Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2018 Київ К/9901/8027/18 814/3964/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги касаційної скарги Служби автомобільних доріг у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 (суддя Западнюк К.А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 (судді Запорожана Д.В., Романішина В.Л., Шляхтицького О.І.) у справі №814/3964/15

за позовом Служби автомобільних доріг у Миколаївській області

до Державної фінансової інспекції в Миколаївській області

з участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: Приватне підприємство "Південьдортех", Приватне підприємство "Євродор", Державне підприємство "Миколаївський облавтодор", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой",

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ

У жовтні 2015 року Служба автомобільних доріг у Миколаївській області (далі Облавтодор) звернулась до суду з адміністративним позовом про скасування пунктів 1,2 вимоги про усунення порушень Державної фінансової інспекції в Миколаївській області (далі Фінінспекція). Свій позов Облавтодор мотивував тим, що відповідач, здійснивши перевірку фінансово-господарської діяльності позивача дійшов помилкового висновку про те, що під час перевірки було виявлені порушення вимог чинного законодавства. За наслідками в адресу позивача направлено вимоги щодо усунення виявлених порушень та здійснення дій з відшкодування виявлених Фінінспекцією збитків.

Вважаючи безпідставними висновки відповідача щодо наявності в діяльності Облавтодору порушень закону, позивач просив визнати протиправними та скасувати пункти 1 та 2 вимоги Фінінспекції від 05.08.2015.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями Облавтодор звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та направити справу на новий розгляду. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про те, що позивача, як підконтрольну організацію, позбавлено можливості оскаржувати в судовому порядку дії відповідача.

У своїх запереченнях Фінінспекція вважає судові рішення законними та обґрунтованими, оскільки під час розгляду справи нашли підтвердження всі перераховані в акті перевірки від 5.08.2015р. порушення, які стали підставою прийняття оскаржуваної вимоги контролюючого органу.

Від інших учасників справи заперечень на касаційну скаргу не надходило.

23.01.2018 справу, в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що Держфінінспекцією у червні 2016 року проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності Облавтодору за період з 01.07.2012 по 28.02.2015, за результатами якої складено акт ревізії від 26.06.2015.

В акті відображено висновки контролюючого органу про виявленні в діяльності позивача фінансових порушень, які призвели до збитків на загальну суму 15 226, 63 тис. грн.

На цій підставі 05.08.2015 відповідачем складено вимогу про усунення порушень.

Зокрема, в пункті 1 вимоги позивачу запропоновано усунути виявлені недоліки та відшкодувати завдані збитки у встановленому законом порядку.

В пункті 2 вимоги Облавтодору запропоновано стягнути з підрядних організацій, що виконували для позивача будівельні роботи, збитки, завдані внаслідок завищення вартості робіт; стягнути з орендарів збитки, завдані під час використання орендованого майна та здійснити інші дії щодо відшкодування збитків.

Відмовивши в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції, з доводами якого погодився і апеляційний суд, послався на те, що у справі, що розглядається, Держфінінспекцією пред'явлено вимогу позивачу, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення. Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність обчислення їх розміру перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи, яким є позивач у справі, про визнання вимоги протиправною (правову позицію щодо цього висловлено Верховним Судом України у постановах від 15.04.2014 та від 13.05.2014).

На час виникнення спірних правовідносин правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні внормовувались положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (Закон № 2939-XII) та приписами Положення про Державну фінансову інспекцію України, затв. Указом Президента України N499/2011 від 23.04.2011.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими Органу державного фінансового надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

За таких обставин у органу фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Відтак, збитки, щодо наявності яких зроблено висновок Держфінінспекцією, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Наведене спростовує твердження позивача про те, що судами попередніх інстанцій було обмежено чи звужено його права на судовий захист прав та інтересів як підконтрольної установи.

Вищевказаний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено Верховним Судом України, зокрема, в постановах від 15.09.2015 по справі 21-812а15 та від 2.12.2015 по справі 21-3609а15 і колегія суддів Касаційного адміністративного суду не вважає за необхідне відступити від неї.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильність доводів якими мотивовано судові рішення, не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Служби автомобільних доріг у Миколаївській області залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер