Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.01.2018 року у справі №922/2212/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2212/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Зуєвої А.О.

за участю представника ТОВ "Агро-ГСМ" - адвоката Гури О.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2017

у справі № 922/2212/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське"

про стягнення 708 328, 86 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ" (далі - ТОВ "Агро-ГСМ", позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське" (далі - ТОВ"Фермерське господарство "Шубське", відповідач) про стягнення 708 328, 86 грн. заборгованості, з якої 575142,68 грн. основний борг, 45110,68 грн. інфляційних втрат, 88075,50 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів № АГ-76/Н від 17.03.2015.

В обгрунтування позову позивач посилається на приписи ст.ст. 526, 536, 619, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та неналежне виконання зобов'язань ТОВ"Фермерське господарство "Шубське" за договором поставки № АГ-76/Н від 17.03.2015, щодо оплати отриманих нафтопродуктів, а тому просить суд стягнути заборгованість по оплаті отриманого товару з урахуванням, інфляційних втрат та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.08.2017 (суддя Сальніков Г.І.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ"Фермерське господарство "Шубське" на користь ТОВ "Агро-ГСМ" 575172,68 грн. основного боргу, 45110,68 грн. інфляційних втрат, 88075,50 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. При цьому, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем обґрунтовано наявність заборгованість, поставленого ним товару за договором № АГ-76/Н від 17.03.2015, а враховуючи наявність заборгованості, наявні підстави для стягнення інфляційних втрат та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 (колегія суддів у складі: Лакіза В.В. - головуючий (доповідач), Камишева Л.М., Шутенко І.А.) рішення господарського суду Харківської області від 07.08.2017р. скасовано в частині стягнення 402217,46 грн. боргу, 13086,50 грн. інфляційних нарахувань, 28570,63 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 6658,65 грн. судового збору за подання позову. Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське" (62122, Харківська область, село Шуби, вул. Центральна, буд. 30, код ЄДРПОУ 34073367) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ" (61057, м. Харків, вул.Чернишевська, буд.13, оф. 510, код ЄДРПОУ 39157669) 172925,22 грн. боргу, 32024,18 грн. інфляційних нарахувань, 59504,87 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 3966,28 грн. судового збору за подання позову. В решті позову відмовити"

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у позові.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме невірне застосування судом апеляційної інстанції ст. 536 Цивільного кодексу України, оскільки зобов'язання між сторонами виникли на підставі договору № АГ-76/Н від 17.03.2015 поставки нафтопродуктів, а тому невірним є нарахування процентів за користування грошовими коштами, крім того, відповідач не погоджується з розміром заборгованості за поставлені нафтопродукти стягнутої судом апеляційної інстанції, а також суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2018 касаційну скаргу прийнято до провадження, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.05.2018 та встановлено строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 16.05.2018.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Агро-ГСМ", в якому останній посилається на відсутність порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, при цьому, позивач також вказує на те, що апеляційним судом повно встановлені обставини справи їм надана належна правова оцінка, з урахуванням вимог ст.ст. 526, 530, 536, 692 ЦК України, а тому просить суд касаційної інстанції, відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.03.2015 ТОВ Агро-ГСМ (постачальник) та ТОВ"Фермерське господарство "Шубське" (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № АГ-76/Н (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник - ТОВ Агро-ГСМ зобов'язався передавати у встановлені договором строки нафтопродукти, визначені п. 1.2. договору у власність покупця (відповідача), а покупець зобов'язався прийняти Товар та сплатити за нього грошові кошти.

Згідно з умовами п. 3.1. договору, поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями протягом двох банківських днів з моменту здійснення 100% передоплати партії товару.

Так, умовами пункту 3.2 договору передбачено право постачальника відвантажити Товар покупцю до отримання 100% передоплати.

Відповідно до п. 3.3 договору поставка товару здійснюється на умовах EXW ("Франко склад") Інкотермс 2000, тобто постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання з поставки товару, з моменту передачі його перевізнику на складі постачальника. За взаємною згодою постачальник має право доставити товар на склад покупця.

Згідно з умовами п. 4.3. договору, у випадках відвантаження Товару покупцю до отримання 100% передоплати, підтвердженням погодження ціни конкретної партії товару, зазначеного в рахунку, є прийняття товару оформлене видатковою накладною.

Умовами п. 4.3. договору, сторони погодили та встановили, що у випадку поставки товару постачальником в порядку передбаченому п. 3.2. цього договору, покупець зобов'язується здійснити оплату шляхом перерахування грошових коштів поточний рахунок постачальника протягом 10-ти банківський днів з моменту відвантаження товару покупцю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за зазначеним вище договором поставки нафтопродуктів № АГ-76/Н від 17.03.2015 виконав належним чином, передав у власність відповідача товар (нафтопродукти) на загальну суму 3038657,75 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні за період з: 12.04.2016 по 16.12.2016. Тоді як, відповідач товар за вищевказаними видатковими накладними отримав, проте вартість ориманого товару своєчасно та в повному обсязі не оплатив, що й стало підставою для звернення позивача за даним позовом до господарського суду, з посиланням на вимоги ст.ст. 526, 534, 619, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позов суд першої інстанції посилався на положення ст.ст. 626, 662, 663, 610, 625, 712 ЦК України, ст.ст. 181 ГК України та вказував на обґрунтованість позовних вимог про стягнення 575142,68 грн. основного боргу, як такого, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не спростовані відповідачем, крім того, господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та процентів за користування чужими грошовими коштами, дійшов висновку про правомірність їх нарахування у відповідності до положень ст.ст. 536, 625 ЦК України та умов договору АГ-76/Н поставки нафтопродуктів від 17.03.2015р. та в межах заявленого періоду.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення 402217,46 грн. боргу, 13086,50 грн. інфляційних нарахувань, 28570,63 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, посилався на вимоги ст.ст. 207, 509, 526, 530, 612, 655, 663, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 8, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а також умови договору на поставку нафтопродуктів № АГ-76/Н від 17.03.2015, яким визначено, що первинним документом, яким підтверджується факт здійснення господарської операції з поставки товару за договором визначено видаткову накладну, яка повинна мати реквізити, що надають можливість ідентифікувати відповідний правочин, представників осіб, які беруть участь у його вчиненні (підпис представника договірної сторони та печатку юридичної особи), отже, підтверджена належними та допустимим доказами у справі є заборгованість відповідача по оплаті отриманих нафтопродуктів у розмірі 172925,22 грн., з врахуванням встановленого підлягають до перерахунку і суми інфляційних втрат та відсотків за користування чужими грошовими коштами, стягнувши 172925,22 грн. боргу, 32024,18 грн. інфляційних нарахувань, 59504,87 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд апеляційної інстанції встановив наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки нафтопродуктів № АГ-76/Н від 17.03.2015, у розмірі 172925,22 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Водночас, в статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обов'язковою умовою покладання на боржника передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальності є прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, виходячи з встановлених судом апеляційної інстанції обставин та враховуючи вказані норми права, здійснивши арифметично вірний перерахунок заявлених позивачем до стягнення відсотків за користування грошовими коштами та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення 32024,18 грн. інфляційних нарахувань, 59504,87 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

При цьому, щодо невірного застосування судом апеляційної інстанції ст. 536 ЦК України, з посиланням на те, що не можуть бути нараховані відсотки за користування грошовими коштами за зобов'язаннями на підставі договору поставки нафтопродуктів, суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи касаційної скарги оскільки, виходячи із положень вищезазначених норм, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів за користування грошовими коштами є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Доводи скаржника про те, що господарським судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору та не досліджено належним чином усіх доказів по справі, колегією суддів Касаційного господарського суду відхиляються, оскільки під час розгляду справи апеляційним господарським судом, відповідно до приписів ст.ст. 73, 74, 76, 77, 78, 86 ГПК України (в редакції чинній після 15.12.2017), її фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень доказів в їх сукупності, належним чином проаналізовано відносини сторін. При цьому, розгляд даної справи відбувся з дотриманням завдань та основних засад господарського судочинства, передбачених статтею 2 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017), що, в свою чергу, спростовує доводи касаційної скарги про порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське" та залишення постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 922/2212/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фермерське господарство "Шубське" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі № 922/2212/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя - Ткаченко Н.Г.

Судді- Білоус В.В.

Жуков С.В.