Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.04.2020 року у справі №826/2510/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року

м. Київ

справа №826/2510/15

адміністративне провадження №К/9901/20127/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О. В.,

суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій неправомірними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року, прийняту в складі головуючого судді Келеберди В. І., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Сорочко Є. О., суддів Межевича М. В., Шурко О. І.,

УСТАНОВИЛ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо звільнення його з посади начальника управління транспорту та пасажирських перевезень;

- визнати протиправним і скасувати наказ Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04 грудня 2014 року №63-к;

- поновити його на посаді начальника управління транспорту та пасажирських перевезень Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- стягнути на його користь із Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що відповідачем в односторонньому порядку змінено підстави його звільнення, що в свою чергу свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2015 року - без змін.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Здійснено вихід за межі позовних вимог і змінено наказ Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04 грудня 2014 року №63-к "Про надання відпустки з наступним звільненням ОСОБА_1", виклавши пункт 1 у такій редакції: "п.1. Надати ОСОБА_1 - начальнику управління транспорту та пасажирських перевезень невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 23.06.2012 по 22.06.2013 на 12 календарних днів, частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 23.06.2013 по 22.06.2014 на 18 календарних днів (всього 30 календарних днів) з 05.12.2014 по 04.01.2015 з наступним звільненням за угодою сторін згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України".

7. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року - без змін.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за позовною заявою в повному обсязі.

9. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального і процесуального права. ОСОБА_1 указує на те, що судом першої інстанції, який відмовив йому в задоволенні позову, вийшовши при цьому за межі позовних вимог, змінивши в оскаржуваному наказі дату та підставу його звільнення, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не поновлено його порушених прав і законних інтересів. Внесення судом змін у формулювання підстави його звільнення та дати звільнення, на думку позивача, не вирішує спір по суті та не спростовує його незаконного звільнення. Також ОСОБА_1 посилається на те, що судами попередніх інстанцій фактично звужені його права на отримання допомоги по безробіттю та необґрунтовано відмовлено у стягненні на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу і завданої моральної шкоди. Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки всім його доводам і доказам.

IV. Позиція інших учасників справи

10. Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано заперечення на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року - без змін, оскільки вони, на думку відповідача, прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

11. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

12. На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2018 року касаційну скаргу на підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передано для розгляду колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду: Бевзенку В. М. (судді-доповідачу, головуючому судді), Данилевич Н. А., Шарапі В. М.

13. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 24 квітня 2020 року на підставі розпорядження в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року №659/0/78-20 касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду:

Кашпур О. В. (судді-доповідачу, головуючому судді), Радишевській О. Р., Уханенку С. А., яку ухвалою від 29 квітня 2020 року прийнято до провадження.

14. Ухвалою Верховного Суду в складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О. В. від 21 липня 2020 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 23 липня 2020 року.

VI. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

15. ОСОБА_1 04 грудня 2014 року було подано відповідачеві заяву про надання з 05 грудня 2014 року щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів з подальшим звільненням з роботи згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за угодою сторін.

16. Наказом Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04 грудня 2014 року №63-к "Про надання відпустки з наступним звільненням ОСОБА_1" надано ОСОБА_1 - начальнику управління транспорту та пасажирських перевезень невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 23 червня 2012 року по 22 червня 2013 року на 12 календарних днів, частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 23 червня 2013 року по 22 червня 2014 року на 18 календарних днів (всього 30 календарних днів) з 05 грудня 2014 року по 03 січня 2015 року з наступним звільненням (пункт 1 наказу).

17. Згідно із записом у трудовій книжці від 03 січня 2015 року позивач звільнений з займаної посади за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України на підставі наказу від 04 грудня 2014 року №63-к.

18. Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10 березня 2015 року видано наказ №17-к "Про внесення змін до наказів №57-к від 04.12.2014 р., №58-к від 04.12.2014 р. та наказу №2-в від 05.01.2015 р.", яким зокрема внесено зміни до наказу від 04 грудня 2014 року №57-к "Про надання відпустки з наступним звільненням ОСОБА_1", а саме пункт 1 наказу викладено в такій редакції: "Надати ОСОБА_1, начальнику управління транспорту та пасажирських перевезень, невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 23.06.2012 по 22.06.2013 тривалістю 12 календарних днів, невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 23.06.2013 по 22.06.2014 тривалістю 18 календарних днів (всього 30 календарних днів) з 05.12.2014 по 04.01.2015 з наступним звільненням за угодою сторін згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України" (пункт 1 цього наказу).

19. Листом Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 березня 2015 року №053-1913 ОСОБА_1 надіслано копію наказу від 10 березня 2015 року №17-к "Про внесення змін до наказів №57-к від 04.12.2014 р., №58-к від 04.12.2014 р. та наказу №2-в від 05.01.2015 р." і запропоновано прибути до Департаменту для внесення необхідних записів до трудової книжки.

VІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

20. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

22. Згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

23. Відповідно до частин 1 та 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

24. За приписами частин 1 -3 статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02 березня 2000 року №1533-III (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) застрахованим особам, зазначеним у частин 1 -3 статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02 березня 2000 року №1533-III, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків. Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частин 1 -3 статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02 березня 2000 року №1533-III, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду.

Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до частин першої та другої цієї статті, і її виплата починається з 91-го календарного дня.

25. Згідно з абзацами другим і третім пункту 2.4 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за №915/5136, (чинного на момент звільнення позивача) виплата допомоги по безробіттю особам, звільненим з останнього місця роботи чи служби за власним бажанням без поважних причин, у перші 90 календарних днів не здійснюється. Виплата допомоги таким особам починається з 91 календарного дня у розмірі 80 відсотків до визначеного розміру.

Особам, звільненим з останнього місця роботи за угодою сторін, виплата допомоги по безробіттю починається з дня її призначення у розмірі 100 відсотків до визначеного розміру.

VІІІ. Позиція Верховного Суду

26. Верховний Суд наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів і вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

27. Верховний Суд зауважує, що підстава звільнення працівника за угодою сторін та підстава припинення трудових правовідносин за власним бажанням, мають різний характер і наслідки для працівника.

28. Як правильно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_1 від 03 січня 2015 року, останній на підставі наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04 грудня 2014 року №63-к звільнений з займаної посади за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

29. У подальшому Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10 березня 2015 року видано наказ №17-к "Про внесення змін до наказів №57-к від 04.12.2014 р., №58-к від 04.12.2014 р. та наказу №2-в від 05.01.2015 р.", яким зокрема внесено зміни до наказу від 04 грудня 2014 року №57-к "Про надання відпустки з наступним звільненням ОСОБА_1", у якому, з-поміж іншого, зазначено про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України і листом від 10 березня 2015 року №053-1913 позивачеві надіслано копію цього наказу та запропоновано прибути до Департаменту для внесення необхідних записів до трудової книжки.

30. З огляду на викладене Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визнано допущення ним помилки у зазначенні підстави, з якої мало бути звільнено ОСОБА_1. Проте, як вказано в трудовій книжці позивача, його звільнення було здійснено на підставі наказу від 04 грудня 2014 року №63-к, а тому видача відповідачем наказу від 10 березня 2015 року №17-к "Про внесення змін до наказів №57-к від 04.12.2014 р., №58-к від 04.12.2014 р. та наказу №2-в від 05.01.2015 р." не відновлює порушені права ОСОБА_1, оскільки цим наказом не внесено зміни саме до наказу №63-к.

31. Отже, судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що звільнення ОСОБА_1 відповідно до запису в трудовій книжці від 03 січня 2015 року відбулося згідно з наказом від 04 грудня 2014 року №63-к, водночас зміни до цього наказу, із зазначенням правильної статті та відповідно підстави припинення трудових правовідносин, відповідачем не вносилися, вони були внесені до наказу від 04 грудня 2014 року №57-к, який не фігурує в записах трудової книжки ОСОБА_1

32. За таких обставин суд першої інстанції, керуючись частиною 2 статті 11 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи), з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1, визначивши, що належним способом захисту прав позивача є зміна підстави та дати його звільнення.

33. Посилання позивача на те, що внаслідок неправомірних дій Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) його було позбавлено можливості отримувати кошти з допомоги по безробіттю для матеріального забезпечення себе та своєї родини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визнали необґрунтованими, оскільки з огляду на приписи законодавства, чинного на момент звільнення позивача, у разі звільнення працівника за статтею 38 КЗпП України (за власним бажанням), останній не втрачає права на допомогу по безробіттю, така виплата лише обмежується певним строком. При цьому в разі звернення ОСОБА_1 до відповідного центру зайнятості за отриманням допомоги по безробіттю та надання такої допомоги з обмеженням строку в 90 календарних днів внаслідок звільнення за статтею 38 КЗпП України, вимоги позивача щодо позбавлення діями відповідача можливості отримувати кошти з допомоги по безробіттю вважалися б обґрунтованими в межах понесених збитків. Проте ОСОБА_1 не було надано судам жодних доказів про його звернення до центру зайнятості щодо отримання такої допомоги та відмови у її наданні, а тому суди правомірно виходили з того, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки понесені позивачем збитки мають бути фактичними і належно підтвердженими відповідними доказами.

34. Щодо позовних вимог у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до приписів статті 235 КЗпП України, то Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій правильно врахували те, що у даному випадку має місце звільнення позивача не без законної на те підстави, а з допущенням порушення в частині зазначення підстави звільнення, що за юридичною природою не має наслідком поновлення на роботі та не призводить до вимушеного прогулу. Оскільки ОСОБА_1 самостійно, за власною ініціативою реалізовано своє право на припинення трудових відносин, то факт наявності вимушеного прогулу відсутній, як і підстави для стягнення середнього заробітку.

35. Під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі. Беручи до уваги те, що позивачем не доведено і не надано відповідних доказів завдання йому відповідачем моральної шкоди, а вказано лише її розмір, то суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

36. Наведені в касаційній скарзі мотиви і доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених ними обставин справи.

37. Щодо посилання ОСОБА_1 на ненадання судами першої та апеляційної інстанцій відповіді на всі його доводи, Верховний Суд зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи. Водночас вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

38. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, в зв'язку з чим підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

39. За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IХ. Судові витрати

40. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судові рішення та не ухвалює нове і позивачем судовий збір за подання позовної заяви не сплачувався, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року в справі №826/2510/15 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко