Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.03.2021 року у справі №400/4863/20

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 грудня 2021 року

Київ

справа №400/4863/20

адміністративне провадження № К/9901/14374/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 (суддя - Гордієнко Т. О.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 (колегія суддів у складі: Коваля М. П., Домусчі С. Д., Кравця О. О.),

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанови від 18.02.2019 про арешт коштів боржника, постанови від 19.02.2019 про стягнення виконавчого збору в розмірі 196 911,14
грн, постанови від 25.02.2019 про відкриття виконавчого провадження ВП № 58463344 та стягнення на користь держави виконавчого збору в розмірі 196 911,14

грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

03.07.2018 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса № 2190 від
10.04.2018 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості в сумі 1 969 111,35 грн.

30.10.2018 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться на рахунку в філії АТ "Імексбанк" у м. Миколаїв.

30.10.2018 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться на рахунку в Філії - Миколаївського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" м. Миколаїв.

15.02.2019 до органу виконавчої служби надійшла заява стягувача ПАТ КБ "ПриватБанк" про повернення виконавчого документа стягувачу.

18.02.2019 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 статті 37, частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", в якій зазначено, що боржником не сплачено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, для стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження постанови виокремити в окреме провадження.

19.02.2019 державний виконавець, на підставі статей 3, 27, 40 "Закону України "Про виконавче провадження", прийняв постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 196 911,14 грн.

25.02.2019 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58463344 про примусове виконання постанови № б/н від 19.02.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 196 911,14 грн.

Не погоджуючись із правомірністю постанов від 18.02.2019 про арешт коштів боржника, від 19.02.2019 про стягнення виконавчого збору в розмірі 196 911,14
грн та від 25.02.2019 про відкриття виконавчого провадження ВП № 58463344 та стягнення на користь держави виконавчого збору в розмірі 196 911,14 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 01.12.2020, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від
17.02.2021, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Судові рішення мотивовано тим, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Крім того, суд першої інстанції зазначає, що на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено. Відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору від 19.02.2019 та постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.02.2019 винесені відповідно до норм статей 3, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження", прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження". Водночас для забезпечення реального виконання виконавчого документа державний виконавець наділений повноваженнями накладати арешт на кошти боржника в банках, а позивач не довів суду в чому полягає протиправність та яка саме постанова про арешт коштів боржника є протиправною.

Крім того, суди вважали необґрунтованими доводи позивача про те, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, оскільки, як зазначають суди, відповідно до частини 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

При цьому, суди зазначають, що указану норму Закону України "Про виконавче провадження" викладено в такій редакції відповідно до Закону України від
03.07.2018 № 2475 № "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", який набрав чинності 28.08.2018, тобто до винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору.

При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що положення статті 58 Конституції України, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи не підлягають застосуванню у межах спірних правовідносин, адже виконавчий збір є державним збором (платою), яка стягується під час виконання рішень у примусовому порядку, стягується незалежно від поведінки боржника, за винятком фактичного виконання рішення до відкриття виконавчого провадження. Отже, стягнення виконавчого збору не стосується притягнення особи до юридичної відповідальності, оскільки виконавчий збір не є санкцією.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. Також просить стягнути з відповідача судові витрати.

Доводи позивача, написані у касаційній скарзі, по суті стосуються невідповідності висновків апеляційного суду у цій справі правовому висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", викладеному у постанові від 22.01.2021 у справі № 400/4023/19.

Покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від
22.01.2021 у справі № 400/4023/19, позивач зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення виконавчого збору є помилковими.

Також скаржник зазначає, що він добровільно повернув борг кредитору без примусового стягнення державним виконавцем. При цьому скаржник зазначає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

21.04.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій скаржник просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від
17.02.2021 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 400/4863/20.

Ухвалою Верховного Суду від 28.04.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від
01.12.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від
17.02.2021.

Зі змісту даної ухвали встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ~law32~; у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у ~law33~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ~law34~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law35~, а також рішеннями, які відповідно до ~law36~ підлягають примусовому виконанню.

За ~law37~ заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені ~law38~.

Відповідно до ~law39~ виконавець зобов'язаний вживати передбачених ~law40~ заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з ~law41~ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ~law42~, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ~law43~. Так, відповідно до ~law44~ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 56688148 від 03.07.2018), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами ~law45~ виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ~law51~ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами ~law52~ повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ~law53~.

Приписами ~law54~ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

~law55~ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ~law56~, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ~law57~), 11,14 і 15 ~law58~, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому ~law59~.

Згідно з ~law60~ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами ~law61~ або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесені зміни до ~law62~.

З урахуванням наведених змін, за змістом ~law63~ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту ухвали Верховного Суду від 28.04.2021 встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Спір у цій справі виник при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої ~law64~ (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа) і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби та накладення арешту на грошові кошти боржника при примусовому виконанні постанови про стягнення виконавчого збору.

Верховний Суд зазначає, що ~law65~ є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій. Натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від
02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до ~law66~ підлягають примусовому виконанню.

Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог ~law67~в, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Норми ~law68~ зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, ~law69~, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому ~law70~.

Вказані положення ~law71~ кореспондуються з нормою абзацу 10 пункту 8 розділу III Інструкції.

При цьому, пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ~law72~ без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18 та постанові Верховного Суду від
22.01.2021 у справі № 400/4023/19.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.02.2019 державний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, на підставі ~law73~, оскільки
15.02.2019 надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа.

19.02.2019 державний виконавець, на підставі ~law74~, прийняв постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 196 911,14 грн.

З урахуванням редакцій ~law75~, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018-10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

З матеріалів справи встановлено, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП № 56688148 від 19.02.2019 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 196 911,14 грн, визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому написі № 2190 від
10.04.2018.

Тож державний виконавець визначив суму виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, застосувавши таким чином фактично ~law76~ у редакції ~law77~.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в Рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини 1 статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення ~law78~ у редакції, яка була чинна до
28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами ~law79~ у редакції, яка була чинна після 28.08.2018 (~law80~), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до ~law81~ погіршили становище боржника - ОСОБА_1, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим написом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 196 911,14 грн і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20, від 21.01.2021 у справі № 640/3430/19, від 28.01.2021 у справі № 420/769/19, від 20.05.2021 у справі № 640/32814/20 і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

Таким чином, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та вважає помилковими мотиви, якими керувалися суди, відмовляючи у задоволенні позову.

Підставою задоволення позову в цій справі має бути необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ~law82~ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, оскільки у процесі виконання виконавчого напису становище боржника було погіршеним у зв'язку із прийняттям змін до ~law83~, що суперечить статті 58 Конституції України.

При цьому, Верховний Суд уважає, що факт повернення виконавчого документа стягувачу є належною та достатньою підставою для стягнення з боржника виконавчого збору, водночас розмір такого виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що фактично стягнута, а не суми що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.

Відтак у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам ~law84~ та підлягає скасуванню.

З урахуванням того, що підставою для прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.02.2019 була постанова про стягнення виконавчого збору від 19.02.2019, яка визнана протиправною та підлягає скасуванню, постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.02.2019 також є протиправною та її належить скасувати.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 18.02.2019, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, посилаючись на те, що позивач не довів суду в чому полягає протиправність та яка саме постанова про арешт коштів боржника є протиправною, оскільки, як зазначає суд першої інстанції, в матеріалах справи наявні дві постанови про арешт коштів боржника від 30.10.2018 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса та постанови про арешт коштів боржника від
19.02.2020, яка прийнята для забезпечення виконання виконавчого провадження, яке відкрито 25.02.2019 з примусового виконання постанови від 19.02.2019 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

За приписами статті 173 КАС України (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних рішень) підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.

Завданням підготовчого провадження є, зокрема, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не використав повноважень на залишення адміністративного позову без руху для приведення його у відповідність до статті 160 КАС України. Суд апеляційної інстанції також не звернув уваги на таку невідповідність.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 18.02.2019 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду потрібно вирішити спір у відповідності до заявлених позовних вимог (за необхідності - уточнити позовні вимоги у позивача) з дотриманням основних завдань адміністративного судочинства, а саме: ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Стаття 351 КАС України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, зважаючи на приписи статті 351, 353 КАС України, касаційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанови від 19.02.2019 про стягнення виконавчого збору та постанови від 25.02.2019 про відкриття виконавчого провадження скасувати. Ухвалити в цій частині нову постанову, якою: визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 19.02.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 196 911,14 грн; визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 25.02.2019 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови державного виконавця Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 19.02.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 196 911,14 грн. В частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 18.02.2019 рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 необхідно скасувати та направити справу в цій частині позовних вимог на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанцій від 03.11.2020 та 20.11.2020 позивач сплатив судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 3650,80 грн; квитанції від
15.01.2021 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5476,07
грн; квитанції від 18.03.2021 сплатив судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 7301,50 грн.

Враховуючи зазначене та у зв'язку із частковим задоволенням касаційної скарги позивача та частковим задоволенням позовних вимог, понесенні позивачем судові витрати за звернення до суду із позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно частині задоволених позовних вимог, що становить 12 644,60 грн.

Керуючись статтями 3, 139, 341, 345, 349, 351, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі № 400/4863/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанови від 19.02.2019 про стягнення виконавчого збору та постанови від 25.02.2019 про відкриття виконавчого провадження скасувати.

Ухвалити в цій частині нову постанову, якою: визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 19.02.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 196
911,14 грн; визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 25.02.2019 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови державного виконавця Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 19.02.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 196 911,14 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 34993529) судові витрати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) у розмірі 12 644 (дванадцять тисяч шістсот сорок чотири) грн 60 коп.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі № 400/4863/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 18.02.2019 скасувати, справу в цій частині позовних вимог направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Миколаївського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

Ж. М. Мельник-Томенко А. В. Жук

Н. М. Мартинюк,

Судді Верховного Суду