Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2018 року

м. Київ

справа №820/2229/16

касаційне провадження №К/9901/35371/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 (суддя Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 (головуючий суддя - Чалий І.С., судді: Зеленський В.В., П'янова Я.В.) у справі № 820/2229/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про визнання незаконною та скасування податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про визнання незаконною та скасування податкової вимоги від 14.04.2016 № 1913-17.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 08.02.2017 адміністративний позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.04.2017 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 без змін.

Харківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2017, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог Харківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 59, пункту 129.6 статті 129, пункту 295.3 статті 295, статті 296 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

При цьому зазначає, що незважаючи на причину несплати податкових зобов'язань, зокрема, у разі порушення банком строків виконання доручень клієнтів на переказ коштів, чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не звільняє платника податків від обов'язку сплатити основну суму податкового зобов'язання або податкового боргу.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано до банківських установ платіжне доручення від 05.06.2015 № 1 на загальну суму 114080,12 грн.; квитанцію від 16.06.2015 № НОМЕР_1 на загальну суму 97,00 грн.; платіжне доручення від 18.08.2015 № 1 на загальну суму 4570,72 грн.; платіжне доручення від 18.11.2015 № 22 на загальну суму 182,83 грн.; платіжне доручення від 30.12.2015 № 5 на загальну суму 281069,33 грн.

Вказані платіжні документи прийнято банками, але не виконано.

У зв'язку з цим контролюючим органом 14.04.2016 сформовано податкову вимогу № 1913-17, якою повідомлено позивача, що станом на 13.04.2016 сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 128980,43 грн.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ініціатор це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Пунктом 1.29 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

За правилами пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Наведені законодавчі приписи дають підстави для висновку про те, що конституційний обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банка платіжного документа на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу.

При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.

Тобто за наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 у справі № 820/2229/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк