Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 640/4563/19

адміністративне провадження № К/990/35396/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 640/4563/19

за адміністративним позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за касаційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Пащенко К. С.) від 08 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Вівдиченко Т. Р., Ключкович В. Ю., Федотов І. В.) від 15 листопада 2022 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2019 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулося до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року № 0012491402, № 0012511402, № 0012521402, № 0012531402.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що авансові платежі за зовнішньоекономічними контрактами, які зазначені в акті перевірки були проведені Європейським банком реконструкції та розвитку на рахунки нерезидентів - контрагентів позивача, отже такі платежі не відносяться до платежів, за якими здійснюється контроль. Додатково позивач вказує, що Європейський банк реконструкції та розвитку (далі за текстом - ЄБРР) не здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України. З огляду на викладене позивач вважає висновок відповідача про порушення статті 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон № 185/94-ВР), а саме порушення строку поставки товарів, необґрунтованим.

Додатково позивач обґрунтовуючи протиправність висновків контролюючого органу та, як наслідок, відсутність підстав донарахування пені за прострочення відповідних зобов`язань, вказував на те, що у даному випадку оплата імпортованих товарів була проведена за рахунок кредитних коштів, розміщених на рахунку банка-кредитора - ЄБРР, за межами України, а відтак, такі операції не контролюються на предмет дотримання установлених законодавством України строків розрахунків.

Як на правову підставу наведених вище обґрунтувань позивач посилається на приписи пункту 4.7 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України 24 березня 1999 року № 136, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за № 338/3631, якими визначено, що у випадку оплати товару, що імпортується, за рахунок коштів, отриманих на підставі кредитного договору без зарахування цих коштів на поточний рахунок резидента, контроль за такою операцією здійснює той банк, який надав кредит (незалежно від того, чи відкритий у цьому банку поточний рахунок резидента) або банк, що обслуговує кредит, залучений резидентом від нерезидента.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року у справі № 640/4563/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року касаційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року скасовано. Адміністративний позов ДП «НАЕК «Енергоатом» в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 грудня 2018 року № 0012521402, № 0012511402 та № 0012531402 задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 05 грудня 2018 року № 0012521402, № 0012511402 та № 0012531402.

Справу в частині позовних вимог ДП «НАЕК «Енергоатом» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 05 грудня 2018 року № 0012491402 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. За результатами нового розгляду вказаної справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 14 грудня 2022 року ДП «НАЕК «Енергоатом» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року, і ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року № 0012491402.

7. 14 грудня 2022 року касаційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: ОСОБА_1 - головуючий суддя, Васильєва І. А., Чумаченко Т. А.).

8. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.

9. 17 січня 2023 року до Верховного Суду від Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить касаційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року залишити без змін.

9. Рішенням Вищої ради правосуддя від 02 липня 2024 року № 2006/0/15-24 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

10. У зв`язку з цим, розпорядженням В.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 04 липня 2024 року № 703 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями.

11. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 липня 2024 року для розгляду справи № 640/4563/19 визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

12. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Офісом великих платників податків ДФС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «НАЕК «Енергоатом» з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за контрактами (договорами): № 15202-118-GOODS-1 від 25 грудня 2015 року, № 33201-106-GOODS-1 від 16 січня 2016 року, № 16203-110-GOODS-1 від 27 січня 2016 року, а також, дотримання умов індивідуальних ліцензій на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України № 120 від 31 серпня 2016 року та № 76 від 19 липня 2017 року за період діяльності з 25 грудня 2015 року по 19 жовтня 2018 року, за результатами якої, контролюючим органом складено Акт від 15 листопада 2018 року № 3484/28-10-14-02/24584661.

14. Згідно висновків Акту від 15 листопада 2018 року № 3484/28-10-14-02/24584661, перевіркою встановлено порушення ДП «НАЕК «Енергоатом» вимог статті 2 Закону № 185/94-ВР - несвоєчасна поставка імпортного товару: контракт № 15202-118-00008-1 від 25 грудня 2015 року із нерезидентом «ОТ Еnегgу Services a.s.» (Чехія) - порушено строк поставки товару на суму 1 710 596,33 євро на 6 днів; порушено строк поставки товару на суму 1 421 968,29 євро на 105 днів; порушено строк поставки товару на суму 1 145 391,86 євро на 27 днів; порушено строк поставки товару на суму 407 222,25 євро на 9 днів; контракт № 33201-106-00008-1 від 16 січня 2016 року із нерезидентом INETEC - Institut za nuklearnu tehnologiju d.o.o. (Хорватія) - порушено строк поставки товару на суму 1 195 240,97 євро на 77 днів; контракт № 16203-110-00008-1 від 27 січня 2016 року із нерезидентом РРА Тгасіе, spol. S.r.o. (Словаччина) - порушено строк поставки товару на суму 676 022,50 євро на 17 днів.

15. За результатами розгляду заперечення до Акту перевірки, висновки щодо встановлених порушень Офісом великих платників податків ДФС України залишено без змін.

16. На підставі Акту перевірки, Офісом великих платників податків ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року № 0012491402, яким ДП «НАЕК «Енергоатом» нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 25 691 837,13 грн.

17. За результатами оскарження в адміністративному порядку податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року № 0012491402 рішенням Державної податкової служби України від 15 лютого 2019 року № 7586/6/99-99-11-04-02-25 залишено без змін.

18. Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року № 0012491402 протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з того, що у зв`язку з недотримання граничних строків поставки за імпортними операціями, позивач допустив валютне правопорушення, передбачене статтею 2 Закону № 185/94-ВР.

20. Водночас перевіряючи наявність складу вказаного правопорушення суди попередніх інстанцій виснували, що здійсненню ЄБРР платежів передує запит позивача, що є його активною дією і свідчить про прийняття ним активної участі в процесах розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом.

З огляду на це суди визнали необґрунтованими посилання позивача на ту обставину, що авансові платежі проводились за рахунок кредитних коштів, наданих ЄБРР та без участі ДП «НАЕК «Енергоатом»

21. При цьому суди зауважили, що Закон № 185/94-ВР встановлює відповідальність за порушення строків розрахунків за наслідками виконання зовнішньоекономічних контрактів, і єдиною підставою для звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

22. Позивач мав можливість скористатись правом на звернення до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України навіть після закінчення строків, визначених статтею 2 Закону № 185/94-ВР, в період до початку перевірочного заходу, проте, допустив бездіяльність, не скориставшись таким правом.

23. Водночас за позицією судів попередніх інстанцій, не заслуговують на увагу посилання позивача на пункт 4.7 Інструкції № 136, адже, ці приписи, з урахуванням пункту 5.9 цієї Інструкції, стосуються контролю за операцією по оплаті товару (дотримання банківських процедур), натомість спірне порушення в даній справі виявлене в рамках валютного контролю (при перевірці дотримання валютного законодавства).

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

24. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

25. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

26. В доводах касаційної скарги позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень у цій справі неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, а саме:

пункти 2, 3 статті 1, статті 12, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93); пункти 4.7, 5.9 Інструкції № 136, статті 4 Закону № 185/94-ВР, частини п`ятої статті 353 КАС України.

27. Неправильність застосування норм Декрету № 15-93 скаржник обґрунтовує тим, що оскільки спірна господарська операція полягала в отриманні позивачем від постачальників-нерезидентів товару, оплату якого в межах кредитної лінії здійснював ЄБРР безпосередньо на рахунок постачальника, без переказу таких коштів на територію України і без надання їх розпорядження позивача, спірні правовідносини не є предметом регулювання цього нормативного акту.

На переконання скаржника, відсутність факту переміщення валютних цінностей через митний кордон України означає відсутність встановлених Декретом № 15-93 підстав для здійснення валютного контролю. Відповідно, вжиті надалі контролюючим органом заходи валютного контролю і нарахування пені за його результатами є незаконними і свідчать про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

28. Обґрунтовуючи неправильність застосування судами пунктів 4.7, 5.9 Інструкції № 136, пункту 3 статті 1, частини другої статті 12 Декрету № 15-93 скаржник зазначає, що операція з імпорту товару, оплаченого ЄБРР, не була предметом валютного контролю з боку ПАТ «Укрексімбаннк», що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень враховано не було.

29. Водночас за позицією скаржника, неправильність застосування частини п`ятої статті 13 Декрету № 15-93 полягає у відсутності предмету контролю, віднесеного до повноважень органів доходів і зборів, і незаконності проведення перевірки, за результатами якої було видане оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення.

30. При цьому скаржник звертає увагу на те, що направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 10 квітня 2020 року Верховний Суд зазначив: «Наявність складу валютного правопорушення, передбаченого статтею 2 Закону № 185/94-ВР, законодавець пов`язує, в першу чергу, з фактом вчинення резидентом дій або допущення бездіяльності, що зумовили недотримання граничних строків поставки за імпортними операціями. При цьому, значення має не лише сам факт допущення вчинення відповідних дій чи допущення бездіяльності, а й також можливість резидента вплинути на перебіг таких строків».

31. Однак, судами першої і апеляційної інстанцій не було встановлено склад порушення, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 4 Закону № 185/94-ВР.

32. При цьому, для правильного застосування вказаної норми суди мали встановити вчинення позивачем дій або бездіяльності, що призвела до недотримання граничних строків поставки за імпортними операціями.

33. Водночас актом перевірки, а надалі і судами обох інстанцій, було виявлено порушення строків поставки товару постачальниками-нерезидентами і не були виявлені порушення, допущені позивачем.

34. Не надавши належної оцінки цій обставині, суди попередніх інстанцій помилково зосередили свою увагу на тому, що позивач не звертався до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо отримання висновку про продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

36. Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а також граничні строки розрахунків при імпорті/експорті товарів/послуг були визначені Законом № 185/94-ВР на час здійснення спірних зовнішньо-економічних операцій.

37. Так, статтею 2 вказаного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

38. Національний банк України мав право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною 1 цієї статті.

39. Відповідно до пункту 1 Постанови Правління Національного банку України № 342 від 07 червня 2016 року визначено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону № 185/94-ВР, здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.

40. Аналогічні строки щодо термінів розрахунків за операціями при імпорті/експорті товарів/послуг були встановлені постановами Правління Національного банку України № 140 від 21 грудня 2017 року та № 386 від 14 вересня 2016 року.

41. Статтею 4 Закону №185/94-ВР передбачено відповідальність за порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону у вигляді пені у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості, що стягується за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

42. Як свідчать матеріали справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, в ході перевірки податковим органом було встановлено, що позивачем за контрактом від 25 грудня 2015 року № 15202-118-00008-1 із нерезидентом «ОТ Еnегgу Servicesa.s.» (Чехія) порушено строк поставки товару на суму 1 710 596,33 євро на 6 днів, на суму 1 421 968,29 євро на 105 днів, на суму 1 145 391,86 євро на 27 днів, на суму 407 222,25 євро на 9 днів; за контрактом від 16 січня 2016 року № 33201-106-00008-1 із нерезидентом INETEC - Institut za nuklearnutehnologiju d.o.o. (Хорватія) порушено строк поставки товару на суму 1 195 240,97 євро на 77 днів; за контрактом від 27 січня 2016 року № 16203-110-00008-1 із нерезидентом РРА Тгасіе, spol. S.r.o. (Словаччина) порушено строк поставки товару на суму 676 022,50 євро на 17 днів.

43. Наслідком зазначеного стало нарахування позивачеві пені у розмірі 0,3 відсотка суми вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення, яка в загальній сумі склала 25 691 837,13 грн.

44. Суди попередніх інстанцій погодились із правомірністю такого нарахування та визнали податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2018 року № 0012491402 таким, що винесено на підставі, в межах повноважень та у повній відповідності з приписами валютного законодавства України.

45. Поряд із тим, направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2020 року звернув увагу на те, що наявність складу валютного правопорушення, передбаченого статтею 2 Закону № 185/94-ВР, законодавець пов`язує, в першу чергу, з фактом вчинення резидентом дій або допущення бездіяльності, що зумовили недотримання граничних строків поставки за імпортними операціями.

При цьому, значення має не лише сам факт допущення вчинення відповідних дій чи допущення бездіяльності, а й також можливість резидента вплинути на перебіг таких строків.

Валютне правопорушення фактично є правовою підставою юридичної відповідальності, а відтак, як і будь-яке інше правопорушення, характеризується сукупністю об`єктивних і суб`єктивних ознак, що утворюють його склад.

Об`єктивна сторона становить собою сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення, таких як: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб`єкта права, його шкідливі наслідки, причинно-наслідковий зв`язок між діянням і його результатом.

В свою чергу, суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

За умови відсутності хоча б одного елемента суб`єктивної чи об`єктивної сторони діяння, хоч і не перестає бути неправомірним, однак втрачає статус правопорушення та, відповідно, не може бути підставою для застосування до суб`єкта державно-правового примусу у вигляді юридичної відповідальності певного виду та міри.

Наведені обставини мають бути встановлені в ході судового розгляду справи, як такі, що є ключовими при вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування до резидента - учасника зовнішньо-економічних відносин фінансової відповідальності за порушення граничних строків розрахунків при імпорті/експорті товарів/послуг, визначених Законом № 185/94-ВР.

46. Вирішуючи спір щодо правомірності застосування до позивача фінансової відповідальності у вигляді пені за порушення строків розрахунку за контрактами (договорами) від 25 грудня 2015 року № 15202-118-GOODS-1, від 16 січня 2016 року № 33201-106-GOODS-1, від 27 січня 2016 року № 16203-110-GOODS-1 суди попередніх інстанцій лише констатували факт прострочення відповідних зобов`язань.

47. Водночас за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 квітня 2020 року, при вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування до позивача фінансової відповідальності за порушення граничних строків розрахунків при імпорті/експорті товарів/послуг, визначених Законом № 185/94-ВР, судам першої та апеляційної інстанцій окрім зазначеного слід було встановити обставини погодження, оплати та поставки товарів за вказаними контрактами.

48. Однак, за результатами повторного розгляду справи судові інстанції вказані вимоги Верховного Суду виконали лише формально. Вказано лише, що здійсненню ЄБРР платежів передує запит позивача, що є його активною дією і свідчить про прийняття ним активної участі в процесах розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом. Водночас строки акцептування відповідних доручень з боку позивача та строки їх фактичного виконання банком безпосередньо судами не деталізовано.

49. При цьому обставини оплати та поставки товарів за вказаними контрактами також залишилися нез`ясованими.

50. Водночас, за позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2020 року наведені вище обставини підлягають обов`язковому врахуванню, оскільки виконання банківських формальностей, таких як проведення платежів між сторонами, перебувають поза межами впливу та відповідальності суб`єктів зовнішньоекономічного контракту.

51. Також направляючи справу на новий розгляд Верховним Судом увагу судів першої та апеляційної інстанцій було звернено й на те, що позивач, обґрунтовуючи протиправність висновків податкового органу та, як наслідок, відсутність підстав до нарахування пені за прострочення відповідних зобов`язань, вказував на те, що у даному випадку оплата імпортованих товарів була проведена за рахунок кредитних коштів, розміщених на рахунку банка-кредитора, - ЄБРР, за межами України, а відтак, такі операції не контролюються на предмет дотримання установлених законодавством України строків розрахунків.

52. Крім того, звернуто увагу судів попередніх інстанцій на необхідність оцінки посилання позивача на наявність посередника при здійсненні оплати за спірними зовнішньо-економічними контрактами у вигляді банка-кредитора.

53. Згідно із частиною п`ятою статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких касаційним судом скасовані рішення судів попередніх інстанцій, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

54. Утім, колегія суддів вимушена констатувати, що під час нового розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій вказані доводи позивача не перевірені, і відповідно, належного правового обґрунтування на їх спростування не наведено. Так само і не надано відповідь на питання, чи є уповноваженим ПАТ «Укрексімбанк» контролювати спірні імпортні операції, із наведенням фактичних обставин, які дають йому такі повноваження, та нормативно-правового обґрунтування.

55. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що, незважаючи на прямі вимоги Верховного Суду у цій справі, судами не було надано належної оцінки вказаним обставинам та, як наслідок, не з`ясовано наявність/відсутність підстав для застосування до позивача фінансової відповідальності за порушення граничних строків розрахунків при імпорті/експорті товарів/послуг, визначених Законом № 185/94-ВР.

56. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

57. Отже наведені вище допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення унеможливлюють розгляд та оцінку Верховним Судом наведених в касаційній скарзі доводів по суті спору.

58. Статтею 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

59. Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9 242 КАС України не повною мірою з`ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, тому судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

60. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 353 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 640/4563/19 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов