Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/2222/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Салія В'ячеслава Васильовича

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Куксов В.В., судді Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) та на рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2017 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Салія В'ячеслава Васильовича

до Фізичної особи-підприємця Поштаря Леоніда Леонідовича

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Білоцерківська районна державна адміністрація Київської області та Управління Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участю:

позивача: Логунов В.П. (довіреність від 20.10.2015)

відповідача: 1) Дудник А.В. (договір про надання правових послуг від 27.02.2018); 2) Поштар Л.Л,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Фізична особа-підприємець Салій В'ячеслав Васильович (далі - позивач) просив зобов'язати Фізичну особу-підприємця Поштаря Леоніда Леонідовича (далі - відповідач) усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, загальною площею 5,1427 га, яка знаходиться на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області та знаходиться у користуванні позивача на підставі договору оренди земельної ділянки від 14.07.2004, шляхом припинення незаконних дій та зобов'язати відповідача відновити огорожу земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка відповідача, яка перебуває у його власності на підставі відповідного договору, накладається на земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні позивача згідно договору оренди земельної ділянки від 14.07.2004, який укладено між позивачем та Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області (далі - третя особа-1), та відповідач намагається захопити земельну ділянку позивача, що є порушенням прав останнього.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування та порушення судами норм матеріального права та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що апеляційний суд не взяв до уваги ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2016 у цивільній справі № 357/14278/15-ц, яка набрала законної сили, відповідний зведений кадастровий план земельної ділянки позивача та рішення Державного кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Білоцерківському районі Червінчик Г.І. від 13.10.2014 № РВ-3200083462014, а також безпідставно відхилив клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи висновку земельно-технічної експертизи Українського незалежного інституту судових експертиз від 30.05.2018.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, 14.07.2004 між третьою особою-1 (орендодавець) та позивачем (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого та на підставі акта приймання-передачі, орендар отримав в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 5,1427 га, що перебуває в державній власності і розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 49-ть років. Вказаний договір був зареєстрований у встановленому законом порядку.

18.12.2015 відповідачем (покупець) та громадянином ОСОБА_9 (продавець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого відповідач придбав земельну ділянку, площею 0,6000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Шкарівська сільська рада, право власності на неї відповідач зареєстрував належним чином.

Судами також встановлено, що згідно довідки Управління Держземагентства у Білоцерківському районі Київської області від 03.08.2015 № 067/534 відповідно до офіційних відомостей з національної кадастрової системи України інформація про накладення спірних земельних ділянок відсутня.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, позивач спираючись на зведений кадастровий план земельної ділянки, складений на його замовлення у 2016 році геодизистом Тромса С.В., вказував на те, що земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідача повністю накладається на земельну ділянку, яку орендує позивач згідно договору оренди від 14.07.2004.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, свій висновок мотивував тим, що позивач не довів, що відповідач порушив його право на користування орендованою ним земельною ділянкою шляхом встановлення огорожі та спроби захопити її силовим шляхом, а також відсутні офіційні відомості про накладення спірних земельних ділянок, які перебувають у власності відповідача та у користуванні позивача відповідно.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Встановивши, що позивачем не доведено, що на орендовану ним земельну ділянку накладається земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідача, а також те, що відповідач вчиняв дії, які б перешкоджали позивачу її використовувати, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками, оскільки із встановлених обставин справи вбачається, що інших даних, які б вказували на наявність порушення відповідачем вимог земельного та цивільного законодавства матеріали справи не містять, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, колегія судів зазначає, що позивач посилається на те, що земельна ділянка яка перебуває у власності відповідача, повністю накладається на земельну ділянку, яку орендує позивач, в той час, як матеріали справи містять заперечення Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м.Білий Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.01.2018 № 242/421-18 (а.с.243) на апеляційну скаргу позивача, згідно якого земельна ділянка відповідача не накладається на інші земельні ділянки.

Позивач вказаних висновків судів не спростував.

Посилання позивача на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2016 у цивільній справі № 357/14278/15-ц, яка набрала законної сили, відповідний зведений кадастровий план земельної ділянки позивача та рішення Державного кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Білоцерківському районі Червінчик Г.І. від 13.10.2014 № РВ-3200083462014, які за доводами позивача доводять накладення спірних земельних ділянок та які на думку позивача підтверджують порушення відповідачем вимог земельного законодавства, відхиляються, так як згідно частини третьої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до приписів статті 269 частини 3 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Таким чином апеляційний суд обґрунтовано відхилив поданий позивачем висновок земельно-технічної експертизи Українського незалежного інституту судових експертиз від 30.05.2018, оскільки він був складений позивачем вже після прийняття рішення судом першої інстанції і не вбачається, що цей висновок не міг бути складений до прийняття рішення судом першої інстанції, а відповідно не вбачається, що він не міг бути поданий до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача, що виключало процесуальні підстави для дослідження його апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Крім того, відповідно до приписів статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1). Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.2), а згідно частини 6 цієї статті держава не втручається у здійснення власником права власності.

Отже відсутні правові підстави для обмеження власника земельної ділянки у здійсненні ним своїх прав.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної та апеляційної скарг у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Салія В'ячеслава Васильовича залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 у справі Господарського суду Київської області №911/2222/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов