ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 913/288/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 (головуючий суддя: Гребенюк Н.В., судді: Слободін М.М., Шутенко І.А.)

у справі № 913/288/24

за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ комерційного банку «ПриватБанк»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомерціал» (далі - ТОВ «Агрокомерціал») та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )

про стягнення 804 488,33 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

АТ комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 08.04.2021 № 33484818-КД-1 у сумі 804 488,33 грн, з них: 600 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 204 488,33 грн - заборгованість за процентами.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання ТОВ «Агрокомерціал» зобов`язань з повернення сум кредиту, виплати процентів за кредитним договором, виконання зобов`язань за яким забезпечено договором поруки від 08.04.2021 № 33484818-ДП-1, який укладений позивачем з ОСОБА_1 .

Позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту у межах ціни позову на рухоме майно, яке належить на праві власності боржнику - ТОВ «Агрокомерціал», а саме: автомобіль марки Nissan, модель ТЗ - Juke, реєстраційний номер НОМЕР_1 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 ; автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ТЗ - TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 .

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.06.2024 у справі № 913/288/24 (суддя Вінніков С.В.) заяву АТ комерційного банку «ПриватБанк» про забезпечення позову задоволено: накладено арешт у межах ціни позову (804 488,33 грн) на таке майно, яке належить ТОВ «Агрокомерціал»: автомобіль марки Nissan, модель ТЗ - Juke, реєстраційний номер НОМЕР_1 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 ; автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель ТЗ - TOUAREG, реєстраційний номер НОМЕР_3 VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 .

Ухвала місцевого господарського суду мотивована, зокрема, з посиланням на те, що з метою запобігання можливим потенційним порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів АТ комерційного банку «ПриватБанк», а також ураховуючи, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, є обґрунтованим вжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на зазначене рухоме майно боржника в межах ціни позову.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 зі справи ухвалу господарського суду Луганської області від 21.06.2024 скасовано та ухвалено нове рішення, згідно з яким у задоволенні заяви АТ комерційного банку «ПриватБанк» про забезпечення позову відмовлено. Стягнуто з АТ комерційного банку «ПриватБанк» на користь ТОВ «Агрокомерціал» судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 2 422,40грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано, зокрема, тим, що подана АТ комерційним банком «ПриватБанк» заява про забезпечення позову містить лише посилання на те, що ТОВ «Агрокомерціал» тривалий час не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що, за доводами позивача, є достатнім для забезпечення заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рухоме майно одного з відповідачів у межах ціни позову. Натомість у розумінні положень процесуального законодавства покладення на відповідача тягаря доведення недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить позивач у суду, не нівелює обов`язку позивача належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою на момент її подання та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтями 73 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), подавати докази, обґрунтовувати наявність ймовірних та фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише звернення з грошовими вимогами до відповідача у розумінні принципів верховенства права, справедливості та рівності учасників судового процесу перед законом та судом, не може свідчити про беззаперечну можливість задоволення заяви про забезпечення позову за умови відсутності належного обґрунтування необхідності вжиття певних заходів забезпечення позову. Враховуючи наведене у сукупності та беручи до уваги те, що у даному випадку позивачем належним чином не було обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, не зазначено будь-яких обставин, з якими заявник пов`язує ймовірність невиконання у майбутньому судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що має місце недоведеність співмірності обраного засобу забезпечення позову до предмета спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ комерційний банк «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм права (статей 136 137 ГПК України) без урахування висновків щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 зі справи № 753/22860/17, від 19.07.2024 зі справи № 7/127(917/1862/21), від 12.04.2018 зі справи № 922/2928/17, від 05.08.2019 зі справи № 922/599/19, від 01.07.2024 зі справи № 916/795/24, від 12.02.2020 зі справи № 381/4019/18, від 17.06.2022 зі справи № 908/2382/21, від 22.07.2021 зі справи № 910/4669/21, від 06.10.2022 зі справи № 905/446/22, від 03.03.2023 зі справи № 905/448/22, від 15.05.2018 зі справи № 373/1281/16, від 12.10.2021 зі справи № 233/2021/19, від 30.10.2023 зі справи № 922/1583/23, від 20.04.2023 зі справи № 914/3316/22, від 27.04.2023 зі справи № 916/3686/22, від 14.12.2022 зі справи № 922/1369/22.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та ухвалено нове рішення, згідно з яким у задоволенні заяви АТ комерційного банку «ПриватБанк» про забезпечення позову відмовлено.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача [висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, у постанові Верховного Суду від 19.07.2024 зі справи № 7/127(917/1862/21)].

За висновком Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 зі справи № 910/4669/21, від 06.10.2022 зі справи № 905/446/22.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 зі справи № 922/2928/17, від 05.08.2019 зі справи № 922/599/19, від 01.07.2024 зі справи № 916/795/24).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач, зокрема, зазначав, що позичальник - ТОВ «Агрокомерціал» тривалий час не виконує взяті на себе зобов`язання, не здійснює погашення кредиту, тому у позивача відсутні підстави вважати, що боржником будуть припинені недобросовісні дії щодо виконання обов`язків перед кредитором; у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача; у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

Надаючи оцінку доводам позивача, наведеним в обґрунтування поданої заяви, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх недоведеність, скасувавши ухвалу місцевого господарського суду про задоволення заяви АТ комерційного банку «ПриватБанк» про забезпечення позову.

Верховний Суд зазначає, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Така правова позиція міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 зі справи № 905/448/22.

Верховний Суд наголошує, що у зазначеній постанові, викладено, зокрема, таке:

« 16. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

17. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

18. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

19. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

20. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).

21. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення».

25. Суд першої інстанції встановив наявність прямого зв`язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, існування реальної загрози зупинення або взагалі припинення господарської діяльності Відповідача, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності останнього, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову».

У цій справі об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), про які йде мова у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 зі справи № 910/268/23 та у постанові від 08.07.2024 зі справи № 916/143/24.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 щодо застосування частини першої статті 150 ЦПК України (яка є аналогічною частині першій статті 137 ГПК України) такого змісту:

« 43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

Задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції, оцінивши обґрунтування поданої заяви та конкретні обставини цієї справи, виходив з того, що невжиття судом заходів забезпечення вказаної заяви у вигляді накладення арешту на рухоме майно, яке належить ТОВ «Агрокомерціал» в межах ціни позову, цілком вірогідно призведе до відчуження такого майна.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення буде гарантією реального виконання рішення суду та уникнення будь - яких труднощів у випадку задоволення позову.

Верховний Суд не вбачає порушень судом першої інстанції норм статей 136 137 ГПК України щодо оцінки підстав для застосування заходів забезпечення позову і погоджується із наведеними висновками суду.

Вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

При цьому Суд враховує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Водночас суд апеляційної інстанції не спростував наведених висновків суду першої інстанції щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову як гарантії майбутнього виконання рішення суду та, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції не врахував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.07.2024 зі справи № 916/143/24.

За таких обставин (звернення із позовом про стягнення грошових коштів) саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22.

При цьому Суд враховує також правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 зі справи № 908/2382/21 такого змісту:

«Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника».

Поряд з цим Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, яке розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду (частини перша, друга статті 145 ГПК України).

Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову (частина шоста статті 145 ГПК України).

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції припустився порушень статей 86 136 137 ГПК України, не спростував обґрунтованих висновків суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову, що призвело до скасування законної ухвали суду першої інстанції, а доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).

Таким чином, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції від 30.07.2024 зі справи слід скасувати, а ухвалу суду першої інстанції від 21.06.2024 залишити в силі.

Судові витрати

Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що суд задовольняє касаційну скаргу позивача, а рішення щодо спору по суті вже ухвалене судом першої інстанції (з розподілом існуючих на той час судових витрат), судовий збір, понесений скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладається на ТОВ «Агрокомерціал».

Керуючись статтями 129 300 301 308 312 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 зі справи № 913/288/24 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Луганської області від 21.06.2024 зі справи № 913/288/24 залишити в силі.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомерціал» на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 2 422,40 грн. судового збору з касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Луганської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок