Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.02.2021 року у справі №922/1830/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/1830/20

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М. - головуючого, Жукова С. В., Ткаченко Н. Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.

представники учасників справи в судове засідання не з'явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківський, Донецькій та Луганській областях

на рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 (в частині стягнення грошових коштів в сумі 321 100,56 грн та судового збору у сумі 4816,52
грн)

у справі № 922/1830/20

за позовом ОСОБА_1

до:
1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях

2. Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області

про стягнення 325 691,17 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (далі - Відділення) (відповідач-1) та Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі - Управління) (відповідач-2) про стягнення з державного бюджету України грошових коштів, сплачених за договором купівлі-продажу від 17.05.2010 №1289 у розмірі 32
5691,17 грн, який розірвано в судовому порядку.

Позов обґрунтовано тим, що у зв'язку із розірванням в судовому порядку договору купівлі-продажу №1289 від 17.05.2010 та повернення у державну власність об'єкту приватизації, який є предметом зазначеного Договору, у відповідача як державного органу приватизації відповідно до положень пункту 3 "Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації, у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів", затвердженого постановою КМУ від 08.01.2001 № 32 (далі - Порядок № 32), пункту 133 Державної програми приватизації на 2000, 2001, 2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації" (далі - Державна програма приватизації на 2000-2002 роки), частини 9 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" виник обов'язок здійснити повторний продаж зазначеного об'єкту приватизації протягом року після повернення його у державну власність та за рахунок коштів, отриманих від такого продажу, за рішенням суду повернути позивачеві сплачені за об'єкт приватизації кошти. Проте, в порушення вимог законодавства повторний продаж об'єкта приватизації протягом року після його повернення до державної власності та на час подання позову відповідач не здійснив, у зв'язку з чим сплачені за нього позивачем грошові кошти в сумі 325
691,17 грн не повернуті, чим порушено права позивача.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

17.05.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (продавець, відповідач-1) та фізичною особою ОСОБА_1 (покупець, позивач) було укладено договір купівлі-продажу №1289, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бінус О. О. та зареєстровано в реєстрі за №1075 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору продавець продав покупцеві об'єкт групи Ж - базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться на балансі ВАТ "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок", за адресою: АДРЕСА_1, який було приватизовано шляхом продажу на аукціоні.

Згідно пункту 1.5. Договору об'єкт приватизації продано за 321 100,56 грн, у тому числі ПДВ - 53 516,76 грн.

За умовами Договору щодо порядку розрахунків за придбаний об'єкт приватизації розрахунки здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів у сумі 321 100,56 грн з рахунку покупця на рахунок продавця № 37186501900001 в ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011, код за ЄДРПОУ 23148337, одержувач: регіональне відділення ФДМУ по Харківській області.

Згідно з пунктом 2.4. Договору покупець зобов'язаний відшкодувати продавцю витрати, пов'язані з підготовкою об'єкта до приватизації, а саме: за послуги БТІ в сумі 1 167,00 грн без ПДВ, за проведення незалежної оцінки в сумі 2 000,00 грн без ПДВ, за інформаційні послуги в газеті "Слобідський край" в сумі 460,31 грн без ПДВ, за біржові послуги в сумі 963,30 грн без ПДВ на р/р 35210008000004 КЕКВ 1134 в ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011, код за ЄДРПОУ 23148337, отримувач: регіональне відділення ФДМУ по Харківській області.

Таким чином, загальна сума сплачених покупцем грошових коштів за Договором становить 325 691,17 грн.

У встановлені Договором строки ОСОБА_1, на виконання його умов, повністю сплатила грошові кошти за придбаний об'єкт приватизації на користь Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області. Вказаний факт не заперечувався Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області у заявах по суті справи та був встановлений судами під час розгляду інших судових спорів, пов'язаних з укладанням, виконанням та розірванням Договору (зокрема у справі №2014/4060/2012).

Як додатково встановлено апеляційним судом, в судовому засіданні представник Відділення підтвердив факт повної сплати ФОП ОСОБА_1 коштів за придбаний об'єкт приватизації за Договором.

За умовами Договору (розділ 3) передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцю у триденний строк після сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації. Передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття об'єкта приватизації покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Після сплати повної вартості об'єкта, сторонами Договору було підписано акт прийому-передачі від 16.07.2010 №973, після чого зареєстровано право власності ОСОБА_1 на комплекс за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав КП "Зміївське бюро технічної інвентаризації" від
09.12.2010, реєстраційний номер 4583910.

У подальшому рішенням апеляційного суду Харківської області від 28.05.2014 у справі № 2014/4060/2012 Договір був розірваний та зобов'язано ОСОБА_1 повернути об'єкт приватизації до державної власності.

З метою повернення об'єкту приватизації у державну власність, наказом Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області від 14.08.2014 №1759 було створено комісію з інвентаризації об'єкта групи Ж - бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться на балансі ВАТ "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок", за адресою: АДРЕСА_1.

На засіданні Комісії 01.09.2014 (протокол №23) було розглянуто надані інвентаризаційною комісією документи та проведено звіряння результатів інвентаризації (обстеження) об'єкта, проведених при приватизації і на дату набрання чинності рішення апеляційного суду Харківської області від 28.05.2014 та встановлено, що стан об'єкту не відповідає його стану на момент приватизації - зафіксована недостача та надлишок основних засобів. Зважаючи на це, комісією прийнято рішення про визначення вартості об'єкта та розміру збитків, завданих об'єкту приватизації шляхом проведення незалежної оцінки. Звіт про незалежну оцінку об'єкту приватизації було затверджено наказом РВ ФДМУ по Харківській області від 31.03.2017 № 696.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено з договору зберігання державного майна від 27.12.2018 № 117 (а. с. 41,42) укладеного між ФДМУ по Харківській області та Фермерським господарством "Альянс", а також з акту від
27.12.2018 приймання-передачі за договором про безоплатне зберігання державного майна (а. с. 43), що вартість державного майна, яке є об'єктом малої приватизації за Договором (купівлі-продажу від 17.05.2010 №1289), згідно зі звітом про оцінку, затвердженим наказом РВ ФДМУ по Харківській області від 31.03.2017 № 696, визначена суб'єктом оціночної діяльності ФОП Мокровим О. П. станом на
28.05.2014 становить 393 024 грн, тоді як вартість цього об'єкту на час його продажу за договором купівлі-продажу від 17.05.2010 №1289 згідно з пункту 1.3. цього Договору становить 291 909,60 грн.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності за державою на об'єкт розірваного договору купівлі-продажу було зареєстровано 24.03.2017. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34482445 від 28.03.2017 прийнято державним реєстратором Гончаренко О. А.

Органом приватизації, який проводив відчуження об'єкту приватизації за Договором купівлі-продажу №1289 від 17.05.2010 є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області.

Наказом Фонду державного майна України від 16.05.2019 № 467 "Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України" було утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м.

Харків, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області. Вказаним Наказом встановлено, що РВ ФДМУ по Харківській, Донецькій та Луганській областях є правонаступником майна, прав та обов'язків РВ ФДМУ по Харківській області, РВ ФДМУ по Донецькій області, РВ ФДМУ по Луганській області.

У переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році (відповідно до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1574 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році" зі змінами), відсутній такий об'єкт як база відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться на балансі ВАТ "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок", за адресою: АДРЕСА_1.

10.04.2020 на адресу Відділення засобами поштового зв'язку позивачем був направлений запит щодо надання інформації щодо здійснення повторного продажу об'єкту групи Ж - бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться на балансі ВАТ "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок", за адресою: АДРЕСА_1.

Листом від 24.04.2020 № 20-04-04108 Відділення надало відповідь на вказаний вище запит - повідомило, що об'єкт державної власності соціально-культурного призначення - база відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташована за адресою АДРЕСА_1, не включено до переліку об'єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2020 році.

З матеріалів справи судами встановлено, що вказаний вище об'єкт малої приватизації не було повторно продано, оскільки Фермерське господарство "Альянс", головою якою є позивач, здійснює безоплатне зберігання нерухомого майна та обладнання бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", за адресою: АДРЕСА_1, за договором зберігання державного майна №117 від 27.12.2018.

Невиконання встановленого законом обов'язку щодо повторного продажу об'єкта приватизації протягом одного року після його повернення, на думку позивача, не може бути підставою для звільнення РВ ФДМУ по Харківській області (наразі - РВ ФДМУ по Харківській, Донецькій та Луганській областях) від виконання свого зобов'язання з повернення позивачеві грошових коштів, сплачених за об'єкт приватизації.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом у цій справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі № 922/1830/20 (суддя Смірнова О. В. ) позов задоволено, стягнуто з Відділення на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 325 691,17 грн та судовий збір у сумі 4
885,37 грн.

Рішення обґрунтовано з тих підстав, що у зв'язку з розірванням приватизаційного договору наявні передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) умови для повернення покупцеві-позивачу коштів, внесених ним за об'єкт приватизації, як таких, що набуті відповідачем без достатніх підстав, оскільки відповідна правова підстава для утримання коштів, які були перераховані позивачем відповідачу відпала.

Крім цього суд зазначив, що позивач вправі згідно з частиною 4 статті 653 ЦК України, вимагати повернення коштів, внесених ним за об'єкт приватизації після здійснення його перепродажу та отримання коштів за нього, оскільки спеціальні норми законодавства про приватизацію, чинні на момент укладення договору, передбачали такі права для покупців приватизованого об'єкта, а обставина не проведення державним органом приватизації - відповідачем повторного продажу такого об'єкта не може бути підставою для неповернення зазначених коштів, оскільки така бездіяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом, в той час як особа не може нести весь тягар негативних наслідків, які спричинені бездіяльністю компетентних державних органів на затвердження процедури повернення з бюджету коштів, отриманих необґрунтовано внаслідок приватизації державного майна.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Відділення оскаржило його в апеляційному порядку.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 (колегія суддів: Тарасова І. В. - головуючий, Фоміна В. О., Шевель О. В. ) апеляційну скаргу Відділення задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі № 922/1830/20 змінено, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 321 100,56 грн та судовий збір в сумі 4
816,52 грн. В іншій частині позову відмовити."

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові погодився з позицією місцевого господарського суду про те, що задоволення позовних вимог в частині стягнення 321 100,56 грн сплаченої позивачем за Договором вартості об'єкта приватизації відповідає законодавству, яке регулює спірні правовідносини.

Водночас, апеляційним судом зауважено, що повернення перерахованих позивачем на виконання 2.4. Договору грошових коштів у вигляді відшкодування продавцю витрат, пов'язаних з підготовкою об'єкта до приватизації в сумі 4 590,61 грн не передбачено як чинним законодавством, так і законодавством, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, при чому зазначені суми не є безпідставно набутим майном в розумінні статті 1212 ЦК України, а тому господарський суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для стягнення зазначеної суми з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями у цій справі, Відділення подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 повністю; скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 в частині стягнення грошових коштів в сумі 321 100,56 грн та судового збору у сумі 4
816,52 грн; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій оскаржувані рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 1212 ЦК України, при цьому без з'ясування та надання належної правової оцінки обставинам справи, які мають істотне значення.

Також, у якості підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15.

Доводи інших учасників справи

Позивач подав відзив на касаційну Відділення, в якому просить відмовити в задоволенні останньої в повному обсязі з викладених у відзиві підстав.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом судового розгляду є позовна заява про стягнення з державного бюджету України грошових коштів, сплачених за розірваним у судовому порядку договором купівлі-продажу об'єкта приватизації.

Як вбачається з касаційної скарги Відділення, об'єктом касаційного оскарження у цій справі скаржником визначено як рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі, так і постанову суду апеляційної інстанції, якою змінено вказане рішення шляхом зменшення розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди виходили з того, що відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Водночас положення вказаної норми права застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з частиною 2 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Статтями 11, 509 ЦК України, зокрема, передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, установлених Статтями 11, 509 ЦК України.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог Статтями 11, 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог Статтями 11, 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій частини 9 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, системний аналіз положень частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15 та постанові Верховного Суду від
04.05.2018 у справі № 927/468/17.

Як зазначалось вище, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач повністю перерахував відповідачу грошові кошти у вигляді оплати вартості об'єкта приватизації за договором купівлі-продажу від 17.05.2010 №1289 в сумі 321 100,56
грн, проте згодом зазначений Договір було розірвано в судовому порядку та, як наслідок, придбаний позивачем за цим Договором об'єкт приватизації було повернуто до державної власності.

З наведеного Верховний Суд вважає правомірним висновок судів про те, що відповідна правова підстава для утримання відповідачем коштів, які були перераховані йому позивачем за Договором купівлі-продажу об'єкту приватизації в якості оплати його вартості в сумі 321 100,56 грн, відпала.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що перераховані позивачем на виконання пункту 2.4. Договору грошові кошти у вигляді відшкодування продавцю витрат, пов'язаних з підготовкою об'єкта до приватизації в сумі 4 590,61 грн, а саме: за послуги БТІ в сумі 1 167,00 грн без ПДВ; за проведення незалежної оцінки в сумі 2 000,00 грн без ПДВ; за інформаційні послуги в газеті "Слобідський край" в сумі 460,31 грн без ПДВ; за біржові послуги в сумі 963,30 грн без ПДВ, не є грошовими коштами, набутими відповідачем за відсутності достатніх правових підстав, оскільки вони використані під час дії Договору у відповідності до його умов за надані послуги, а відтак після розірвання цього Договору підстава їх набуття відповідачем не відпала.

Положеннями частини 4 статті 653 ЦК України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 133 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки передбачено, що у разі розірвання договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації у зв'язку з невиконанням їх умов або визнання їх недійсними в судовому порядку, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації Автономної Республіки Крим, отриманих від повторного продажу цих об'єктів у порядку, встановленому Фондом.

Отже, з огляду на правову кваліфікацію спірних правовідносин, суди дійшли вірного висновку, що на момент укладення договору купівлі-продажу у позивача виникли певні права у випадку розірвання Договору в силу спеціальних норм приватизаційного законодавства.

Відтак у випадку розірвання приватизаційного договору позивач вправі вимагати повернення коштів, внесених ним за об'єкт приватизації, оскільки спеціальні норми законодавства про приватизацію, чинні на момент укладення договору, передбачали такі права для покупців приватизованого об'єкта.

Водночас судами визнані необґрунтованими доводи Відділення про те, що на час розгляду справи втратив чинність порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації а нового порядку не затверджено, що, на думку Відділення, є правовою підставою для відмови у задоволенні вимог про повернення спірних коштів, оскільки статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 визначено основні критерії, згідно з якими необхідно оцінювати дотримання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у справах, що стосуються втручання в майнові права особи, а саме: чи мало місце втручання у майно в розумінні Конвенції; чи було втручання законним в контексті положень національного законодавства; чи переслідувало втручання мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства; чи було втручання у право власності справедливим, тобто чи було дотримано "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.

Подібні висновки щодо застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містять рішення у справах "Стретч проти Сполученого Королівства", "Рисовський проти України","Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Спорронг та Льонротт проти Швеції", "Беєлер проти Італії ", "Megadat. com S.r. l. проти Молдови" тощо.

У свою чергу, суди у даній справі дійшли висновку, що неповернення Відділенням ОСОБА_1 грошових коштів, які є предметом спору в межах даної справи, є порушенням прав, гарантованих 1 Протоколом, оскільки така бездіяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом. Особа не може нести весь тягар негативних наслідків, які спричинені бездіяльністю компетентних державних органів у затвердженні процедури повернення коштів з бюджету.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії ", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat. com S.r. l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Таким чином, бездіяльність держави щодо встановлення чіткого порядку повернення покупцям коштів, сплачених ними за об'єкти приватизації, у разі повернення цих об'єктів у державну власність не може бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно володіти своїм майном. Незважаючи на очевидність порушення принципу "належного урядування" в цій частині, дана проблема шляхом прийняття відповідного акта Кабінету Міністрів України вирішена не була.

Європейський суд з прав людини коментуючи можливість двозначного тлумачення норм матеріального права як на користь особи, так і на користь держави, у пункті 56 свого рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" вказав: "Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника".

З огляду на вищевикладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що Відділення без достатніх на те правових підстав утримує майно ОСОБА_1, а саме грошові кошти, сплачені нею за об'єкт приватизації - базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" у сумі 321 100,56 грн, оскільки Договір розірвано за рішенням суду, а вказаний об'єкт приватизації повернуто державі.

Наведене свідчить про те, що висновок господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог на підставі статті 1212 ЦК України в частині стягнення 321 100,56 грн, сплаченої позивачем за приватизаційним договором, відповідає законодавству, яке регулює спірні правовідносини. При цьому, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції правомірно змінено рішення суду першої інстанції щодо визначення розміру задоволених вимог, зменшивши їх відповідно до сплаченої вартості об'єкта приватизації.

Аналогічні за змістом правові висновки щодо застосування статті 1212 ЦК України до правовідносин стягнення з державного бюджету України грошових коштів, сплачених за розірваним в судовому порядку договором купівлі-продажу об'єктів приватизації, викладені у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г, від 09.07.2019 у справі № 918/926/17.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами неправильно застосовано норми статті 1212 ЦК України не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові судовими висновками щодо застосування цих норм.

Доводи скаржника про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15 та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях, колегією суддів відхиляються, оскільки у касаційній скарзі скаржник не наводить жодних доводів в обґрунтування підстав для відступу від наведеної позиції Верховного Суду. При цьому касаційний суд таких підстав також не знаходить.

З наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не знайшли свого підтвердження за касаційним розглядом справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновків про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування законної та обґрунтованої постанови Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020.

Судові витрати

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківський, Донецькій та Луганській областях залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі № 922/1830/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді С. В. Жуков

Н. Г. Ткаченко