Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.07.2019 року у справі №910/421/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/421/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М. (головуючого), Банаська О.О., Ткаченко Н.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Національного банку України та Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019

у справі № 910/421/19

за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

до Національного банку України

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним договору застави, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст вимог

Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" (далі - АТ "Нікопольський завод феросплавів", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач) про визнання недійсним договору застави № 39 від 25.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 654.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невідповідність змісту оскаржуваного договору актам цивільного законодавства, зокрема ст. 12 Закону України «Про заставу» (недоліки змісту договору) та відсутність у представника позивача необхідного обсягу цивільної дієздатності (недоліки суб`єктного складу).

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 у справі №910/16407/18 визнано подання позовної заяви АТ "Нікопольський завод феросплавів", про визнання недійсним договору застави № 39 від 25.03.2015 зловживанням процесуальними правами. Залишено без розгляду заяву АТ "Нікопольський завод феросплавів", про визнання недійсним договору застави № 39 від 25.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 654.

Дії позивача щодо звернення до суду з даним позовом розцінено судом як зловживання процесуальними права, що полягає в поданні завідомо безпідставного позову в спорі, який має очевидно штучний характер, з огляду на неоднозначність та протилежність дій позивача щодо подачі позову у справі № 910/15463/18 про розірвання договору застави № 39 від 25.03.2015, яка свідчить про безумовне визнання позивачем правомірності та дійсності цього договору, адже в розумінні ч. 2 ст. 653 ЦК України зобов`язання за таким Іпотечним договором будуть припинені виключно з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 скасовано, справу направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова обґрунтована тим, що положеннями чинного законодавства не встановлено заборони особі обирати декілька способів захисту права, яке вона вважає порушеним, не встановлено черговість подання позовів, зокрема, у випадку якщо особа приходить до висновку, що є підстави і для розірвання, і для визнання недійсним оспорюваного договору, який діяв і виконувався сторонами певний проміжок часу.

Висновки суду першої інстанції про штучність та безпідставність позову АТ "Нікопольський завод феросплавів" визнано необґрунтованими та передчасними, а визнання подання позову АТ "Нікопольський завод феросплавів" у справі №910/421/19 зловживанням процесуальним правом фактично позбавило позивача права на справедливий судовий розгляд, складовою якого є право доступу до суду, гарантованого Конституцією України та нормами міжнародного права.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг з узагальненими доводами осіб, які подали касаційні скарги

Національний банк України звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019, ухвалу Господарського суду м. Києва від 18.02.2019 у справі №910/421/19 - залишити в силі.

В обґрунтування підстав для скасування постанови посилається на порушення норм процесуального права, зокрема статті 43 ГПК України.

Судом апеляційної інстанції в порушення положень частин 1, 3 статті 86, частини 2 статті 269 ГПК України не досліджені докази та доводи щодо дій позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній, та свідчать про зловживання ним своїми процесуальними правами, спрямовані на затягування судових справ, предметом розгляду яких є звернення стягнення на майно, що належить позивачу.

Суд апеляційної інстанції ухилився від дослідження фактів звернення АТ "Нікопольський завод феросплавів" з декількома взаємовиключними позовами у справах №910/15463/17 - про розірвання договору застави № 39 від 25.03.2015 та позовом у даній справі - про визнання недійсним договору застави № 39 від 25.03.2015, що має на меті затягнути розгляд справи №904/2373/18 про звернення стягнення на предмет застави за вказаним договором іпотеки.

Також до Верховного Суду від Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 і залишити без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.02.2019.

В обґрунтування підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з залишенням в силі ухвали суду першої інстанції у касаційній скарзі наведено наступні доводи.

Суд апеляційної інстанції порушив частин 1, 3 ст. 86 та частини 2 статті 269 ГПК України, адже не дослідив докази, які підлягали обов`язковому дослідженню при розгляді апеляційної скарги, а саме: позовну заяву ПАТ «Нікопольський ЗФ» у справі №910/15463/17, а також позовну заяву у справі № 910/421/19.

Апеляційний суд не дослідив та не врахував, що подача позову із формальним зазначенням недостовірної інформації та надуманих підстав для його задоволення свідчить про навмисне подання позивачем завідомо безпідставного позову, що є одним із різновидів зловживання процесуальними правами.

Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 у справі №910/421/19 та прийнято до розгляду у порядку письмового провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 26.07.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 у справі №910/421/19 та прийнято до розгляду у порядку письмового провадження.

З огляду на зазначене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне, відповідно до вимог ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, об`єднати касаційні провадження за касаційними скаргам Національного банку України та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 у справі №910/421/19 в одне касаційне провадження.

4. Доводи інших учасників справи

Позивач у справі своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

5. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваний договір застави № 39 від 25.03.2015, укладений між Національним банком України та АТ «Нікопольський завод феросплавів» з метою забезпечення виконання зобов`язань ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 між Національним банком України та ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк». Предметом застави є рухоме майно (залізничний рухомий склад у кількості 69 одиниць вартістю 111315232,00 грн.).

Водночас, як встановлено судами, у січні 2019 АТ "Нікопольський завод феросплавів" звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом до Національного банку України про визнання недійсним договору застави №39 від 25.03.2015 (справа №910/421/19).

У вересні 2017 року АТ "Нікопольський завод феросплавів" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Національного банку України про розірвання договорів застави, в тому числі договору застави рухомого майна №39 від 25.03.2015, укладеного між АТ "Нікопольський завод феросплавів" (заставодавець за договором) та Національним банком України (заставодержатель за договором) в рахунок забезпечення вимог за Кредитним договором №19 від 24.10.2008, укладеного між Національним банком України, як кредитором, та Акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк", як позичальником (справа №910/15463/17).

У червні 2018 року Національний банк України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до АТ "Нікопольський завод феросплавів" про звернення стягнення на предмет застави за договором застави №39 від 25.03.2015, в рахунок часткового погашення заборгованості АТ "Комерційний банк "ПриватБанк" (справа №904/2373/18).

14.01.2019 АТ "Нікопольський завод феросплавів" подано до Господарського суду міста Києва позов до Національного банку України про визнання недійсним договору застави № 39 від 25.03.2015, за яким 16.01.2019 відкрито провадження у даній справі.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, місцевий господарський суд виходив з того, що дійсна мета звернення АТ "Нікопольський завод феросплавів" з вимогою про визнання недійсним договору застави №39 від 25.03.2015 спрямована на створення перешкод для розгляду справи №904/2373/18, оскільки подання позову зумовлено діями Національного банку України щодо звернення стягнення на заставлене майно замість використання механізму списання коштів боржника - АТ "Комерційний банк "Приватбанк", які знаходяться на кореспондентських рахунках у Національному банку України.

Така мета не тільки не кореспондується з обов`язком учасників справи добросовісно користуватись процесуальними правами (ч. 1 ст. 43 ГПК України), а й позбавляє цей позов його матеріального сенсу як права на задоволення своїх вимог.

За результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку визнання дій позивача зловживання процесуальними правами, у розумінні статті 43 ГПК України та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову.

Дослідивши та надавши оцінку матеріалам справи, апеляційний господарський суд додатково встановив, що подання позовної заяви АТ "Нікопольський завод феросплавів" у справі №910/421/19 не є зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України, оскільки сам факт подання такого позову не перешкоджає розгляду справи №910/2373/18 по суті. До того ж, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2018 підготовче провадження у справі №910/2373/18 вже зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в господарській справі № 910/15463/17 про розірвання договору застави № 39 від 25.03.2015.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 ГПК кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до частин першої і другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;

В частині першій статті 4 ГПК України закріплено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом;

Згідно положеннями частини першої, другої і третьої статті 43 ГПК України учасники процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Водночас ГПК України, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, не містить критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе.

Висновок про штучний характер позову або про те, що він є завідомо (для позивача) безпідставним, не повинен ґрунтуватися на припущеннях. В іншому разі висновок про те, що подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, не буде переконливим і, відповідно, залишення позовної заяви без розгляду може бути розцінене як порушення права позивача на судовий захист.

У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Апеляційний господарський суд, перевіряючи доводи місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для визнання дій позивача у зв`язку з поданням позову у справі, що розглядається, зловживанням процесуальними правами, виходив з того, що спірні правовідносини між сторонами стосовно договору застави №39 від 25.03.2015 виникли ще до подання Національним банком України позову про звернення стягнення на предмет застави за договором застави. Водночас, звернення стягнення за договором застави не позбавляє сторони права на визнання договору застави недійсним (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Місцевий господарський суд, залишивши позовну заяву без розгляду, фактично ухилився від розгляду позову по суті, чим позбавив позивача можливості реалізувати своє право на отримання судового захисту у обраний ним спосіб.

Отже, суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених приписів матеріального і процесуального права, врахувавши, що самі лише припущення без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України та залишення у зв`язку з цим позовної заяви без розгляду фактично позбавило позивача права на справедливий судовий розгляд, складовою якого є право доступу до суду, гарантованого Конституцією України та нормами міжнародного права.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.07.2019 у справі № 910/16436/18.

Викладені у касаційних скаргах доводи зводяться до того, що мотиви і мета поведінки позивача - затягнути судові справи, предметом яких є звернення стягнення на майно, що належить Товариству. Водночас такі доводи ґрунтуються на припущеннях та не спростовують зроблених апеляційним господарським судом висновків.

Різне тлумачення та розуміння сторонами у справі матеріального сенсу позову, як права на задоволення позовних вимог, не є обставиною, за якою позов можна кваліфікувати як завідомо безпідставний та штучний.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

7. Розгляд заяв та клопотань учасників судового процесу

Національним банком України подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю вирішення питання щодо порядку застосування статті 43 ГПК України, яка б виключала можливі випадки різного тлумачення наведеної вище норми законодавства судами усіх рівнів.

Частиною 5 ст. 302 ГПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена наведеними нормами, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Судом касаційної інстанції у господарських справах відповідно до статті 286 ГПК України є Верховний Суд, у складі якого, за змістом статей 36, 37 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, діє, зокрема, Касаційний господарський суд. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши подане клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність у даній справі виключної правової проблеми, оскільки наведені заявником підстави є процесуальними питаннями, які можуть бути вирішені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду як належним судом, у разі визначення їх такими, що стосуються предмету спору.

Відтак, судова колегія не вбачає підстав для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина 3 статті 304 ГПК України).

Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що звертаючись з касаційними скаргами ні Національний банк України, ні Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк» не спростували наведеного висновку апеляційного господарського суду, доводи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права як необхідної передумови для скасування не отримали підтвердження та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства, оскаржену у справі постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

8. Судові витрати

У зв`язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційних скарг та залишає без змін постанову апеляційного господарського суду, витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг покладаються на заявників касаційних скарг.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк» залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 у справі №910/421/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Огороднік К.М.

Судді Банасько О.О.

Ткаченко Н.Г.