Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.04.2021 року у справі №915/1429/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 915/1429/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Свантовіт"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 усправі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свантовіт"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер К",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж 2021"

про усунення перешкод у користуванні майном.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У листопаді 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Свантовіт" (далі - ТОВ "Свантовіт") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер К" (далі - ТОВ "Сендер К"), в якому просило суд усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням площею 1563,5 кв. м., розташованим за адресою: м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 11/11, шляхом надання вільного доступу до указаного приміщення ТОВ "Свантовіт" для здійснення своєї господарської діяльності.

Позов мотивований тим, що ТОВ "Сендер К", як новий власник нежитлового приміщення, чинить позивачеві, як орендарю, перешкоди у користуванні орендованим нерухомим майном.

У подальшому, ТОВ "Свантовіт" звернулося до місцевого господарського суду із заявою про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на спірне нерухоме майно та заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Престиж 2021" (далі - ТОВ "Престиж 2021") вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового використання, проводити будь-які будівельні роботи, пов'язані зі зміною внутрішньої та зовнішньої конфігурації приміщень, зміну адреси нерухомого майна, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно надання/передачі вказаного нерухомого майна в оренду, користування, управління, тощо.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що ТОВ "Сендер К" після відкриття провадження у цій справі відчужено спірний об'єкт нерухомості на користь ТОВ "Престиж 2021". Такі дії свідчать про створення умов, що унеможливлять виконання рішення суду в цій справі в разі задоволення позову ТОВ "Свантовіт". Однією зі складових умов ефективного захисту речових прав позивача, за поновленням яких він звернувся до суду, є створення умов, в яких нерухоме майно, право користування яким належить позивачеві, буде перебувати до вирішення спору по суті у однієї особи.

Позивач зазначив, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову дозволить власнику майна безперешкодно, у будь який час передавати право користування річчю іншим особам, що може спричинити затягування строків розгляду справи у зв'язку з постійним залученням співвідповідачів чи третіх осіб.

Ймовірність зміни власника нерухомого майна чи передання його у користування третім особам та створення перешкод для виконання рішення суду та реалізації речових прав позивача дуже висока, адже, як свідчать матеріали справи ТОВ "Сендер К" вже здійснило відчуження нерухомого майна після порушення провадження у справі, що призвело до необхідності залучення нового власника у якості співвідповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 у справі № 915/1429/20 заяву ТОВ "Свантовіт" задоволено повністю: накладено арешт на нерухоме майно та заборонено ТОВ "Престиж 2021" вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового використання приміщень, проводити будь-які будівельні роботи, пов'язані зі зміною внутрішньої та зовнішньої конфігурації приміщень, зміну адреси нерухомого майна; укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно надання/ передачі вказаного нерухомого майна в оренду, користування, управління, тощо.

Місцевий господарський суд виходив із того, що наявність у ТОВ "Престиж 2021" правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитися спірною нерухомістю на користь третіх осіб. ТОВ "Престиж 2021" може внести до приміщення зміни, які в подальшому ускладнять або унеможливлять використання його позивачем для провадження своєї господарської діяльності.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 (Будішевська Л. О. - головуючий, судді Таран С. В., Поліщук Л. В. ) ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021 у справі № 915/1429/20 скасовано; у задоволенні заяви про забезпечення позову відмолено.

Аргументуючи постанову, апеляційний господарський суд зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Водночас у цьому разі позивачем взагалі не обґрунтовано, яким чином відчуження спірної нерухомості вплине на його права та обов'язки, як орендаря. Ураховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову, а тому висновок суду про наявність підстав для забезпечення позову у цій справі є помилковим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 915/1429/20, ТОВ "Свантовіт" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2021.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами для скасування постанови скаржник вважає порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Заявник касаційної скарги, звертаючи увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, від 15.02.2021 у справі № 905/1057/20, від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19 зауважує, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а також заборони вчиняти правочини щодо передачі майна третім особам та заборони боржникові змінювати стан та склад приміщень забезпечить стабільність кола осіб, що беруть участь у такому позовному провадженні, оскільки можлива майбутня зміна власників майна призведе до збільшення кола учасників справи, утруднить та взагалі призведе до можливості виконання рішення суду у випадку його задоволення.

Також скаржник звертаючи увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.02.2020 № 3181/4019/18 та від 22.01.2021 у справі № 910/5550/19 наголошує, що у немайнових спорах, під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Водночас, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції невірно застосовані принципи адекватності та співрозмірності заходів забезпечення позову.

Позиція Верховного Суду

Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого господарського суду про забезпечення позову та відмовлено позивачеві у задоволенні його заяви.

Тобто предметом розгляду є питання наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з положеннями якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених стаття 136 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також ймовірності ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Крім цього, Верховний Суд зауважує, що зі змісту пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) або повернення майна чи про стягнення грошових коштів. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (схожий за змістом висновок сформульовано у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та від
05.09.2019 у справі № 911/527/19).

У свою чергу, у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що з урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

Апеляційний господарський суд скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову виходив з того, що предметом поданої ТОВ "Свантовіт" заяви про забезпечення позову є вимоги накласти арешт на нерухоме майно та заборонити ТОВ "Престиж 2021" вчиняти з ним дії, спрямовані на зміну цільового використання приміщень, проводити будь-які будівельні роботи, пов'язані зі зміною внутрішньої та зовнішньої конфігурації приміщень, зміну адреси нерухомого майна; укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно надання/ передачі вказаного нерухомого майна в оренду, користування, управління, тощо.

При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що фактично, доводи позивача зводяться лише до того, що можливий продаж спірного об'єкта нерухомості призведе до необхідності залучення нового власника у якості співвідповідача та затягування судового розгляду справи.

Водночас, стверджуючи про необхідність застосування заявлених заходів забезпечення позову, позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження того, що ТОВ "Престиж 2021" має намір відчужити спірне майно, або вчиняти з ним дії, спрямовані на зміну цільового використання приміщень, проводити будівельні роботи, пов'язані зі зміною внутрішньої та зовнішньої конфігурації приміщень, зміну адреси нерухомого майна; укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно надання/ передачі вказаного нерухомого майна в оренду, користування, управління, тощо.

Як вірно зауважив суд апеляційної інстанції, доводи позивача про те, що наявність можливості відповідача відчужити спірне майно не є достатньою підставою для забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів не є підставою для задоволення відповідної заяви. Такі доводи не можуть бути й безумовною підставою для накладення арешту на нерухомість та заборони його власнику вчиняти з ним дії, спрямовані на зміну цільового використання приміщень, проводити будівельні роботи, пов'язані зі зміною внутрішньої та зовнішньої конфігурації приміщень, зміну адреси нерухомого майна; укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно надання/ передачі вказаного нерухомого майна в оренду, користування, управління, тощо.

Крім цього, Верховний Суд вважає доречними посилання суду апеляційної інстанції на положення частини 1 статті 770 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Пунктом 3.1.6. договору оренди нерухомого майна від 03.08.2015 також зазначено, що перехід права власності (господарського відання, оперативного управління, довічного наслідуваного володіння) на здане в оренду майно до іншої особи не є підставою для зміни чи розірвання договору оренди.

Колегія суддів зазначає, що позивачем взагалі не обґрунтовано, яким чином відчуження спірної нерухомості вплине на його права та обов'язки, як орендаря.

Таким чином, з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову, а також меж розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для забезпечення позову з підстав, що зазначені позивачем у відповідній заяві.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від
15.09.2020 у справі № 753/22860/17, від 15.02.2021 у справі № 905/1057/20, від
21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від
12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 12.02.2020 № 3181/4019/18 та від
22.01.2021 у справі № 910/5550/19, як на підставу скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, відхиляються колегією суддів, оскільки відповідна оцінка наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, здійснюється судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин конкретної справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

На підставі вищевикладеного Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Свантовіт" залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 915/1429/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ