Історія справи

Постанова КГС ВП від 05.02.2025 року у справі №910/19953/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19953/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства

«Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» - Гарбузюка Р.О.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Оператор газотранспортної системи України» - Колток О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 (у складі колегії суддів: Коротун О.М. (головуючий), Майданевич А.Г., Сулім В.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 (суддя Головіна К.І.)

у справі № 910/19953/23

за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

про визнання одностороннього правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (далі - АТ «Львівгаз») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор ГТС України») про визнання одностороннього правочину від 01.11.2023 недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.11.2023 ТОВ «Оператор ГТС України» вчинило односторонній правочин, направивши позивачу заяву № ТОВВИХ-22-14393 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договором транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000109 у рахунок погашення наявної у АТ «Львівгаз» заборгованості на загальну суму 12 792 920,41 грн. Цей правочин позивач вважає таким, що протирічить законодавчо визначеним умовам здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема умові безспірності заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024, позов задоволено. Визнано недійсним односторонній правочин, вчинений ТОВ «Оператор ГТС України» шляхом направлення АТ «Львівгаз» заяви № ТОВВИХ-22-14393 від 01.11.2023 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на загальну суму 12 792 920,41 грн.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2024 року ТОВ «Оператор ГТС України» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/19953/23 за касаційною скаргою ТОВ «Оператор ГТС України» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.02.2025.

АТ «Львівгаз» у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оператор ГТС України» з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що 04.02.2020 між ТОВ «Оператор ГТС України» (оператор) та АТ «Львівгаз» (замовник) укладений договір транспортування природного газу № 2002000109 (далі - договір), за умовами якого оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 2.3 договору обсяг послуги, що надається за цим договором, визначається підписанням додатка 1 до цього договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби.

Згідно з пунктом 2.5 договору замовник має виконувати вимоги, визначені в кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у договорі.

Оператор має виконувати вимоги, визначені в кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів (пункт 2.6 договору).

Відповідно до пункт 2.8 договору взаємовідносини між замовником та оператором при забезпеченні (замовленні, наданні, супроводженні) послуг транспортування за цим договором здійснюється сторонами через інформаційну платформу оператора відповідно до вимог кодексу. Замовник набуває права доступу до інформаційної платформи з моменту підписання цього договору, а його уповноважені особи - з моменту їх авторизації, що оформлюється наданим замовником повідомлення на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, визначеною кодексом. Після набуття права доступу до інформаційної платформи замовник зобов`язується дотримуватися порядку взаємодії з інформаційною платформою, визначеного кодексом.

Послуги, які надаються за цим договором, за винятком послуг балансування, оформлюються оператором і замовником актами надання послуг (пункт 11.1 договору).

Врегулювання щодобових небалансів оформлюється одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг щодобових небалансів. В акті зазначаються щодобові обсяги небалансів, а також ціни, за якими оператор врегулював щодобові небаланси (у розрізі кожної доби) (пункт 11.4 договору). Оператор і замовник зобов`язуються здійснювати звірку розрахунків щокварталу до двадцять п`ятого числа місяця, наступного за кварталом. Звірка розрахунків оформлюється сторонами актом звірки (пункт 11.5 договору).

Цей договір набирає чинності з дня його укладення, поширює дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2020 та діє до 31.12.2020 (пункт 17.1 договору).

ТОВ «Оператор ГТС України» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з АТ «Львівгаз» 39 172 609,90 грн оплати за негативні щодобові небаланси у січні 2020 року за договором від 04.02.2020 № 2002000109 і рішенням Господарського суду Львівської області від 02.03.2021 у справі № 914/2718/20 позов задоволно частково. Постановою від 18.10.2021 Західний апеляційний господарський суд відмовив ТОВ «Оператор ГТС України» у позові до АТ «Львівгаз» про стягнення заборгованості з оплати негативних щодобових небалансів за січень 2020 року в сумі 39 172 609,90 грн. Постановою Верховного Суду від 19.07.2022 зазначені судові рішення у справі № 914/2718/20 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

З огляду на наявність у АТ «Львівгаз» і ТОВ «Оператор ГТС України» взаємних однорідних грошових зобов`язань, які виникли у сторін при виконанні договору транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000109, ТОВ «Оператор ГТС України» протягом квітня 2020 року - липня 2021 року вчинило ряд односторонніх правочинів про зарахування зустрічних однорідних вимог та направило їх АТ «Львівгаз», а саме: - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-4528 від 21.04.2020 на суму 393,41 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-5696 від 21.05.2020 на суму 23 405,42 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-7081 від 19.06.2020 на суму 3 707,75 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-7653 від 01.07.2020 на суму 658 095,77 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-8462 від 20.07.2020 на суму 104 337,51 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-9609 від 20.08.2020 на суму 7,96 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-9642 від 20.08.2020 на суму 343 061,02 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-10700 від 18.09.2020 на суму 480 217,28 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-11853 від 20.10.2020 на суму 573 686,70 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-11958 від 22.10.2020 на суму 143,68 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-12976 від 19.11.2020 на суму 870 604,94 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-20-14129 від 16.12.2020 на суму 870 537,56 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-21-593 від 16.01.2021 на суму 414 150,78 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-21-846 від 22.01.2021 на суму 29,02 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-21-1986 від 16.02.2021 на суму 442 916,03 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-21-2221 від 22.02.2021 на суму 106,93 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-21-3239 від 18.03.2021 на суму 398 713,59 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-21-4421 від 16.04.2021 на суму 478 549,71 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-21-5553 від 17.05.2021 на суму 378 994,81 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-21-6777 від 16.06.2021 на суму 275 034,62 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-21-7756 від 15.07.2021 на суму 468 084,78 грн; - заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВВИХ-21-7916 від 20.07.2021 на суму 51,91 грн.

За змістом наведених заяв у АТ «Львівгаз» виникли грошові зобов`язання на підставі акта врегулювання щодобових небалансів від 31.01.2020 № 01-2020-2002000109, а у ТОВ «Оператор ГТС України» грошові зобов`язання виникли на підставі розрахунків (актів) додаткової плати за недотримання параметрів якості газу та на підставі актів врегулювання щодобових небалансів за період з березня 2020 року по червень 2021 року.

Не погодившись із таким зарахуванням взаємних однорідних грошових вимог, 19.11.2021 АТ «Львівгаз» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Оператор ГТС України» про визнання недійсними односторонніх правочинів, оформлених вищевказаними заявами про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/19206/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 та постановою Верховного Суду від 28.09.2023, наведені правочини були визнані недійсними, оскільки умова, передбачена статтею 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) щодо безспірності вимог, які зараховуються, дотримана не була.

31.10.2023 АТ «Львівгаз» направило ТОВ «Оператор ГТС України» лист № 206-13 з пропозицією сплатити визнану заборгованість, у відповідь на яку 01.11.2023 ТОВ «Оператор ГТС України» вчинило новий односторонній правочин № ТОВВИХ-22-14393, а саме направило позивачу заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

АТ «Львівгаз» звернулося до суду з позовом ТОВ «Оператор ГТС України» про визнання одностороннього правочину від 01.11.2023 недійсним, посилаючись на те, що заява від 01.11.2023 № ТОВВИХ-22-14393 містить ряд вимог, які були предметом судового розгляду у справі № 910/19206/21. Крім того, умова безспірності однорідних грошових вимог, які були зараховані цим одностороннім правочином, відповідачем дотримана не була. При цьому наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи спору щодо змісту, порядку виконання та розміру зобов`язань виключає можливість припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, та мотивував таке рішення встановленими у справі обставинами невідповідності оспорюваного одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог приписам статті 601 ЦК, статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК), наявності спору між сторонами щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань з оплати, що є підставою для визнання такого одностороннього правочину недійсним.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Оператор ГТС України» в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що при вирішенні спору судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 255 601 ЦК, статті 202 203 ГК і не враховано висновків Верховного Суду, викладених:

- у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 щодо того, що умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором; наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення;

- у постанові від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц стосовно того, що вирішуючи питання щодо безспірності заборгованості, суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису;

- у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 стосовно того, що інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості. Тобто, наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника;

- у постановах від 28.02.2018 у справі № 910/4312/17, від 04.07.2018 у справі № 910/16430/16, від 05.07.2018 у справі № 914/3013/16, від 19.07.2018 у справі № 910/14503/16, від 26.09.2018 у справі № 910/20105/17, від 04.04.2019 у справі № 918/329/18 стосовно того, що відповідно до статті 601 ЦК зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином. Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявила одна із сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК та не пов`язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. Якщо інша сторона не погоджується з проведенням зарахування, має спір щодо суми зобов`язання, вона вправі на підставі статті 16 ЦК та статті 20 ГК звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду;

у постановах від 15.08.2022 у справі № 921/184/21, від 29.06.2022 у справі № 906/252/21, від 18.04.2023 у справі № 911/3195/21, від 15.06.2023 у справі № 922/3304/21, від 03.11.2023 у справі № 918/686/21, від 29.06.2022 у справі № 906/184/21, від 20.02.2024 у справі № 902/1100/21, від 21.02.2024 у справі № 904/7327/21, від 03.04.2024 у справі № 907/749/19 та інших стосовно того, зокрема, що відповідно до пункту 1 глави 1 розділу VIII Кодексу газотранспортної системи одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі вчинення дій з врегулювання добового небалансу, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування, а також щодо виникнення у сторін такого договору відповідних прав та обов`язків;

- у постанові від 03.04.2024 у справі № 907/749/19, де наголошено, що не може залишитися без урегулювання ситуація, коли особа спожила природний газ, проте нікому не оплатила його вартості, і жодна норма чинного законодавства України не надає право використовувати природний газ безоплатно;

- у постановах від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 04.08.2020 у справі № 910/24323/16, від 23.02.2021 у справі № 914/1852/19 щодо дотримання положень статті 236 ГПК.

Також скаржник у касаційній скарзі посилається на безпідставність та необґрунтованість посилань судів попередніх інстанцій на судові спори у справі № 914/2718/20 та у справі № 910/19206/21 щодо неможливості проведення зарахування за оспорюваним у справі № 910/19953/23 правочином.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що АТ «Львівгаз» самостійно (добровільно) вчиняло дії, які свідчать про визнання боргу, а отже, й про наявність як самого зобов`язання з оплати щодобових небалансів, так і прострочення його виконання, та не врахували висновки з цього питання, викладені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 27.04.2016 у справі № 3-269гс16, від 09.11.2016 у справі № 6-1457цс16, у постанові від 29.03.2017 у справі № 6-1996цс16, від 08.11.2017 у справі № 6-2170цс16, від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 24.04.2019 у справі № 569/8314/14.

Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Спір між сторонами виник внаслідок вчинення відповідачем одностороннього правочину, оформленого заявою про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, визнання недійсним якого є предметом позову у справі, що розглядається.

У статті 203 ЦК визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5), тощо.

Частиною 1 статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства.

За змістом статті 202 ГК господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони (частина 3 статті 203 ГК).

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Особливість заліку зустрічних однорідних вимог полягає в тому, що він може припинити відразу два зустрічних зобов`язання за умови наявності певних обставин, визначених законом.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають бути зустрічними: кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим; однорідними - зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду; строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання, розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку.

Отже, для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно встановити наявність таких умов, як зустрічність вимог, однорідність вимог, строк виконання яких настав, та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18, умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, судом застосовується з урахуванням саме відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК, статтею 601 ЦК, однак прямо випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог.

У постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив раніше викладені висновки щодо безспірності вимог, які зараховуються, та зазначив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 цього Кодексу, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установили фактичні обставини, за якими така умова як безспірність вимог, які зараховуються за оспорюваним правочином (відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань), відсутня з огляду на таке:

протягом квітня 2020 року - липня 2021року ТОВ «Оператор ГТС України» вчинило ряд односторонніх правочинів шляхом направлення АТ «Львівгаз» заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог з підстав наявності у АТ «Львівгаз» і ТОВ «Оператор ГТС України» взаємних однорідних грошових зобов`язань, які виникли у сторін з договору транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000109 на підставі акта врегулювання щодобових небалансів від 31.01.2020 № 01-2020-2002000109 щодо грошових зобов`язань АТ «Львівгаз» та на підставі розрахунків (актів) додаткової плати за недотримання параметрів якості газу та на підставі актів врегулювання щодобових небалансів за період з березня 2020 року по червень 2021 року щодо грошових зобов`язань ТОВ «Оператор ГТС України»;

рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/19206/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 та постановою Верховного Суду від 28.09.2023, всі наведені правочини визнані недійсними, оскільки умова, передбачена статтею 601 ЦК щодо безспірності вимог, які зараховуються, не була дотримана;

у подальшому ТОВ «Оператор ГТС України» вчинило односторонній правочин і повідомило АТ «Львівгаз» про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договором транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000109 у сумі 6 784 831,18 грн на підставі акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць січень 2020 року від 31.01.2020 № 01-2020-2002000109 та у сумі 6 008 089,37 грн на підставі акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць вересень 2021 року від 30.09.2021 № 09-2021-2002000109, надіславши заяву від 01.11.2023 № ТОВВИХ-22-14393, зміст якої свідчить про те, що частково її предметом є всі вимоги ТОВ «Оператор ГТС України», які були предметом судового розгляду у справі № 910/19206/21, проте умова безспірності однорідних грошових вимог, які були зараховані оспорюваним одностороннім правочином, відповідачем дотримана не була;

щодо вимог, які, у тому числі зараховуються за оспорюваним правочином, між сторонами існує спір, який знаходиться на вирішенні в Господарському суді Львівської області, у справі № 914/2718/20 за позовом ТОВ «Оператор ГТС України» до АТ «Львівгаз» про стягнення заборгованості з оплати за негативні щодобові небаланси за січень 2020 року за договором транспортування природного газу № 2002000109 від 04.02.2020; при цьому Верховний Суд, передаючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції у постанові від 19.07.2022 у справі № 914/2718/20 зазначив, що для правильного вирішення даного спору за відсутності узгодженої позиції сторін щодо надання послуг балансування судам належало встановити обставини, пов`язані з наданням послуг транспортування газу, дослідити складені сторонами на виконання відповідних умов договору акт приймання-передачі природного газу в спірний період, у тому числі з метою встановлення обсягів природного газу, визначених комерційними вузлами обліку у фізичних точках входу/виходу, як це передбачено Кодексом ГТС, акт наданих послуг, акт врегулювання щодобових небалансів за січень 2020 року;

судом відхилено посилання відповідача на часткову оплату позивачем рахунку від 31.01.2020 № 01-2020-2002000109 як на доказ визнання ним зобов`язання в цілому, оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження такої сплати;

встановлені у справі обставини свідчать про те, що на момент вчинення оспорюваного правочину від 01.11.2023 № ТОВВИХ-22-14393 вимоги ТОВ «Оператор ГТС України» були спірними та не визнавалися АТ «Львівгаз», що вказує на відсутність такої обов`язкової умови для зарахування, як безспірність (прозорість) вимог.

З огляду на предметі і підстави заявленого позову, з урахуванням встановлених фактичних обставин цієї справи стосовно того, що грошові вимоги ТОВ «Оператор ГТС України» до АТ «Львівгаз», які є предметом зарахування за заявою від 01.11.2023 № ТОВВИХ-22-14393 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не є безспірними у зв`язку з існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що правочин, оформлений заявою від 01.11.2023 № ТОВВИХ-22-14393, не відповідає вимогам статті 203 ГК, статті 601 ЦК, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ТОВ «Оператор ГТС України» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало неврахуванням судами попередніх інстанцій при вирішенні спору правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц, від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, від 28.02.2018 у справі № 910/4312/17, від 04.07.2018 у справі № 910/16430/16, від 05.07.2018 у справі № 914/3013/16, від 19.07.2018 у справі № 910/14503/16, від 26.09.2018 у справі № 910/20105/17, від 04.04.2019 у справі № 918/329/18, щодо застосування положень статей 203 ГК 601 ЦК та необхідності встановлення певного кола обставин, які підтверджують/спростовують безспірність вимог, які зараховуються.

Здійснивши аналіз зазначених постанов, на які послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції зазначає, що у цих постановах Верховного Суду положення положень статті 203 ГК, статті 601 ЦК застосовано судом залежно від встановлених у цих справах фактичних обставин і правовідносин, які виникли між сторонами у кожній із цих справ.

При цьому у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій з огляду на положення статті 203 ГК, статті 601 ЦК було враховано, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, судом застосовується з урахуванням саме відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, проте таких обставин судами ані першої, ані апеляційної інстанцій встановлено не було, натомість встановлено обставини існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання, що не дає підстав для висновку про безспірність вимог, які є предметом зарахування за заявою від 01.11.2023 № ТОВВИХ-22-14393.

При цьому висновки судів, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, у справі, що розглядається, не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником постановах, оскільки відповідне питання в кожному конкретному випадку вирішувалося судом в залежності від встановлених обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів.

Водночас необхідно зауважити, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було враховано правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування наведених скаржником норм права, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, що підтверджується змістом оскаржуваних судових рішень.

Відмінність результату вирішення спору у справі, що розглядається, та у справах, на які послався скаржник, зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими встановленими судами фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 15.08.2022 у справі № 921/184/21, від 29.06.2022 у справі № 906/252/21, від 18.04.2023 у справі № 911/3195/21, від 15.06.2023 у справі № 922/3304/21, від 03.11.2023 у справі № 918/686/21, від 29.06.2022 у справі № 906/184/21, від 20.02.2024 у справі № 902/1100/21, від 21.02.2024 у справі № 904/7327/21, від 03.04.2024 у справі № 907/749/19, оскільки у цих справах вирішувалися позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням стороною зобов`язань за договором транспортування природного газу та застосовувалися норми права, які регулюють саме ці спірні правовідносини; при цьому питання щодо правомірності правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог із застосуванням норм права, які регулюють такі правовідносини, у цих справах не вирішувалося.

Доводи касаційної скарги щодо неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 27.04.2016 у справі № 3-269гс16, від 09.11.2016 у справі № 6-1457цс16, у постанові від 29.03.2017 у справі № 6-1996цс16, від 08.11.2017 у справі № 6-2170цс16, від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 24.04.2019 у справі № 569/8314/14, у контексті посилання скаржника на те, що АТ «Львівгаз» самостійно (добровільно) вчиняло дії, які свідчать про визнання боргу, а отже, й про наявність як самого зобов`язання з оплати щодобових небалансів, так і прострочення його виконання, не приймаються Верховним Судом до уваги, оскільки у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено обставини відсутності узгодженої позиції сторін щодо виконання зобов`язань за договором у спірний період з огляду на правові підстави позову, доводи позивача та подані на їх підтвердження докази, а також не доведення відповідачем тих обставин, якими обґрунтовувалися його заперечення, у тому числі щодо визнання позивачем боргу та безспірності вимог, зарахування яких було предметом оспорюваного правочину.

Разом із тим цитування скаржниками окремих висновків, наведених у зазначених постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/19953/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко