Історія справи

Постанова КГС ВП від 20.05.2025 року у справі №909/224/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 909/224/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя»

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі

за позовом керівника Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації

до Акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя»

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та повернення земельної ділянки у державну власність.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Сімаченко А. О. та представник відповідача - Брилянт І. О.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У березні 2024 року керівник Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - позивач та/або ОДА) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя» (далі - відповідач та/або АТ «Рибне господарство «Міжріччя») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення у державну власність земельної ділянки з кадастровим номером 26102914000:07:001:1961 площею 300,7 га державної форми власності (далі - спірна земельна ділянка) за межами м. Болехіва, сіл Гузіїва та Міжріччя Болехівської міської ради.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що АТ «Рибне господарство «Міжріччя» користується спірною земельною ділянкою без правових підстав, оскільки Державний акт на право постійного користування землею від 15.04.1995, серія ІФ 19-01-1/000003, видавався Державному орендному рибному господарству «Міжріччя», а в процесі приватизації останнього до відповідача не перейшло право на постійне користування спірною землею.

Гідротехнічні споруди, які перебували у віданні Державного орендного рибного господарства «Міжріччя», в процесі приватизації вказаного підприємства не увійшли до статутного фонду АТ «Рибне господарство «Міжріччя», а залишились у державній власності і на даний час перебувають на балансі Державного підприємства «Айфіш» (далі - ДП «Айфіш»).

АТ «Рибне господарство «Міжріччя» не уклало договору оренди на спірну земельну ділянку, земельний податок та орендну плату за користування ділянкою не сплачувало.

Разом з тим у відповідача відсутній паспорт рибогосподарської технологічної водойми та дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів у рибогосподарських водних об`єктах.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з рішенням Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 24.03.1995 Орендному рибному господарству «Міжріччя» надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 301 га для ведення рибного господарства, в тому числі за Болехівською міською радою 53 га, Гузіївською сільською радою - 8 га, Міжрічанською сільською радою - 240 га. На підставі даного рішення видано Державний акт на право постійного користування землею, площею 300,7 га, серії ІФ № 19-01-1/000003 від 15.04.1995, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 3.

Судами також установлено, що у подальшому Державне орендне рибне господарство «Міжріччя» в процесі приватизації було реорганізовано в АТ «Орендне рибне господарство «Міжріччя».

Відповідно до статуту АТ «Рибне господарство «Міжріччя» у редакції 2020 року АТ «Рибне господарство «Міжріччя» є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя». Публічне акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя» у результаті зміни найменування є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя», яке, у свою чергу, засноване на основі Орендного рибного господарства «Міжріччя» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 № 1099 «Про порядок перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства», Закону України від 19.09.1991 № 12-76-ХІ «Про господарські товариства», зі змінами й доповненнями, Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII «Про приватизацію державного майна», зі змінами й доповненнями, Закону України від 10.07.1996 № 290/96-ВР «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та згідно із наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області від 22.01.2002 № 24.

Наказом Державного департаменту рибного господарства України від 20.11.2003 № 333 затверджено акт приймання-передачі на баланс Державного підприємства «Укрриба» (далі - ДП «Укрриба») гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя» та закріплено зазначене в акті майно за ДП «Укрриба» на праві повного господарського відання.

Так, відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» вбачається, що майно господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, а саме гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації, передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України та з дозволу Фонду державного майна України (регіональних відділень) орендодавцем майна є ДП «Укрриба».

Відповідно до інформації, вказаної в листі ДП «Укрриба» від 11.08.2023 № 07-04/91, гідротехнічні споруди 33-х ставків, водоподаючий канал та водовідвідний канал, що розташовані на території Болехівської ОТГ, за межами с. Міжріччя і м. Болехіва, які не увійшли до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя» відповідно до договору оренди державного майна від 10.11.2022 № 31/22, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Фермерським господарством «Мельничок», передані в оренду Фермерському господарству «Мельничок» на період воєнного стану та ще на рік після його припинення чи скасування. За згодою сторін 16.01.2024 майно повернуто балансоутримувачу - ДП «Айфіш» за актом приймання-передачі від 16.01.2024.

Згідно з наказом Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 13.09.2023 № 338 гідротехнічні споруди 33-х ставків, водоподаючий канал та водовідвідний канал (Івано-Франківська область, Калуський район, на території Болехівської ОТГ, за межами с. Міжріччя і м. Болехіва) передані з балансу ДП «Укрриба» на баланс ДП «Айфіш» за актом приймання-передачі, який затверджено Держрибагенством 10.10.2023.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка водного фонду площею 300,7 га сформована і їй присвоєно кадастровий номер 2610291400:07:001:1961.

Згідно з інформацією Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області від 24.08.2023 за № 10424/5/09-19-13-05-15 земельна ділянка площею 300,7 га, яка розташована за межами с. Міжріччя за АТ «Рибне господарство «Міжріччя», не обліковується і не оподатковується.

20.07.2023 проведено обстеження земельної ділянки в присутності керівника АТ «Рибне господарство «Міжріччя», за результатами якого складено акт, в якому вказано, що земельна ділянка державної форми власності, кадастровий номер не визначений, право постійного користування не зареєстроване у Державному реєстрі речових прав. Місце розташування земельної ділянки за межами населених пунктів с. Міжріччя, с. Гузіїва, м. Болехіва. Узбережжя вкриті змішаною деревно-чагарниковою рослинністю. Аналогічний акт обстеження земельної ділянки водного фонду складено 12.12.2023, який підтверджує, що ставки заросли водно-болотною рослинністю, очеретом.

У зв`язку з встановленням факту використання спірної земельної ділянки не за призначенням, було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.01.2024 за № 42024090000000002 із попередньою правовою кваліфікацією за частиною першою статті 239-2 Кримінального кодексу України.

На виконання постанови слідчого в даному кримінальному провадженню залучено спеціаліста відділу державного контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадасту в Івано-Франківській області.

27.02.2024 Головним управлінням Держгеокадасту в Івано-Франківській області надано довідку спеціаліста у кримінальному провадженні № 42024090000000002 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2610291400:07:001:1961 площею 300,7000 га, яка розташована в межах Болехівської міської ради, цільове призначення - землі водного фонду, вид цільового призначення - для рибогосподарських потреб.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 20.02.2024 в ньому відсутні відомості про право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на земельну ділянку з кадастровим номером 2610291400:07:001:1961.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2024 (суддя Стефанів Т. В.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (Скрипчук О. С. - головуючий, судді: Кравчук Н. М., Матущак О. І.), позовні вимоги задоволено; зобов`язано відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 2610291400:07:001:1961 площею 300,700 га для рибогосподарських потреб за межами м. Болехіва, сіл Гузіїва та Міжріччя Болехівської міської ради шляхом припинення її використання; зобов`язано АТ «Рибне господарство «Міжріччя» повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2610291400:07:001:1961 площею 300,700 га для рибогосподарських потреб за межами м. Болехіва, сіл Гузіїва та Міжріччя Болехівської міської ради у державну власність в особі ОДА.

3.2. Судові рішення арґументовані тим, що спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням належить до земель водного фонду і знаходиться за межами населеного пункту, на якій знаходяться гідроспоруди та об`єкти нерухомого майна, а тому право на розпорядження земельною ділянкою водного фонду державної власності має ОДА.

Ураховуючи те, що державний акт на право постійного користування для ведення рибного господарства видавався Державному орендному рибному господарству «Міжріччя», на даний час організаційна форма якого змінилася, та те, що гідротехнічні споруди, які перебували у віданні Державного орендного рибного господарства «Міжріччя», у процесі приватизації вказаного підприємства не увійшли до статутного фонду АТ «Рибне господарство «Міжріччя», а залишились у державній власності і на даний час перебувають на балансі ДП «Айфіш», суди вказали, що така земельна ділянка в силу законодавства не може перебувати у постійному користуванні суб`єкта господарювання приватного права.

При цьому суди попередніх інстанцій акцентували увагу на тому, що у матеріалах справи відсутні докази про звернення АТ «Рибне господарство «Міжріччя» з приводу укладання договору оренди спірної земельної ділянки водного фонду площею 300,7 га, яка використовується відповідачем на території Болехівської міської територіальної громади, до ОДА, таким чином, в АТ «Рибне господарство «Міжріччя» немає підстав для використання водних об`єктів на земельній ділянці площею 300,7 га.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2024 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 909/224/24, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6, від 27.01.2021 у справі № 906/706/19, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 15.02.2022 у справі № 906/708/19, від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21, від 12.09.2023 у справі № 902/930/21, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

У контексті наведених доводів скаржник наголошує, що зміна організаційно-правової форми Державного орендного рибного господарства «Міжріччя» у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - AT «Рибне господарство «Міжріччя» прав та обов`язків приватизованого державного господарства. При цьому судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що право постійного користування спірною земельною ділянкою, набуте у встановленому законом порядку згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 15.04.1995, серія ІФ 19-01-1/000003, в силу законодавчих положень продовжує ним посвідчуватись і наразі. Отже, виданий Державному орендному рибному господарству «Міжріччя» Державний акт на право постійного користування землею від 15.04.1995, серія ІФ 19-01-1/000003, є чинним і посвідчує набуте відповідачем (як правонаступником) право постійного користування спірною земельною ділянкою до приведення прав та обов`язків щодо неї у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Скаржник акцентує увагу на тому, що на порушення стандарту доказування «вірогідності доказів», без посилання на докази сторони позивача, які у разі задоволення позову мали б переважати докази відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що відповідач без правових підстав користується землями водного фонду площею 300,7 га державної форми власності за межами м. Болехіва, сіл Гузіїва та Міжріччя Болехівської міської ради.

4.4. У відзиві Прокурор просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення та постанову - залишити без змін, вказуючи, зокрема, на те, що у цій справі в процесі приватизації до новоутвореного підприємства не було передано цілісний майновий комплекс, а було включено тільки те майно, яке підлягало приватизації у розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств». Натомість використання спірної земельної ділянки в силу законодавства не може бути на праві постійного користування у суб`єкта господарювання приватного права.

4.5. ОДА у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін, а розгляд справи здійснювати без участі представника ОДА.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

5.3. Як зазначалося вище, предметом спору у цій справі є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення у державну власність земельної ділянки з кадастровим номером 26102914000:07:001:1961 площею 300,7 га державної форми власності за межами м. Болехіва, сіл Гузіїва та Міжріччя Болехівської міської ради.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, зокрема, про те, що відповідач як особа недержавної і некомунальної форми власності, в яку було перетворене в процесі приватизації державне підприємство, що мало на праві постійного користування земельну ділянку, не може продовжувати користуватись такою земельною ділянкою, адже на даний час форма підприємства змінилася, а відповідно до вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Водного кодексу України (далі - ВК України) суб`єкт господарювання приватного права не має права на набуття права на землю, в тому числі водного фонду на правах постійного користування. При цьому суди врахували, що на спірній земельній ділянці розміщене державне майно - гідротехнічні споруди, яке в процесі приватизації вказаного підприємства не увійшло до статутного фонду відповідача. Відтак, суди виснували, що відповідач без правових підстав користується землями водного фонду площею 300,7 га державної форми власності за межами м. Болехіва, сіл Гузіїва та Міжріччя Болехівської міської ради.

У контексті наведеного Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що частинами першою, другою статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на час видачі Державного акта на право постійного користування землею від 15.04.1995 серії ІФ № 19-01-1/000003) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Статтею 92 ЗК України (у чинній редакції) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

При цьому Верховний Суд у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, на яку посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначив що: «… за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України. Як статтею 27 ЗК України в редакції, чинній на момент створення СВАТ «Житомиррибгосп», так і статтею 141 ЗК України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема припинення діяльності підприємства.

Приписи наведених у підпункті 3 частини 1 статті 27 ЗК України (у редакції станом на 1999 рік) та підпункті «в» частини 1 статті 141 ЗК України підстав слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Тобто наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають».

Подібний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 906/706/19, на яку також посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, рішенням Болехівської міської ради Івано-Франківської області від 24.03.1995 Орендному рибному господарству «Міжріччя» надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 301 га для ведення рибного господарства, в тому числі за Болехівською міською радою 53 га, Гузіївською сільською радою - 8 га, Міжрічанською сільською радою - 240 га. На підставі даного рішення видано Державний акт на право постійного користування землею площею 300,7 га від 15.04.1995 серії ІФ № 19-01-1/000003, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 3.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 № 1099 «Про порядок перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства», Закону України від 19.09.1991 № 12-76-ХІ «Про господарські товариства», зі змінами й доповненнями, Закону України від 04.03.1992 № 2163-XII «Про приватизацію державного майна», зі змінами й доповненнями, Закону України від 10.07.1996 № 290/96-ВР «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області від 22.01.2002 № 24 в ході приватизації перетворено Державне орендне рибне господарство «Міжріччя» у Відкрите акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя».

Відповідно до статуту АТ «Рибне господарство «Міжріччя» у редакції 2020 року АТ «Рибне господарство «Міжріччя» є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя». Публічне акціонерне товариство «Рибне господарство «Міжріччя» у результаті зміни найменування є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя», яке, у свою чергу, засноване на основі Орендного рибного господарства «Міжріччя».

У цьому зв`язку варто звернути увагу на те, що Закон України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час прийняття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області наказу від 22.01.2002 № 24) регулював правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіки Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України, статтею 1 якого визначено, що приватизація майна державних підприємств України (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Згідно із частиною 6 статті 18 цього Закону створене акціонерне товариство є правонаступником приватизованого підприємства.

Законом України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (у редакції, чинній на час прийняття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області наказу від 22.01.2002 № 24) визначалися особливості правового регулювання приватизації державного майна в агропромисловому комплексі, та у статті 1 передбачалося, що згідно з цим Законом здійснюється приватизація майна підприємств, що перебувають у загальнодержавній, республіканській (Автономної Республіки Крим) та комунальній власності, для яких основними видами діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, їх переробка і реалізація, виконання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам.

У статті 5 зазначеного Закону передбачено способи приватизації майна та встановлено, що приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).

За змістом статті 12 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» приватизація майна рибних господарств (рибокомбінатів, рибоводно-меліоративних станцій, нерестово-виросних рибницьких господарств), які спеціалізуються на вирощуванні рибопосадкового матеріалу та товарної риби у ставках, басейнах, лиманах та інших внутрішніх водоймах, здійснюється шляхом перетворення їх у колективні господарства або у відкриті акціонерні товариства на умовах, передбачених статтями 5, 6 і 7 цього Закону. При цьому повинні забезпечуватися технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 № 1099 «Про порядок перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства» з метою впорядкування створення акціонерних товариств у процесі приватизації затверджено Порядок, яким визначено процедуру перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства (пункт 1 Порядку).

Відповідно до пункту 6 Порядку (у редакції, чинній на час прийняття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області наказу від 22.01.2002 № 24) з моменту державної реєстрації відкрите акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов`язків підприємства, що приватизується.

У пунктах 54- 59 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 зазначено таке: «… стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації Житомиррибгоспу) як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання. (частина 1). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина 2).

Одночасно стаття 34 Закону України «Про підприємства в Україні» (в аналогічній редакції) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Зі змісту статті 8 Закону України «Про підприємництво» (в аналогічній редакції) вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру.

Прокурором не надано належних та допустимих доказів внесення до державного реєстру запису про припинення Житомиррибгоспу шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення 30.07.1999 реєстрації СВАТ «Житомиррибгосп» з тотожним кодом ЄДРПОУ, який зберігся і за відповідачем. Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.

Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - СВАТ «Житомиррибгосп» прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

Натомість положення підпункту 3 частини 1 статті 27 ЗК України у редакції станом на момент приватизації Житомиррибгоспу та підпункту «в» частини 1 статті 141 ЗК України пов`язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку».

У пунктах 6.11- 6.14 постанови від 26.01.2022 у справі № 906/622/19 Верховний Суд зазначив, що: «… ЦК України, що набрав чинності з 2004 року і діяв під час завершення процедури приватизації відповідача, на відміну від Цивільного кодексу УРСР 1963 року не вживає термін «реорганізація». Таке поняття містилося в частині першій статті 59 Господарського кодексу України (в редакції до 07.07.2014) як спосіб припинення діяльності суб`єкта господарювання, що може відбутися у формі злиття, приєднання, поділу та перетворення.

Перетворенням є зміна організаційно-правової форми юридичної особи (частина перша статті 108 ЦК України).

За змістом статті 83 ЦК України організаційно-правова форма означає ознаки певного типу організації, в якій має діяти юридична особа, що зумовлюють особливості її правового статусу (у стосунках із засновниками тощо).

Тож, на відміну від випадків реорганізації, наведених у статті 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, перетворення (в тому числі в процедурі приватизації) як форма припинення юридичної особи відрізняється тим, що в ньому як на початку, так і в кінці цього процесу фігурує лише одна юридична особа, що змінює спосіб своєї організації та правовий статус».

При цьому варто звернути увагу на те, що частиною першою статті 23 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі та реєстрації Державного акта на право постійного користування землею від 15.04.1995, серія ІФ № 19-01-1/000003), визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині третій статті 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Разом з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, визнаний неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005.

Так, Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм ЗК України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому Конституційний Суд України вказав на таке:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається «відповідно до закону», що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України.

- у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені цим Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Тож право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття такого права, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 15.02.2022 у справі 906/708/19 та багатьох інших.

У зв`язку із викладеним Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги відповідача проте, що набуте Орендним рибним господарством «Міжріччя» право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 301 га для ведення рибного господарства (Державний акт на право постійного користування землею від 15.04.1995, площею 300,7 га серії ІФ № 19-01-1/000003) не припинилося та перейшло до його правонаступника - Відкритого акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя» (наразі правонаступником якого є відповідач), утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації.

У зв`язку з такими висновками Верховний Суд резюмує про відсутність підстав вважати, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача без відповідних на те законних підстав.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду виснував, що інше тлумачення прокурором результатів приватизації об`єкта, господарська діяльність якого полягає в риборозведенні, яке, по суті, зводиться до позбавлення особи основної складової частини цілісного майнового комплексу - земельної ділянки водного фонду (якою відповідач користується правомірно), без якого всі обслуговуючі споруди втрачають економічну цінність, призводить до перегляду результатів приватизації через 20 років після її проведення у спосіб, що не встановлений законом.

Питання щодо правового режиму розташованих на спірній земельній ділянці гідротехнічних споруд не входять до предмета доказування при вирішенні даного спору, який стосується виключно питання усунення перешкод державі у користування земельною ділянкою, яка перейшла до відповідача в порядку правонаступництва.

З наведених раніше мотивів колегія суддів відхиляє необґрунтовані доводи Прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно із частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

6.3. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову не відповідає положенням статей 86 236 269 ГПК України.

6.4. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню як ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що, в свою чергу, є підставою для задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги, то, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Верховний Суд вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат скаржника у виді сплаченого ним судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання цих витрат на позивача.

Керуючись статтями 129 300 301 306 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя» задовольнити.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 909/224/24 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76018; ідентифікаційний код 03530483) на користь Акціонерного товариства «Рибне господарство «Міжріччя» (с. Міжріччя, Болехівська територіальна громада, Калуський район, Івано-Франківська область, 77210; ідентифікаційний код 22177880) 10 598,00 грн (десять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень 00 копійок) витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Наказ доручити видати Господарському суду Івано-Франківської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

О. В. Случ