона кримінального провадження не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини. Отже, визначаючи наявність підстав для скасування судового рішення, необхідним є забезпечення, наскільки це можливо, справедливої рівноваги між інтересами відповідної особи та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. К. Маринич А.М. Макаровець Н.О. Марчук