Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 11.04.2021 року у справі №910/3140/19 Ухвала КГС ВП від 11.04.2021 року у справі №910/31...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 910/3140/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л. В.,

судді: Кібенко О. Р., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л. В.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідачів - 1 - Агапова О. О.,

- 2 - не з'явився,

- 3 - не з'явився,

- 4 - не з'явився,

- 5 - не з'явився,

- 6 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Головіна К. І.)

від 05.12.2019,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Сулім В. В., судді - Коротун О. М., Майданевич А. Г. )

від 26.01.2021,

за позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Сервіс"

2) ОСОБА_2

3) ОСОБА_3

4) ОСОБА_4

5) Державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації Сотнікової Тетяни Олександрівни;

6) Державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації Шубіної Тетяни Яківни

про визнання права власності на корпоративну частку, визнання неправомірними та скасування реєстраційних дій, скасування реєстраційних записів, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

у березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання права власності на корпоративну частку у розмірі 19,8%, що становить 29 800,00 грн у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс". Просив визнати неправомірною та скасувати здійснену державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації Сотніковою Т. О. 21.12.2018 реєстраційну дію на підставі акту приймання-передачі часток у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 18.12.2018 із скасуванням здійсненого 21.12.2018 запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань за № 107010700160224880 та здійснену державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань Печерської районної у м. Києві державної адміністрації Шубіною Т. Я. 22.12.2018 реєстраційну дію на підставі акту приймання-передачі часток у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 21.12.2018 із скасуванням здійсненого 22.12.2018 запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань за №
107010700160224880. Також просив зобов'язати державних реєстраторів відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань Печерської районної у м. Києві державної адміністрації внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань із здійсненням запису про відновлення ОСОБА_1 у статусі учасника ТОВ "АЗС-Сервіс" з корпоративною часткою у статутному капіталі у розмірі 19,8 %, що становить 29 800,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 16.07.2018 купив у ОСОБА_2 корпоративну частку розміром 19,8%, що становить 29 800,00 грн у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" (в той же день був складений і акт приймання-передачі частки). Зазначає, що на підставі акту приймання-передачі від 16.07.2018 позивач здійснив реєстрацію в ЄДРПОУ своїх прав як учасник ТОВ "АЗС-Сервіс", однак 21.12.2018 дізнався що його було виключено зі складу учасників ТОВ "АЗС-Сервіс", а ОСОБА_2 знову є учасником ТОВ "АЗС-Сервіс". Стверджує, що 22.12.2018 у ЄДРПОУ з'явились відомості, що власником 100 % ТОВ "АЗС-Сервіс" став ОСОБА_3, якому ОСОБА_2 та ОСОБА_4 передали свої частки у ТОВ "АЗС-Сервіс". На думку позивача, частка у розмірі 19,8%, що становить 29 800,00 грн, у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс", вибула із його володіння на підставі правочину, якого він не укладав. Також позивач зазначає, що не підписував і акту приймання-передачі від 18.12.2018, за яким нібито передав свою частку ОСОБА_2.

У травні 2019 року до господарського суду від позивача надійшли заяви в яких останній просив (з урахуванням позовної заяви):

- визнати за ним право власності на корпоративну частку у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" у розмірі 19,8 % вартістю 29 800,00 грн;

- визнати неправомірною та скасувати реєстраційну дію, вчинену 21.12.2018 державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації Сотніковою Т. О. на підставі акту приймання-передачі часток у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 18.12.2018;

- скасувати реєстраційний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, громадських формувань від 21.12.2018 № 10701070016024880;

- визнати неправомірною та скасувати реєстраційну дію, вчинену 22.12.2018 державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерської районної у м. Києві державної адміністрації Шубіною Т. Я. на підставі акту приймання-передачі часток у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 21.12.2018;

- скасувати реєстраційний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, громадських формувань від 22.12.2018 № 10701070017024880;

- зобов'язати державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації Сотнікову Т. О. внести запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про відновлення ОСОБА_1 у статусі учасника ТОВ "АЗС-Сервіс", із корпоративною часткою у статутному капіталі товариства - 19,8 %, вартістю 29 800,00 грн;

- витребувати від ОСОБА_3 та ТОВ "АЗС-Сервіс" належну позивачу корпоративну частку у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" розміром 19,8 %, вартістю 29
800,00 грн
(а. с. 5-21, т. 1; а. с. 29-31,73-76, т. 2).

У вказаній заяві від 15.05.2019 (а. с. 73-76, т. 2) позивач посилався на ст. 388 ЦК України та зазначав, що частка у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" вибула з володіння позивача поза його волею та просив задовольнити позов з урахуванням вказаних вище заяв.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021, у задоволенні позову відмовлено.

18.03.2021 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою для скасування вказаних судових рішень зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від
12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Посилаючись на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду, зазначає, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави і сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності у цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Стверджує, що не підписував з ОСОБА_2 жодного договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі від 18.12.2018, тобто не продавав ОСОБА_2 своєї частки у ТОВ "АЗС-Сервіс". Також зазначає, що нотаріуса Петренко Т. В., яким посвідчено справжність підписів на акті, у Київському міському нотаріальному окрузі взагалі не існує. За наведених у касаційній скарзі обставин, зазначає, що відносно позивача та ОСОБА_5 групою осіб вчинені шахрайські дії з виготовленням та використанням підробних документів. Стверджує, що ним і ОСОБА_5 було подане спільне повідомлення до поліції про кримінальне правопорушення згідно з ст. 214 КПК України і це звернення не перешкоджає здійснювати захист законних прав та інтересів у порядку господарського судочинства. Зазначає, що обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на ч.ч. 1, 3 ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, ч.ч. 3, 5 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228, 321, 638 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 5, 20 ГПК України, ст.ст. 6, 7, 17, 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Вказує, що суди зазначили, що згідно з ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності, якщо це право оскаржується або не визнається іншою особою, може пред'явити лише власник майна, але на час розгляд справи у ЄДРПОУ ОСОБА_1 не є власником частки корпоративних прав ТОВ "АЗС-Сервіс". Однак такі висновки є неправильними, адже, позивач та ОСОБА_5 на підставі дійсних і ніким не оспорених правочинів стали власниками часток у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" та здійснили законну державну реєстрацію свої прав. На думку позивача, суд апеляційної інстанції неправомірно поставив під сумнів придбання ним у власність корпоративної частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" та правомірність правочину від 16.07.2018 з огляду на те, що в силу ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується поки його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний недійсний судом, а вказаний правочин таким не визнавався. Також зазначає, що подані у травні 2019 року заяви (в яких позивача посилався і на ст. 388 ЦК України) є доповненням до позовної заяви, а не є заявами про зміну предмету і підстав позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача-1, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звертаючись з віндикаційним позовом ОСОБА_1 мав би надати докази, які безспірно підтверджують його право власності на частку у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" у розмірі 19,8%, натомість, у сторін є спір щодо права власності на корпоративні права, про що свідчить, зокрема, відкриття кримінального провадження щодо незаконного заволодіння відповідачами майном позивача, а також саме подання позову - про визнання прав власності на корпоративну частку у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс", що виключають наявність підстав для задоволення вимог позивача про витребування майна. Вказав на безпідставність посилання позивача і на ст. 388 ЦК України у цьому випадку та про можливість позивача обґрунтувати позовні вимоги згідно з ст. 387 ЦК України. Також зазначив що підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності (ст. 392 ЦК України) є оспорення або невизнання наявного права, а не намір набути таке право за рішенням суду. При цьому, апеляційний господарський суд вказав, що з урахуванням положень п. п. 5.1,13.9.12 Статуту ТОВ "АЗС-Сервіс", ст.ст. 20, 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" позивач не довів правомірності обставин набуття ним частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" у липні 2018 році та, що ОСОБА_2 вибув з учасників ТОВ "АЗС-Сервіс" в порядку, визначеному Статутом товариства та ст.ст. 20, 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". На думку суду, позивач помилково ототожнює неукладений і нікчемний правочин і його посилання на ст.ст. 215, 216, 228 ЦК України не є підставою для визнання права власності за позивачем на частку у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс". Щодо решти вимог, то суди дійшли висновку, що вони є похідними від позовної вимоги про визнання права власності на частку статутного капіталу ТОВ "АЗС-Сервіс", у якій позивачу було відмовлено, а, отже, похідні вимоги про визнання неправомірними та скасування реєстраційних дій, скасування реєстраційних записів, зобов'язання державних реєстраторів внести зміни до ЄДРПОУ також задоволенню не підлягають.

Проте, Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 26.07.2018 учасниками ТОВ "АЗС-Сервіс" були зареєстровані: ОСОБА_3 з корпоративною часткою у розмірі 33% вартістю 49 500,00 грн; ОСОБА_4 з корпоративною часткою у розмірі 34% вартістю 51 000,00 грн; ОСОБА_1 - із часткою у розмірі 19,8 %, вартістю 29 800,00 грн та ОСОБА_5 із часткою у розмірі 13,2 %, вартістю 19 700,00 грн (запис державного реєстратора ДП "Київоблреклама" № 10701070014024880 від 26.07.2018).

Набуття права власності ОСОБА_1 на частку у розмірі 19,8 % у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" відбулось на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 16.07.2018, за яким ОСОБА_2 (продавець) передав у власність ОСОБА_1, а останній прийняв у власність частку у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" та зобов'язувався сплатити за неї належну грошову суму згідно з договором.

У п. 2 договору від 16.07.2018 досягнуто згоди, що частка, яка відчужується продавцем, становить 19,8% (29 800,00 грн). Частка, яка відчужується, сплачена продавцем повністю та належить йому на праві власності, на підставі статуту ТОВ "АЗС-Сервіс".

Згідно з п. п. 3,4 договору від 16.07.2018 продаж здійснюється за ціною 4 200
000,00 грн.
При цьому оплата згідно з договором здійснена до моменту підписання договору шляхом передання готівкових коштів продавцю.

Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від
16.07.2018 підтверджується передання відповідачем-2 позивачу частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" у розмірі 19,8% (а. с. 44, т. 1).

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права (такий висновок міститься у п. 7.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Водночас, реєстрація права власності на майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від
12.03.2019 у справі № 911/3594/17, на який посилається і скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Вказуючи на те, що позивач не набув права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс", господарські суди не надали оцінки наявному у матеріалах справи договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 16.07.2018, акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 16.07.2018 та не взяли до уваги, що вказаний договір недійсним не визнавався, а з огляду на ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Внесення державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації Шубіною Т. Я. ( № 10701070017024880 від 22.12.2018) запису, що власником 100 % корпоративних прав ТОВ "АЗС-Сервіс" став ОСОБА_3, на що посилались суди в підтвердження відсутності права власності у позивача на вказану частку у статутному капіталі також не спростовує презумпції правомірності договору від 16.07.2018 і не є безспірним підтвердженням відсутності у позивача права власності за наявності в матеріалах справи договору від 16.07.2018 з огляду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, на які посилається позивача як на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Також, як вбачається із матеріалів справи і було встановлено апеляційним господарським судом, позивач оспорював підписання з відповідачем-2 договору від
18.12.2018, за яким ОСОБА_1 нібито продав свою частку ОСОБА_2 зворотньо та акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 18.12.2018.

З огляду на вимоги ст. 86 ГПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Водночас, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а судове рішення прийматись на основі цих припущень.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (ст. 1 Закону України "Про судову експертизу").

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справа "Дульський проти України" від 01.06.2006 експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Належність підпису тій чи іншій особі можна встановити лише шляхом проведення відповідної експертизи. Суд не вправі перебирати на себе функції експерта.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст. 86 ГПК України, не врахували, що підставою набуття ОСОБА_2 права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс", після її продажу ним позивачу
16.07.2018, є договір купівлі-продажу від 18.12.2018 (про що зазначено у акті приймання-передачі часток у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від
18.12.2018), проте вказаний договір в матеріалах справи відсутній, а отже, доводи позивача про те, що між ним і ОСОБА_2 такий договір не укладався, не спростовані.

При цьому, суди не дали належної оцінки доводам позивача щодо непідписання ним акту приймання-передачі часток у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від
18.12.2018, не призначили відповідної експертизи з метою з'ясування належності підпису на цьому акті від 18.12.2018 ОСОБА_1. Висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях та поясненнях однієї зі сторін, не підтверджених належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач помилково обґрунтував свою позовну вимогу на підставі ст.ст. 392, 388 ЦК України, то необхідно зазначити таке.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлює, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України (віндикаційний позов), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України (негаторний позов), визнання права власності якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1 -3 статті 388 ЦК України (такий висновок міститься у п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, а саме якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (аналогічний висновок міститься у п. 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Також у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічний висновок викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Однак, суди вище вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду не врахували.

Вказуючи, що позивач неправильно послався на норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до цих правовідносин - ст. 392 (визнання права власності), ст. 388 ЦК України, яка регулює право власника на витребування майна від добросовісного майна, діяли не як "суд встановлений законом", адже не виконали свого обов'язку щодо застосування для вирішення спору належних приписів юридичних норм у випадку неправильного зазначення їх позивачем, хоча вказали на них - ст. 387 ЦК України (а. с. 42, т. 4). При розгляді цього спору суди фактично визнали визначальним правильне зазначення позивачем правової норми на підставі якої позивач обґрунтував позов, що є неправомірним з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі № 917/1739/17.

Отже, суди дійшли передчасних висновків про недоведення позивачем правомірності підстав набуття ним права власності частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" у липні 2018 році, адже належним чином не дослідили всі наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, не дали належної оцінки договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 16.07.2018, актам приймання - передачі від 16.07.2018, від
18.12.2018, не призначили експертизи у справі, зокрема, щодо належності підпису позивача на акті приймання- передачі від 18.12.2018. Судові рішення були прийняті з порушенням вимог ст. 204 ЦК України та без врахування висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, та направлення справи на новий розгляд.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 74, 86 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, належним чином дослідити наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, зокрема, договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 16.07.2018, акти приймання -передачі від 16.07.2018 та від 18.12.2018, вирішити питання щодо призначення у справі відповідної експертизи з метою з'ясування справжності підпису позивача на акті приймання-передачі від
18.12.2018. Належним чином встановити укладення чи неукладення між позивачем і відповідачем -2 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "АЗС-Сервіс" від 18.12.2018. На підставі належних і допустимих доказів встановити чи є позивач власником частки ТОВ "АЗС-Сервіс" у розмірі 19,8 %, вартістю 29 800,00 грн та з урахуванням висновків, викладених у постановах від
04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц,
12.03.2019 у справі № 911/3594/17 і в залежності від встановленого, відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні. Прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 236, 237, 238 ГПК України.

Оскільки справа передається на новий розгляд, то відповідно до вимог ст. 129 ГПК України питання розподілу судових витрат має бути вирішене при ухваленні рішення.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року у справі за № 910/3140/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кібенко

І. Кондратова
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст