Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.08.2020 року у справі №640/3319/19
Постанова КАС ВП від 26.07.2024 року у справі №640/3319/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2024 року

м. Київ

справа № 640/3319/19

адміністративне провадження № К/9901/18807/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпреза-плюс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року (головуючий суддя Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (головуючий суддя Файдюк В.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі № 640/3319/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпреза-плюс» до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту територіального контролю містка Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання протиправним та скасування доручення, визнання дій протиправними, відшкодування шкоди,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

26 лютого 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпреза-Плюс» (далі також позивач або ТОВ «Імпреза-Плюс») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також відповідач-1 або КП «Київблагоустрій»), Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (змінено назву на Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)(далі також відповідач-2 або Департамент), в якому просило:

визнати протиправним та скасувати пункт 38 доручення Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11 жовтня 2017 року № 064-10577;

визнати протиправними дії Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо проведення демонтажу та знесення об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «Імпреза-Плюс»;

стягнути солідарно з Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) завдану майнову шкоду в сумі 797 424,00 грн та судові витрати.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року залишено без змін.

30 липня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позивачем подано касаційну скаргу, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.

07 вересня 2020 року від Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить у задоволені касаційної скарги відмовити.

08 вересня 2020 року від КП «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить у задоволені касаційної скарги відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року справу призначено в судове засідання на 29 лютого 2024 року о 14.30 год.

Після заслуховування сторін, ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року, занесеною до журналу судового засідання, задоволено клопотання позивача, проти якого не заперечували представники відповідачів, про надання додаткового часу для подання письмових пояснень та розгляд справи у порядку письмового провадження.

У встановленому процесуальним законом порядку, до суду надійшли додаткові письмові пояснення від позивача та відповідачів.

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2016 року ним придбано об`єкт нерухомого майна: цілісний майновий комплекс торговельний павільйон літ. А загальною площею 126,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач зауважує, що оскаржуване доручення та припис було винесено відносно іншого підприємства та за іншою адресою: АДРЕСА_2.

Стверджує, що на належний позивачу майновий комплекс, розташований по АДРЕСА_1 , жодних приписів та доручень не виносилось.

Проте Департаментом видано оскаржуване доручення від 11 жовтня 2017 року № 064-10577 та Комунальним підприємством «Київблагоустрій» проведено демонтаж та знесення об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.

У відзиві на позов представник Комунального підприємства «Київблагоустрій» заперечував проти задоволення позовних вимог

Відповідач-2 наголосив, що правомірність припису № 170847 від 18 січня 2017 року встановлено постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі № 462/337/17, якою відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Імпреза-Плюс» до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування припису № 170847 від 18 січня 2017 року.

Отже, на думку відповідача-2, подальші дії щодо демонтажу є правомірними.

Відповідач - 1 у відзиві на позов наголосив на відсутності у позивача дозвільних документів на проведення будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрованого права користування або власності на земельну ділянку за вказаною адресою.

Акцентує увагу на відсутності документів, які б дали змогу ідентифікувати вказану позивачем нерухомість, встановити можливість фактичного місцезнаходження, визначити чи установити природу виникнення такого нерухомого майна.

Вважає, що оскаржуваним дорученням та діями відповідачів не порушено права позивача.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що демонтований відповідачами об`єкт нерухомого майна належить позивачу на праві власності, відповідно демонтаж такого об`єкту порушує права та інтереси позивача.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій, з урахуванням Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2016 року ТОВ «Імпреза-Плюс» придбало у ОСОБА_1 цілісний майновий комплекс - торгівельний павільйон (літ А), загальною площею 126,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , який розташовано на земельній ділянці площею 0,024 га, кадастровий номер 62:092:016.

Також на підставі інформації, зазначеної у довідці, виданої Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 057023-11173 від 23 червня 2015 року, судами встановлено, що право власності на земельну ділянку площею 0,024 га, кадастровий номер 62:092:016 не оформлялось.

18 січня 2017 року КП «Київблагоустрій» видано припис № 1701847 власнику тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_2 про усунення порушень шляхом демонтажу тимчасової споруди.

11 жовтня 2017 року Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано доручення № 064-1057 на демонтаж, зокрема, павільйону, за адресою: АДРЕСА_2, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАГ».

На підставі інформації, наявної в актах про демонтаж приміщення від 14 листопада 2018 року № 03-540, від 15 листопада 2018 року № 03-544, від 16 листопада 2018 року № 03-547 від 19 листопада 2018 року № 03-548, складених комісією КП «Київблагоустрій» встановлено, що уповноваженим органом проведено демонтаж павільйону за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно із наявною в матеріалах справи копією звіту про оцінку рухомого майна - торгівельного обладнання, меблів та приладів в загальній кількості 78 одиниць, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ринкова вартість майна становить 495 500 гривень.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що адреса є єдиною можливістю ідентифікувати об`єкт нерухомого майна та визначити його місце розташування та, відповідно, встановити чи дійсно рішення та дії стосуються об`єкту нерухомого майна позивача.

Проте, на думку судів, позивачем не надано суду доказів, що підтверджують надання приміщенню адреси Головним управлінням містобудування та архітектури відповідно до вимог чинного законодавства.

Судом першої інстанції наголошено, що позивачем не надано доказів належності йому на праві власності павільйону за адресою: АДРЕСА_2, щодо якого надано оскаржуване доручення та який демонтовано.

Також позивачем не надано суду доказів, що павільйон за адресою: АДРЕСА_2 та належна позивача на праві власності будівля за адресою: АДРЕСА_1 є однією й тією ж спорудою.

Судом апеляційної інстанції взято до уваги, що за допомогою сервісу Містобудівного кадастру м. Києва, який знаходиться у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Комунальне підприємство «Київблагоустрій» отримано інформацію про те, що у м. Києві не існує об`єктів нерухомого майна з адресою: АДРЕСА_1, вказана адреса відсутня у містобудівному кадастрі м. Києва.

Тобто, визначити реквізити місця розташування вказаної нерухомості позивача на місцевості неможливо.

Водночас судом апеляційної інстанції зазначено, що у позивача відсутнє зареєстроване у встановленому законом порядку право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований вказаний ним об`єкт нерухомого майна.

Також суди наголосили, що відсутні будь-які документи, які б давали змогу ідентифікувати вказану нерухомість, встановити можливість визначення її фактичного місцезнаходження, взагалі визначити природу виникнення нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 неможливо.

Оцінивши наведені докази, суди зазначили, що відсутні ідентифікаційні ознаки того, що торгівельний павільйон, який позивач вважає своєю власністю, та виявлена інспектором споруда є одним і тим самим об`єктом благоустрою.

Отже, суди дійшли висновку про те, що оскаржувані дії та рішення відповідачів не стосувались нерухомого майна позивача.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скаржник покликається на застосування судами норм права без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 826/22361/15, від 20 вересня 2019 року у справі № 826/11095/17, від 18 вересня 2018 року у справі № 826/13026/15, від 04 грудня 2019 року у справі № 826/27173/15, від 28 лютого 2019 року у справі № 826/11229/17.

Скаржник стверджує, що не присвоєння спірному приміщенню поштової адреси не може стати підставою для її демонтажу та задля встановлення місцезнаходження об`єкта нерухомості необхідно досліджувати геопросторові дані.

На думку скаржника, додані до позовної заяви докази свідчать, що демонтований відповідачем об`єкт є саме тим об`єктом, який належить на праві власності позивачу.

Також зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, в частині визнання преюдиційних фактів.

Стверджує, що судами не досліджено усі докази та не витребуванні в Деснянському управлінні поліції ГУНП у м. Києві матеріали перевірки демонтажу будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу наголосив, що адреса є єдиною можливістю ідентифікувати об`єкт нерухомого майна та визначити його місце розташування та відповідно встановити чи дійсно рішення та дії стосуються об`єкта нерухомого майна.

Акцентує увагу на тому, що за допомогою сервісу Містобудівного кадастру м. Києва, який знаходиться у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради, КП «Київблагоустрій» отримало інформацію про те, що у м. Києві не існує об`єктів нерухомого майна з адресою : АДРЕСА_1. Також вказана адреса відсутня у містобудівному кадастрі м. Києва. За твердженням відповідача-1, за відсутності відповідної адреси нерухомого майна, визначити реквізити місця розташування вказаної нерухомості позивача на місцевості неможливо.

Наголошує, що за наданими позивачем документами неможливо визначити фактичне місцезнаходження спірної нерухомості, оскільки відсутні докази присвоєння в установленому порядку поштової адреси та відсутня у власності/користуванні земельна ділянка.

За таких обставин вважає, що дії, рішення відповідачів не стосувалися нерухомого майна позивача.

Водночас покликається на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі № 462/337/17, в межах якої було встановлено, що припис від 18 січня 2017 року № 1701847 не стосується належного позивачу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.

У відзиві відповідча-2, наведені доводи, які подібні доводам відповідача-1.

В додаткових поясненнях позивач наголосив, що згідно із геопросторовими даними, доступними, у тому числі (…), на безкоштовному картографічному веб-сервісі від компанії Google «гугл карти» АДРЕСА_1 переходить АДРЕСА_2, що додатково свідчить про те, що відповідачем було демонтовано належний на праві власності об`єкт нерухомого майна.

Стверджує, що спірний майновий комплекс загальною площею 126,1 кв. м є нерухомим майном, не відноситься до тимчасових споруд, а отже Правила благоустрою міста Києва на цю будівлю не розповсюджуються.

Відповідач-1 у додаткових поясненнях наголосив, що основним критерієм нерухомого майна є земельна ділянка, на якій такі об`єкти розташовані, а відтак визначення місцезнаходження земельної ділянки та встановлення адреси об`єкту є обов`язковим, оскільки інакше унеможливлює ідентифікацію об`єкта.

Акцентує увагу на тому, що в пункті 1.1. договору купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 міститься покликання на довідку, видану 23 червня 2015 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 57023-11173 про те, що вказане нерухоме майно розташовано на земельній ділянці площею 0,024 (кадастровий номер ділянки 62:092:016).

Проте жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачу на відповідній правовій підставі було надано у користування (власність) земельну ділянку, на якій розташований вказаний ним об`єкт нерухомого майна матеріали справи не містять.

Також зауважує, що зазначений в договорі купівлі-продажу від 17 жовтня 2016 року номер ділянки 62:092:016 не є кадастровим номером земельної ділянки (повинен складатися з 19 цифр) відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки не містить інформацію щодо розташування земельної ділянки, її цільового призначення, меж.

Водночас покликається на постанову Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 283/240/18, у якій досліджувалося питання розмежування капітальної споруди та тимчасової споруди, а також нормативні вимоги щодо облаштування фундаменту.

Відповідач-1 стверджує, що демонтована на виконання доручення Департаменту споруда була встановлена без заглибленого фундаменту, виготовлена з полегшених залізних легких збірно-розбірних конструкцій, не є такою, що нерозривно пов`язана із земельною ділянкою та за своїми ознаками не належить до об`єктів нерухомого майна, що підтверджується фотофіксацією проведення демонтажу.

Акцентує увагу на тому, що згідно приєднаного до матеріалів справи Технічного паспорту, виготовленого на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 від 12 жовтня 2016 року, дане нерухоме майно встановлене з таких конструктивних елементів: стіни - піноблоки, фундамент-цегляний стрічковий.

Водночас згідно із інформацією, зазначеною в актах проведення демонтажу (переміщення) від 14-16.11.2018 та 19.11.2018 демонтовано збірний павільйон, виготовлений з наступних конструктивних елементів: профнастил, металевий каркас, металопластикові вікна.

З огляду на зазначене, відповідач-1 стверджує, що демонтована на виконання доручення Департаменту від 11 жовтня 2017 року споруда не належала до капітальних споруд чи об`єктів нерухомого майна, що надавало Департаменту право на усунення допущення порушень благоустрою шляхом її демонтажу.

Також відповідач-1 стверджує, що належне ТОВ «Імпреза-плюс» приміщення та демонтоване приміщення є різними спорудами, які відрізняються адресами, конструктивними елементами, технічними характеристиками, тощо.

Вважає, що ТОВ «Імпреза-плюс» фактично зловживав наявністю у нього правовстановлюючого документа на нерухомість з метою розміщення тимчасової споруди без оформлення дозвільних документів.

Щодо завданої майнової шкоди, яку просить стягнути позивач, відповідач-1 зазначає, що звіт про оцінку нерухомого майна містить відмінні конструктивні елементи від тих, які зазначені в актах проведення демонтажу (переміщення) від 14-16.11.2018 та 19.11.2018.

За таких обставин вважає, що звіт про оцінку нерухомого майна від 05 вересня 2018 року є неналежним та недопустимим доказом.

Відповідач-2 додатково до пояснень відповідача-1 зазначив, що у зв`язку з відсутністю поштової адреси у приписі від 18 січня 2017 року було зазначено адресу будинку, який знаходився поряд - АДРЕСА_2.

Акцентує увагу на тому, що товариством не було виконано вимог припису від 18 січня 2017 року № 1701847 (не надано проектно-дозвільної документації).

З покликання на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25 січня 2019 року у справі № 826/382/18, зазначає, що визначення демонтованого об`єкта як нерухомості лише за критерієм площі об`єкта є недостатнім.

Стверджує, що відповідно до додатків до технічного паспорту «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» рік спорудження зазначено 2008, що протирічить обґрунтуванню позовних вимог в частині законності будівлі та не відповідає розміру земельної ділянки, яка була погоджена рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 № 381/1815 для розташування торговельного павільйону по АДРЕСА_1 , а саме погодження розміру земельної ділянки-0,01 га, що менше по розміру самого об`єкта.

Також вважає, що сам факт реєстрації без сукупності обов`язкових характеристик нерухомого майна не може бути беззаперечним доказом існування нерухомого майна як об`єкта матеріального світу у просторі та часі на момент його демонтажу.

Судом касаційної інстанції, з метою дотримання вимог законодавства, був ініційований розгляд справи в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник скаржника наголосила, що позивачем, на підставі нотаріально посвідченого договору, було придбано нерухоме майно, яке у встановленому порядку зареєстровано у реєстрі речових прав на нерухоме майно із зазначенням адреси та площі об`єкта.

Стверджує, що за сталою судовою практикою відсутність адреси в державному містобудівному реєстрі не свідчить про відсутність об`єкта, розташованого на АДРЕСА_1 . В цьому контексті покликалась на практику Верховного Суду, сформовану в постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 826/22361/15, від 20 вересня 2019 року у справі № 826/11095/17, від 18 вересня 2018 року у №826/13026/15. Стверджує, що у цих постановах Суд наголошував на необхідності застосування геопросторових даних за умови відсутності у базі відповідної адреси.

Також наголошує, що об`єкт був зруйнований, а не демонтований та спірний об`єкт є капітальною спорудою.

З приводу незаконних дій відповідача була викликана поліція, яка зафіксувала всі події у протоколі огляду, проте, на думку скаржника, суди не надали оцінки цим доказам.

На думку скаржника, зазначене спричинило неповноту з`ясування обставин у справі.

Представник позивача також зазначила, що до справи долучено листування з уповноваженими органами КМДА, з якого вбачалося що протягом 2017-2019 років товариство хотіло оформити належним чином земельну ділянку, яка знаходилася під об`єктом належного на праві власності нерухомого майна, проте з формальних підстав було відмовлено та постійно витребовувалися якісь додаткові документи.

Стверджує, що у договорі купівлі-продажу містився старий кадастровий номер земельної ділянки і кадастровий план земельної ділянки.

Також представник позивача повідомила Суд, що на момент оформлення договору купівлі-продажу продавцем було надано нотаріусу довідку про те, що на цій земельній ділянці із старим кадастровим номером на жоден об`єкт нерухомого майна не оформлено право власності на земельну ділянку та ця земельна ділянка належала Київській міській раді.

Щодо врахування судами преюдиційних обставин, встановлених рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 462/337/17, зазначила, що суди також не застосували практику Верховного Суду щодо врахування таких обставин, оскільки позивач та Департамент міського благоустрою не брали участі у цій справі.

На думку представника скаржника, суди не врахували, що державою має бути забезпечений відповідний порядок втручання в право приватної власності та у разі якщо на будь-якій території виявлено самочинне будівництво, то такий об`єкт має бути знесений лише на підставі рішення суду, проте в цьому випадку відповідач перевищив свої повноваження. Фактично, на думку скаржника, відбулося свавільне втручання у мирне володіння майном позивача.

Також представник позивача наголосила, що майно придбано за договором купівлі-продажу, позивачем не будувалось та не вводилось в експлуатацію.

Представник позивача наголосила, що національною поліцією розглянута заява щодо знищення майна та у порушені кримінального провадження відмовлено. Вважає, що суди протиправно розглянули справу без дослідження матеріалів з Деснянського управління поліції.

Своєю черго, представник відповідача-1 в судовому засіданні наголосила, що демонтоване приміщення згідно із інформацією, зазначеною в акті демонтажу, складалось з металевого каркасу, профнастілу, вікон та за цими конструктивними ознаками є відмінним від будівельних матеріалів, зазначених у технічному паспорті, згідно із яким приміщення складається із піноблоків та фундаменту.

Стверджує, що демонтоване приміщення не мало фундаменту, також не було дозвільних документів на його виготовлення та розміщення на цій земельній ділянці.

Вважає, що відсутність дозвільних документів та наявні розбіжності у будівельних матеріалах, зазначених в акті демонтажу та технічному паспорті, викликані тим, що первинна реєстрація цього майна здійснювалась на підставі рішення суду.

Стверджує, що демонтоване приміщення не мало фундаменту, також не було дозвільних документів на його виготовлення та розміщення на цій земельній ділянці.

Також представник відповідача-1 зазначила, що представнику позивача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції була надана схему землеустрою, проте остання не показала спірний об`єкт на карті, у зв`язку із відсутністю цієї адреси на карті.

Представник відповідача-1 стверджує, що згідно із інформацією, зазначеною в листі Департаменту архітектури, поштова адреса: АДРЕСА_1 не присвоювалася, містобудівні умови відсутні, в експлуатацію не вводилася.

Водночас наголосила, що за сталою судовою практикою саме адреса є єдиною можливістю ідентифікувати об`єкт нерухомості місцевості.

Також представник відповідача-1, зазначила, що оскільки тимчасовим спорудам не присвоюється поштова адреса, тому ідентифікація відбувається за адресою найближче розташованої капітальної споруди. Водночас зауважила, що тимчасовим спорудам адреси не присвоюються та це питання не відноситься до компетенції інспектора. В свою чергу, оскільки власник споруди невідомий, припис був наклеєний на тимчаову споруду та зроблено фотофіксацію.

Представник відповідача -2 у судовому засіданні просив відмовити у задоволені позову, оскільки під час проведення перевірки дотримання вимог у сфері благоустрою був складений припис про необхідність усунення виявлених порушень. У приписі був зазначено власник тимчасової споруди та адреса: АДРЕСА_2 .

Пояснив, що в матеріалах справи міститься інформації про те, що за адресою 46-Б зареєстровано 9 поверховий будинок. Водночас згідно із відповіддю Департаменту містобудування в реєстрі поштових адреси АДРЕСА_1 не існує та у таких випадках, коли адреса відсутня зазначається адреса найближчого будинку. Вважає, що суди вірно врахували висновки, зроблені судом у постанові від 10 травня 2017 року у справі № 462/337/17 при розгляді питання щодо оскарження припису.

Також стверджує, що земельну ділянку неможливо ідентифікувати за шестизначним кадастровим номером, оскільки такий номер не відповідає вимогам законодавства.

VI. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України від 06 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів», Положенням про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 січня 2011 року № 94 (далі - Положення № 94), Правилами благоустрою міста Києва, затвердженими рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 21 травня 2009 року № 462/1518 «Про запровадження принципу організаційної єдності з видачі дозволів на розміщення тимчасових споруд у м. Києві» (далі - Положення № 462/1518).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, заходи створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначено Законом № 2807-IV.

За змістом частини першої статті 1 Закону № 2807-IV благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. В той же час, заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.

Згідно зі статтею 5 Закону № 2807-IV управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

У відповідності до підпункту 6.7 пункту 6 Положення № 94, Департамент має право здійснювати у встановленому порядку демонтаж та очищення території міста від безхазяйного майна, самовільно розміщених тимчасових споруд та елементів благоустрою, рекламних носіїв, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів тощо.

Відповідно до Положення № 94 у редакції розпорядження від 18 грудня 2017 року № 1635, Департамент міського благоустрою є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, з питань виконання функцій державної виконавчої влади - відповідним центральним органам державної виконавчої влади.

До основних завдань Департаменту міського благоустрою, визначених пунктом 4 вищевказаного Положення, віднесено, поміж іншого, реалізацію актів Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо благоустрою міста, контроль за благоустроєм міста, контроль за виконанням вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері благоустрою.

Згідно з підпунктом 5.8 пункту 5 вищевказаного Положення Департамент відповідно до покладених на нього завдань у межах повноважень дає доручення на демонтаж (переміщення) самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для провадження підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі.

Частиною першою статті 34 Закону № 2807-IV передбачено, що правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 затверджено Правила благоустрою міста Києва.

Згідно з розділом 1 Правил благоустрою міста Києва тимчасова споруда - це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування поглибленого фундаменту тощо.

Підпунктом 13.3.1 пункту 13.3 розділу ХІІІ Правил благоустрою міста Києва передбачено, що у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив`язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (автомагазини, автокафе, автокав`ярні, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки) тощо), об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи) уповноважені особи Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київблагоустрій» вносять припис його власнику (користувачу або особі, яка здійснила розміщення (встановлення)) з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до абзаців другого і третього цього підпункту.

Пунктом 13.2.3. Правил благоустрою міста Києва передбачено, що самовільно встановлені (розміщені) малі архітектурні форми та тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив`язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, підлягають демонтажу власником об`єкта (особою, яка здійснила встановлення (розміщення) об`єкта) за власні кошти у строки, визначені в приписі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). У разі якщо власник малої архітектурної форми або тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (особа, яка здійснила встановлення (розміщення) об`єкта) не провів демонтажу відповідно до абзацу першого цього пункту, демонтаж об`єкта здійснюється в порядку, встановленому пунктом 13.3 цих Правил.

Отже, Департамент міського благоустрою має право приймати рішення щодо демонтажу виключно щодо об`єктів, які належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою м. Києва.

Згідно із статтею 13 Закону № 2807-IV до об`єктів благоустрою населених пунктів належать:

1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування;

2) прибудинкові території;

3) території будівель та споруд інженерного захисту територій;

4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

До об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

За змістом частини 2 статті 21 Закону № 2807-IV мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

Своєю чергою підпунктом 20.2.1 пункту 20.2 Правил благоустрою міста Києва визначений Порядок складання припису Департаментом міського благоустрою.

Відповідно до пункту 20.2.11 Правил благоустрою міста Києва у разі виявлення уповноваженими особами Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, КП «Київблагоустрій» самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив`язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи), елементів об`єктів благоустрою, їх власникам (користувачам або особам, які здійснили розміщення (встановлення)), вноситься припис з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, елементу об`єкта благоустрою, із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до підпункту 13.3.1 пункту 13.3 розділу XIII цих Правил.

Відповідно до пункту 19.1.1 Правил благоустрою міста Києва контроль за станом благоустрою міста, а також контроль за дотриманням та здійсненням заходів, спрямованих на виконання вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів», цих Правил здійснюється Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке виконує функції інспекції з питань благоустрою в м. Києві, та управліннями (відділами) контролю за благоустроєм виконавчих органів районних у м. Києві рад (районних у м. Києві державних адміністрацій), а також Головним управлінням МВС України в м. Києві, іншими структурними підрозділами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в межах наданих повноважень, комунальними підприємствами, установами та організаціями, які несуть відповідальність за належне утримання об`єктів благоустрою.

Згідно із пунктом 20.2.1 Правил благоустрою міста Києва, якщо під час перевірки виявлені причини та умови, які можуть спричинити порушення благоустрою, посадова особа контролюючого органу зобов`язана скласти та видати офіційний документ - припис, який є обов`язковим для виконання в термін до трьох діб особами, які є відповідальними за утримання об`єктів благоустрою.

У приписі зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала припис, відомості про особу, на яку складений припис, та надаються пропозиції щодо усунення причин та умов, які спричиняють порушення благоустрою території.

Припис підписується особою, яка його склала, і особою, на яку він складений.

У разі відмови особи отримати припис в графі "Припис одержав" робиться про це запис.

У разі виявлення тимчасової споруди (малої архітектурної форми), встановлений (або невстановлений) власник (користувач) якої створив причини та умови, які можуть спричинити порушення благоустрою, посадова особа контролюючого органу зобов`язана скласти та видати офіційний документ - припис з дотриманням вимог цього Положення. У такому випадку одна копія припису наклеюється на тимчасову споруду (малу архітектурну форму) поряд з Ордером на розміщення тимчасової споруди (у разі його наявності) або на фронтальній частині такої тимчасової споруди (малої архітектурної форми), а ще одна копія вручається особисто присутньому власнику (користувачу), надсилається власникові тимчасової споруди (малої архітектурної форми) поштою (цінним листом з описом вкладення) за адресою, зазначеною в Ордері на розміщення тимчасової споруди (у разі його наявності). Посадова особа, яка винесла припис, здійснює фотофіксацію наклеєного припису поряд з Ордером на розміщення тимчасової споруди (малої архітектурної форми) у випадку його наявності або на фронтальній частині тимчасової споруди (малої архітектурної форми). При цьому щонайменше на одній з фотографій має бути чітко та розбірливо видно інформацію про номер та дату складення припису.

Матеріали фотофіксації долучаються до припису, про що в приписі робиться відповідний запис, а власник (користувач) тимчасової споруди (малої архітектурної форми) вважається повідомленим про винесення припису належним чином.

Тимчасова споруда (мала архітектурна форма), власник (користувач) якої не встановлений, вважається знахідкою. Посадова особа контролюючого органу, яка знайшла таку тимчасову споруду (малу архітектурну форму), повідомляє про знахідку міліцію протягом трьох днів з моменту виявлення такої споруди.

Пунктом 13.3 Правил благоустрою міста Києва визначено порядок демонтажу малих архітектурних форм, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.

Так, згідно з підпунктом 13.3.3 пункту 13.3 Правил благоустрою міста Києва рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі).

Для проведення демонтажу малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі створюється комісія у складі представників Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та/або структурного підрозділу з питань контролю за благоустроєм районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту промисловості та розвитку підприємництва (у разі демонтажу об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі), підприємства, яке здійснює демонтаж, перевезення, зберігання малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, представника міліції, власника (користувача або особи, яка здійснила розміщення (встановлення)) (у разі його присутності).

За результатами проведеної роботи комісії складають акти демонтажу (переміщення) у двох примірниках.

Згідно із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 826/17074/18, винесення припису є результатом проведеної перевірки, в якому власнику пропонується надати в певний строк проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди або усунути порушення шляхом демонтажу тимчасової споруди власними силами, в разі відсутності відповідних дозвільних документів.

Водночас, підставами для винесення припису про здійснення демонтажу тимчасової споруди є її самовільне розміщення, тобто розміщення за відсутності проектно-дозвільної документації, а саме: її відсутності, анулювання дії або закінчення строку дії паспорту прив`язки.

Відповідний припис має бути вручений власнику тимчасової споруди у встановленому порядку.

Аналогійний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі № 826/9030/17, від 10 липня 2019 року у справі № 826/6063/18, від 26 травня 2020 року у справі № 826/13792/16 та від 05 жовтня 2020 року у справі №755/12736/17.

Обставини ознайомлення/неознайомлення з приписом, дотримання форми та змісту припису мають значення при вирішенні питання щодо можливості застосування до позивача правових наслідків невиконання припису.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 18 січня 2017 року інспектором КП «Київблагоустрій» проведено перевірку правомірності встановлення тимчасової споруди у м. Києві біля житлового будинку по АДРЕСА_2 та у зв`язку із ненаданням дозвільної документації було винесено припис № 1701847 з метою усунення порушень.

Відповідачі наполягають, що під час перевірки було виявлено саме тимчасову споруду, оскільки вона була встановлена без заглибленого фундаменту та складалась із полегшених конструкцій.

Перелік елементів благоустрою (малих архітектурних форм, тимчасових споруд) у м. Києві, що правомірно встановлені та, відповідно, мають дозвільну документацію, є відкритим, загальнодоступним та міститься на офіційному електронному порталі МІАС «Містобудівний кадастр міста Києва», створений розпорядженням Київської міської державної адміністрації, розпорядником інформації є Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Враховуючи відсутність проектно-дозвільної документації на розміщення цієї споруди, інспектором було винесено припис та запропоновано надати проектно-дозвільну документацію на її розміщення у 3 денний термін.

В разі відсутності дозвільної документації запропоновано здійснити демонтаж власними силами.

У справі № 462/337/17 (постанова суду першої інстанції від 10 травня 2017 року, яка набрала законної сили 02 червня 2017 року) судом встановлено, що припис № 1701847 від 18 січня 2017 року був доведений до відома власника тимчасової споруди шляхом розміщення на елементах конструкції споруди, що підтверджується долученими відповідачем до матеріалів справи фотографіями.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції з покликанням на частину четверту статті 78 КАС України цілком слушно наголосив, що правомірність винесеного припису № 1701847 від 18 січня 2017 року підтверджується постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі № 462/337/17.

Водночас судом апеляційної інстанції було взято до уваги висновок суду першої інстанції у справі № 462/337/17 про те, що оскаржуваний припис не стосується нерухомого майна позивача за адресою: АДРЕСА_1.

Колегія суддів враховує, що відповідно до частин четвертої, п`ятої та сьомої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Звільнення ж від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 №6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28.04.2018 у справі № 825/705/17, від 06.03.2019 у справі № 813/4924/13-а, від 15.11.2019 у справі № 826/198/16, від 12.10.2020 у справі № 814/435/18 і були застосовані Верховним Судом також і при розгляді справи № 826/7424/17 (постанова від 30.09.2021).

Колегія суддів акцентує увагу й на тому, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №522/7758/14-ц.

Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

Так, Верховним Судом, у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16 наголошено, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Також, колегія суддів враховує, що за змістом статті 78 КАС України преюдиційними можуть бути саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набуло законної сили.

Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144 гс18), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

В межах справи, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 жовтня 2017 року Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у зв`язку із невиконанням вимог припису № 1701847 від 18 січня 2017 року, ненаданням проектно-дозвільної документації на встановлення тимчасових споруд у АДРЕСА_2 , та не здійсненням демонтажу тимчасової споруди власними силами було прийнято рішення (у формі доручення) № 064-10577 про демонтаж.

Згідно із інформацією, зазначеною в актах проведення демонтажу приміщення від 14 листопада 2018 року № 03-540, від 15 листопада 2018 року № 03-544, від 16 листопада 2018 року № 03-547 від 19 листопада 2018 року № 03-548 комісією Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено демонтаж павільйону за адресою: АДРЕСА_2.

Проте, позивач наполягає, що на підставі доручення відповідача-2 від 11 жовтня 2017 року представниками відповідача-1 було демонтоване нерухоме майно, яке належить йому на праві власності (за адресою АДРЕСА_1).

У судовому засіданні на запитання суду, представник КП «Київблагоустрій» пояснила, що оскільки тимчасовим спорудам не присвоюється поштова адреса, тому ідентифікація визначається за адресою найближче розташованої капітальної споруди.

Водночас позивач в додаткових поясненнях зазначив, що згідно із загальнодоступною інформацією геопросторових даних, на безкоштовному картографічному веб-сервісі від компанії Google «гугл карти» АДРЕСА_1 переходить АДРЕСА_2, що, на думку товариства, додатково свідчить про те, що відповідачем було демонтовано належний на праві власності об`єкт нерухомого майна.

Отже, фактично спірні правовідносини в межах цієї справи, в значній мірі, зводяться до встановлення, яку саме будівлю демонтовано представниками відповідача-2, тимчасову споруду чи об`єкт нерухомості, який перебуває на праві власності позивача.

Водночас, як зазначено вище, при оцінці правомірності припису № 1701847 від 18 січня 2017 року у справі № 462/337/17 також встановлювалось місцезнаходження об`єкту щодо якого був винесений припис.

Так у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі № 462/337/17 зазначено наступне:

…«проаналізувавши вказані обставини, можна дійти висновку про те, що оскаржуваний припис не стосується нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.

Водночас доказів, що споруди, розміщені за вказаними адресами, належать позивачу на праві приватної власності, наявності рішень, які можуть порушити таке право власності або вчинення дій з боку відповідачів щодо порушення такого права позивачем не надано.

Отже, позивачем не доведено вчинення з боку відповідача порушення його прав та інтересів, які мають місце або можуть виникнути в разі демонтажу тимчасової споруди, вказаної в приписі».

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій врахували висновки та встановлені обставини у справі № 462/337/17, та суд касаційної інстанції в силу вимог статті 341 КАС України позбавлений права їх переоцінювати.

Водночас Верховний Суд надає правову оцінку предмету спору з урахуванням обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та обставин, встановлених у справі № 462/337/17, із застосуванням вище наведених правових норм, які регламентують процедуру здійснення уповноваженими органами демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) тимчасової споруди.

Своєю чергою ця процедура включає в себе наступні етапи:

винесення припису з вимогою усунути порушення;

у разі невиконання суб`єктом господарювання вимог припису, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) тимчасової споруди шляхом прийняття рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) тимчасової споруди;

проведення демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) тимчасової споруди у складі комісії, за результатами якого складаються акти.

Вказаними вище нормами визначено, що Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є контролюючим органом у сфері благоустрою міста та, відповідно, приймає рішення про демонтаж та вживає відповідні заходи із демонтажу.

Саме правомірність рішення про демонтаж відповідача-2 та дій відповідача-1 на виконання такого рішення є предметом спору в межах цієї справи.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що дії органів у сфері благоустрою населеного пункту в цьому випадку вчинені послідовно та у чітко визначеному законом порядку.

Зокрема, інспектором в межах наданих повноважень винесено припис з вимогою про надання документів дозвільного характеру (пункти 20.2.1, 13.3.1 Правил).

В подальшому, у зв`язку із невиконанням винесеного припису, Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято рішення про демонтаж (пункти 13.3.2, 13.3.3 Правил), під час якого здійснювалася фото фіксація та складалися відповідні акти.

Колегія суддів враховує, що для вирішення цієї справи важливе значення має механізм присвоєння адрес у м. Києві який визначено Положенням про реєстр адрес у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року №337/9394 (далі - Положення № 337).

Так, відповідно до пункту 1.13 Положення № 337, право власності на інформаційні ресурси Реєстру адрес належить територіальній громаді міста Києва.

Розпорядником та адміністратором Реєстру адрес від імені територіальної громади міста виступає Департамент містобудування: та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі Служби Містобудівного кадастру Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно із пунктом 1.4 Положення № 337 адреса - структурований опис сукупності реквізитів місця розташування об`єкта нерухомості на місцевості, що однозначно визначає даний об`єкт.

Пунктом 4.16 Положення № 337 передбачено, що присвоєння поштових адрес багатоквартирним житловим будинкам, домоволодінням, житловим будинкам садибного типу, індивідуальним дачним та садовим будинкам здійснюється розпорядженням відповідної районної в місті Києві державної адміністрації. Заявники подають заяву про присвоєння поштової адреси до дозвільного центру відповідної районної в місті Києві державної адміністрації.

Присвоєння поштових адрес іншим об`єктам нерухомого майна здійснюється наказом Департаменту містобудування та архітектури. Заявники подають заяву про присвоєння поштової адреси до Департаменту містобудування та архітектури через Міський дозвільний центр.

У постанові від 21 березня 2023 року у справа № 826/6164/16 Верховний Суд за подібних обставин зазначив таке:

«Вирішальне значення для визначення питання стосовно наявності повноважень у відповідачів щодо демонтажу майна має віднесення відповідного майна до нерухомого майна чи до тимчасових споруд у розумінні Правил, у зв`язку з чим перш за все слід ідентифікувати спірні об`єкти на місцевості.

Отже, адреса є однією із визначальних ознак, за якою на підставі належних та допустимих ознак можна ідентифікувати спірний об`єкт на місцевості.

Враховуючи наведене та зміст пунктів 1.13, 1.4, 4.16 Положення № 337 Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що адреса є єдиною можливістю ідентифікувати об`єкт нерухомого майна та визначити його місце розташування».

В цьому контексті судами попередніх інстанцій цілком слушно прийнято до уваги, що позивачем не надано суду доказів щодо надання приміщенню адреси Головним управлінням містобудування та архітектури відповідно до вимог чинного законодавства, відповідно не спростовані доводи відповідачів та висновки судів попередніх інстанцій.

Водночас судами попередніх інстанцій за допомогою сервісу Містобудівного кадастру м. Києва, який знаходиться у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Комунальне підприємство «Київблагоустрій» отримано інформацію про те, що у м. Києві не існує об`єктів нерухомого майна з адресою: АДРЕСА_1, вказана адреса відсутня у містобудівному кадастрі м. Києва.

На підставі наведеного, суди дійшли висновку, що визначити реквізити місця розташування вказаної нерухомості позивача на місцевості неможливо.

Також судами попередніх інстанцій прийнято до уваги, що згідно із листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 23 лютого 2017 року (обставини встановлені постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі № 462/337/17) у м. Києві не існує об`єктів нерухомого майна з адресою: АДРЕСА_1, така адреса у встановленому порядку не присвоювалась.

Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що пункт 1.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 містить посилання на довідку, видану 23 червня 2015 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 057023-11173 про те, що вказане нерухоме майно розташовано на земельній ділянці площею 0,024 та (кадастровий номер ділянки 62:092:016).

При оцінці цього пункту договору, суди покликались на наступне законодавство.

Так згідно із приписами статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Відповідно, документами, які підтверджують право власності на земельну ділянку є: державний акт про право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину.

Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також Закон № 1952-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

На виконання частин другої і десятої статті 18, частини першої статті 20, частин другої і третьої статті 32, частини третьої статті 34 Закону № 1952-IV, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2017 року № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі також Порядок № 1127).

Згідно із пунктом 1 Порядок № 1127 визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Так, за приписами пункту 47 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність.

Проте судами попередніх інстанцій встановлено, що у позивача відсутнє зареєстроване у встановленому законом порядку право власності/користування земельною ділянкою, на якій розташований вказаний ним об`єкт нерухомого майна, відсутні будь-які документи, які б давали змогу ідентифікувати вказану нерухомість.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, суди, цілком слушно дійшли висновку, що встановити можливість визначення її фактичного місцезнаходження земельної ділянки та природу виникнення нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 неможливо.

Водночас такі висновки судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів та правової природи спірного майна цілком корелюються з вимогами статей 73 74 КАС України, які встановлюють правила визначення належності та допустимості доказів.

З урахуванням наведених обставин та правил оцінки доказів, суди дійшли висновку щодо відсутності належних та допустимих доказів місцезнаходження земельної ділянки та природи нерухомого майна, які б могли підтвердити доводи позивача.

Водночас, ці висновки судів відповідають правовій позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 25 січня 2019 року у справі № 826/382/18, згідно із якою визначення демонтованого об`єкту як нерухомості лише за критерієм площі об`єкта є недостатнім, так, відповідно до приписів статті 181 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про іпотеку» та статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлюється комплекс кваліфікуючих ознак для нерухомого майна, основним критерієм якого виступає земельна ділянка, на якій такі об`єкти розташовані, а відтак визначення місцезнаходження такої земельної ділянки та встановлення адреси об`єкту, що інакше унеможливлює ідентифікацію такого об`єкта.

Щодо тверджень скаржника про зазначення шестизначного номеру земельного кадастру та необхідності оцінки геопросторових даних об`єкта, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із статтею 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Закон України від 7 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру (далі також Закон № 3613-VI).

Згідно із статтею 1 Закону № 3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, державний земельний кадастр має містити визначену інформацію щодо характеристики та розташування земельної ділянки в межах державного кордону України, а також її належності.

Також відповідно до статті 1 Закону № 3613-VI кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Своєю чергою, на виконання вимог статті 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» 17 жовтня 2012 року Кабінет Міністрів України постановою № 1051 затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі також Постанова № 1015).

Згідно із пунктом 29 Порядку № 1051 кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.

Згідно із пунктом 29 Порядку № 1051 кадастровий номер земельної ділянки складається із набору структурних елементів, які мають певні значення та складає у своїй сукупності набір з 19 цифр, розділених двокрапкою, кожна з яких окремо або у сукупності має певне тлумачення.

В контексті предмету спору значення має саме кількість цифр та наявність такої чисельності станом на 18 жовтня 2016 року - дату укладання договору купівлі - продажу, на який покликається позивач.

Отже, діючим законодавством не передбачався шестизначний кадастровий номер станом на жовтень 2016 року.

Таке правове регулювання цього питання свідчить про відсутність визначених законом належних та допустимих доказів місцезнаходження земельної ділянки в межах розташування знесеного об`єкту.

Водночас, за змістом статті 41 Закону України 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі також № 3038-VI), державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, контрольні повноваження щодо тимчасових споруд та об`єктів нерухомості здійснюються різними суб`єктами владних повноважень.

Позивач наполягає на проведенні демонтажу зареєстрованого на праві власності об`єкта нерухомості, а відповідачі наполягають на проведенні демонтажу тимчасової споруди.

Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписами частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За змістом частин першої, другої статті 182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зміст вищенаведених правових норм законодавства дає підстави для висновку, що нерухоме майно, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.

За визначенням частини другої статті 28 Закону № 3038-VI тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Отже, на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 283/240/18 досліджувалося питання розмежування капітальної споруди та тимчасової споруди, а також нормативні вимоги щодо облаштування фундаменту і зроблено такі висновки:

«За нормами ДБНВ.2.1-10-2009 «фундамент - частина будівлі чи споруди, переважно підземна, яка сприймає навантаження від споруди і передає їх на основу, складену ґрунтами (природну) чи штучну».

Фундаменти класифікуються, згідно з ДБН, як «фундаменти малозаглиблені».

Фундаменти малозаглиблені, мілкого закладання - передають навантаження на ґрунт переважно через підошву фундаменту.

Фундамент - це підземний чи підводний конструктивний елемент будівлі, що сприймає всі навантаження від вище розташованих вертикальних елементів несучого остова, бічного тиску ґрунту нерівномірних їх деформацій та передає їх на ґрунтові основи. Відстань від поверхні планування до нижньої площини фундаменту (підошви) - це глибина закладання фундаменту. Фундаменти поділяють на фундаменти мілкого та глибокого закладання.

Фундаменти мілкого закладання мають такі особливості:

навантаження на основи передаються в основному через підошву фундаменту;

співвідношення зовнішніх розмірів (висоти і ширини) складають не більше 4, що дозволяє розглядати такі фундаменти при їх повороті, як жорсткі конструкції;

фундаменти влаштовують у відкритих котлованах або в порожнинах, утворених в масивах ґрунту.

Фундаменти глибокого закладання мають такі особливості:

навантаження на основи передаються в через підошву фундаменту і бокову поверхню;

співвідношення зовнішніх розмірів (висоти і ширини) більше 4;

фундаменти влаштовують шляхом заглиблення в ґрунтовий масив або в порожнини, розташовані в масиві.

... віднести бетонну основу до поняття «фундамент», не є можливим».

Проте судами не встановлено, а позивачем не надано належних та допустимих доказів, не оцінених судами попередніх інстанцій, щодо наявності одного із визначних критеріїв визначення нерухомого майна - заглибленого фундаменту у приміщені, що було демонтовано.

Колегія суддів враховує, що судами попередніх інстанцій надана оцінка всім значимим доводам позивача, у тому числі (…) щодо необхідності встановлення місцезнаходження земельної ділянки та розташованого на ній об`єкту нерухомості з урахуванням кадастрового номеру, зазначеного в договорі купівлі-продажу від 18 жовтня 2016 року.

З цього приводу, з урахуванням встановлених обставин, суд апеляційної інстанції цілком слушно наголосив, що це є не можливим, оскільки за вказаними вихідними даними відсутня інформація на порталі Публічної кадастрової карти України.

Також судом апеляційної інстанції надана оцінка покликанню представника позивача на відповідь Головного управління Національної поліції у м. Києві на адвокатській запит, в якій зазначено адресу знесеного торгового павільйону - АДРЕСА_1.

В контексті вимог статей 72 73 74 КАС України, суд апеляційної інстанції цілком слушно дійшов висновку, що вказана адреса лише зафіксована зі слів заявника і поліцією не перевірялася та не встановлювалася, при цьому, поліція не повноважна вчиняти такі дії - перевіряти чи встановлювати адреси приміщень.

Отже на противагу твердженню скаржника судами оцінена інформація надана національною поліцією.

За таких встановлених судами обставин та їх правової оцінки, колегія суддів наголошує, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зазначених доказів, що прямо суперечить повноваженням Верховного Суду, визначеним статтею 341 КАС України.

Водночас скаржник не навів об`єктивних доводів про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази або обмежили позивача в їх наданні, витребуванні.

З огляду на зазначене, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясовали обставини у справі, які були підтверджені належними та допустимими доказами, наданими сторонами та дослідженим в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи та дійшли правильного висновку щодо неможливості ідентифікувати на місцевості місцезнаходження майна позивача та встановити, що рішення (доручення) Департаменту на демонтаж самовільно встановлених елементів благоустрою стосується саме нерухомого майна, про яке йдеться в позові, а отже про відсутність порушеного права позивача.

Також Верховний Суд наголошує, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка.

Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, колегія суддів зазначає, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Водночас, з урахуванням наведеного, колегія суддів доходить до висновку, що доводи касаційної скарги про те, що позиція судів попередніх інстанцій не відповідає висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду, перелік яких наведено в доводах касаційної скарги, не беруться судом касаційної інстанції до уваги, виходячи із наступного.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Отже, наведені скаржником правові висновки, викладені у вищенаведених постановах Верховного Суду, не приймаються Судом у цій справі, оскільки були прийняті у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин, що своєю чергою виключає можливість їх застосування в цій справі.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпреза-плюс» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі № 640/3319/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа