Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.11.2018 року у справі №910/2429/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/2429/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю помічника судді Лазарєвої О.С. (за дорученням головуючого судді),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Вітаміни" (далі - Товариство),

представник позивача - Франчук А.В. - адвокат (свідоцтво від 24.11.2005 НОМЕР_1),

відповідач - 1 - приватне акціонерне товариство "Київський вітамінний завод" (далі - Завод),

представник відповідача - 1- Дитинюк Я.Л. - адвокат (свідоцтво від 15.01.2018 НОМЕР_2),

відповідач-2 - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністерство),

представники відповідача-2: Мелешко В.І. - представник (довіреність від 17.04.2018 №2434-03/216); Запорожець Л.Г. - представник (довіреність від 02.02.2018 №2434-03/66),

розглянув касаційні скарги Заводу

на рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2018 (суддя Картавцева Ю.В.), постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 (головуючий суддя - Верховець А.А., судді Остапенко О.М. і Пантелієнко В.О.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 (прийняту за результатами розгляду апеляційної скарги Заводу на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2018; головуючий суддя - Верховець А.А., судді Остапенко О.М. і Пантелієнко В.О.)

зі справи №910/2429/18

за позовом Товариства

до: Заводу;

Міністерства

про визнання недійсним свідоцтва, заборону вчиняти дії та зобов'язання вчинити дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Заводу і Міністерства і просило суд: 1) визнати недійсним повністю свідоцтво України від 25.11.2015 № 206261 (далі - Свідоцтво №206261) на знак для товарів та послуг (далі - ЗТП) "СИДНОКАРД", зареєстроване для товарів 5 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі - МКТП), а саме: "Фармацевтичні препарати кардіологічні лікарські засоби; вазодилататори для лікування хвороб серця; вітамінні препарати; дієтичні добавки для людей", власником якого (свідоцтва) є Завод; 2) заборонити Заводу використання позначення "СИДНОКАРД" для товарів 5 класу МКТП, у тому числі нанесення його на будь-який товар 5 класу МКТП, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування його для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення), застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, застосовування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет; 3) зобов'язати Міністерство внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (далі - Реєстр) про визнання недійсним Свідоцтва № 206261 на ЗТП "СИДНОКАРД" та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені Державної служби інтелектуальної власності України - "Промислова власність".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ЗТП за Свідоцтвом №206261 не відповідає умовам надання правової охорони, а саме може ввести в оману щодо товару або особи, яка виробляє товар, оскільки є схожим до ступеня змішування зі знаком за свідоцтвом Міжнародної організації з інтелектуальної власності про міжнародну реєстрацію від 16.01.2009 №996120 (далі - Свідоцтво №996120), право на використання якого надане Товариству компанією Софарма АД (далі - Компанія) за договором від 02.10.2017 №508/2017г (далі - Договір №508/2017г).

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2018: позов задоволено повністю; визнано недійсним повністю Свідоцтво № 206261 на ЗТП "СИДНОКАРД"; заборонено Заводу використання позначення "СИДНОКАРД" для товарів 5 класу, в тому числі нанесення його на будь-який товар 5 класу МКТП, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення), застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, застосовування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет; Міністерство зобов'язано внести зміни до Реєстру про визнання недійсним Свідоцтва № 206261 на ЗТП "СИДНОКАРД" та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність"; із Заводу стягнуто на користь Товариства судовий збір у сумі 5 286 грн., витрати, пов'язані з проведенням експертизи, в розмірі 17 856 грн.

Додатковим рішенням названого суду від 17.07.2018 із Заводу стягнуто на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 згадане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 (прийнятою за результатом розгляду апеляційної скарги Заводу на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2018): апеляційну скаргу Заводу задоволено частково; згадане додаткове рішення скасовано; прийнято нове рішення, яким із Заводу стягнуто на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 500 грн.; з Товариства стягнуто на користь Заводу 910, 43 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Судові рішення, прийняті по суті справи, мотивовано обґрунтованістю та доведеністю заявлених позовних вимог.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Завод просить скасувати оскаржувані рішення місцевого господарського суду від 03.07.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 з даної справи і прийняти нове рішення (постанову), якою у задоволенні позовних вимог відмовити, а судові витрати покласти на Товариство. Так, за доводами, наведеними у касаційній скарзі:

- суд першої інстанції припустився помилки у визначені підстави даного позову, а, отже, й предмета доказування за кожною з позовних вимог і вийшов за межі останніх;

- суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права в оцінці основного доказу зі справи - висновку експерта;

- суд апеляційної інстанції не перевірив належності висновку експерта як доказу зі справи;

- суди обох інстанцій не здійснили чіткого аналізу обставин (факторів), якими обґрунтовувалися позовні вимоги, і не сформували у справі однозначної правової позиції;

- обидві судові інстанції при перевірці правильності способів захисту права неправильно застосували норми матеріального права, в тому числі статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також статті 162 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- встановивши належність права, що підлягає захисту, іншій особі (а не позивачу), суди безпідставно задовольнили позовні вимоги.

В іншій касаційній скарзі зі справи Завод просить Верховний Суд постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 з цієї справи (щодо витрат на професійну допомогу) змінити, поклавши такі витрати у сумі 15 500 грн. на Товариство, так само як і судові витрати, пов'язані з поданням цієї касаційної скарги. За доводами, наведеними в останній, оскаржувана постанова є незаконною і необґрунтованою, прийнятою з порушенням положень статей 76 і 86 ГПК України, а також, на думку скаржника, слід врахувати незаконність і необґрунтованість "основних рішень" з даної справи, прийняття яких потягло за собою й неправильний розподіл судових витрат зі справи.

У відзиві на касаційну скаргу та письмових поясненнях у справі Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх помилковість та про правильність висновків апеляційного господарського суду, неспростування відповідними доводами висновків судів попередніх інстанцій, та просить залишити судові рішення цих судів без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Міністерства відзиви на касаційні скарги не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами у розгляді справи з'ясовано і зазначено, зокрема, що:

- Компанія є власником ЗТП "СИДНОФАРМ" за Свідоцтвом №996120, що зареєстрований за Мадридською угодою та протоколом до неї з поширенням захисту, зокрема, на територію України, для товарів 5 класу МКТП, у тому числі фармацевтичних препаратів. Дана міжнародна реєстрація діє на території України з 16.01.2009;

- Компанією (акціонерним товариством за законодавством Республіки Болгарія) як ліцензіаром і Товариством як ліцензіатом укладено ліцензійний Договір №508/2017г, за умовами якого:

ліцензіар надає ліцензіату право використання (ліцензію) на ЗТП за Свідоцтвом №996120 для всього переліку товарів МКТП, вказаних у свідоцтві, а ліцензіат зобов'язується використовувати знак у порядку, передбаченому законом та цим договором (пункт 1.1);

ліцензіат набуває право самостійно вживати заходів щодо усунення порушень права на використання знака з боку третіх осіб, у тому числі шляхом застосування судових процедур (пункт 3.4);

цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Надання ліцензії здійснюється строком на весь період дії свідоцтва про реєстрацію ЗТП, включаючи час після продовження його дії (пункти 4.1, 4.2);

- використовуючи ЗТП "СИДНОФАРМ", Товариство здійснює випуск та реалізацію лікарського засобу (далі - ЛЗ) "Сиднофарм"; що використовується при лікуванні захворювань серця;

- водночас 25.11.2015 Державна служба інтелектуальної власності України (правонаступник - Міністерство) зареєструвала на ім'я Заводу ЗТП "СИДНОКАРД" та видала Свідоцтво № 206261 (дата подання заявки - 25.06.2015 №m201509688);

- ЗТП "СИДНОКАРД" використовується Заводом для позначення ЛЗ "СИДНОКАРД". При цьому склад (діюча речовина) ЛЗ "Сиднокард" та "Сиднофарм" ідентичні; призначення для застосування обох ЛЗ також ідентичне - лікування ішемічної хвороби серця;

- позивач (Товариство) послався на обставини невідповідності зареєстрованого ЗТП за Свідоцтвом №206261 умовам надання правової охорони, оскільки знак "СИДНОКАРД" схожий до ступеня змішування із зареєстрованим знаком "Сиднофарм" та може ввести в оману споживача щодо товару або особи, що виробляє продукцію;

- Товариство подало до суду висновок експерта від 26.01.2018 №019-КНВ/17 у сфері інтелектуальної власності (далі - Висновок експерта), складений судовим експертом Кисіль Н.В., згідно з яким:

товари 5 класу МКТП, для яких зареєстровано ЗТП "СИДНОКАРД" за Свідоцтвом №206261, є такими самими та спорідненими з товарами "фармацевтичні препарати", для яких зареєстровано, зокрема, знак "СИДНОФАРМ" за Свідоцтвом (міжнародною реєстрацією) №996120;

знак "СИДНОКАРД" за Свідоцтвом №206261 є схожим настільки, що його можна сплутати, із знаком "СИДНОФАРМ" за Свідоцтвом (міжнародною реєстрацією) №996120, станом на дату подання заявки m201509688;

знак "СИДНОКАРД" за Свідоцтвом №206261, що використовується для позначення ЛЗ "СИДНОКАРД", внаслідок використання може ввести в оману щодо товару або особи, яка виробляє товар, враховуючи дію на території України, зокрема, знака "СИДНОФАРМ" за Свідоцтвом (міжнародною реєстрацією) №996120;

- висновки, зроблені експертом, не спростовано Заводом;

- знак "СИДНОКАРД" та знак "СИДНОФАРМ" мають схожість за фонетичними, графічними та семантичними ознаками. До того ж частина позначення "сидно" є вигаданою, у звичайному житті не використовується, не є загальновживаною, а кінцеві частини можуть опосередковано викликати у споживача уявлення, що ці товари застосовуються для лікування та профілактики захворювань, зокрема, кардіологічних; між тим розрізняльна здатність кінцевих частин позначень послаблена широким використанням цих елементів для позначення ЛЗ;

- наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів (медичних імунобіологічних препаратів) та внесення змін до реєстраційних матеріалів" від 25.10.2017 №1319 зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України ЛЗ (медичні імунобіологічні препарати) згідно з переліком (додаток 1), відповідно до якого зареєстровано: ЛЗ з назвою "СИДНОКАРД" (форма випуску - таблетки по 4 мг по 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у пачці), заявник - Завод, виробник - Завод; реєстрація на 5 років, номер реєстраційного посвідчення UA/16389/01/02; ЛЗ з назвою "СИДНОКАРД" (форма випуску - таблетки по 2 мг по 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у пачці), заявник - Завод, виробник - Завод; реєстрація на 5 років, номер реєстраційного посвідчення UA/16389/01/01. Таким чином, Завод здійснював підготовку для використання знака "СИДНОКАРД" шляхом випуску та реалізації ЛЗ "СИДНОКАРД".

У прийнятті постанови від 18.09.2018 з даної справи (за результатами розгляду апеляційної скарги Заводу на додаткове рішення місцевого господарського суду від 17.07.2018) суд апеляційної інстанції з'ясував й зазначив, зокрема, що:

- приймаючи додаткове рішення з даної справи, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем (Товариством) надано належні докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в даній справі в сумі 30 000 грн., яка є співрозмірною зі складністю справи;

- на підтвердження відповідних витрат Товариством було надано копії документів, як-от договору про надання юридичних послуг, акта приймання-передачі юридичних послуг, рахунка-фактури, платіжного доручення на суму 30 000 грн., свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката;

- заявлена Товариством сума витрат на оплату послуг адвоката є неспіврозмірною та завищеною, з урахуванням фактичних обставин справи, її складності та тривалості судового розгляду, тому що справа не є складною;

- судові витрати в зазначеній сумі не є неминучими, а їх розмір є обґрунтованим у сумі 15 500 грн. з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених у ній позовних вимог, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності.

Відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон):

- свідоцтво України на знак для товарів і послуг надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом (частина друга статті 16);

- використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака (частина четверта статті 16);

- будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України (абзац перший частини першої статті 20).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з'ясувавши, що спірний ЗТП "СИДНОКАРД" за Свідоцтвом №206261 є схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком "СИДНОФАРМ" за міжнародною реєстрацією від 16.01.2009 №996120 для товарів 05 класу МКТП і таким, що може ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари 05 класу МКТП, тобто стосовно Товариства, попередні судові інстанції дійшли висновку про невідповідність зареєстрованого ЗТП "СИДНОКАРД" за Свідоцтвом №206261 умовам надання правової охорони, а, отже, й наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Так, скаржником зазначається про помилку судів у визначенні підстави позову та про задоволення позову з тих підстав, якими позов не було обґрунтовано, а також, у зв'язку з наведеним, про вихід суду за межі позовних вимог. Зокрема, скаржник звертає увагу на самостійність двох критеріїв, які одночасно є підставами відмови у наданні правової охорони ЗТП і на те, що, на його думку, суд, вирішуючи питання щодо доведеності обставин справи, вийшов за межі позовних вимог, визнавши наявність порушення частини другої статті 6 Закону, тоді як в експертному висновку у справі було визнано порушення частини третьої статті 6 Закону. Однак, як вбачається з матеріалів справи (зокрема, позовної заяви в ній) Товариством зазначалося про порушення як частини першої, так і частини третьої зазначеної статті Закону (а також пункту 4.3.2.4 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, в якому йдеться про неможливість реєстрації знака у випадку його схожості із зареєстрованим знаком); водночас, як вбачається із з'ясованого попередніми судовими інстанціями змісту висновку судового експерта, в ньому також встановлено можливість як введення в оману щодо товару або особи, яка виробляє товар, так і сплутування ЗТП "СИДНОКАРД" із знаком "СИДНОФАРМ", тобто наявність умов, передбачених як частиною другою, так і частиною третьою статті 6 Закону.

Як підстави позову скаржником зазначаються правові норми, що на них здійснювалося посилання в позовній заяві. Однак підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та законного інтересу. Такі обставини позивачем були наведені, і вони відображені в оскаржуваних судових рішеннях.

Отже, наведені вище доводи касаційної скарги не знаходять підтвердження за матеріалами справи, зокрема за змістом оскаржуваних судових рішень.

У зв'язку з аргументами скаржника стосовно неналежної оцінки судами висновку експерта слід зазначити таке. Відповідний висновок, за змістом статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є доказом у справі. Тим часом згідно з частиною другою статті 300 названого Кодексу суд касаційної інстанції не має права, серед іншого, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Поряд з тим, як обґрунтовано вказано апеляційним господарським судом, Завод не позбавлений був права спростувати висновок експерта іншим висновком, однак цим правом у розгляді справи не скористався.

Доводи скаржника щодо невстановлення судами того, яку норму слід застосовувати, спростовуються змістом судових рішень, в тому числі постанови апеляційної інстанції, що містять посилання на належні норми, зокрема, Закону, включаючи абзац п'ятий частини другої статті 6 та частину третю статті 6 цього законодавчого акта.

Зазначене скаржником нездійснення судами аналізу обставин справи так само не знаходить підтвердження за змістом оскаржуваних судових рішень, в яких такий аналіз наведено. Сама лише незгода з останнім з боку скаржника не є достатньою підставою для скасування цих рішень, тим більше, що встановлення (втретє після їх встановлення судами попередніх інстанцій) обставин справи в силу положення тієї ж частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України також перебуває поза межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Аргументи стосовно відсутності у Товариства права на подання позову та нез'ясування попередніми судовими інстанціями виду (характеру) виданої йому ліцензії (виключна чи невиключна) так само є неприйнятними. Згідно з абзацом третім частини другої статті 20 Закону вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію. За з'ясованою попередніми судовими інстанціями умовою пункту 3.4 Договору №508/2017г Товариство як ліцензіат набуло права самостійно вживати заходів щодо усунення порушень права на використання знака з боку третіх осіб, у тому числі шляхом застосування судових процедур. Реалізація Товариством цього права не ставиться ні Законом, ані зазначеним договором у пряму чи побічну залежність від виду (характеру) ліцензії; Товариством у зв'язку з цим обґрунтовано зазначається, що будь-яких обмежень у правах ліцензіата на усунення порушення прав інтелектуальної власності або якихось додаткових умов для виникнення у ліцензіата таких прав закон чи договір не містять, - необхідним є лише відповідний дозвіл власника свідоцтва, який (дозвіл) наявний у згаданому пункті Договору №508/2017г.

У зв'язку з наведеним наявність чи відсутність у позивача виключного права на використання ЗТП "СИДНОФАРМ" не впливає на набуття ним права самостійно вживати заходів щодо усунення порушення права на використання цього ЗТП шляхом застосування судових процедур, оскільки таке право (застосування судових процедур) надано йому за ліцензійним договором, - безвідносно до права на використання об'єкта інтелектуальної власності та способів його використання. З урахуванням цього не можуть бути прийняті й доводи касаційної скарги стосовно помилки Товариства і судів в обранні способу захисту права.

Посилання скаржника на судове рішення Касаційного господарського суду в іншій справі (№918/560/16) не може бути прийнято, оскільки це рішення було ухвалено за фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), відмінної від тієї, що наявна в даній справі №910/2429/18.

Що ж до касаційної скарги Заводу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 (прийняту за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2018), то суд зазначає таке.

Розподіл судових витрат зі справи, за змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України, є похідним від результатів розгляду справи по суті. Встановлених процесуальним законом підстав для скасування прийнятих по суті даної справи судових рішень Касаційним господарським судом не встановлено. Водночас згадану постанову, що оскаржується, прийнято апеляційним господарським судом з урахуванням конкретних обставин справи (пов'язаних із встановленням та доведенням розміру відповідних судових витрат) та за результатами оцінки пов'язаних з цим доказів; при цьому, як зазначалося, в силу імперативного припису частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, перевірка доводів, пов'язаних з такими процесуальними діями (встановленням обставин та оцінкою доказів), перебуває поза межами розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, приймаються Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються із встановленими судами обставинами справи та нормами матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційних скарг Заводу без задоволення, а судових рішень, прийнятих по суті справи, і постанови апеляційної інстанції, прийнятої за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства на додаткове рішення господарського суду міста Києва, - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального права, в тому числі Закону та ЦК України, і без порушення норм процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін раніше ухвалені і оскаржувані судові рішення, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги приватного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2018, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 (прийняту за результатами розгляду апеляційної скарги приватного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 17.07.2018) у справі № 910/2429/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов