Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.01.2018 року у справі №923/1145/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 923/1145/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Херсонської обласної державної адміністрації

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 (головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді: Разіна Т.І., Чорна Л.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія"

до 1. Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області

2. Херсонської обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області

про визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди землі

за участю:

відповідача 2: Афанасьєв О.В. (довіреність від 28.12.2017),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Таврійська будівельна компанія" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом з урахуванням уточнень до Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - відповідач 1) та Херсонської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 2), просило визнати договір оренди землі, укладений 11.09.2006 між Білозерською районною державною адміністрацією Херсонської області та Публічним акціонерним товариством "Таврійська будівельна компанія", зареєстрований за №040671400009 в книзі 4АА002016, на оренду земельної ділянки загальною площею 5,22 га, у тому числі під розробку кар'єру 5,22 га (пасовища - 4,84 га, кар'єр - 0,38 га), що знаходиться на території Токарівської сільської ради, поновленим, а додаткову угоду до цього договору укладеною на той самий строк, до 11.09.2026, і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, із здійсненням заміни сторони у договорі - орендодавця - Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області на Херсонську обласну державну адміністрацію.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протягом встановленого законом строку не надіслав позивачу листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, позивач продовжив належним чином виконувати умови договору користуючись об'єктом оренди, а тому договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах відповідно до положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 (суддя Привалов А.І), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, виходив з наявності заперечень орендодавця на поновлення договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах, які були передбачені договором, що виключає можливість поновлення договору на підставі положень частин 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Крім того, судом також встановлено відсутність правових підстав для застосування частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", виходячи з того, що позивач не звертався до відповідача-2 з пропозицією про поновлення договору на цій підставі, а матеріали справи не місять доказів направлення позивачем в місячний строк після закінчення строку дії договору на адресу Херсонської обласної державної адміністрації додаткової угоди про поновлення Договору оренди землі, що свідчить про порушення позивачем процедури визначеної частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Тобто, оскільки позивач не звертався до відповідача-2 з пропозицією про поновлення договору в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку його дії, то відсутнє і порушення права позивача на укладення додаткової угоди про поновлення договору.

Оскаржуваною постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 вказане рішення скасовано і прийнято нове, яким позов задоволено, визнано поновленим з дня проголошення даної постанови договір оренди землі, укладений 11.09.2006, вважаючи укладеною Додаткову угоду про поновлення строку дії Договору оренди землі на той самий строк, і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. У задоволенні позову до Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Апеляційна інстанція встановила обставини щодо продовження користування позивачем спірною земельною ділянкою після 11.09.2016, належне виконання останнім умов договору оренди землі від 11.09.2006, а також відсутність письмового повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить вказану постанову скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Ці вимоги мотивовано невідповідністю висновків суду законодавству, що регулює спірні відносини та обставинам, що склались між сторонами, зокрема недосягненню згоди щодо розміру орендної плати, як істотної умови договору.

Від позивача отримано відзив на касаційну скаргу у якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувану постанову, як законну та таку, що відповідає обставинам справи, залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи оскаржувану постанову, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11.09.2006 між Білозерською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Таврійська будівельна компанія" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство "Таврійська будівельна компанія" (орендар) було укладено договір оренди землі, зареєстрований 11.09.2006 у Білозерському реєстраційному окрузі Херсонської регіональної філії Центру ДЗК за №040671400009 в книзі 4АА002016 (надалі - Договір).

За умовами пункту 1 Договору, орендодавець передає згідно розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області №537 від 01.06.2006р. та №859 від 31.08.2006, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під розробку кар'єру і під рекультивацію, яка знаходиться на території Токарівської сільської ради.

Договір укладено строком на 10 (десять) років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8).

Звертаючись з даним позовом до суду позивач свої вимоги мотивував тим, що він неодноразово листами звертався до відповідачів із зверненням про поновлення договору оренди землі, однак додаткову угоду про поновлення Договору на той самий строк та на тих самих умовах відповідачами підписано не було.

Приймаючи оскаржувану постанову апеляційна інстанція визнала, що в даному випадку існують правові та фактичні обставини на поновлення Договору в порядку положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Підстави для скасування постанови апеляційної інстанції відсутні з огляду на таке.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції від 24.11.2015 чинній на час закінчення дії Договору і відповідно виникнення спірних правовідносин, визначено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч.1).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч.2).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.3).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч.4).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5).

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (ч.6).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу (ч.7).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку (ч.8).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч.9).

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (ч.10).

Отже, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1 - 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Так, для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Приймаючи оскаржувану постанову апеляційний суд вірно визначився, що орендодавцем за договором оренди землі від 11.09.2006 станом на дату його укладення була Білозерська районна державна адміністрація, позаяк за приписами пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції від 06.02.2006, чинній на дату укладення договору, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Однак з 01.01.2013 згідно із Законом України №5245-VI від 06.09.2012р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" розмежовано землі державної та комунальної власності.

Так, відповідно до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час заявлення даного позову та розгляду спору в усіх інстанціях, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, суд підставно визначився, що повноваженнями щодо передачі у власність або в користування земельної ділянки, що визначена у Договорі, станом на момент спливу строку дії договору, наділена Херсонська обласна державна адміністрація, тобто відповідач-2.

Розглянувши даний судовий спір, апеляційна інстанція, в межах повноважень, наданих їй процесуальним законодавством встановила, що позивач більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди землі (16.06.2016) звернувся до відповідача-2 з листом-повідомленням №240/03-2 від 16.06.2016 з проханням поновити Договір строком на 5 років, додавши проект додаткової угоди (23.06.2016 отримано відповідачем-2), а також інші документи.

Таким чином, орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено умовами пункту 8 Договору та не суперечить положенням частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Разом з цим, частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря або ж може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

Слід зазначити, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Разом з цим, у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення, поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною в розумінні статті 3 Цивільного кодексу України.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач-2 упродовж місяця після отримання листа-повідомлення позивача про намір продовжити дію Договору не розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, не вчинив дії щодо узгодження з орендарем істотних умов договору при його поновленні на новий строк, зокрема в частині досягнення згоди щодо орендної плати та інших істотних умов договору.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов'язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору з наданням проекту додаткової угоди орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції правильно встановив факт порушення відповідачем-2 місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому слід також зазначити, що апеляційний суд підставно відхилив посилання відповідача-2 на лист №4051/0-16/39-313 від 08.09.2016 «про внесення змін до договорів оренди землі», де серед іншого вказано, що нормативна грошова оцінка орендованих підприємством земельних ділянок розроблена в 2007-2008 роках, тому відповідачем-2 запропоновано встановити розмір орендної плати - 12% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок та зазначено, що для вирішення питання по суті, позивачеві слід надати оновлену технічну документацію про нормативну грошову оцінку зазначених земельних ділянок відповідно до вимог чинного законодавства.

Так Закон України "Про оренду землі" не передбачає надання орендарем в обов'язковому порядку інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, крім проекту додаткової угоди.

За змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7- 10 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Частинами 1, 2 статті 20 цього Закону передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а згідно з пунктом 288.4, підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 наведеної норми розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже аргументи відповідача-2, викладені в тому числі у відзиві на касаційну скаргу, про те, що мали місце заперечення відповідача-2 на поновлення договору позаяк сторонами не було досягнуто згоди щодо розміру орендної плати, як однієї з істотних умов договору, відхиляються колегією суддів через те, що укладаючи договір сторони визначили розмір орендної плати у межах діючого законодавства, а зміна такого розміру за відсутності погодження між сторонами може бути окремою підставою для звернення до суду.

Оскільки лист відповідача-2 не містить заперечень щодо визначеного у договорі розміру орендної плати або застережень про незгоду із будь-якими істотними умовами договору, він правомірно відхилений апеляційним судом у якості доказу заперечень на пролонгацію договірних відносин в порядку частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки, як вказувалось вище, Закон України "Про оренду землі" не передбачає надання орендарем в обов'язковому порядку інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, крім проекту додаткової угоди.

Окрім того апеляційний суд встановив, що доказів направлення цього листа матеріали справи не містять.

Разом з цим, позов заявлено за правовою конструкцією частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", як помилково визначився суд першої інстанції, не вимагається.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

З підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах.

Апеляційний суд встановив, що позивач протягом строку дії Договору та після закінчення строку його дії, продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату за неї і упродовж місяця після закінчення строку дії договору заперечень від орендодавця не надходило.

Тому висновки апеляційного суду про підставність заявлених позивачем вимог та їх відповідність правовій конструкції частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визнаються правомірними.

Посилання відповідача-2 на те, що після спливу трьох місяців від дати закінчення строку договору відповідач-2 листом №8157/0-16/39/313 від 27.12.2016 за результатом розгляду клопотання позивача про поновлення договору оренди скеровані йому позивачем 17.10.2016, запропонував внести зміни до Договору, а саме, встановити розмір орендної плати 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, також правомірно відхилені апеляційним судом.

Орендодавець має право заперечити стосовно поновлення згідно із частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", однак таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк.

Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки.

Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Також, як вірно вказав апеляційний суд, відповідач-2 не позбавлений права звернутись до позивача, а в разі необхідності, до суду з відповідним позов про внесення змін до Договору.

Наведеним спростовуються доводи, викладені відповідачем-2 у касаційній скарзі щодо незаконності прийнятої у справі постанови, а доводи відзиву на касаційну скаргу ґрунтуються на фактичних обставинах.

З огляду на викладене висновки апеляційного суду визнаються колегією суддів обґрунтованими та такими, що відповідають правовій позиції, викладеній палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.09.2018 у справі №920/739/17.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Херсонської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 у справі Господарського суду міста Києва № 923/1145/16, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов