Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.09.2018 року у справі №905/3064/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 905/3064/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" (далі - Товариство),

представник позивача - Уздемир А.І. - адвокат (посвідчення від 25.02.2009 № 3172),

відповідач - дочірнє підприємство "Донецький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Підприємство),

представник відповідача - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу Підприємства

на рішення господарського суду Донецької області від 06.03.2018 (суддя - Фурсова С.М.) та

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2018 (головуючий - суддя Попков Д.О., судді Радіонова О.О. і Зубченко І.В.)

у справі № 905/3064/17

за позовом Товариства

до Підприємства

про стягнення 972 673,36 грн.,

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 972 673,36 грн., з яких 372 481,52 грн. заборгованості, 67 791,63 грн. пені, 58 716,95 грн. - 3% річних і 473 683,25 грн. "інфляційних втрат".

Позов обґрунтовано тим, що на порушення умов договору на надання послуг від 05.01.2012 №1 відповідач не розрахувався за надані послуги, у зв'язку з чим з нього підлягають стягненню суми заборгованості, а також інші зазначені нарахування.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.03.2018: позов задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 904 166,58 грн., а саме: 372 481,52 грн. заборгованості; 58 128,06 грн. 3% річних, 473 557 грн. "інфляційних втрат", а також 13 562,51 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог у зазначених сумах і відсутністю підстав для стягнення пені через сплив спеціальної позовної давності.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2018: частково задоволено апеляційну скаргу Підприємства і згадане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 10 276,85 грн. та "інфляційної індексації" в сумі 168 943,39 грн., у зв'язку з чим пункт 2 відповідного рішення викладено в такій редакції: "Стягнути з Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (85307, Донецька обл., м. Покровськ, вул. Захисників України, б.2, ідентифікаційний код 32001618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, б. 57А, оф. 10, ідентифікаційний код 38587794) 372 481,52 грн. заборгованості, 47 851,21грн. 3% річних, 304 613,61грн. інфляційних втрат та 10 874,20 грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору"; в іншій частині рішення місцевого господарського суду від 06.03.2018 залишено без змін; стягнуто з Товариства на користь Підприємства витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 4 561,40 грн.

Постанову мотивовано необхідністю і наявністю підстав для здійснення перерахунку заявлених до стягнення і стягнутих за рішенням місцевого господарського суду сум 3% річних та "інфляційної індексації".

У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємство, зазначаючи про свою незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій, просить скасувати оскаржувані рішення і постанову зі справи та прийняти нове рішення, яким: у задоволенні позову відмовити повністю; стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі: судами необґрунтовано відхилене клопотання Підприємства про застосування позовної давності; ними не враховано, що акт звірки не є доказом заборгованості; акт звіряння взаємних розрахунків підписано вже після спливу позовної давності; судами не взято до уваги, що вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або, за його згодою чи дорученням, - уповноваженою на це особою; судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права в частині незастосування ними позовної давності.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, що позовна давність позивачем (Товариством) не пропущена, а його вимоги є обґрунтованими, і просить у задоволенні скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судом першої інстанції у розгляді справи з'ясовано й зазначено, зокрема, що:

- 05.01.2012 Підприємством (замовник) і Товариством (виконавець) було укладено договір про надання послуг №1 (далі - Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з надання послуг при зимовому утриманні автодоріг своїми механізмами за замовленням Підприємства згідно з додатком №1;

- відповідно до пункту 2.4 Договору замовник зобов'язується оплатити надані виконавцем послуги протягом 20 календарних днів з дня підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг і виставлення рахунка-фактури;

- Товариство протягом 2012 року надало Підприємству передбачені Договором послуги на загальну суму 909 711,54 грн. згідно з актами здачі-приймання робіт, складеними з січня по грудень вказаного року; цей факт Підприємством не заперечувався;

- Підприємство частково розрахувалося за надані послуги: 15.06.2016 - на суму 100 000 грн., 11.07.2016 - на суму 56 653,25 грн. згідно з випискою по особовому рахунку;

- з урахуванням відсутності у призначенні платежу посилання на конкретний акт здачі-приймання часткові оплати зараховано Товариством у рахунок погашення заборгованості за актом від 31.01.2012 на 182 337,44 грн., оскільки зобов'язання з його оплати виникли у Підприємства раніше за всі інші;

- наведе свідчить про визнання Підприємством наявності своєї заборгованості перед Товариством за Договором;

- на час розгляду справи місцевим господарським судом заборгованість Підприємства за договором становить 753 048,29 грн.;

- 08.06.2015 сторонами було підписано й скріплено печатками підприємств акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2011 по 08.06.2015 (далі - акт від 08.06.2015), з якого вбачається, що станом на 08.06.2015 заборгованість Підприємства на користь Товариства за Договором становить 909 711,54 грн.;

- 01.11.2016 сторонами було підписано й скріплено печатками підприємств акт №464 звірення взаємних розрахунків (далі - акт №464), в якому зазначається, що за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 сторони визнають заборгованість Підприємства Товариству в сумі 26 291 556,99 грн., у тому числі за Договором 753 048,29 грн.;

- 13.06.2015 Товариство звернулося до Підприємства з письмовою вимогою про сплату заборгованості за Договором, відповіді на яку не надано;

- Підприємство у відзиві на позовну заяву просило застосувати позовну давність щодо усіх вимог Товариства та в позові відмовити;

- Товариство самостійно застосовує до спірних відносин позовну давність і просить стягнути заборгованість за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 20.07.2012 № 48, від 30.08.2012 № 60, від 31.12.2012 № 131 на загальну суму 372 481,52 грн.;

- вимоги в зазначеній сумі є обґрунтованими; водночас заявлені до стягнення суми річних та "інфляційних втрат" потребують перерахунку;

- з огляду на підписання обома сторонами акта від 08.06.2015 та акта №464 у відповідні дати (08.06.2015 та 01.11.2016) позовна давність щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка становить предмет спору, перервалася та розпочала свій перебіг заново; з позовом Товариство звернулося до суду 20.12.2017, тобто у межах позовної давності;

- з наданих Підприємством посадових інструкцій заступника голови бухгалтера та голови бухгалтера вбачається наявність у цих осіб повноважень щодо підписання актів звірки взаєморозрахунків. Крім того, підпис заступника головного бухгалтера Підприємства на актах звірки взаєморозрахунків засвідчено печаткою Підприємства, якою скріплено також і Договір;

- у червні - липні 2016 року Підприємство здійснювало часткову оплату заборгованості за Договором, що також відображено в акті №464 і свідчить про визнання заборгованості.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано й зазначено, що:

- до апеляційної інстанції надано лист Підприємства від 14.01.2014 з проханням відстрочити оплату боргу за Договором до 31.12.2014 та лист Товариства від 30.01.2014 про надання згоди на таке відстрочення по 31.12.2014 включно. Тому перебіг позовної давності у даній справі вперше перервався і почався заново саме 14.01.2014, а вже потім - 08.06.2015 / 01.11.2016 на підставі акта від 08.08.2015 і акта № 464 (як зазначав місцевий господарський суд);

- з урахуванням наведеної обставини (відстрочення виконання зобов'язання за згодою сторін до 31.12.2014) є підстави для відповідного перерахунку апеляційним господарським судом сум 3% річних та "інфляційної індексації".

Причиною спору у даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявлених останнім сум.

Попередніми судовими інстанціями встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, яка в принципі не заперечується і скаржником. Сторонами у справі не заперечується й наявність підстав для відмови в задоволенні іншої частини (решти) позовних вимог. Доводи скаржника пов'язані з питаннями застосування позовної давності у спірних правовідносинах.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України:

- позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256);

- загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257);

- для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258); позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені; стаття 258);

- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261);

- перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша і третя статті 264);

- позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя і четверта статті 267).

З огляду на наведені законодавчі приписи та з'ясувавши наявність переривання перебігу позовної давності (за заборгованістю за Договором) вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, попередні судові інстанції дійшли висновку й про переривання перебігу позовної давності у розумінні статті 264 названого Кодексу, а отже, й про існування підстав для часткового задоволення позову.

Аргументи скаржника даних висновків не спростовують.

Так, посилання скаржника на неналежність актів звірки взаєморозрахунків за Договором як доказів відхиляються Касаційним господарським судом з урахуванням того, що оцінка поданих учасниками справи доказів у справі не належить до повноважень суду касаційної інстанції (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Відповідний правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 № 910/17344/17, та підстав для відступу від цього висновку не вбачається. Разом з тим судами попередніх інстанцій встановлено і скаржником не заперечується, що відповідні акти звірки підписані особами, які дійсно працюють головним бухгалтером і заступником головного бухгалтера на Підприємстві, на цих актах наявні відтиски печатки Підприємства; при цьому в матеріалах справи відсутні відомості про втрату або викрадення такої печатки або інше її неправомірне використання.

Посилання ж скаржника на постанови колишнього Вищого господарського суду України наведеного не спростовують; чинне законодавство не визначає відповідні судові акти як джерело права.

Постанову Верховного Суду України від 08.11.2017 у справі № 6-2891цс16, на яку також посилається скаржник, прийнято за іншої фактично-доказової бази (тобто за інших обставин та зібраних доказів), ніж у даній справі, зокрема, стосовно фізичної, а не юридичної особи (представництво яких у зобов'язальних правовідносинах істотно різниться).

Скаржник зазначає також про непідтвердженість "факту листування сторонами" шляхом надіслання Підприємством до Товариство згаданого листа від 14.01.2014 про відстрочення оплати за Договором та відповіді Товариства на цей лист з погодженням такого відстрочення і про наявність "витягу з ЄРДР щодо відкриття кримінального провадження за частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, за фактом підробки вищезазначених листів"; крім того, скаржник посилається на безпідставне відхилення апеляційним господарським судом "клопотання про витребування у Товариства оригіналу вищезазначених листів з метою призначення судової технічної експертизи документів". У зв'язку з наведеним Касаційний господарський суд відзначає таке.

Відповідно до частини другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Наведене та інші норми процесуального права не зобов'язують господарський суд неодмінно витребувати оригінали документів, поданих як докази у справі. Ведення на Підприємстві журналів обліку вхідної і вихідної кореспонденції є виключно питанням внутрішньої діяльності цього підприємства. Наявність відкритого кримінального провадження, пов'язаного з підробкою, на думку скаржника, згаданих листів сама по собі не заперечує й не спростовує їх доказового значення для розгляду даної справи; якщо ж за результатами такого провадження буде встановлено несправжність (підробку) доказів, Підприємство не буде позбавлене права й можливості порушити, за наявності підстав для цього, питання про перегляд судового рішення в даній справі у порядку глави 3 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням наведеного передбачені процесуальним законом підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

У зв'язку з тим, що Касаційний господарський суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання зазначеної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 06.03.2018 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2018 зі справи № 905/3064/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков