Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 140/2168/23

адміністративне провадження № К/990/29538/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року, ухвалену у складі колегії суддів: Гуляка В.В. (доповідач), Довгополова О.М., Ільчишин Н.В.,

І. Суть спору

1. У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;

1.2. зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у 6 Прикордонному Волинському загоні Державної Прикордонної служби України та відповідно до наказу №21 від 18.01.2018 позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Позивачу виплачена грошова допомога при звільнені з військової служби у запас у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу за 8 календарних років. Окрім цього, відповідно до наказу Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 (зі змінами) виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення, що підтверджується копією грошового атестату. Проте, зазначена одноразова грошова допомога по звільненню була нарахована та виплачена позивачу без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка входила до складу отримуваного позивачем грошового забезпечення, і яку він отримував на момент звільнення з військової служби.

2.1. Представник позивача звернулася до відповідача з вимогами про здійснення перерахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

2.2. Проте, 28 листопада 2022 року листом №11/5775-22 відповідач повідомив, що відповідно до діючого законодавства, щомісячна грошова допомога не входить до складу місячного грошового забезпечення, в зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач проходив військову службу у 6 Прикордонному Волинському загоні Державної Прикордонної служби України та відповідно до наказу№21 від 18.01.2018 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

5. Позивачу виплачена грошова допомога при звільнені з військової служби у запас у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу за 8 календарних років. Окрім цього, відповідно до наказу Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 (зі змінами) виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення, що підтверджується копією грошового атестату.

6. Зазначена одноразова грошова допомога по звільненню була нарахована та виплачена позивачу без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди яка входила до складу отримуваного позивачем грошового забезпечення, і яку він отримував на момент звільнення з військової служби.

7. На звернення представника позивача відповідач листом від 28 листопада 2022 року №11/5775-22 повідомив, що відповідно до діючого законодавства, щомісячна грошова допомога не входить до складу місячного грошового забезпечення.

8. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року позов задоволено.

10. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з тим, що позивач додаткову грошову винагороду отримував щомісячно під час проходження служби і вона входила до складу грошового забезпечення, то, відповідно, вказана винагорода повинна включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

11. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду.

12. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач з дня звільнення з військової служби мав можливій дізнатись про стан своїх прав, тобто повинен був дізнатись про складові грошового забезпечення та можливе порушення своїх прав у межах спірних правовідносин, оскільки будь-які перешкоди для цього були відсутні. Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та/чи інтересів.

12.1. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент набрання чинності нової редакції статті 233 Кодексу законів про працю України (19.07.2022), позивач був ознайомлений із ймовірним порушенням свого права щодо виплати всіх належних сум при звільненні, тому із цієї дати необхідно обраховувати початок строку звернення до суду, який законодавцем визначений у тримісячний термін, який сплинув 20 жовтня 2022 року.

12.3. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним покликання позивача на лист-відповідь відповідача від 28.11.2022 №11/15775-22 Вх-5587, з часу отримання якого позивач ніби-то довідався про порушене своє право щодо недоплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Отримання позивачем листа відповідача від 18.11.2022 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти лише по спливу більше 5 років після звільнення з військової служби та в цей період неодноразово звертався до суду з позовами, які стосувалися грошового забезпечення в період проходження служби.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставини, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року і залишити в силі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року у справі №140/2168/23.

14. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховані позиції Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 21.03,2023 року по справі №620/7687/21, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 19 січня 2023 по справі № 460/17052/21.

14.1. Також позивач зазначає, що аналіз норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

14.2. Скаржник вказує, що виходячи з практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини справи, що розглядається, порушення судом положень статті 122 КАС України щодо строків звернення до суду може призвести до безпідставного повернення позовної заяви, чим позбавить позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду. Вказаний підхід стосовно процесуальних строків також застосовано Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі № 460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі № 560/11791/21, від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19 та № 420/8798/21, від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601 /21-а та від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.

15. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

17. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання строку звернення до суду з позовною вимогою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.

18. Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

19. Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

19.1. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

20. За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

21. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

22. У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив, зокрема, зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

23. Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

24. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

25. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

26. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

27. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

28. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

29. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

30. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

31. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

32. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

33. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

34. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

35. Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

36. Суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою 233 КЗпП України (у редакції, чинній після змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), і підстави для його поновлення відсутні.

37. Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

38. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

39. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

40. Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.

41. На момент звільнення позивача з військової служби, 18 січня 2018 року, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

42. Втім, судами попередніх інстанцій помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваних судових рішень.

43. З огляду на вказане, Суд приймає доводи касаційної скарги, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

44. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22.

45. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року.

46. Отже, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовних вимог без розгляду з підставі пропуску строку звернення до суду.

47. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

48. Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє права особи на доступ до суду, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, то таке судове рішення підлягає скасуванню.

49. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

VІ. Судові витрати

50. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2023 року у справі №140/2168/23 скасувати.

3. Справу направити на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

В.Е. Мацедонська