Історія справи

Постанова КАС ВП від 30.04.2024 року у справі №400/8493/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 400/8493/23

адміністративне провадження № К/990/11549/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Кравченка К.В. (головуючий), Джабурія О.В., Вербицької Н.В.,

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 22.06.2023 року по виплаті індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

1.2. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 15.05.2020 року по 22.06.2023 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі №821/1083/17

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він звільнений з військової служби 15.05.2020 року. При звільненні відповідачем не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року. 22.06.2023 року на виконання рішення суду відповідачем виплачено 77935,19 грн. Позивач вважає, що одночасно з виплатою грошової компенсації відповідач повинен був нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.116, ст.117 Кодексу законів про працю України.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач у період з 22.06.1996 року по 15.05.2020 року проходив військову службу у Збройних Силах України.

5. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2020 року №109 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

6. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року по справі №400/2218/21 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року; в решті позову відмовлено.

7. На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року по справі № 400/2218/21 відповідач нарахував індексацію за спірний період із застосуванням базового місяця січень 2016 року.

8. Вказані дії позивач оскаржив до суду.

9. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 року по справі №400/9548/21 у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії щодо відмови провести перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року з урахуванням 01.01.2008 року (базовий місяць) для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення; зобов`язання провести нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року з урахуванням 01.01.2008 року (базовий) місяць для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення - відмовлено.

10. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2022 року у справі №400/9548/21 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято по справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

10.1. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін дія розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

10.2. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін дія розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

11. На виконання постанови 22.06.2023 року відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.06.2000 року по 01.03.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін дія розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 77935,19 грн.

12. 30.06.2023 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

13. Відповіді на вказану заяву не надходило, у зв`язку з чим позивач звернувся із цим позовом до адміністративного суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

14. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року позов задоволено.

14.1. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку 22.06.2023 року по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року.

14.2. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 15.05.2020 року по 22.06.2023 року у сумі 77935,19 грн.

15. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на день звільнення позивача зі служби, відповідачем не було проведено з ним розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення, позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі виплаченої індексації грошового забезпечення, а саме 77935,19 грн.

16. 13 березня 2024 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року змінено та викладено абзац третій її резолютивної частини у наступній редакції: «Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 16.05.2020 року по 16.11.2020 року у сумі 10532,75 грн. (десять тисяч п`ятсот тридцять дві гривні 75 копійок)». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

17. Суд апеляційної інстанції мотивував рішення тим, що Миколаївський окружний адміністративний суд помилково визначив суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яку належить стягнути з відповідача на користь позивача.

17.1. Так, суд апеляційної інстанції, виходячи з того, що починаючи з 19.07.2022 року у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. На дату звернення позивача (11.07.2023 року) до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, і підлягала застосуванню. А відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 16.05.2020 року (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарних дня (з 16.05.2020 року по 16.11.2020 року). З урахуванням положень ст.117 КЗпП у редакції Закону №2352-IX, вся сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 55435,52 грн. (301,28 грн. (середньоденний заробіток) х 184 днів (кількість днів затримки розрахунку)).

17.2. Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що повна сума розрахунку при звільненні позивача повинна була становити 419093,57 грн. (341158,38 грн. (сплачені при звільненні позивачу згідно з довідкою про виплату грошового забезпечення при звільненні) + 77935,19 грн. (несвоєчасна виплачена індексація грошового забезпечення). Тобто, недоплачена сума індексації грошового забезпечення (77935,19 грн.) складає 0,19% від загальної суми належній позивачу розрахунку при звільненні (419093,57 грн.), що обраховується таким чином: (77935,19 грн. / 419093,57 грн.) х 100%. Таким чином, апеляційний суд уважав, що сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням принципу пропорційності, розраховується наступним чином: 301,28 (середньоденний заробіток позивача) х 184 (дні затримки розрахунку, враховуючи 6-місячний термін встановлений ст.117 КЗпП України) х 0,19% та дорівнює 10532,75 грн.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

18. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року у справі повністю, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 року у справі №400/8493/23 - залишити в силі.

19. Нормативною підставою для касаційного оскарження судового рішення в цій справі скаржник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин статтю 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та Верховного Суду, викладених у постановах: від 02 лютого 2023 року у справі № 460/10582/21 від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.

21. Скаржник наголосив, що умовами застосування частини першої ст.і 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

22. Позивач також зазначає, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Таким чином, на думку позивча, військова частина НОМЕР_1 повинна нарахувати та виплатити йому середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 22.06.2023 року по виплаті індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін дія розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. При цьому стверджує, що до спірних правовідносин має бути застосована норма статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19 липня 2022 року та не мала обмеження щодо періоду виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

23. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції скасувати повністю.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

26. Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

27. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

28. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

29. У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

30. Отже, суд першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано застосували до спірних правовідносин положення КЗпП України.

31. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

32. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

33. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

34. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

35. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

36. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

36.1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

36.2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

37. Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

38. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

40. Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ).

41. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в частині застосування до спірних правовідносин редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022, колегія суддів виходить із того, що це питання було предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22. Колегія суддів не бачить підстав для відступу від висновків, викладених у вказаних постановах, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і надалі зауважує таке.

42. За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, зокрема індексації грошового забезпечення, здійснений відповідачем лише 22.06.2023 на виконання рішення суду у справі № 400/9548/21, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 16.05.2020 (з дня, наступного за датою звільнення) по 21.06.2023.

43. Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

44. Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

45. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

46. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

47. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

48. Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

49. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

50. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

51. За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

52. Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 16.05.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

53. Проте, період з 19.07.2022 по 21.06.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

54. Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

55. Отже, суди попередніх інстанцій діяли правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважали за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню.

56. Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

57. Натомість, сума, яку постановив стягнути суд апеляційної інстанції, визначена без урахування наведеного, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до шести місяців, у зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.

58. Підсумовуючи колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі..

59. Отже, доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.

60. Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до цього суду.

61. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові щодо застосування статті 117 КЗпП України й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та ухвалити законне та обґрунтоване рішення відповідно до присів статті 242 КАС України.

62. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

VIІ. Судові витрати

63. З огляду на результат касаційного розгляду в зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 354 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року скасувати, а справу №400/8493/23 направити на новий судовий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

В.Е. Мацедонська