Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.12.2020 року у справі №910/18151/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18151/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 (суддя Трофименко Т.

Ю.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 (колегія суддів: Корсак В., Євсіков О. О., Попікова О. В. ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд" до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору,

за участю представників:

позивача - Повалій О. В.,

відповідача - Уколов О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд" (далі - ТОВ "Адор Лтд") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) про визнання недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) укладеного між ними кредитного договору № 4А16126Г від 22.11.2016 у зв'язку з тим, що цей правочин вчинено під впливом введення позивача в оману.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ТОВ "Адор Лтд" мало господарські зв'язки з різними організаціями й установами, відкрило рахунки у АТ КБ "Приватбанк", у тому числі рахунки для заробітної плати своїх працівників, і за час взаємовідносин зарекомендувало себе як надійний і перспективний клієнт, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

3. АТ КБ "Приватбанк", володіючи повною фінансовою інформацією про ТОВ "Адор Лтд", усвідомлюючи високі економічні показники діяльності останнього, висунуло позивачу пропозицію щодо можливої участі його у процедурі "трансформації" кредитного портфелю банку. Така процедура, як зазначає позивач, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним банком України, правління якого 05.10.2016 прийняло рішення № 323/БТ про зобов'язання АТ КБ "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю. Відповідач наголошував, що кредитні зобов'язання попередніх боржників забезпечені ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами тощо.

4. Дії позивача з отримання коштів за вищевказаним кредитним договором спрямовувалися на погашення зобов'язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України. Обов'язковою умовою укладення кредитного договору, на якій наполягало ТОВ "Адор Лтд", було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов'язання "старих" боржників перед банком.

5. На виконання зазначених вище домовленостей згідно з планом "трансформації"
22.11.2016 між банком та ТОВ "Адор Лтд" укладені договори поруки, згідно з яким останнє як поручитель виконало зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Біола" (далі - ТОВ "Компанія "Біола") за кредитним договором від 23.10.2013 № 4К13664И і Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотрейд" (далі - ТОВ "Біотрейд") за кредитними договорами від 07.08.2013 № 4Б13475И, від 28.08.2013 № 4Б13524И, від 30.08.2013 № 4Б13525И, від 23.10.2013 № 4Б13610И, від 13.02.2014 № 4Б14069И, сплативши банку 729 534 857,88 грн.

6. Після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р АТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" АТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність держави. При цьому його зобов'язання щодо передання ТОВ "Адор Лтд" документів, що посвідчували його права як заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов'язання "старих" боржників, банком не виконані, документи товариству не передані.

Протягом 2017-2018 років позивач намагався у судовому порядку отримати ці документи від банку, проте, як встановлено судовими рішеннями у справах № 910/13669/17,910/15892/17, банк не зобов'язаний був передавати такі документи позивачу, хоча саме отримання цих документів, за твердженням позивача, і було метою укладення кредитного договору № 4А16126Г від 22.11.2016 та договорів поруки від 22.11.2016 № 4К13664И/П, 4Б13475И/П.

7. АТ КБ "Приватбанк" ані в порядку, встановленому оскаржуваним договором, ані в судовому порядку не надав ТОВ "Адор Лтд" документів, які би дали йому змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов'язань "старих боржників" перед банком. Така поведінка відповідача, на думку ТОВ "Адор Лтд", також свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов'язання за оскаржуваним договором ані в момент його укладення, ані протягом значного періоду після його укладення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8.22.11.2016 між АТ КБ "Приватбанк" як кредитором та ТОВ "Адор Лтд" як позичальником укладено кредитний договір № 4А16126Г, згідно з яким останньому надано у кредит грошові кошти в сумі 735 000 000 грн.

9. Цього ж дня між цими ж сторонами також укладено договори поруки, згідно з якими ТОВ "Адор Лтд" як поручитель поручилося перед банком за виконання іншими товариствами своїх зобов'язань перед цим же банком, а саме:

- договір поруки № 4К13664И/П в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Компанія "Біола" за кредитним договором від 23.10.2013 № 4К13664И;

- договір поруки № 4Б13475И/П в забезпечення виконання зобов'язання ТОВ "Біотрейд" за кредитними договорами від 07.08.2013 № 4Б13475И, від 28.08.2013 № 4Б13524И, від 30.08.2013 № 4Б13525И, від 23.10.2013 № 4Б13610И, від 13.02.2014 № 4Б14069И.

10. Оспорюючи укладений між сторонами у справі кредитний договір № 4А16126Г від
22.11.2016, позивач мотивує свої вимоги тим, що дії ТОВ "Адор Лтд" з отримання кредитних коштів за кредитним договором були направлені на погашення зобов'язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого Національного банку України, і банк запевняв позивача про те, що кредитні зобов'язання попередніх боржників забезпечені ліквідними активами. За твердженням позивача ці договори в сукупності направлені на отримання ним прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов'язання боржників. ТОВ "Адор Лтд" як поручитель виконало свої зобов'язання за вказаними договорами поруки, перерахувавши відповідачу 729 534 857,88 грн, тоді як останній не виконав своїх зобов'язань щодо передання позивачу документів, що посвідчують права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов'язання "старих" боржників.

11. На думку позивача банк увів його в оману у питанні наявності у нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов'язаннями боржників (ТОВ "Біотрейд" та ТОВ "Компанія "Біола") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав ТОВ "Адор Лтд" до укладення з банком пов'язаних між собою кредитного та договорів поруки. Позивач посилається на те, що у випадку його обізнаності про відсутність таких забезпечень, він не вчинив би оспорюваного правочину. Тому вважає, що відповідач увів його в оману.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

12. Господарський суд міста Києва 22.06.2020 ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020, про відмову у задоволенні позову.

13. Судові рішення мотивовані тим, що наміром позивача на укладення кредитного договору № 4А16126Г від 22.11.2016 було виключно фінансування його поточної діяльності, а не, як стверджує останній, задля погашення ним як поручителем за рахунок отриманих кредитних коштів заборгованості "старих" боржників. Суди зазначили про не доведення позивачем обставин, які би свідчили про введення його в оману відповідачем.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

14. ТОВ "Адор Лтд" у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення місцевого й апеляційного господарських судів, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

15. Підставами касаційного оскарження ТОВ "Адор Лтд" зазначило пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме:

- неврахування апеляційним господарським судом висновків щодо застосування статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України, викладених в постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19;

- відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 74 ГПК України, при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини 1 статті 230 ЦК України;

- відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування приписів частини 1 статті 229 та частини 1 статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо інша сторона навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення за критерієм істотності значення обов'язку заставодержателя щодо передачі поручителю документів, які посвідчують права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов'язання боржника;

- безпідставна відмова господарським судом першої інстанції ТОВ "Адор Лтд" у задоволенні його клопотань про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, та про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ТОВ "Компанія "Біола" і ТОВ "Біотрейд".

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

16. Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Позиція Верховного Суду

17. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.

18. Як зазначалося вище, у касаційній скарзі скаржник стверджує, що судові рішення у цій справі ухвалені з порушенням положень частини 1 статті 229 та частини 1 статті 230 ЦК України, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм у подібних правовідносинах відсутній.

19. Відповідно до положень статті 230 ЦК України якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша). Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (частина друга).

20. Згідно з статті 230 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

21. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

22. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права й обов'язки учасників спору) та об'єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

23. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, колегією суддів встановлено, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/18604/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Бізнес Брук" (далі - ТОВ "Прем'єр Бізнес Брук ") до АТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016.

24. Звертаючись з цим позовом, ТОВ "Прем'єр Бізнес Брук" стверджувало, що дії з отримання коштів по кредитному договору № 4П16098Г від 25.10.2016 були направлені на погашення зобов'язань боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України. Однак, зобов'язання банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов'язання боржників у забезпечених порукою зобов'язаннях, не виконані, тому позивач вважав, що банк не мав на меті передати йому документи, які би підтверджували наявність забезпечення зобов'язань боржників у вигляді цінних для ТОВ "Прем'єр Бізнес Брук" активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір і договори поруки з метою реалізації плану трансформації, чим увів позивача в оману щодо істотних умов кредитного договору.

Суттєвою передумовою укладання договорів поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов'язань. При цьому обов'язковою умовою, на якій наполягало ТОВ "Прем'єр Бізнес Брук", було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов'язання попередніх боржників перед банком.

25. У ході розгляду справи № 910/18604/19 судами встановлено, що за змістом кредитного договору № 4П16098Г від 25.10.2016 він укладався для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів його укладення з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача, на чому наполягав позивач, він не надав. Також суди врахували ту обставину, що 18.10.2016 загальні збори учасників позивача погодили укладення з банком кредитного договору. При цьому жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку. Отже кредитний договір укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача, без будь-яких зауважень сторін, що свідчить про погодження ними всіх умов, і жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

26. Застосовуючи до цих правовідносин положення статті 230 ЦК України, суди відмовили у позові і їх рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від
29.10.2020.

27. З викладеного вище вбачається, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справі № 910/18604/19 є подібними.

28. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/18604/19 у касаційному порядку, зокрема, в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 ЦК України, Верховний Суд указав, що "у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину".

29. Пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

30. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, адже Верховний Суд у справі № 910/18604/19 виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ "Адор Лтд" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, слід закрити на підставі пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

31. Щодо посилань скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо необхідності/можливості застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 74 ГПК України, при порушенні стороною зустрічного зобов'язання за договором поруки (приховування предмета застави, надання якого було умовою укладення договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя) під час розгляду справ про недійсність договорів поруки на підставі частини 1 статті 230 ЦК України, слід зазначити, що відсутні підстави для формування такого висновку у цій справі, оскільки дійсність/недійсність договору поруки та наслідки його невиконання однією зі сторін не є предметом розгляду у цій справі.

32. Іншою підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали приписи пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України, якими визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

33. Доводи касаційної скарги щодо цієї підстави касаційного оскарження зводяться до того, що місцевим господарським судом було необґрунтовано відхилені клопотання позивача про витребування доказів, які, на думку ТОВ "Адор Лтд", мають значення для правильного вирішення справи, та про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ТОВ "Компанія "Біола" і ТОВ "Біотрейд".

34. У частині 1 статті 74, частині 1 статті 80 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

35. Згідно з частинами 1 , 2 статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинами 1 , 2 статті 81 ГПК України. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

36. Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2020 та 02.03.2020 позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотаннями про витребування у відповідача доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016, оригіналів договорів, укладених між банком і ТОВ "Компанія "Біола" та ТОВ "Біотрейд", відомостей про розмір заборгованості останніх перед банком станом на 13.12.2016 та станом на день виконання ухвали суду про витребування доказів тощо.

37.16.03.2020 позивач подавав до суду першої інстанції клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ТОВ "Компанія "Біола" і ТОВ "Біотрейд".

38. За наслідками розгляду клопотань ТОВ "Адор Лтд", що вбачається з протоколу судового засідання від 16.03.2020 та рішення Господарського суду м. Києва від
22.06.2020 у цій справі, суд відмовив у їх задоволенні на тій підставі, що докази, які позивач просив витребувати, не обґрунтовують обставини, які входять до предмета доказування у цьому спорі і рішення не вплине на права й обов'язки ТОВ "Компанія "Біола" і ТОВ "Біотрейд", тому немає підстав для їх залучення третіми особами.

39. Доводи касаційної скарги у цій частині не дають підстав стверджувати про те, що наведені судом першої інстанції мотивування є необґрунтованими, позаяк правильність цих тверджень відповідає обставинам цієї справи.

40. Поряд з цим слід зазначити, що під час перегляду справи в апеляційній інстанції, зокрема в апеляційній скарзі, позивач не вказував про неправомірність відмови у витребуванні таких доказів та залученні ТОВ "Компанія "Біола" і ТОВ "Біотрейд" третіми особами.

41. Відповідно статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

42. Оскільки в ході здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України Верховним Судом, не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

43. Крім того, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом висновків щодо застосування статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України, викладених в постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 з огляду на таке.

44. У справі № 910/18007/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" до АК "КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4М14109Д/П від 20.10.2016, на яку скаржник посилається в обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

45. Суд касаційної інстанції вказав, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке, на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і позивач не міг його отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (стаття 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі, проте апеляційним господарським судом таке клопотання також не розглянуто по суті.

46. Також Верховний Суд зауважив на необґрунтованому залишені без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об'єктивних причин не міг одержати самостійно, що свідчить про порушення положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. Так само не розглянуте по суті судами попередніх інстанцій і клопотання позивача про залучення до участі у справі ТОВ "Мілорін Лтд" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Наведене в пунктах 18-20 даної постанови суперечить і вимогам пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України щодо зазначення в описовій частині рішення суду заяв, клопотань учасників справи, а в мотивувальній частині - мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи. Водночас відповідні порушення не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції в силу імперативного припису частини 2 статті 300 ГПК України. Тобто підставою для скасування Верховним Судом ухвалених у справі № 910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій було порушення норм процесуального права.

47. На відміну від справи № 910/18007/19, у справі, яка переглядається, судами розглянуто клопотання позивача про витребування доказів і про залучення третіх осіб та їм була надана оцінка.

48. Таким чином, скаржник безпідставно посилається на неврахування судами у справі № 910/18151/19 правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

49. Незгода позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні цих клопотань не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин.

50. Крім того, за результатами касаційного перегляду справа № 910/18007/19 направлена на новий розгляд до суду першої інстанції й у постанові Верховного Суду, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, відсутній висновок щодо застосування норми права, яку застосували суди в оскаржуваних рішеннях.

51. З урахуванням вищевикладеного відсутні підстави і для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно з частиною 3 статті 310 ГПК України, на яку скаржник посилається в обґрунтування безпідставності залишення судами без задоволення клопотань позивача.

52. Оскільки доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом відповідних висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, не знайшли свого підтвердження, то касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 ГПК України).

54. Пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

55. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених Пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

56. Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Адор Лтд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі № 910/18151/19 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ "Адор Лтд" в частині оскарження цих же судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Судові витрати

57. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі № 910/18151/19 в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд", подану з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі № 910/18151/19 у цій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич