Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.05.2019 року у справі №926/225/17
Ухвала КГС ВП від 20.03.2018 року у справі №926/225/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 926/225/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Ткач І.В., судді: Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2017

(головуючий Кордюк Г.Т., судді: Гриців В.М., Давид Л.Л.)

у справі № 926/225/17 Господарського суду Чернівецької області

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріфіл-Україна"

про стягнення неустойки в сумі 11 977,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У січні 2017 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріфіл-Україна" (далі - ТОВ "Ріфіл-Україна") про стягнення неустойки в сумі 11 977,50 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

1.2. Позовна заява мотивована тим, що позивач на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України нарахував відповідачу неустойку за користування річчю за час прострочення повернення об'єкта оренди, оскільки відповідач не повернув об'єкт оренди за актом прийому-передачі, як це передбачено умовами попереднього договору оренди.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 01.05.2013 Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці та ТОВ "Ріфіл-Україна" укладено попередній договір оренди №93/2013-п нерухомого військового майна, розташованого в Чернівецькому гарнізоні за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10 військове містечко № 195, буд. 1, 47 (далі - попередній договір).

2.2. Відповідно до попереднього договору Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці зобов'язався протягом 12 місяців з моменту підписання цього договору укласти в майбутньому основний договір оренди нерухомого військового майна нежитлових вбудованих приміщень площею 350 м2 в будівлі №1 та нежитлових вбудованих приміщень площею 269,60 м2 в будівлі №47 військового містечка №195 (майно), що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, на умовах, встановлених цим договором.

2.3. Сторони погодили умови майбутнього основного договору, а в пункті 1.2 домовилися, що відповідач до моменту підписання основного договору оренди має право використовувати майно за цільовим призначенням, визначеним в пункті 2.1.3 (для використання під розміщення офісних та складських приміщень).

Пунктом 9.1 визначили строк дії попереднього договору з 01 травня 2013 року до 30 квітня 2014 року включно.

2.4. У розділі 3 попереднього договору сторони узгодили, що позивач зобов'язується провести процедуру укладення основного договору оренди, передбачену чинним законодавством у сфері оренди державного (військового) майна, а відповідач, серед іншого, на підставі виставлених рахунків сплачує плату в розмірі 2000 грн щомісячно.

2.5. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 у справі №926/1644/16 зобов'язано ТОВ "Ріфіл-Україна" звільнити орендоване приміщення площею 350,0 м2 в будівлі №1 та площею 269,60 м2 в будівлі №47 військового містечка №195 за адресою м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, що перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 у справі № 926/1644/16 рішення господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 залишено без змін.

2.6. Посилаючись на припинення попереднього договору та невиконання ТОВ "Ріфіл-Україна" обов'язку щодо повернення майна, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся з позовом про стягнення неустойки за користування приміщенням, нарахованої на підставі ст. 785 ЦК України.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 28 лютого 2017 року рішенням Господарського суду Чернівецької області позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Ріфіл-Україна" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці 11 977,50 грн неустойки та 1 378,00 грн судового збору.

3.1.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що правові наслідки припинення договору оренди регулюються ЦК України. Відповідачем не виконано вимог ст. 785 ЦК України та не повернено об'єкт оренди у зв'язку з припиненням договору оренди.

Відтак, у позивача виникло право на стягнення з відповідача неустойки за період серпень-грудень 2016 року в сумі 11 977,50 грн. В цьому випадку, судом першої інстанції взято до уваги дату прийняття рішення місцевим господарським судом про повернення об'єкта оренди у справі №926/1644/16.

3.2. 26 червня 2017 року постановою Львівського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.02.2017 скасовано в частині стягнення з ТОВ "Ріфіл-Україна" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці 9 673,80 грн неустойки та 1 294,74 грн судового збору. Прийнято в цій частині нове рішення. У стягненні з ТОВ "Ріфіл-Україна" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці 9 673,80 грн неустойки та 1294,74 грн судового збору відмовлено. В решті рішення господарського суду залишено без змін.

3.2.1. Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ч. 1 ст. 785 ЦК України зобов'язує наймача у разі припинення договору найму повернути наймодавцеві річ.

При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що господарським судом під час розгляду справи №926/1644/16 встановлено, що із закінченням строку дії попереднього договору та неукладенням сторонами договору оренди право відповідача використовувати нерухоме військове майно припинилося. Тобто у відповідача виник обов'язок негайно повернути орендоване майно після припинення попереднього договору 30.04.2014. Таким чином, у відповідача виник обов'язок негайно повернути майно, що було предметом попереднього договору, з 01.05.2014.

У зв'язку з встановленням факту невиконання відповідачем вимог щодо повернення майна нарахування неустойки є обґрунтованим, проте в іншому розмірі ніж заявлено позивачем, а саме в розмірі 4 000,00 грн за кожен місяць (серпень-грудень 2016 року). Загальний розмір такої неустойки за вказаний період становить 20 000,00 грн.

При цьому, господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що протягом зазначеного періоду відповідачем щомісячно здійснено оплату в розмірі 3 539,26 грн в загальному розмірі 17 696,30 грн. Відтак, розмір неоплаченої неустойки за вказаний період становить 2 303,70 грн, а не в розмірі 11 977,50 грн як заявлено позивачем.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 26 жовтня 2017 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2017, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.02.2017 залишити в силі.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Згідно з п. 3.3.2 укладеного сторонами попереднього договору, за використання майна орендар на підставі виставлених рахунків сплачує на розрахунковий рахунок орендодавця, за домовленістю сторін, плату в розмірі 2 000,00 грн в місяць. Плата за користування майном відповідно до договору підлягає щомісячному коригуванню на індекс інфляції за попередній місяць.

Тому, на думку скаржника, під час прийняття рішення судом апеляційної інстанції не було враховано п. 3.3.2 попереднього договору, відповідно до якого плата підлягає щомісячному коригуванню на індекс інфляції за попередній місяць. Тому сума нарахованої неустойки за кожен місяць безпідставного користування відповідачем майном становить саме 5 988,76 грн (липень 2016 року рахунок на 3 593,26 грн (в т.ч. ПДВ 598,78)), тобто плата за користування майном становить 2 994,38 грн. Неустойка 5 988,76 грн = 2994,38*2.

4.2.2. Таким чином, внаслідок припинення договірних відносин та фактичного позадоговірного використання приміщення у відповідача перед позивачем виникло зобов'язання по сплаті неустойки в порядку ч. 1 ст. 785, ст. 1212 Цивільного кодексу України за період липень-грудень 2016 року на загальну суму 11 977,50 грн.

4.3. Відзив на касаційну скаргу на Верховного Суду не надходив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується стягнення з відповідача неустойки, нарахованої позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

5.2.2. Згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

5.2.3. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що господарські суди, розглядаючи цей спір про стягнення неустойки за попереднім договором на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, не з'ясували правову природу цього договору, тоді як відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попередній договір лише встановлює обов'язок сторін протягом певного періоду (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Будь-які інші зобов'язання сторін попереднім договором встановлюватися не можуть.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Основна правова мета попереднього договору полягає у виконанні ним двох функцій: 1) спонукання до укладення основного договору, 2) фіксації умов основного договору.

В силу попереднього договору сторони не мають права вимагати реального виконання зобов'язання, встановленого основним договором (передати майно, виконати роботу).

5.2.4. Крім того, як встановлено господарськими судами, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 у справі №926/1644/16 зобов'язано ТОВ "Ріфіл-Україна" звільнити орендоване приміщення площею 350,0 м2 в будівлі №1 та площею 269,60 м2 в будівлі №47 військового містечка №195 за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, що перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці.

Зазначене рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2016.

При цьому, зі змісту зазначених судових рішень можна дійти висновку, що зобов'язуючи відповідача звільнити нежитлові приміщення орендованих будівель №№1, 47, що знаходяться за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, господарські суди виходили з того, що належна процедура передачі в оренду військового майна нежитлових вбудованих приміщень, що знаходяться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, не проводилася.

Разом з цим, для укладення договору оренди військового майна сторонами підписано попередній договір та тимчасово, до укладення договору оренди, відповідачеві було надано право використовувати названі вище нежитлові приміщення.

Попередній договір, який було укладено між сторонами, за своїм змістом не є договором оренди військового майна, хоча й містить елементи договору оренди майна, а передбачав зобов'язання сторін укласти такий договір у майбутньому відповідно до законодавчо встановленої процедури передачі в оренду військового майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Господарськими судами під час розгляду справи не взято до уваги, що під час розгляду справи №926/1644/16 судами зауважено на тому, що умови попереднього договору про надання відповідачеві права користуватися нерухомим військовим майном за плату до укладення основного договору оренди суперечать вимогам чинного законодавства.

5.2.5. Отже, господарським судам необхідно було з'ясувати права та обов'язки сторін за попереднім договором, зокрема, чи на законній підставі майно було передано відповідачу і чи мав на це право позивач; правову природу платежів, які заявлені позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, та встановити, чи є у позивача право вимагати стягнення неустойки за попереднім договором з урахуванням обставин, встановлених господарськими судами під час розгляду справи №926/1644/16, які мають преюдиціальне значення для цієї справи.

5.2.6. При цьому, посилання скаржника у касаційній скарзі на ст. 1212 ЦК України відхиляються Верховним Судом з огляду на те, що наведені в позовній заяві підстави стягнення спірної суми обґрунтовані посиланням на ч. 2 ст. 785 ЦК України, тоді як згідно з ч. 3 ст. 300 ГПК України зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей 43, 47, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення першої інстанції) щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не дослідили усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.

6.2. Відповідно до частини 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

6.4. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, дати належну правову оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності, з'ясувати права та обов'язки сторін за попереднім договором, зокрема, чи на законній підставі майно було передано відповідачу і чи мав на це право позивач; правову природу платежів, які заявлені позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, та встановити, чи є у позивача право вимагати стягнення неустойки за попереднім договором з урахуванням обставин, встановлених господарськими судами під час розгляду справи №926/1644/16, які мають преюдиціальне значення для цієї справи.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.02.2017 у справі №926/225/17 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець