Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.11.2018 року у справі №816/1699/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

Київ

справа №816/1699/18

адміністративне провадження №К/9901/65811/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Сич С.С. від 19 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Старостіна В.В., Григорова А.М., Бегунца А.О. від 17 жовтня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, у якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення висновку та матеріалів на виплату позивачу одноразової грошової допомоги, як інваліду третьої групи, до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та неналежного їх розгляду Міністерством внутрішніх справ України, згідно з умовами Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850);

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути висновок з відповідними документами відносно позивача та прийняти рішення щодо призначення виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду 3-ї групи у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку № 850.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у період проходження служби в органах внутрішніх справ він отримав травму, пов'язану з виконанням службових обов'язків. В подальшому, відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0565185 від 30 листопада 2017 року, ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з травмою пов'язаною з виконанням службових обов'язків, а тому позивач вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно вимог Порядку № 850. Однак, відповідач повернув відповідні матеріали ОСОБА_2 як такі, що не відповідають вимогам законодавства, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення висновку та документів щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, як інваліду третьої групи, до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та неналежного їх розгляду Міністерством внутрішніх справ України згідно з вимогами Порядку № 850%; зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути висновок з відповідними документами відносно ОСОБА_2 та прийняти рішення відповідно до Порядку № 850, з урахуванням висновків суду, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний був прийняти рішення про виплату одноразової грошової допомоги, зазначивши відповідні мотиви такого рішення, а не повертати матеріали відносно ОСОБА_2, ухиляючись від розгляду поданих документів та від прийняття обґрунтованого рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство внутрішніх справ звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 12 листопада 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 15 лютого 2013 року по 27 лютого 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого Серія ВМ-1 № 000868 від 25 лютого 2015 року установлено 10% втрати професійної працездатності - травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків, у зв'язку з чим на підставі висновку про призначення одноразової грошової допомоги в разі поранення або встановлення інвалідності згідно із Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ призначено та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 7986 грн.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0565185 від 30 листопада 2017 року за результатами первинного огляду з 17 листопада 2017 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.

18 січня 2018 року позивач звернувся із заявою (рапортом) до голови ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням третьої групи інвалідності від травми отриманої при виконанні службових обов'язків.

06 лютого 2018 року Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Полтавські області складено висновок про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про міліцію» та Порядку № 850, у розмірі згідно з розрахунком 244614,00грн. (нарахована одноразова грошова допомога - 252600,00 грн., раніше виплачена сума - 7986,00 грн.).

Пакет документів на виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 надісланий разом із супровідним листом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавські області від 08 лютого 2018 року № 2/2050 до Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України.

22 лютого 2018 року Департаментом фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України повернуто позивачу документи щодо призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку тим, що з дати первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, що за умовами пункту 4 Порядку № 850 не дає йому права на отримання грошової допомоги в більшому розмірі.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що позивач втратив право на нарахування одноразової грошової допомоги через сплив часу більше двох років від первинного огляду МСЕК з вказівкою на пункт 4 Порядку № 850.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком № 850.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Таким чином, як правильно зазначив суд першої та апеляційної інстанцій, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" й, виходячи з положень якого обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справах № 808/1866/16 та № 806/845/16, від 18 жовтня у справі № 369/13187/17.

В той же час, згідно пункту 9 Порядку № 850, Міністерство внутрішніх справ в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Таким чином, суди у цій справі дійшли вірного висновку про те, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний був прийняти рішення стосовно виплати одноразової грошової допомоги, а не повертати матеріали відносно ОСОБА_2, ухиляючись від розгляду поданих документів та від прийняття обґрунтованого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16, від 19 вересня 2018 року у справі № 530/1280/17, від 03 жовтня 2018 року у справах № 361/7249/17 та № 361/7249/17, і суд не вбачає підстав для відходу від такого висновку.

Законом України «Про міліцію» не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850. Вказана норма Порядку № 850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу двохрічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.

Відтак, суди у цій справі правильно встановили, що вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач при поверненні документів, вказана норма не містить.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16, від 01 серпня 2018 року у справі № 750/5060/17, від 18 жовтня у справі № 369/13187/17.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення висновку та документів щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, як інваліду третьої групи, вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені законодавством України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко