Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.07.2018 року у справі №904/10558/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/10558/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: судді - Студенець В.І., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області,

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Ніколенко М.О.)

від 21.02.2018,

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

(головуючий - Чус О.В., судді - Кузнецов В.О., Коваль Л.А.)

від 31.05.2018,

у справі за позовом регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області,

до Дніпровської міської ради,

про стягнення 291 015,31 грн,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Дніпровської міської ради 14 331,33 грн штрафу та 3 288,34 грн пені (з врахуванням уточнення позовних вимог від 19.02.2018 № 10-11-01085).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5851-ОД від 24.09.2015.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2018, позов задоволено частково.

Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до державного бюджету України пеню в сумі 3 000,00 грн та штраф в сумі 7 000,00 грн.

Приймаючи рішення господарський суд дійшов висновків, що відповідач провів розрахунки за договором № 12/02-5851-ОД від 24.09.2015 з порушенням погоджених сторонами строків, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати пені та штрафу.

Водночас місцевий господарський суд, дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції, неповне з'ясування всіх обставин у справі. Посилається на збитки завдані державі Дніпровською міською радою внаслідок недбалого відношення до орендованого майна.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, між позивачем як орендодавцем та відповідачем як орендарем було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5851-ОД від 24.09.2015, відповідно до якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення (реєстровий номер: 1130549.2.ААБАЛИ779) площею 1 288,8 кв.м., яке розміщене за адресою: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, б. 37 на першому поверсі (будинку), 9 (дев'ятиповерхового) будинку, що перебуває на балансі ПАТ АК "Дніпроавіа" (балансоутримувач).

Майно передано в оренду з метою розміщення органу місцевого самоврядування (структурного підрозділу Дніпропетровської міської ради - Центру адміністративних послуг Дніпропетровської міської ради) (п. 1.2 договору).

Позивачем передано відповідачу в оренду об'єкт оренди за актом приймання-передачі від 24.09.2015.

У зв'язку зі зміною назви орендаря, згідно рішення Дніпропетровської міської ради від 07.09.2016 № 39/13 "Про внесення змін до деяких рішень міської ради у зв'язку зі зміною географічних назв", прийнятого на виконання постанови Верховної Ради України від 19.05.2016 №1375-УШ "Про перейменування міста Дніпропетровська Дніпропетровської області", додатковою угодою від 28.12.2016 внесено зміни до договору оренди та визначено орендарем за цим договором Дніпровську міську раду.

Додатковою угодою від 22.06.2017 договір оренди від 24.09.2015 № 12/02-5851-ОД було розірвано.

У п. 2 цієї додаткової угоди передбачено обов'язок орендаря сплатити орендну плату, штраф та пеню.

Дніпровська міська рада повернула балансоутримувачу орендоване майно за актом про повернення державного майна з оренди від 22.06.2017.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідачем було сплачено повністю заборгованість за договором оренди від 24.09.2015 № 12/02-5851-ОД, у зв'язку з чим позивачем надані уточнення до позовних вимог від 19.02.2018, в яких він просив суд стягнути з відповідача тільки штрафні санкції, а саме пеню в сумі 3 288,34 грн за період з 16.02.2017 по 22.06.2017 та штраф в сумі 14 331,33 грн.

Предметом спору у цій справі є стягнення пені та штрафу.

Господарськими судами встановлено, що відповідач виконав свої зобов'язання щодо оплатити орендних платежів за договором № 12/02-5851-ОД від 24.09.2015 з порушенням передбаченого договором строку.

Згідно з статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до 3.8 договору № 12/02-5851-ОД від 24.09.2015, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

У пункті 3.9 договору № 12/02-5851-ОД від 24.09.2015 передбачено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж за три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування господарськими судами норм матеріального права в частині нарахування на суму боргу та стягнення з відповідача пені та штрафу.

Касаційна скарга регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області ґрунтується на тому, що місцевий господарський суд неправомірно зменшив належний до сплати розмір пені та штрафу.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) передбачені статтею 233 ГК України та частиною 3 статті 551 ЦК України.

Частинами 1 та 2 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У частині 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Свій висновок про можливість зменшення розміру пені та штрафу, нарахованої на підставі договору № 12/02-5851-ОД від 24.09.2015 суд першої інстанції обґрунтував тим, що заборгованість за договором № 12/02-5851-ОД від 24.09.2015 була повністю погашена під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував майновий стан відповідача, поведінку винної сторони (визнання боргу, вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, намагання негайно та добровільно усунути допущене порушення та його наслідки), а також відсутність в матеріалах справи будь-яких відомостей з приводу того, що позивач зазнав збитків внаслідок порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань.

З такими висновками суду першої інстанції обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що судами неповно з'ясовані всі обставини у справі.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно скористалось наданим статтею 233 ГК України та частиною 3 статті 551 ЦК України правом щодо зменшення розміру пені та штрафу, забезпечивши баланс інтересів сторін.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 у справі за № 904/10558/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді В. Студенець

І. Ткач