Історія справи

Ухвала ВП ВС від 06.11.2019 року у справі №902/925/17
Ухвала КГС ВП від 04.04.2018 року у справі №902/925/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/925/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Кушніра І. В., Краснова Є. В.

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Валентина"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 (Бучинська Г. Б. - головуючий, судді - Василишин А. Р., Філіпова Т. Л. )

за позовом Приватного підприємства "Валентина"

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Земун Поле плюс"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

про скасування наказів

за участю:

відповідача-1: Чугаєнко К. Є. (довіреність)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Приватне підприємство "Валентина" (далі - позивач) звернувшись у суд з даним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Земун Поле плюс" (далі - відповідач-2), просило визнати незаконними та скасувати накази відповідача-1 щодо надання дозволу на виготовлення проектної документації, та щодо передачі земельних ділянок фізичним особам.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваними наказами відповідач-1 припинив право оренди земельної ділянки відповідачем-2 а відтак і право суборенди земельної ділянки позивачем, здійснивши державну реєстрацію права власності дев'яти земельних ділянок, які були розділені за рахунок відповідної земельної ділянки за фізичними особами, чим порушив права та охоронювані інтереси позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.12.2017 (суддя Нешик О. С. ), позов задоволено частково, визнано недійсними накази відповідача-1 від
07.08.2017 № 2-9806/15-17-СГ, 2-9807/15-17-СГ, 2-9808/15-17-СГ, 2-9809/15-17-СГ, 2-9805/15-17-СГ, 2-9804/15-17-СГ, 2-9803/15-17-СГ, 2-9810/15-17-СГ, 2-9811/15-17-СГ. В частині позовних вимог про визнання недійсними наказів відповідача-1 від 21.04.2017 № 2-4997/15-17-СГ, № 2-5000/15-17-СГ, № 2-5002/15-17-СГ, № 2-5005/15-17-СГ, № 2-5007/15-17-СГ, № 2-5009/15-17-СГ, № 2-5011/15-17-СГ, № 2-5012/15-17-СГ, № 2-5014/15-17-СГ, а також в частині позовних вимог до відповідача-2, відмовлено.

2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що спірні накази від
07.08.2017 є незаконними, оскільки на момент їх винесення не припинено право оренди, а відтак і право позивача, як суборендаря, користуватися земельною ділянкою. Щодо спірних наказів відповідача-1 від 21.04.2017, суд послався на те, що вони не порушують права позивача, оскільки вони містять дозвільні норми на виготовлення проектної документації без вказівок про передачу земельних ділянок у власність чи користування третім особам. В частині відмови у позовних вимогах до відповідача-2, суд вказав на те, що позивач не висував йому вимог та не вбачається, що відповідач-2 порушив права та інтереси позивача.

2.3. Оскарженою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2019, вказане рішення суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито.

2.4. Таких висновків апеляційний суд дійшов виходячи із того, що спір, який виник у даній справі, є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення стосується прав та обов'язків фізичних осіб.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2. В обґрунтування своїх доводів позивач посилався на те, що апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Позивач вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 25.07.2016 у справі № 902/459/16 має преюдиційне значення для вирішення справи, яка переглядається, оскільки даним рішенням суду підтверджено користування позивачем земельною ділянкою, яка є предметом договору суборенди.

Також позивач зазначає, що спірні накази прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, що узгоджується з правовими висновками, які викладені у постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 6-267цс15, від
29.09.2015 у справі № 21-760а15.Також позивач зазначає, що він, з урахуванням постанови Верховного Суду України від 16.01.2015 у справі № 6-2510цс15, вправі пред'являти вимоги про визнання наказів недійсними. При цьому, позивач посилається на постанови Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 907/485/16, від 03.04.2019 у справі № 127/15146/17, від 16.01.2019 у справах № 905/1057/18, № 753/15556/15-ц та зазначає, що апеляційний суд скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції з формальних підстав. Крім того, позивач зазначає, що даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки сторони у справі є юридичними особами.

4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

4.1. Відповідач-1 та ОСОБА_1 у відзивах на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зазначили про безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, у зв'язку з чим просили залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судом

5.1. Як встановлено апеляційним судом, 26.09.2012 між відповідачем-2 (орендар) та Бершадською районною державною адміністрацією (орендодавець) укладений договір №134/1 оренди земельної ділянки, за умовами якого орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 0520486400:01:002:0128, загальною площею 18,30 га (далі-земельна ділянка) на території Чернятської сільської ради, строком на 17 років, який зареєстрований у встановленому законом порядку.

5.2.20.02.2013 між відповідачем-2 та позивачем (суборендар) укладений договір суборенди земельної ділянки №134/1 (С), відповідно до умов якого позивач отримав в суборенду земельну ділянку, строком на 17 років, який сторони зареєстрували у визначеному законом порядку.

5.3.21.03.2017 відповідач-2 оформив заяву у приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Животовської Н. Г. (зареєстрована в реєстрі за № 726), згідно якої надав згоду на вилучення земельної ділянки державної власності в адміністративних межах Чернятської сільської ради за межами села Чернятка Бершадського району Вінницької області, що перебуває в у нього в оренді на підставі договору оренди земельної ділянки від 26.09.2012, та просив припинити право користування частиною земельної ділянки з подальшою передачею третім особам.

5.4.21.04.2017 відповідачем-1 прийнято накази № 2-4997/15-17-СГ, № 2-5000/15-17-СГ, № 2-5002/15-17-СГ, № 2-5005/15-17-СГ, № 2-5007/15-17-СГ, № 2-5009/15-17-СГ, № 2-5011/15-17-СГ, № 2-5012/15-17-СГ, № 2-5014/15-17-СГ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою 9-ти земельних ділянок за рахунок цієї земельної ділянки площею по 2 га за третіми особами.

5.5.07.08.2017 відповідач-1 видав накази № 2-9806/15-17-СГ, 2-9807/15-17-СГ, 2-9808/15-17-СГ, 2-9809/15-17-СГ, 2-9805/15-17-СГ, 2-9804/15-17-СГ, 2-9803/15-17-СГ, 2-9810/15-17-СГ, 2-9811/15-17-СГ, якими затвердив документацію із землеустрою та надав земельні ділянки у власність третім особам.

5.6. На підставі спірних наказів від 07.08.2017, державний реєстратор Виконавчого комітету Вінницької міської ради, Вінницької області, 14.08.2017 припинив право оренди земельної ділянки за відповідачем-2, припинив право суборенди земельної ділянки за позивачем та здійснив подальшу державну реєстрацію права власності 9-ти земельних ділянок, площею по 2 га, які відповідно були розділені за рахунок земельної ділянки за фізичними особами, які є третіми особами у справі, відповідними рішеннями.

5.7. Як вбачається з довідок з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.09.2017 ( № 97709146, №97720063, №97715917, №97723908,97721237,97718704, № 97717039, № 97722744, №97723356) ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 земельні ділянки були продані ОСОБА_1, площею по 2 га, які відповідно були розділені за рахунок земельної ділянки згідно договорів купівлі-продажу №181, №184, №187, №190, №193, №196, №199, №202, №205 від 14.09.2017.

5.8. Право власності на земельні ділянки відповідно зазначених договорів-купівлі продажу було зареєстровано за ОСОБА_1 приватним нотаріусом Охендовською Катериною В'ячеславівною згідно відповідних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених частини 1 статті 1 ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.3. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)).

6.4. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України (у вказаній редакції), за змістом пункту 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

6.5.15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції.

6.6. ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання ( ГПК України).

6.7. Натомість відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), положення якої кореспондуються із частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

6.8. Згідно із частинами 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

6.9. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

6.10. Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

6.11. Згідно із частинами 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Конституції України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно із частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною нормою та статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

6.12. Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю фізичної особи), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

6.13. З огляду на те, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними наказів відповідача-1, якими надано земельні ділянки у власність фізичним особам, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цих фізичних осіб.

6.14. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу в межах її доводів і вимог, вважає, що вимога про скасування рішення особи, прийнятого у сфері земельних відносин та ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов'язки, безпосередньо стосується прав та обов'язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

6.15. Наведене відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16, від 04.07.2018 у справі №361/3009/16-ц, від 07.11.2018 у справах № 488/6211/14-ц, № 488/5027/14-ц, від
30.01.2019 у справі № 485/1472/17, від 15.05.2019 у справах № 522/7636/14-ц, №469/1346/18, від 26.06.2019 у справі № 911/2258/18, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, відступати від яких колегія суддів правових підстав не вбачає.

6.16. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

6.17. За таких обставин, доводи заявника про те, що рішення Господарського суду Вінницької області від 25.07.2016 у справі № 902/459/16 має преюдиційне значення для вирішення справи, яка переглядається, а також посилання заявника на вказані ним у касаційній скарзі судові рішення суду касаційної інстанції, визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими і в силу наведених у п.15 цієї постанови висновків Великої Палати Верховного Суду, вказані скаржником судові рішення не дають правових підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

6.18. Посилання у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року не може бути підставою для скасування оскарженої постанови, так-як скаржник не позбавлений реалізувати своє право на судовий захист у відповідному суді цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

6.19. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

6.20. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

6.21. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від
18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

6.22. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

6.23. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від
29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

6.24. Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.2. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

7.3. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідає.

7.4. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судового рішення, а доводи відзивів відповідача-1 та третьої особи на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками апеляційного суду.

7.5. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги немає.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Валентина" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 у справі Господарського суду Вінницької області № 902/925/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов