Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.04.2018 року у справі №812/1449/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року

м. Київ

справа № 812/1449/17

адміністративне провадження № К/9901/46986/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т. Г.,

суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 812/1449/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про зобов'язання повторно розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Борзаниця С. В) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Гайдара А. В., суддів: Василенко Л. А., Арабей Т. Г. )

установив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі за текстом - Позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі за текстом - Відповідач, ГУ Держгеокадастру у Луганській області), в якому після уточнення позовних вимог просив:

- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву Позивача від 22.06.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2.0000 гектара для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності, землі сільськогосподарського призначення, угіддя рілля, розташованої за межами населених пунктів на території Привільської сільської ради Троїцького району Луганської області, КОАТУУ 4425485000, Зона 7, Квартал 004.

1. В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилався на те, що йому відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстави яка не передбачена виключним переліком наведеним у частині 7 статті 118 Земельного Кодексу України.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

2. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, адміністративний позов - задоволено.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.06.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2.0000 гектара для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності, землі сільськогосподарського призначення, угіддя рілля, розташованої за межами населених пунктів на території Привільської сільської ради Троїцького району Луганської області. КОАТУУ 4425485000, Зона 7, Квартал 004.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39771244, місцезнаходження: 93404, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, проспект Центральний, будинок 17, корпус 2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) судові витрати у сумі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп. ).

3. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що посилання відповідача на Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є безпідставними. Оскільки, викладені відповідачем у листі від 21.07.2017 за № Г-1725/0-1423/6-17 мотиви для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не містять жодної з передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для такої відмови.

Також суд зазначив, що єдиною формою рішення, що приймається Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області при реалізації повноважень щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Луганської області, у тому числі при розгляді заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, є наказ.

Таким чином, суд вирішив, за можливе зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти відповідне рішення на час звернення позивача до відповідача, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

4.13 березня 2018 року Донецький апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року у справі № 812/1449/17 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року у справі № 812/1449/17 - залишити без змін.

5. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6.02 квітня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 квітня 2018 року визначено склад колегії суддів: Гімон М. М. (головуючий суддя), Мороз Л. Л., Бучик А. Ю.

У касаційній скарзі скаржник із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі Стратегії, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, відповідач керувався частиною 7 статті 118 Земельного Кодексу України, оскільки місце розташування земельної ділянки щодо якої звернувся позивач, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до цих нормативно - правових актів.

7. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі № 812/1449/17.

8.24 травня 2018 року від представника позивача надійшов відзив на касаційну скаргу.

У відзиві позивач просить касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року - без змін.

9. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 26 червня 2019 № 854/0/78-19, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т. Г., суддів Стеценка С. Г., Тацій Л. В.

Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2021 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в порядку письмового провадження з 21 січня 2021 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 22 червня 2017 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Луганській області із заявою щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Привільської сільської ради Троїцького району Луганської області. До заяви додано копія паспорту, копія ідентифікаційного коду, графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки - Троїцький район, КОАТУУ 4425485000, Зона 07, Квартал 004.

Листом від 21 липня 2017 року за № Г-1725/0-1423/6-17 "Про розгляд заяви" відповідач повідомив ОСОБА_1, що ГУ Держгеокадастру у Луганській області не має підстав для задоволення вказаної заяви та зазначив таке.

Відповідно до статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

17 червня 2017 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від
07.06.2017 № 413, якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та розпорядження ними. Враховуючи вимоги стратегії, Головне управління Держгеокадастру у Луганській області здійснює передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації на відповідній території області, а саме 25 % від площі земельних ділянок, право оренди на яку було продано у кварталі, що передував поточному кварталу. У першому кварталі продаж права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Луганської області не відбувався, тому у Головного управління Держгеокадастру не має підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність. Оприлюднення переліку земельних ділянок, які будуть запропоновані для передачі у власність, відбудеться на веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.

Вважаючи рішення про розгляд заяви незаконним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law37~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law38~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law39~.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності ~law40~; далі - КАС) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

12. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

13. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності

14. Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частинами 1 -3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно із статтею 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 116 Земельного кодексу України, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених статтею 116 Земельного кодексу України.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених статтею 116 Земельного кодексу України, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

15. З аналізу наведених правових норм колегія суддів Верховного Суду зробила висновок, що статтею 118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

16. Разом з тим, виходячи з аналізу статті 118 Земельного кодексу України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб'єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Постановою № 413 Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Метою Постанови № 413 є створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.

17. Ураховуючи викладене колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що Постанова № 413 прийнята з метою вдосконалення системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, а також раціонального та ефективного їх використання та жодним чином не регулює правовідносини між громадянином та державою щодо передачі земельних ділянок у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення фермерського господарства.

Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що у зв'язку із прийняттям Постанови № 413 зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

Відтак, посилання відповідача на Постанову № 413, як на нормативний акт, що прийнятий на виконання Земельного кодексу України, чи іншого закону, що регулює земельні правовідносини, та надає відповідачу право відмовляти у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є протиправним.

18. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірним висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що Головне управління Держгеокадастру у Луганській області здійснює свої повноваження відповідно до законодавчих актів України, у тому числі актів Кабінету Міністрів України, проте Постанова № 413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність, на відміну від Земельного кодексу України, а доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.

19. Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.

20. Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

21. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в Луганській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

22. З огляду на наведене колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанції прийнято правильне по суті рішення та правомірно задоволено позовні вимоги про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 червня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Відмовити у задоволенні касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді С. Г. Стеценко

Л. В. Тацій