Історія справи

Постанова КАС ВП від 29.09.2022 року у справі №380/396/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 року

м. Київ

справа №380/396/20

адміністративне провадження № К/9901/14520/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року (суддя: Качур Р.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року (судді: Макарик В.Я., Запотічний І.І., Матковська З.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2019 року № 2959/к про накладення дисциплінарного стягнення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що складений за результатами службового розслідування висновок не відповідає вимогам Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 365/5 від 12 березня 2015 року, оскільки не містить усіх необхідних відомостей, зокрема, правової оцінки дій позивача. Вважає висновок необґрунтованим, а спірний наказ від 11 жовтня 2019 року № 2959/к протиправним.

Вказав також, що на території ДУ «Львівська виправна колонія (№ 48)» дійсно знаходиться майно ФОП ОСОБА_2 , як гарантія повернення існуючої заборгованості. Зазначив, що перебуваючи на посаді в.о. начальника ДУ «Львівська виправна колонія (№ 48)» позивач вчиняв відповідні заходи, спрямовані на отримання коштів за оренду об`єкта нерухомості, про що свідчать неодноразові звернення з відповідними претензіями. Сума боргу поступово зменшувалася, що свідчить про сплату ФОП ОСОБА_2 боргу і спростовує твердження відповідача, що позивач, перебуваючи на посаді в.о. начальника ДУ «Львівська виправна колонія (№ 48)», не вчиняв відповідних заходів контролю за роботою підлеглих, умисно ухилявся від виконання вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині укладення договорів оренди, внаслідок чого Державним бюджетом недоотримані значні кошти. Також вказав, що станом на час проведення службового розслідування нежитлове приміщення будівлі дільниці соціальної реабілітації (літ. «Ц-1»), згідно з договором оренди нерухомого державного майна № 14, використовувалося Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з метою розміщення бюджетної установи, а не використовувалися ФОП ОСОБА_3 в 2019 році, як про це зазначено у висновку. Оскільки ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 не використовували приміщень у 2019 році, ними і не могли бути проведені нарахування за використання відповідних приміщень. Акцентує увагу суду, що твердження про те, що ДУ «Львівська виправна колонія (№ 48)» у 2019 році укладено Договір № 7 про партнерство та співпрацю від 25 січня 2019 року всупереч вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна» спростовується умовами вказаного договору, актом приймання-передачі нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 25 квітня 2019 року.

Позивач також подав заяву про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь понесених ним судових витрат, у тому числі 15000 грн. за надання професійної правничої допомоги.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України про накладення дисциплінарного стягнення від 11 жовтня 2019 року № 2959/к.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вживав відповідні заходи реагування, спрямовані на дотримання персоналом установи службової дисципліни, тобто належним чином виконував свої службові обов`язки.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року заяву позивача про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі № 380/396/20 задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 7000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи співмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу із складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц суди дійшли висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Касаційна скарга відповідача подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржник вказує, що під час ухвалення рішень у даній справі суди попередніх інстанцій не наводять жодного висновку Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, адже такі правовідносини ще не аналізувались в попередніх рішеннях Верховного Суду. Саме це і підтверджує відсутність таких висновків та потребу оцінки даних правовідносин Верховним Судом, зокрема, щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанції, що призвело до винесення незаконних судових рішень.

У касаційній скарзі відповідач зазначив, що приймаючи оскаржувані рішення, судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права та неповно з`ясовано обставини справи, а саме невірно застосовано норми законодавства, що регулює питання службової дисципліни у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, зокрема статті 23 Кримінально виконавчого кодексу України, положення статей 1, 2, 5, 12 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» (далі-Дисциплінарний статут) дія якого поширюється також і на осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та які повинні бути дотриманні при виконанні службових обов`язків, норми розділів 2,3,8 Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі Україні, який затверджений наказом Мін`юсту від 12 березня 2015 року №356/5, статті 9 Закону України «Про оренду державного і комунального майна».

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу скаржник посилається на те, що матеріали справи не містять належного документального підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Вказує, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О. Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Міністерства юстиції України на рішення та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду 2022 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

З 01 лютого 2019 року на підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 наказом Міністерства юстиції України № 319/к від 29 січня 2019 покладено виконання обов`язків начальника Державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)».

На виконання доручення Прем`єр-Міністра України Гройсмана В.Б. від 21 червня 2018 року № 19693/1/0-18 щодо вжиття заходів з проведення перевірок із залученням місцевих державних адміністрацій та уповноважених органів управління для виявлення фактів ухилення від сплати обов`язкових платежів до Державного бюджету України за використання державного майна і оренди зазначеного майна проведено перевірку Державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)», про що складено довідку № 195-231/02/2019 від 19 лютого 2019 року та направлено матеріали перевірки до Міністерства юстиції України як уповноваженого органу управління для прийняття відповідних рішень.

Міністерством юстиції України видано наказ про проведення службового розслідування від 30 травня 2019 року № 2073/7, згідно з яким начальнику Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, генерал-майору внутрішньої служби Крикушенку О.Г. наказано провести службове розслідування щодо невиконання або неналежного виконання в.о. начальника державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)» підполковником внутрішньої служби ОСОБА_1 та особами рядового і начальницького складу державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)» під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на установу завдань, та порушень фінансово-господарської діяльності установи (а.с. 16).

У зв`язку із невідповідністю вимогам Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 19 березня 2015 року № 295/26740, висновок цього службового розслідування не затверджено.

У зв`язку з цим наказом Міністерства юстиції № 2725/7 від 18 липня 2019 року призначено повторне службове розслідування.

Наказом Міністерства юстиції України «Про проведення службового розслідування» № 2725/7 від 18 липня 2019 року Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України доручено проведення нового службового розслідування щодо невиконання або неналежного виконання в.о. начальника державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)» підполковником внутрішньої служби ОСОБА_1 та особами рядового і начальницького складу державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)» під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на установу завдань, та порушень фінансово-господарської діяльності установи.

На виконання наказу Міністерства юстиції України № 2725/7 від 18 липня 2019 року та наказу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України № 222/Од-19 від 12 серпня 2019 року створено комісію та проведено службове розслідування щодо невиконання або неналежного виконання в.о. начальника державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)» підполковником внутрішньої служби Коталєвіцом Григорієм Дмитровичем та особами рядового і начальницького складу державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)» під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на установу завдань, та порушень фінансово-господарської діяльності установи.

Наказом Міністерства юстиції України «Про продовження строку проведення службового розслідування» від 16 серпня 2019 року № 3153/7 строк проведення службового розслідування, що здійснюється на підставі наказу № 2725/7 від 18 липня 2019 року, продовжено на один місяць.

Міністерством юстиції України 12 вересня 2019 року затверджено висновок службового розслідування, проведенного відповідно до вищезазначеного наказу (а.с. 17-20).

Зазначеним висновком службового розслідування встановлено, що у 2019 році в установі обліковуються такі договори: договір оренди нерухомого майна № 14 від 29 січня 2019 року між регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області та Західним міжрегіональним управлінням виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та договір оренди нерухомого майна № 67 від 30 травня 2019 року між регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області та ФОП ОСОБА_4 . Окрім цього установою надано договори про партнерство та співпрацю минулих років з наступними організаціями: договір № 1 від 19 березня 2015 року з ФОП ОСОБА_2 , майно якого розміщується у нежитловому приміщені будівлі складу загальною площею 103 м.кв., та договір б/н від 01 вересня 2018 року, укладено з ФОП ОСОБА_3 , майно якого розташоване у нежитловому приміщенні будівлі дільниці соціальної реабілітації загальною площею 256,9 м.кв.

Щодо договору, укладеного з ФОП ОСОБА_2 , комісією встановлено, що установою визначено оплату послуг за користуванням приміщенням у розмірі 2892,24 грн з ПДВ, однак розрахунки вартості послуг комісії не надано. ФОП ОСОБА_2 04 січня 2019 року направлено лист-повідомлення про припинення діяльності, але приміщення не звільнено і продовжує зберігати власне майно. Акта прийому-передачі приміщення установою не надано, майно ФОП ОСОБА_2 зберігається на площі, що приблизно у два рази перевищує площу, зазначену у договорі, а також розміщується на прилеглій території біля складу.

Щодо договору, укладеного з ФОП ОСОБА_3 , комісією встановлено, що оплата послуг за користуванням приміщенням у договорі не визначена та відповідно до п. 3.1. договору зазначено, що послуги підприємцем сплачуються згідно з виставленими розрахунками, проте розрахунків вартості послуг комісії не надано. Підприємцю 25 грудня 2018 року направлено лист-повідомлення про припинення діяльності. Акта прийому-передачі приміщення установою не надано. Доступ до приміщення комісії не забезпечено (відсутні ключі від приміщення у працівників установи).

Комісією встановлено, що відповідно до бухгалтерських даних у 2019 році установою не проводилось нарахування за послуги по використанню приміщень ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , які фактично використовувались зазначеними підприємцями у 2019 році, внаслідок чого установою недоотримано доходи спеціального фонду за 7 місяців поточного року у розмірі 149,2 тис. грн.

У ході службового розслідування також встановлено, що установою у 2019 році укладено договір № 7 від 25 січня 2019 року з «Регіональним доброчинним фондом Святого Володимира». Відповідно до п. 3.1 договору установа надає в користування приміщення на безоплатній основі, що є порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Відомості про зазначений договір відсутні у журналі реєстрації договорів.

Відповідно до відомостей за 2018 рік та 8 місяців 2019 року між установою та підприємцями проведено такі розрахунки та облікується заборгованість станом на 01 серпня 2019 року: ТОВ Швейне ательє «Берегиня» нараховано 72,3 тис. грн, заборгованість - 39,0 тис. грн; ФОП ОСОБА_4 нараховано 72,3 тис. грн, заборгованість відсутня; ФОП ОСОБА_3 нараховано - 185,1 тис грн, заборгованість - 29,2 тис. грн; ФОП ОСОБА_2 нараховано - 69,2 тис. грн., заборгованість - 24,5 тис грн.

У висновку встановлено, що наявність виявлених недоліків та прорахунків у претензійно-позовній роботі свідчить про слабку обізнаність із вимогами керівних документів, недостатній контроль за роботою підлеглих та прорахунки в організації договірної та претензійно-правової роботи в установі з боку в.о. начальника установи підполковника внутрішньої служби Коталєвіца Г.Д. Зазначені обставини можуть свідчити про умисне ухилення керівника установи від виконання вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині укладення договорів оренди, внаслідок чого Державним бюджетом недоотримано значні кошти.

За результатами службового розслідування комісією зроблено висновок, що в.о. начальника установи підполковник внутрішньої служби ОСОБА_1 внаслідок власної бездіяльності не вживав відповідних заходів реагування, спрямованих на дотримання персоналом установи службової дисципліни та належного виконання своїх службових обов`язків, чим порушив свої службові обов`язки, визначені підпунктом 10 пункту 9 Положення про державну установу, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року № 2123/5. Відтак комісією запропоновано притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани в.о. начальника державної установи підполковника внутрішньої служби Коталєвіца Григорія Дмитровича.

Наказом Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2019 року № 2959/к накладено дисциплінарне стягнення - оголошено догану в.о. начальнику державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)», підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 (а.с. 15).

Не погоджуючись з наказом про оголошення догани, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» № 2713-IV від 23.06.2005 (далі - Закон № 2713-IV).

Підстави для призначення, процедуру та мету проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України регламентовано Порядком проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України, який затверджено наказом Міністерства юстиції України № 356/5 від 12 березня 2015 року (далі - Порядок).

Відповідно до розділу III Порядку підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового і начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб рядового чи начальницького складу або їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового чи начальницького складу та можуть викликати суспільний резонанс.

Службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника у разі невиконання або неналежного виконання особами рядового і начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи і установи завдань.

Підставою для проведення службового розслідування є належним чином оформлений письмовий наказ уповноваженого на те начальника.

Відповідно до пункту 2 розділу III Положення Державний секретар Міністерства юстиції України або особа, яка виконує його обов`язки, має право призначати службові розслідування за всіма підставами, визначеними цим Порядком, стосовно начальників Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України та міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, а також їх заступників.

Проведення службового розслідування доручається прямому начальнику особи рядового чи начальницького складу, дії або бездіяльність якої стали підставою для призначення службового розслідування.

Службове розслідування може проводитися декількома особами у складі комісії, до складу якої входять найбільш досвідчені посадові особи органу або установи, здатні всебічно вивчити обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, та зробити об`єктивні висновки. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника особи рядового чи начальницького складу, дії чи бездіяльність якої стали підставою для призначення службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VIII Порядку визначено, що за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині висновку зазначаються посада, звання, прізвище, ініціали виконавця (голови, членів комісії), який (які) проводив (ли) службове розслідування, підстави для проведення службового розслідування.

В описовій частині висновку зазначаються:

відомості про обставини, за яких особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, вчинила дію або бездіяльність, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі;

час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки, що настали у зв`язку з цим;

посада, звання, прізвище, ім`я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в ДКВС України і на займаній посаді - з Дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»), характеристика особи (зокрема наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), яка вчинила дисциплінарний проступок, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам;

наявність причинного зв`язку між діями або бездіяльністю особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, та їх наслідками;

умови, що передували вчиненню дії або бездіяльності чи спонукали до цього;

вимоги законодавства або посадові обов`язки, які було порушено; наявність вини особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено, службове розслідування, обставини, що пом`якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного;

відомості про залучення до проведення службового розслідування фахівців та дані про них, подані ними результати.

У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначаються:

пропозиції щодо закінчення службового розслідування, застосування до осіб рядового і начальницького складу конкретних видів заохочень або дисциплінарних стягнень, класифікації отриманих тілесних ушкоджень, обставин загибелі (смерті) осіб рядового і начальницького складу, списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про направлення матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством;

підтвердження чи спростовування відомостей, які стали підставою для його призначення;

запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

Висновок службового розслідування підписується виконавцем (головою та членами комісії) та затверджується начальником, який призначив службове розслідування.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення та надіслати (або надати) йому засвідчений належним чином висновок службового розслідування. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

За результатами службового розслідування особи рядового і начальницького складу, стосовно яких воно проводилося, притягаються до відповідальності у встановленому законом порядку.

Про накладення дисциплінарного стягнення за результатами службового розслідування видається наказ, зміст якого оголошується персоналу органу або установи, де проходить службу особа рядового чи начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності її підлеглих забороняється.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового чи начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі відмови особи рядового чи начальницького складу від ознайомлення з наказом під підпис безпосередній начальник такої особи спільно з посадовою особою підрозділу персоналу складає відповідний акт.

Особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності через те, що висновок службового розслідування від 12 вересня 2019 року № 2959/к не відповідає вимогам чинного законодавства. Позивач стверджує, що висновок не містить правової оцінки дій в.о. начальника та осіб рядового складу.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 наказом Міністерства юстиції України від 29 січня 2019 року з 01 лютого 2019 року (а.с. 14, т.1) та на час проведення службового розслідування обіймав посаду в.о. начальника державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)». Порушення, зафіксовані у висновку службового розслідування від 12 вересня 2019 року є триваючими та охоплюють період 2018 року та 8 місяців 2019 року.

Судами попередніх встановлено ряд обставин на підставі досліджених доказів, які в силу частин 1 2 КАС України Верховний Суд не має права переоцінювати.

Зокрема в ході проведення службового розслідування у 2019 році між ДУ «Львівська виправна колонія (№ 48)» та товариством з обмеженою відповідальністю «Берегиня» укладено договір про партнерство та співпрацю № 1 від 02 січня 2019 року, відповідно до якого товариство займає площу 126,9 м.кв. та розташоване у приміщенні будівлі штабу. Відповідно до п. 3.1 договору послуги сплачуються відповідно до виставлених рахунків. На час проведення службового розслідування, комісії не були надані розрахунки вартості послуг. Відтак комісія дійшла підставного висновку про наявність порушень в цій частині.

З огляду на те, що такий договір укладено до призначення ОСОБА_1 в.о. начальником державної установи (до 29 січня 2019 року), відповідачем не доведено, що саме внаслідок його дій ТзОВ швейне ательє «Берегиня» отримало дозвіл на оренду приміщення.

Щодо укладених договорів оренди між ДУ «Львівська виправна колонія (№ 48)» та ФОП ОСОБА_2 № 1 від 19 березня 2015 року і ФОП ОСОБА_3 № б/н від 01 вересня 2018 року комісією встановлено, що відповідно до бухгалтерських даних у 2019 році установою не проводились нарахування за послуги по використанню приміщень ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , які фактично використовувались зазначеними підприємцями у 2019 році, внаслідок чого комісією зроблено висновок про недоотримання установою доходів спеціального фонду за 7 місяців поточного року у розмірі 149,2 тис. грн внаслідок бездіяльності позивача щодо контролю за роботою підлеглих.

Суди попередніх інстанцій встановили, що таке твердження є необґрунтоване, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Львівською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській Області (№ 48) в особі начальника Купця О.М. (власник) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (замовник) 19 березня 2015 року укладено Договір № 1 про партнерство та співпрацю (а.с. 134, 135, т.1).

Згідно із вказаним договором Львівська ВК № 48 зобов`язується забезпечити ФОП ОСОБА_2 нежитловим приміщенням, загальною площею 103,0 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і не використовується Львівською ВК (№ 48) за призначенням. У свою чергу ФОП ОСОБА_2 зобов`язується утримувати надане приміщення в стані, що відповідає вимогам СЄС, пожежної та позавідомчої охорони (п. 2.2.1 Договору) та за надані Договором послуги замовник виплачує власнику щомісячно до 20-го числа 2892,24 грн в т.ч. ПДВ (п. 3.1 договору).

ФОП ОСОБА_2 04 січня 2019 року звернувся до державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)» з письмовою відмовою від подальшої оренди вищезазначеного нежитлового приміщення та з проханням розтермінування боргу (а.с. 139, т 1).

У подальшому ФОП ОСОБА_2 та ДУ «Львівська виправна колонія (№ 48)» в особі позивача 30 січня 2019 року складено акт взаємних розрахунків, у якому зазначено про наявність боргу у розмірі 59 532,96 грн (а.с. 140, т.1).

На підтвердження факту вжиття ОСОБА_1 у період перебування на посаді в.о. начальника державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)» заходів, спрямованих на отримання коштів за оренду об`єкта нерухомості свідчать долучені до матеріалів справи звернення з відповідними претензіями про сплату боргу (а.с. 136-138, т.1) та копії квитанцій (а.с. 141-149, т.1), які свідчать про часткову сплату ФОП ОСОБА_2 боргу, а відтак і про наявність результатів претензійної діяльності ОСОБА_1 , як в.о. начальника державної установи.

Щодо договору № б/н від 01 вересня 2018 року, укладеного з ФОП ОСОБА_3 , необхідно зазначити, що об`єктом вказаного договору було нежитлове приміщення будівлі дільниці соціальної реабілітації (літ. «Ц-1») загальною площею 256,9 кв.м.

ОСОБА_1 надано письмові пояснення, у яких зазначено про те, що згідно з договором оренди нерухомого майна № 14 від 29 січня 2019 року, укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (Орендодавець) та Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (Орендар), вищевказаний об`єкт нерухомості передано орендодавцю.

На підтвердження вказаного до матеріалів справи долучено копію такого договору та акта прийому-передачі державного майна згідно з договором № 14 від 29 січня 2019 року (а.с. 152-158, т1), відповідно до якого орендодавець, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, передає, а орендар, Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - дільницю соціальної реабілітації (літ. «Ц-1») загальною площею 797,7 кв.м. (реєстровий номер - 08681175.1ФБТДБЯ220) за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі державної установи «Львівська виправна колонія (№ 48)».

Крім цього в матеріалах справи містяться копія листа ФОП ОСОБА_3 від 25 грудня 2018 року та копія акта приймання-передачі нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 31 грудня 2018 (а.с. 165, т.1).

Наведене свідчить про те, що з 29 січня 2019 року та станом на час проведення службового розслідування нежитлове приміщення будівлі дільниці соціальної реабілітації (літ. «Ц-1»), згідно з договором оренди нерухомого державного майна № 14, використовувалося Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з метою розміщення бюджетної установи, а не використовувалося ФОП ОСОБА_3 у 2019 році, як про це зазначено у висновку службового розслідування від 12 вересня 2019 року.

На підставі аналізу усіх наведених вище фактів Верховний Суд погоджується з тим, що ОСОБА_1 вживав окремі заходи реагування, спрямовані на дотримання персоналом установи службової дисципліни щодо стягнення орендної плати за користування приміщеннями у 2019 році з ФОП ОСОБА_2 , та ФОП ОСОБА_3 .

Проте, Верховний Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій в частині необґрунтованості висновку службового розслідування щодо належного виконання позивачем службових обов`язків в частинні реалізації умов договору від 25 січня 2019 року № 7 за безоплатне користування фондом Святого Володимира площі 40,0 м.кв. у нежитловому приміщенні соціальної реабілітації установи.

Як свідчать матеріали справи, за договором від 25 січня 2019 року № 7 сторони домовилися про партнерство та співпрацю, фонд Святого Володимира займає площу 40,0 м.кв. у нежитловому приміщенні дільниці соціальної реабілітації (літ. Ц-1). Відповідно до п. 3.1 договору між установою та Регіональним доброчинним фондом Святого Володимира установа безпідставно надає приміщення в користування на безоплатній основі, а замовник надає благодійну допомогу для потреб засуджених (а.с. 160-162, т.1).

Однак частиною 2 статті 9 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відомості про зазначений договір відсутні у журналі реєстрації договорів.

На переконання Верховного Суду зазначені обставини можуть свідчити про умисне ухилення керівника установи від виконання вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині укладення договору від 25 січня 2019 року № 7 з безоплатним користуванням фондом Святого Володимира нежитлового приміщення 40,0 м.кв.

Верховний Суд вважає, що за результатами службового розслідування комісією зроблено обґрунтований висновок, що в.о. начальника установи підполковник внутрішньої служби ОСОБА_1 внаслідок власної бездіяльності не вживав відповідних заходів реагування, спрямованих на дотримання персоналом установи службової дисципліни та належного виконання своїх службових обов`язків, чим порушив свої службові обов`язки, визначені підпунктом 10 пункту 9 Положення про державну установу, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року №2123/5.

Комісією запропоновано притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани в.о. начальника державної установи підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 . Висновок службового розслідування затверджений держаним секретарем Міністерства юстиції Г.В. Буяджи 12 вересня 2019 року. ОСОБА_1 ознайомлений із висновком службового розслідування 04 жовтня 2019 року.

Комісія відповідно до чинного законодавства наділена дискреційними повноваженнями під час здійснення дисциплінарного провадження, що дозволяє цьому органу на власний розсуд визначати вид дисциплінарного стягнення залежно від скоєного дисциплінарного проступку та застосовувати до нього обране дисциплінарне стягнення. Комісія у цій частині порушення навела мотиви, з яких дійшла висновків про наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку з посиланням на відповідні докази, та обґрунтувала пропорційність застосованого виду стягнення і його співмірність вчиненому проступку.

З урахуванням неналежного виконання позивачем під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення фінансово - господарської діяльності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани не суперечить нормам чинного законодавства.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги стосовно того, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2019 року № 2859/к «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким оголошено догану в.о. начальника державної установи «Львівська виправна колонія (№48)» підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 є правомірним і обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Щодо компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У цій справі суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про задоволення позову.

Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. не підлягають відшкодуванню, оскільки вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суди попередніх інстанцій належним чином установивши фактичні обставини справи, допустили неправильне застосування норм матеріального права та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі встановлених обставин справи Суд вважає задовольнити касаційну скаргу, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 344 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про визнання протиправним та скасування наказу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов