Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.04.2018 року у справі №904/43/16
Постанова ВГСУ від 10.03.2017 року у справі №904/43/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/43/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я.

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

за участю представників: ТОВ "Коксотрейд" - адвоката Левченка М.В., ПАТ "Харківський коксовий завод" - адвоката Дикого Ю.О., ПАТ "СБЕРБАНК" - адвоката Гея В.Г., ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"- Терещенко Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та Публічного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2018

у справі № 904/43/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд"

до:

1) Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК";

2) Публічного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод";

3) Публічного акціонерного товариства "Термолайф",

за участю третіх осіб:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Логістик Компані";

2) ОСОБА_8,

3) Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк";

4) Акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "CARBO TRADING LIMITED";

5) Національного банку України,

про визнання договорів про відкриття кредитних ліній та поруки недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 ТОВ "Коксотрейд" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ "Сбербанк", ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Термолайф" про визнання недійсними договорів про відкриття кредитних ліній № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеного між ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "СБЕРБАНК", про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеного між ПАТ "Термолайф" та ПАТ "Сбербанк", а також договору поруки від 04.09.2012, укладеного між ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "Сбербанк".

Позов мотивовано тим, що за оскаржуваними договорами кредитних ліній отримані відповідачами ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ Термолайф" від ПАТ "Сбербанк", кредитні кошти не є кредитами, оскільки вони видані всупереч чинному законодавству України, а самі спірні договори укладені з порушенням вимог ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 № 2121-III в редакції від 19.08.2012, і наявні підстави для визнання їх недійсними на підстав ст. ст. 203 2015 ЦК України, як наявні підстави визнання недійсним договору поруки від 04.09.2012,, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, а тому недійсність кредитних договорів, на думку позивача, спричиняє недійсність і договору поруки, який їх забезпечує.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016 (суддя Воронько В.Д.) у справі № 904/43/16 позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі №904/43/16 (судді: Орєшкін Е.В., Джихур О.В., Виноградник О.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2017 (судді : Гольцова Л.А., Барицька Т.Л., Іванова Л.Б.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі №904/43/16 скасовано. Справу №904/43/16 направлено на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.11.2017 у справі № 904/43/16 (судді: Светлічний Ю.В., Прохоров С.А., Байбак О.І.) позов задоволено та визнано недійсними договори про відкриття кредитних ліній № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 та договір поруки від 04.09.2012.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі № 904/43/16 (судді: Барбашова С.В., Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.) рішенням Господарського суду Харківської області від 02.11.2017 скасовано та постановлено нове рішення про відмову в позові.

В касаційних скаргах ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "Харківський коксовий завод" просять постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі № 904/43/16 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2017.

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у визнанні недійсними спірних кредитних договорів та договору поруки, скаржники посилаються на порушення апеляційним судом вимог ст. 2 Закону України "Про банки в банківську діяльність", якою визначено терміни, зокрема, що споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі; контроль - можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та/або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння однією особою самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння можливість здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином; істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Також, скаржники посилаються на те, що судом не враховано Положення про порядок подання відомостей про структуру власності, затвердженого Постановою Національного банку України, чинною на час укладання спірних правочинів та на порушення положень ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки в банківську діяльність", оскільки за вимогами цієї статті Закону банкам встановлена заборона щодо надання кредитів будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною з банком особою.

Отже, на думку заявників касаційних скарг, вирішуючи даний спір, судом апеляційної інстанції наведених вище норм закону не враховано, як і не враховано того, що на час укладання спірних кредитних договорів та договору поруки ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" були та є спорідненими особами, внаслідок опосередкованого володіння державою Російська Федерація істотними частками у статутних капіталах зазначених банків, яка була і є особою, яка одночасно мала істотну участь у зазначених банках, тобто здійснювала контроль - вирішальний вплив на їх власність.

Крім того, ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "Харківський коксовий завод" у касаційних скаргах посилаються на порушення апеляційним господарським судом вимог ст.ст. 257, 261 ЦК України, оскільки апеляційним судом визнано не порушене право позивача та відсутності правових підстав для задоволення його позовних вимог по суті, але разом із тим зроблено висновок про сплив позовної давності, а відтак апеляційний суд дійшов взаємовиключних висновків.

У відзивах ПАТ "Термолайф" та ТОВ "Менеджмент Логістик Компані", підтримали подані касаційні скарги та просили скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, як таку, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства.

У відзиві ПАТ "Сбербанк" просило залишити без змін оскаржувану постанову апеляційного суду, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції належним чином встановлено не пов'язаність між собою банків ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", як і недоведеність позивачем обставин, з якими Закон України "Про банки і банківську діяльність", пов'язує визнання правочинів недійсними.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2018 у справі № 904/43/16 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "Харківський коксовий завод" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 та справу призначено до розгляду на 30.05.2018 о 09:30 год.

У судовому засіданні 30.05.2018 було оголошено перерву у даній справі до 07.06.2018 на 10:00 год.

Протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 06.06.2018 у зв'язку із запланованою відпусткою судді Білоуса В.В., для розгляду справи № 904/43/16 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючий, Погребняк В.Я., Жуков С.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2018 розгляд справи № 904/43/16 за касаційними скаргами ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "Харківський коксовий завод" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 відкладено на 19.07.2018 на 10:00 год. Зобов'язано представників Національного банку України з'явитись в судове засідання, яке відбудеться 19.07.2018 о 10:00 год.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 17.07.2018 у зв'язку з відпусткою судді Погребняка В.Я., для розгляду справи № 904/43/16 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.07.2018 задоволено заяву судді Пєскова В.Г. від 19.07.2018 про самовідвід у розгляді справи № 904/43/16 та оголошено перерву в судовому засідання до 02.08.2018 на 12:30 год.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.07.2018 у зв'язку із задоволенням заяви про самовідвід судді Пєскова В.Г., для розгляду справи № 904/43/16 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючий, Жуков С.В., Вронська Г.О.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 01.08.2018 у зв'язку з відрядженням судді Вронської Г.О., для розгляду справи № 904/43/16 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючий, Погребняк В.Я., Жуков С.В.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг та відзивів на касаційні скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, 20.09.2005 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПАТ "Харківський коксовий завод" було укладено кредитний договір № 15-93/17-7671/05 про відкриття кредитної лінії.

Так, між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПАТ "Термолайф" укладені кредитні договори № 15-93/19-2560/07 від 25.06.2007, № 15-93/19-2562/07 від 25.06.2007, № 15-93/19-24/11 від 04.03.2011 та № 15-93/19-3/11 від 02.02.2011.

Із наявних у справі матеріалів вбачається так як встановлено судами, 04.09.2012 ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Харківський коксовий завод" укладено договір про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО, за умовами якого кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 20.09.2005 № 15-93/17-7671/05, укладеним між позичальником - ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

На виконання зазначеного договору про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" відкрило ПАТ "Харківський коксовий завод" позичковий рахунок для обліку кредиту №20630013005845, а 05.09.2012 та 06.09.2012 двома траншами в сумі 7 163 186,48 доларів США та 2 197,74 доларів США ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" перерахувало ПАТ "Харківський коксовий завод" на його позичковий рахунок кредит на загальну суму 7 165 384,22 доларів США.

В подальшому, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Термолайф" укладеного договір про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, за яким банк зобов'язується надати кредит на рефінансування заборгованості за кредитним договором від 25.06.2007 №15-93/19-2560/07, кредитним договором від 04.03.2011 №15-93/19-24/11, кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 02.02.2011 №15-93/19-3/11, кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 25.06.2007 №15-93/19-2562/07, укладеними між позичальником - ПАТ "Термолайф" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

При цьому, на виконання вказаного договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" відкрило ПАТ "Термолайф" позичковий рахунок для обліку кредиту № 20635013005873, 05.09.2012 та 06.09.2012 траншами на загальну суму 30 980 000 доларів США банк перерахував ПАТ "Термолайф" кредит на суму 7 163 274,13 доларів США, 2149,02 доларів США та 23 814 576, 85 доларів США.

Так, судами встановлено, що ПАТ "Харківський коксовий завод" отримавши кредитні грошові кошти від ПАТ "Сбербанк", на підставі спірних договорів про відкриття кредитних ліній, спрямувало ці кошти на погашення зобов'язань перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відповідно до цільового призначення, визначеного пунктом п. 1.5. договору про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012 № 26-В/12/66/ЮО, що підтверджується належними доказами.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 04.09.2012 між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ТОВ "Коксотрейд" укладено договір поруки, за умовами якого ТОВ "Коксотрейд поручився за виконання кредитних зобов'язань ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Термолайф" перед банком згідно з договорами про відкриття кредитних ліній від 04.09.2012 № 26-В/12/66/ЮО та №30-В/12/66/ЮО.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання недійсними договорів про відкриття кредитних ліній від 04.09.2012 № 26-В/12/66/ЮО, № 30-В/12/66/ЮО та договору поруки від 04.09.2012, як таких, що укладені з порушенням вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" і Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позову та визнаючи недійсними договору про відкриття кредитної лінії № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеного між ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "СБЕРБАНК", договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеного між ПАТ "Термолайф" ПАТ "СБЕРБАНК", договору поруки від 04.09.2012, укладеного між ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "СБЕРБАНК", виходив з того, що оскаржувані правочини укладені з порушенням вимог ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за якою банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що ПАТ "СБЕРБАНК" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є спорідненими особами, внаслідок опосередкованого володіння державою Російська Федерація істотною участю у статутних капіталах цих банків, а також внаслідок здійснення контролю вирішального впливу на діяльність цих банків через опосередковане володіння частками 50 і більше відсотків у статутних капіталах ПАТ "СБЕРБАНК" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та внаслідок можливості здійснювати такий контроль (вирішальний вплив) іншим чином .

Крім того, в обгрунтування висновків про задоволення позову суд першої інстанції послався на висновки Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, наведених у рішеннях № 1078 від 24.07.2015 та № 1087 від 24.07.2015 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 06.09.2017 у справі № 922/5729/15.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними спірних договорів про відкриття кредитних ліній № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 та договору поруки від 04.09.2012, як таких, що укладені з порушенням вимог закону, у зв'язку з доведеністю належними доказами пов'язаності банків ПАТ "СБЕРБАНК" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", як споріднених осіб.

Крім того , суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви ПАТ "Сбербанк" про застосування строків позовної давності посилаючись на те, що позивач не був безпосередньо обізнаний про порушення його прав станом на дату укладання спірних угод - 04.09.2012, при цьому не мав об'єктивної можливості знати про обставини порушення його прав до дати прийняття рішень Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 24.07.2015 №1078 та №1087 та дійшов висновку що початок перебігу позовної давності є 24.07.2015, а тому звернувшись до суду у січні 2016, ТОВ "Коксотрейд" не пропустило позовну давність.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у визнанні недійсними оскаржуваних договорів про відкриття кредитних ліній № 26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 та договору поруки від 04.09.2012, послався на недоведеність заявлених позовних вимог, а як наслідок відсутність законних підстав для визнання недійсними оскаржуваних правочинів, оскільки ПАТ "СБЕРБАНК" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" не беруть участь у статутному капіталі один одного, не є акціонерами один одного та не мають впливу один на одного, а отже ці банки не є спорідненими особами, зворотного належними та допустимими доказами не доведено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ПАТ "СБЕРБАНК" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" не є пов'язаними особами, спірні договори про відкриття кредитних ліній від 04.09.2012 № 26-В/12/66/ЮО, № 30-В/12/66/ЮО укладені без порушень вимог ст. 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", тому відсутні правові підстави для визнання цих кредитних договорів недійсними та як наслідок і відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору поруки, укладеного в забезпечення виконання зазначених кредитних договорів.

Крім того, апеляційний господарський суд виходив з того, що позовна давність у спірних правовідносинах спливла, оскільки на дату укладання оскаржуваних правочинів - 04.09.2012, позивач мав об'єктивну можливість з'ясувати структуру володіння обома банками, але оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача не порушені, а також і відсутні порушення вимог чинного законодавства при укладенні спірних договорів, тому правові підстави для застосування позовної давності у даній справі відсутні.

Але з такими висновками як суду першої інстанції так і апеляційної інстанції повністю погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб;7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини;8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

При цьому, згідно вимог ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1-9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком не доведе протилежного.

Особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою.

Угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами, не можуть передбачати умови, що не є поточними ринковими умовами.

Угоди, укладені банком із пов'язаними з банком особами на умовах, що не є поточними ринковими умовами, визнаються недійсними з моменту їх укладення.

Поточними ринковими умовами не вважаються, зокрема:1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів; 2) придбання у пов'язаної з банком особи майна низької якості чи за завищеною ціною; 3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної з банком особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство; 4) оплата товарів і послуг пов'язаної з банком особи за цінами вищими, ніж звичайні, або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані; 5) продаж пов'язаній з банком особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого майна іншій особі; 6) нарахування відсотків та комісійних за послугами, наданими банком пов'язаним із банком особам, які є меншими, ніж звичайні; 7) нарахування відсотків за вкладами (депозитами), залученими банком від пов'язаних із банком осіб, які є більшими, ніж звичайні.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною з банком особою; придбання активів пов'язаної з банком особи, за винятком продукції, що виробляється цією особою; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною з банком особою.

Національний банк України здійснює контроль за операціями банків із пов'язаними з банком особами.

Національний банк України має право встановлювати обмеження на операції банків із пов'язаними з банком особами.

Статтею 55 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Згідно ч. 3 ст. 55 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Таким чином, розглядаючи дану справу, суди належним чином не перевірили наявність чи відсутність пов'язаності банків : ПАТ "СБЕРБАНК" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", наявність чи відсутність опосередкованого володіння державою Російська Федерація істотною участю у статутних капіталах цих банків, на час укладення спірних правочинів, з урахуванням вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про Національний банк України", а також розглянули справу без належних даних Національного банку України щодо спорідненості зазначених вище банків.

Відтак, суди обох інстанцій дійшли передчасних висновків, як щодо наявності підстав з якими закон пов'язує визнання недійсними спірних правочинів, так і щодо відмови у визнанні цих правочинів недійсними за недоведеності, а також такі висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні доказів у справі , а також доводів та заперечень сторін.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

За ч. 2 ст. 548 ЦК України визначено, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Так, розглядаючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору поруки від 04.09.2012, укладеного між ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "Сбербанк", на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України, суди належним чином не дослідили умови спірного договору поруки та не дали ніякої оцінки тим обставинам, що цим договором забезпечувалось виконання основних зобов'язань, не лише за оскаржуваними у даній справі кредитними договорами від 04.09.2012 № 26-В/12/66/ЮО, № 30-В/12/66/ЮО, а ще і за двома іншими договорами про відкриття кредитних ліній від 04.09.2012 № 27-В/12/66/ЮО, № 31-В/12/66/ЮО, що унеможливлює, за наявності підстав, визнання в цілому спірного договору поруки.

Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги та не надали належної оцінки судовим рішенням у справі № 922/6553/15 за позовом ПАТ "Термолайф" до ПАТ "Сбербанк" в особі відділення "Харківське відділення №3 АТ "Сбербанк Росії" про визнання недійсним в частині договору про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеного між сторонами, про наявність яких наголошував відповідач.

Також судами попередніх інстанцій, при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності не враховано наступного.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

При цьому відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до п.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Законодавець не визначає вичерпного переліку поважних причин на підставі яких пропущений строк позовної давності може бути продовжений.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст.261 ЦК України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.33 ГПК України ( в редакції, чинній до 15.12.2017) ст.74 ГПК України ( в редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Таким чином, якщо судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропуску позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

На зазначені вище вимоги закону як суд першої, так і апеляційної інстанції належної уваги не звернули та не надали зазначеним обставинам належної оцінки.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2017 у справі № 904/43/16 не можна визнати як такі, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону і вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до Господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду, слід врахувати вище викладене, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що судові рішення по справі № 904/43/16 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до ст.129 ГПК України ( редакції, чинній з 15.12.2017 ) судом не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та Публічного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2017 у справі № 904/43/16 скасувати.

Справу № 904/43/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя- Ткаченко Н.Г.

Судді- Жуков С.В.

Погребняк В.Я.