ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2018 року
м. Київ
Справа № 926/1111/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,
розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі
за позовом Прокурора міста Чернівці до 1. Чернівецької міської ради, 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37", треті особи, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради, 2. Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області, 3. Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2: ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування пунктів рішень органу місцевого самоврядування, звільнення та повернення земельної ділянки,
за участю представників:
від позивача - Збарих С.М., прокурор відділу Генеральної прокуратури України
від відповідача 1 - не з'явилися,
від відповідача 2 - ОСОБА_9., адвокат,
від Управління по фізичній культурі та спорту Чернівецької міської ради - не з'явилися,
від Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області - не з'явилися,
від Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради - не з'явилися,
від ОСОБА_3 - ОСОБА_9., адвокат,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Прокурор міста Чернівці звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" (далі - ОК "ЖБК Захисник 37") про:
визнання незаконним та скасування пункту 1.2 та пункту 3 рішення 36 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради № 877 від 30.05.2013 "Про надання юридичним особам дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки", якими надано дозвіл ОК "ЖБК Захисник 37" на складання проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2500 га у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1; а також право на отримання інших вихідних даних на проектування об'єкта містобудування та здійснення проектно-вишукувальних робіт у порядку, визначеному законодавством;
визнання незаконним та скасування пункту 27 рішення 55 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради № 1361 від 25.09.2014 "Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб щодо передачі безоплатно у власність і надання в оренду земельних ділянок", яким затверджено проект відведення та передано безоплатно у власність ОК "ЖБК Захисник 37" земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,2596 га, кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку;
визнання недійсним свідоцтва про право власності від 14.10.2014 на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1;
звільнення та повернення (у триденний термін з моменту набрання рішенням законної сили) ОК "ЖБК Захисник 37" земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,2596 га, кадастровий номер НОМЕР_1.
Позов мотивовано тим, що оскаржуваним рішенням Чернівецької міської ради безоплатно надано у власність та користування ОК "ЖБК Захисник 37" земельну ділянку площею 0,2500 га, засновники та члени якого (на час створення об'єднання та отримання дозволу на складання проекту відведення) не перебували на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, а отже взагалі не мали права на безкоштовне отримання земельної ділянки для будівництва.
Крім того, у 2008 та 2010 р.р. Чернівецька міська рада надала дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 7 га Управлінню фізичної культури та спорту, а в подальшому, не скасовуючи та не вносячи зміни у свої попередні рішення № 685 від 22.09.2008 та № 1248 від 25.02.2010 надала у 2013 році частину цієї ж землі ОК "ЖБК Захисник 37".
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 23.09.2015, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2015, відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2016 вказані судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.
Вищий господарський суд України зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, суди формально виходили із того, що ОК "ЖБК Захисник 37" зареєстрований у встановленому порядку як юридична особа, пославшись лише положення законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", втім не з'ясували обставин законності створення кооперативу зі статусом "житлово-будівельний" вимогам законодавства, на яке послався прокурор в обґрунтування позову, а саме ст. ст. 133 134 137 Житлового кодексу УРСР, положення Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, з метою визначення відповідності процедури надання радою за оспорюваними рішеннями такому кооперативу у власність земельної ділянки вимогам ст. 41 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 22.02.2017 (суддя Скрипничук І.В.) позовні вимоги прокурора міста Чернівці задоволено частково, визнано незаконним та скасовано пункти 1.2 та 3 рішення 36 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради № 877 від 30.05.2013 "Про надання юридичним особам дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки"; визнано незаконним та скасовано пункт 27 рішення 55 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради №1361 від 25.09.2014 "Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб щодо передачі безплатно у власність і надання в оренду земельних ділянок"; в решті позовних вимог провадження припинено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 (головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І., Желік М.Б.) рішення скасовано в частині задоволених позовних вимог. У цій частині прийняте нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. В решті рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2017 постанову апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.
Вищий господарський суд України зазначив, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку не перевірив, чи мав прокурор право як самостійний суб'єкт звертатися до суду із цим позовом, а також не з'ясував, в чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, які підлягають захисту в суді. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги і на ту обставину, що однією з вимог прокурора є звільнення та повернення ОК "ЖБК Захисник 37" земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,2596 га, кадастровий номер НОМЕР_1, однак прокурором не визначено, кому саме необхідно повернути зазначену земельну ділянку.
При новому розгляді справи постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 (колегія суддів у складі: Малех І.Б., Давид Л.Л., Плотніцький Б.Д.) рішення суду першої інстанції від 22.02.2017 скасовано в частині задоволених позовних вимог. У цій частині прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. В решті рішення залишено без змін.
Постанова мотивована відсутністю порушень законодавства при створенні кооперативу, а також необґрунтуванням прокурором належним чином необхідності захисту інтересів держави у даних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Заступник прокурора Львівської області у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема статті 41 Земельного кодексу України, положень Житлового кодексу УРСР, а також невзяттям до уваги правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.06.2014 у справі № 21-195а14; правильністю встановленого судом першої інстанції факту створення кооперативу із порушенням вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту; відсутності наміру кооперативу реалізувати основну мету - житлове будівництво для поліпшення житлових умов його членів, про що свідчить відчуження спірної земельної ділянки третій особі - ОСОБА_3 Крім того заявник зазначає про безпідставність висновків суду апеляційної інстанції про необґрунтування прокурором необхідності подачі позову.
У судовому засіданні представник Генеральної прокуратури України підтримав вимоги касаційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОК "ЖБК Захисник 37" у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін. Заявник стверджує, що посилання прокурора на те, що кооператив не є житлово-будівельним та створений всупереч вимогам чинного законодавства є хибним, як помилковим є і твердження про те, що членами кооперативу є 3 особи, оскільки відповідно до списку членів ОК "ЖБК Захисник 37" членами кооперативу є 20 осіб. Перебування членів кооперативу на квартирному обліку підтверджується матеріалами справи, а також вказаний факт встановлений постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03 2014 у справі № 926/996/13.
ОСОБА_3 у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, повідомляючи, що 17.05.2016 вона набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 17.05.2016, згодом земельну ділянку було поділено на 2 з окремими кадастровими номерами та відповідно їх зареєстровано.
11.07.2017 на загальних зборах учасників (членів) ОК "ЖБК Захисник 37" прийнято рішення про включення ОСОБА_3 до складу учасників кооперативу та про передачу у власність кооперативу двох земельних ділянок. Тобто, зараз ОК "ЖБК Захисник 37" є власником земельних ділянок площею 0,1236 га та площею 0,136 га.
У судовому засіданні представник ОК "ЖБК Захисник 37" та ОСОБА_3 заперечила проти задоволення касаційної скарги.
Від Чернівецької міської ради 04.07.2018 до Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із неможливістю забезпечення належного представництва відповідача-1 під час судового розгляду справи, що призначена на 05.07.2018. Зазначене клопотання залишається колегією суддів не розглядається, оскільки ухвалою від 05.07.2018 розгляд справи призначено на іншу дату, а саме на 26.07.2018, у зв'язку з неможливістю проведення судового засідання за технічними причинами 05.07.2018, а клопотання пов'язане із відсутністю можливості у представника Чернівецької міської ради з'явитись у судове засідання саме 05.07.2018.
Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Чернівецької міської ради № 877 від 30.05.2013 "Про надання юридичним особам дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки та внесення змін до окремих рішень міської ради" надано дозвіл ОК "ЖБК Захисник 37" на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,2500 га у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 (підпункт 1.2).
Пунктом 3 вказаного рішення надано право ОК "ЖБК Захисник 37" на отримання інших вихідних даних на проектування об'єкта містобудування та здійснення проектно-вишукувальних робіт у порядку, визначеному законом.
Рішенням Чернівецької міської ради № 1361 від 25.09.2014 "Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб, щодо передачі безоплатно у власність і надання в оренду земельних ділянок, надання дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок, затвердження проектів їх відведення, визнання такими, що втратили чинність, та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань" затверджено проект відведення та передано ОК "ЖБК Захисник 37" у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,2596 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (пункт 27 рішення).
14.10.2014 ОК "ЖБК Захисник 37" видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,2596 га, кадастровий номер НОМЕР_1.
Зазначаючи про те, що оскаржуваними рішеннями Чернівецької міської ради земельну ділянку безоплатно надано у власність ОК "ЖБК Захисник 37", засновники та учасники якого не перебували на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, а отже і не мали права на отримання землі в порядку, передбаченому ст. 41 ЗК України, прокурор міста Чернівці звернувся до господарського суду з даним позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст.ст. 133, 134, 137 ЖК УРСР, ст. 41 ЗК України та положеннями Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186.
Припинення провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, звільнення та повернення земельної ділянки є правомірним, оскільки право власності ОК "ЖБК Захисник 37" припинено у зв'язку з її відчуженням.
Щодо визнання частково недійсними рішень Чернівецької міської ради колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею 41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.
Тобто наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному цією нормою, слід враховувати, що метою створення такого кооперативу є саме спільне вирішення економічних, соціально-побутових та інших питань забезпечення членів кооперативу (відповідно до статті 94 Господарського кодексу України); порядок та підстави надання земельної ділянки за статтею 41 ЗК України не передбачають можливості надання земельної ділянки у власність з іншою метою, зокрема, для здійснення житлового будівництва поза межами забезпечення житлом членів кооперативу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.06.2014 у справі № 21-195а14).
Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України, Законом України "Про кооперацію", а також Житловим кодексом УРСР і прийнятим на його основі Примірним статутом ЖБК.
Вирішуючи питання правового статусу ОК "ЖБК "Захисник 37", судом першої інстанції встановлено, що його створено всупереч вимогам статей 133-135, 137 Житлового кодексу УРСР та пункту 3 Примірного статуту ЖБК, оскільки згідно зі статутом кооперативу організаційно-правову форму цієї особи визначено як обслуговуючий кооператив, засновниками якого є лише три фізичні особи, щодо яких відсутні відомості про перебування на квартирному обліку як таких, що потребують поліпшення житлових умов; державну реєстрацію ОК "ЖБК "Захисник 37" як юридичної особи проведено 11.04.2013, однак його звернення до Чернівецької міської ради про виділення земельної ділянки було подано 08.04.2013, тобто за три дні до державної реєстрації кооперативу як юридичної особи; перевіркою достовірності відомостей щодо членів кооперативу встановлено, що тільки 7 осіб із 40 членів перебували на квартирному обліку осіб, які потребують покращення житлових умов, при цьому зазначені 7 осіб володіють квартирами (будинками), тобто є особами, які забезпечені житлом; рішення про створення кооперативу та списки його членів, які затверджені протоколами установчих зборів засновників від 08.03.2013 та 15.10.2013, не затверджено виконавчим комітетом Чернівецької міської ради.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що оскаржувані рішення Чернівецької міськради від 30.05.2013 № 877 (а саме його пункти 1.2 та 3), від 25.09.2014 № 1361 (а саме пункт 27) прийняті без дотримання вимог статті 41 ЗК України, статей 133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту ЖБК і дослідження мети та порядку створення кооперативу, а також наявності правових підстав для набуття цією особою земельної ділянки у власність.
Апеляційна інстанція не спростувавши обставин, встановлених судом першої інстанції, та не встановлюючи правомірність набуття кооперативом земельної ділянки, дійшла помилкових висновків про відсутність підстав для визнання недійсними вищезазначених положень спірних рішень Чернівецької міськради.
Колегія суддів також вважає помилковими висновки апеляційного господарського суду про необґрунтування прокурором необхідності захисту інтересів держави у спірних правовідносинах з огляду на таке.
Положеннями статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
За змістом частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Статтею 2 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 наголосив, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
відносинах.
Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
Таку саму позицію висловив і Верховний Суд України у постановах від 23.05.2006 у справі № 16/472, від 03.04.2007 у справі № 05-5-46/8142 від 15.05.2007 у справі № 12/111. У справі, що переглядається у касаційному порядку, колегія суддів не вбачає підстав відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України.
Із позовної заяви вбачається, що в обґрунтування свого звернення з позовом прокурор міста Чернівці зазначав, що він звертається до суду як позивач у зв'язку із виконанням ним функцій нагляду за додержанням вимог чинного законодавства (у формі представництва) Чернівецькою міською радою, яка порушила вимоги Земельного кодексу України при наданні земельної ділянки; орган, який здійснює контроль за використанням і охороною земель не наділений правом звернення до суду, тобто на час подання позову прокурор є єдиним органом державної влади, який здійснює нагляд (контроль) щодо дотримання органами місцевого самоврядування вимог чинного законодавства України при прийнятті рішень, віднесених до їх компетенції, у тому числі щодо передачі (наданні) юридичним і фізичним особам земельних ділянок у власність чи користування. При цьому прокурор зазначав, що порушення інтересів держави вбачає у тому, що Чернівецька міська рада незаконно, необґрунтовано та нераціонально розпорядилася землею, яка є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; оскаржуваними рішеннями порушено принцип рівності громадян перед законом щодо реалізації права на землю, оскільки відповідно до офіційних даних, оприлюднених на сайті Чернівецької міської ради, станом на 2015 рік у черзі для отримання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків перебувають 1315 осіб, взятих на облік ще у 2001 році, тоді як оскаржуваними рішеннями надано у власність земельну ділянку ОК "ЖБК Захисник 37", засновники та члени якого не перебували на обліку осіб, потребуючих поліпшення житлових умов, а отже не мали права безкоштовного отримання земельної ділянки для будівництва; спірна земельна ділянка рішеннями Чернівецької міської ради 2008 та 2010 року була надана Управлінню по фізичній культурі і спорту.
Враховуючи наведене, висновки апеляційного господарського суду про необґрунтування прокурором необхідності захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є помилковими.
Прокурор, вважаючи, що оспорюваним договором порушуються державні інтереси мав не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України.
Таким чином, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Апеляційним господарським судом постанову належним чином не обґрунтовано.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність.
Відповідно до ст. 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Судові витрати.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на відповідачів в рівних частинах .
Керуючись статтями 129, 300, 301 306, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області задовольнити.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 у справі № 926/1111/15 скасувати.
3. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 22.02.2017 у справі № 926/1111/15 залишити в силі.
4. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" на користь Прокуратури Львівської області 6 090 (шість тисяч дев'яносто) гривень судового збору за подання касаційної скарги.
5. Стягнути з Чернівецької міської ради на користь Прокуратури Львівської області 6 090 (шість тисяч дев'яносто) гривень судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. Краснов
Судді Г. Мачульський
І. Кушнір