Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.03.2018 року у справі №810/2880/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2018 року

Київ

справа №810/2880/16

адміністративне провадження №К/9901/31533/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2016 (суддя Василенко Г.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2017 (головуючий Бабенко К.А, судді: Степанюк А.Г., Сорочко Є.О.)

у справі № 810/2880/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітспецбудгруп" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Елітспецбудгруп" звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.06.2016 №0001061404 та № 0001051404.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2017, позов задоволено, визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області) оскаржило їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог ГУ ДФС у Київській області посилається відсутність у позивача документального підтвердження отримання будівельно-монтажних послуг та їх використання в господарській діяльності, що свідчить про відсутність реального здійснення операцій. Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 встановлено їх завищення на загальну суму 2 090 568 грн.

Також, заявник касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не було ґрунтовно та належним чином досліджено інформацію, яка міститься в документальних доказах та обставинах справи, оцінка доказів надана судами без врахування їх взаємного зв'язку в сукупності.

На думку ГУ ДФС у Київській області, викладені в касаційній скарзі доводи дають підстави для висновку про неправильне застосування судами матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 17.05.2016, у якому зафіксовані виявлені перевіркою порушення позивачем пунктів 138.1., 138.2. підпункту 138.10.3. пункту 138.10. статті 138., підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139. Податкового Кодексу України, що призвело до заниження на 376302 грн. податку на прибуток за 2014 рік; пунктів 198.3., 198.6. статті 198., пункту 201.1. статті 201. Податкового кодексу України, що призвело до заниження на 381009 грн. податку на додану вартість, у тому числі на 41175 грн. за січень 2014 року, на 35173 грн. за травень 2014 року, на 19932 грн. за червень 2014 року, на 5974 грн. за липень 2014 року, на 68102 грн. за вересень 2014 року, на 49508 грн. за жовтень 2014 року, на 53099 грн. за листопад 2014 року, на 108046 грн. за грудень 2014 року.

На підставі акту перевірки та виявлених порушень відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми від 07.06.2016 №№0001061404, 0001051404, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 564453,00 грн. у тому числі на 376302 грн. за податковими зобов'язаннями, на 188151 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, на 571530,50 грн. збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених на Україні товарів (робіт, послуг), у тому числі на 381009 грн. за податковими зобов'язаннями та на 190504,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, відповідно.

За результатом адміністративного оскарження податкові повідомлення- рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 07.06.2016 №№0001061404, 0001051404 залишено без змін.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно вимог цього Закону для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з положеннями пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій у період охоплений перевіркою позивачем, як генпідрядником укладено ряд договорів субпідряду на виконання комплексу внутрішніх санітарно-технічних робіт: з ТОВ "ТК Фіона" договір від 14.01.2014 № 01/01сп, з ПП "Білдінг Стаф" договір від 27.05.2014 № 03/06сп, з ТОВ "Вестгранд-Буд" договір від 10.12.2014 № 11/12сп, з ТОВ "Брокбудкепітал" договір від 28.05.2014 № 04/06сп та договір від 17.06.2014 № 06/06сп, з ТОВ "Каледон Скайн" договір від 09.06.2014 № 05/06сп, з ПП "НП "Хіміч" договір від 01.10.2014 № 07/10сп.

Згідно умов договорів субпідрядник приймає на себе зобов'язання щодо виконання якісно і в установлені строки комплексу внутрішніх санітарно-технічних робіт на різних об'єктах.

Також між позивачем, як замовником, та ТОВ "Інженерно-будівельна компанія "В.О.К. Інжиніринг", як підрядником, укладено договір будівельного підряду від 23.10.2014 № 74/10.

Відповідно до умов зазначеного договору замовник доручає, а підрядник зобов'язується на власний ризик, власними та/або залученими силами, засобами, матеріалами виконати та здати замовнику комплекс основних робіт з будівництва об'єкта та супутні загально будівельні роботи, безпосередньо пов'язані з основними роботами, та роботи з поліпшення об'єкту після вводу в експлуатацію в межах ліцензії підрядника.

На підтвердження факту реального здійснення господарських операцій позивачем надано первинні документи, зокрема оборотно-сальдові відомості по рахунку 3772; договір будівельного підряду, договори субпідряду, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, банківські виписки, ліцензії на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Надані позивачем первинні документи, по взаємовідносинам із вказаними контрагентами, підписані відповідальними посадовими особами та скріплені печатками юридичних осіб, крім того, містять інші відомості та реквізити, наявність яких визнана обов'язковою частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, а тому дії ТОВ "Елітспецбудгруп" щодо формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах із вказаними контрагентами є обґрунтованими.

Суд погоджується стосовно аргументів судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, замовник не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства виконавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що із ТОВ "ТК Фіона", ПП "Білдінг Стаф", ТОВ "Вестгранд-Буд", ТОВ "Брокбудкепітал", ТОВ "Каледон Скайн", ПП "НП "Хіміч", ТОВ "Інженерно-будівельна компанія "В.О.К. Інжиніринг", можливо, порушують вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичним місцезнаходженням тощо, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Верховний Суд зазначає, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Окрім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судова практика вирішення податкових спорів також виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

За таких обставин, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочинів, укладених між ТОВ "Елітспецбудгруп" та ТОВ "ТК Фіона", ПП "Білдінг Стаф", ТОВ "Вестгранд-Буд", ТОВ "Брокбудкепітал", ТОВ "Каледон Скайн", ПП "НП "Хіміч", ТОВ "Інженерно-будівельна компанія "В.О.К. Інжиніринг", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаних контрагентів первинних документах сум податку на додану вартість та віднесення сум до валових витрат - суди дійшли правомірного висновку, що податкові повідомлення-рішення від 07.06.2016 №0001061404, №0001051404 є протиправними та підлягають скасуванню.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, не подано відповідачем жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Статтею 69 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При розгляді та вирішенні справи суди попередніх інстанції надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам. Жодні доводи скаржника не спростовують правильності прийнятих судами попередніх інстанцій рішень.

Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку на підставі норм закону.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду