Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.09.2020 року у справі №922/74/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 922/74/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від
01.07.2020 (головуючий суддя Тихий П. В., судді Хачатрян В. С., Шутенко І. А.) у справі №922/74/20 Господарського суду Харківської області

за позовом Першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області до 1) Фермерського господарства "Слобідська садиба", 2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації та повернення земель

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Перший заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Слобідська садиба" (далі - Відповдіач-1), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Відповідач-2), ОСОБА_1 (далі - Третя особа) про: 1)визнання незаконним та скасування наказу Відповідача-2 №3700-СГ від 25.11.2015 "Про надання в оренду земельної ділянки"; 2) визнання незаконним та скасування наказу Відповідача-2 №3701-СГ від
25.11.2015 "Про надання в оренду земельної ділянки"; 3) визнання незаконним та скасування наказу Відповідача-2 №4933-СГ від 29.12.2015 "Про надання в оренду земельної ділянки"; 4) визнання недійсним, укладеного між Відповідачем-2 та Третьою особою договору оренди від 25.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:01:005:0251 площею 66,8146 га та додаткову угоду до договору оренди від 14.04.2016, скасувавши запис про державну реєстрацію права оренди; 5) визнання недійсним, укладеного між Відповідачем-2 та Третьою особою договору оренди від 25.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:01:005:0254 площею 14,4503 га, скасувавши запис про державну реєстрацію права оренди; 6) визнання недійсним, укладеного між Відповідачем-2 та Третьою особою договору оренди від 14.04.2016 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:04:002:0252 площею 49,7567 га, скасувавши запис про державну реєстрацію права оренди; 7) зобов'язання Відповідача-1 повернути Державі в особі Відповідача-2 земельні ділянки з кадастровими номерами 6321082500:01:005:0251 площею 66,8146 га; 6321082500:04:002:0252 площею 49,7567 га; 6321082500:01:005:0254 площею 14,4503 га - загальною вартістю 3 345 509,16 грн шляхом складання акту прийому передачі. Також, Прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Третьою особою отримано в користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності загальною площею 131,0216 га, проте, отримані такі ділянки поза процедурою, визначеною статтями 124, 134 ЗК України, а саме за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів (аукціону). Відповідачем-2 всупереч вимог статей 116, 118, 122, 123, 124, 134 ЗК України та статей 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" прийнято накази, якими незаконно передано Третій особі в користування (оренду) спірні земельні ділянки без проведення земельних торгів (аукціону). Наразі землекористувачем земельних ділянок є Відповідач-1, який зареєстрований Третьою особою, а тому саме Відповідач-1, як юридична особа, а не Третя особа є стороною у спірних правовідносинах.

Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.04.2020 визнано поважними причини пропуску прокуратурою строків позовної давності та поновлено їх. Позовні вимоги задоволено.

4. Рішення суду мотивовано тим, що оскаржувані накази Відповідача-2 видані з порушенням процедури, передбаченої чинним законодавством, а тому підлягають скасуванню. В той же час, скасування наказів тягне за собою і визнання недійсними спірних договорів оренди, що були укладені на підставі вказаних наказів.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

6. Постанова суду мотивована тим, що ОСОБА_1 визначений у позовній заяві як Третя особа, однак заявлені позовні вимоги спрямовані на позбавлення ОСОБА_1 прав на земельні ділянки, надані йому в користування для ведення фермерського господарства. При цьому, безпосередньо за заявами ОСОБА_1 як фізичної особи приймались оспорювані розпорядження та накази, здійснювалася державна реєстрація прав на земельні ділянки, а також укладалися оспорювані договори. Заміна відповідача у справі може бути здійснена виключно за клопотанням позивача, в той час як суд позбавлений можливості здійснити заміну відповідача за власною ініціативою (навіть якщо суд встановить, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом). З урахуванням зазначеного, а також того, що клопотання, передбачене частинами 1, 2, 3 статті 48 ГПК України, Прокурором заявлено не було, апеляційний господарський суд не вбачає процесуальної можливості задоволення даного позову, оскільки позов подано до неналежного відповідача, тобто, не до особи, яка отримала майнове право (орендаря), якою є фізична особа ОСОБА_1. З огляду на викладене, суд першої інстанції помилково розглянув та вирішив по суті позов, пред'явлений до неналежного відповідача, чим припустився порушення норм процесуального законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Прокурора

7. Прокурор подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи Прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Судом апеляційної інстанції не враховано висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах у справах №628/776/18, №922/614/19, №704/29/17-ц, №388/1103/16-ц, №275/82/18, №539/4023/15-ц, 610/1863/17, №695/1275/17, №483/1863/17, №368/546/16-ц, №677/1865/16-ц, №606/2032/16-ц, №474/100/16-ц, №348/992/16-ц, №154/793/15-ц, №389/29/17-ц, №635/6568/15-ц, №6-290цс15, №6-248цс16, а саме, що за змістом статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

9. Відповідачі та Третя особа відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

10. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Прокурор оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

11. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

12. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

13. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1).

14. У поданій касаційній скарзі Прокурор, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків касаційної інстанції, викладених у постановах Верховного Суду у справах №628/776/18, №922/614/19, №704/29/17-ц, №388/1103/16-ц, №275/82/18, №539/4023/15-ц, 610/1863/17, №695/1275/17, №483/1863/17, №368/546/16-ц, №677/1865/16-ц, №606/2032/16-ц, №474/100/16-ц, №348/992/16-ц, №154/793/15-ц, №389/29/17-ц, №635/6568/15-ц, №6-290цс15, №6-248цс16.

14.1. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не враховано, що за змістом статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася. Оскільки суд апеляційної інстанції не врахував наведеного, тому дійшов безпідставного висновку про те, що Прокурором невірно обрано склад учасників справи та визначено ОСОБА_1 у якості Третьої особи, у той час, як позовні вимоги спрямовані на позбавлення його прав на земельні ділянки, надані йому у користування для ведення фермерського господарства.

15. Як встановлено судом апеляційної інстанції, наказами Відповідача-2 №3700-СГ від 25.11.2015, №3701-СГ від 25.11.2015, №4933-СГ від 29.12.2015 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірних земельних ділянок загальною площею 131,0216 га в натурі (на місцевості) та передано їх Третій особі в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років. На підставі зазначених наказів між Відповідачем-2 та Третьою особою укладено договір оренди від 25.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером undefined площею 66,8146 га, договір оренди від 14.04.2016 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:04:002:0252 площею 49,7567 га, договір оренди від 25.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером undefined площею 14,4503 га строком на 49 років. Відповідно до пункті 14 договорів земельні ділянки передані для ведення фермерського господарства. Третьою особою 02.02.2017 зареєстровано Фермерське господарство "Слобідська садиба".

16. Звертаючись до суду з позовом, Прокурор послався на те, що землекористувачем спірних земельних ділянок є Відповідач-1, який зареєстрований Третьою особою, а тому саме Відповідач-1, як юридична особа, а не Третя особа є стороною у спірних правовідносинах.

17. Здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд помилково розглянув та вирішив спір по суті, оскільки позов пред'явлений до неналежного відповідача. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, суд апеляційної інстанції послався на те, що заявлені позовні вимоги спрямовані на позбавлення ОСОБА_1 прав на земельні ділянки, надані йому в користування для ведення фермерського господарства. При цьому, безпосередньою за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 як фізичної особи приймались оспорювані розпорядження та накази, здійснювалася державна реєстрація прав на земельні ділянки, а також укладалися оспорювані договори. Проте, зважаючи на вимоги частин 1, 2, 3 статті 48 ГПК України, а також те, що Прокурором відповідного клопотання про заміну відповідача у справі - ФГ "Слобідська садиба" на ОСОБА_1 заявлено не було, а суд позбавлений можливості здійснити заміну відповідача за власною ініціативою, тому в позові Прокурору слід відмовити.

18. Водночас, колегія суддів не може погодитися з таким висновком апеляційного господарського суду.

19. Статтею 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

20. Відтак розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів відбувається залежно від їхнього предмета та суб'єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

21. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 ГПК України. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу (стаття 45 ГПК України).

22. Особливості участі прокурора в розгляді справ установлено статтею 56 ЦПК України та статтею 53 ГПК України, за змістом положень яких у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

23. У справі, яка розглядається, Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з господарським спором до двох юридичних осіб про визнання незаконними та скасування наказів про надання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, укладених між фізичною особою (Третьою особою) і органом державної влади (Відповідач-2), а також про зобов'язання Відповідача-1 (фермерське господарство) повернути ці земельні ділянки. Прокурор посилався на те, що землекористувачем спірних земельних ділянок є Відповідач-1, який зареєстрований Третьою особою, а тому саме Відповідач-1, як юридична особа, а не Третя особа є стороною у спірних правовідносинах.

24. Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 Закону України "Про фермерське господарство").

24.1. У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом.

25. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (частина 1 статті 5, частина 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

25.1. Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

26. Зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

27. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

28. Як встановив суд апеляційної інстанції та про що було зазначено вище, між Відповідачем 2 та Третьою особою укладено три договори оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства, строком на 49 років (2 договори від
25.12.2015 та договір від 14.04.2016), державну реєстрацію яких проведено
21.01.2016 та 18.04.2016. Після державної реєстрації цих договорів Третьою особою засновано фермерське господарство та 02.02.2017 зареєстровано його як юридичну особу (Відповідач-1).

28.1. Тобто, у правовідносинах користування спірними земельними ділянками відбулася фактична заміна орендаря й обов'язки землекористувача земельних ділянок перейшли до Відповідача-1 з дня його державної реєстрації та перебувають у користуванні на час звернення Прокурора до суду з вимогою, зокрема, про повернення земельних ділянок.

29. Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, а тому його спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (замість яких захист інтересів держави в суді у визначених законом випадках здійснюють прокурори), мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

30. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №628/776/18, №348/992/16-ц, №606/2032/16-ц, №922/614/19, №704/29/17-ц, №388/1103/16-ц, №275/82/18, №695/1275/17, №483/1863/17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах №539/4023/15-ц, №610/1863/17, №368/546/16-ц.

31. Також, в обґрунтування своєї позиції щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №154/793/15-ц, №389/29/17-ц, №677/1865/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №474/100/16-ц та постановах Верховного Суду України у справах №6-248цс16, №6-290цс15 (пункт 8 постанови), колегія суддів зазначає, що висновки, сформульовані у зазначених Прокурором справах, не можуть бути застосовними у цій справі з огляду на відмінність правовідносин між сторонами відповідних спорів. Крім того, Прокурор послався на ухвалу Верховного Суду України від 23.16.2016 у справі №635/6568/15-ц. Проте, такий процесуальний документ не є постановою Верховного Суду у розумінні пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

32. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що апеляційним господарським судом під час апеляційного перегляду справи, допущено порушення норм процесуального права, а саме, застосовано статтю 48 ГПК України, яка не підлягала застосуванню у даних правовідносинах в контексті висновку суду щодо необхідності залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1, який в межах даних правовідносин залучений до участі у справі в якості Третьої особи. Зазначене стало наслідком для помилкового висновку суду апеляційної інстанції про відмову в позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. В силу приписів статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

31. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не здійснив перегляд рішення місцевого господарського суду по суті спору, внаслідок неправильного застосування норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України), враховуючи повноваження касаційної інстанції, визначені статтею 310 ГПК України, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга Прокурора підлягає частковому задоволенню.

32. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Щодо судових витрат

33. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 у справі №922/74/20 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В. Г.

Судді Берднік І. С.

Міщенко І. С.