Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2019 року

Київ

справа №826/12173/15

касаційне провадження №К/9901/7471/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 (головуючий суддя: Лічевецький І.О., судді: Мацедонська В.Е., Мельничук В.П.)у справі №826/12173/15 за позовом Київської міської ради до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Привалової Євгенії Євгенівни, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_1 , Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Привалової Євгенії Євгенівни, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ), Державна архітектурно-будівельна інспекція України, в якому просила:

визнати протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Привалової Євгенії Євгеніївни та скасувати рішення про реєстрацію права власності на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 175,5 кв. м, які складаються із нежитлової будівлі літера «Е» загальною площею 154,5 кв.м та нежитлової будівлі літера «Ж» загальною площею 21 кв.м за ОСОБА_1 ;

зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 175,5 кв. м, які складаються із нежитлової будівлі літера «Е» загальною площею 154,5 кв.м та нежитлової будівлі літера «Ж» загальною площею 21 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірними реєстраційними діями порушені права позивача, як органу місцевого самоврядування, який реалізує право комунальної власності територіальної громади м. Києва на земельну ділянку, на якій розміщені нежитлові будівлі, право власності на які зареєстровані за ОСОБА_1 . Позивач зазначив, що державний реєстратор не мала законних підстав проводити державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, оскільки декларація про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція нежитлових приміщень №№1-1-1-9 літ. Е, № 1-1 літ. Ж на проспекті Науки, 4 у Голосіївському районі міста Києва" № КВ 143142320208 від 20.08.2014 була скасована наказом Державної архітектурно - будівельної інспекції України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову:

визнано протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Привалової Євгенії Євгенівни.

визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17006639 від 06.11.2014.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При вирішенні справи суди виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявником не було подано державному реєстратору документів, які підтверджують виникнення чи перехід права власності на об`єкт нерухомого майна. Також суд апеляційної інстанції вказав на помилковість посилань відповідача на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.08.2010 у справі № 2-2752/2010, оскільки таке рішення державному реєстратору не надавалось.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги третя особа посилалась на те, що надання оцінки підставам виникнення у ОСОБА_1 права власності на нежитлові будівлі поза межами компетенції адміністративних судів. Скаржник зазначив, що державна реєстрація права власності проведена на підставі належних документів, повний перелік яких було подано державному реєстратору.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.07.2016 відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку ст. 31 КАС України, п. 15 Перехідних положень КАС України за результатами автоматизованого розподілу від 27.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ст.345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Учасники справи правом на подання відзиву не скористались.

Верховний Суд переглянув оскаржене судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог ст. 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.08.2010 у справі № 2-2752/2010 визнано укладеним договір купівлі-продажу нерухомого майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Цим же рішенням визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення №№ 1-8 літ. «Г», № 9-20 літ. «Д», що розташовані по АДРЕСА_1 .

05.08.2014 та 20.08.2014 Інспекцією ДАБК у м. Києві зареєстровані подані ОСОБА_1 декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлових приміщень №№ 1-1 - 1-9 літ. «Е», № 1-1 літ. «Ж» по АДРЕСА_1 та про готовність об`єкта до експлуатації.

17.10.2014 ОСОБА_1 звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності на зазначені реконструйовані об`єкти нерухомості. До заяви було подано документи згідно переліку.

06.11.2014 державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17006639, яким вирішено провести державну реєстрацію права власності на нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 . У цей же день ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Вважаючи, що державна реєстрація проведена без наявності на те правових підстав, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Також статтею 6 КАС (стаття 5 КАС у чинній редакції) визначено право на звернення до суду органів в інтересах інших осіб/органів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб, а також органів, яким законом надане право на представництво інтересів інших осіб, з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції та відповідно не повинен вирішуватися адміністративним судом.

При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і такі управлінські функції суб`єкт здійснює саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини у сфері державної реєстрації виникають виключно між суб`єктом звернення за вчиненням реєстраційних дій як власником або володільцем майна та державним реєстратором як суб`єктом, уповноваженим на здійснення реєстраційних дій. При цьому правовідносини, які виникають між цими суб`єктами, носять публічний характер, оскільки мають на меті підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

Разом з тим, якщо внаслідок посвідчення набуття, переходу або припинення речового права особою шляхом вчинення певних реєстраційних дій на майно порушуються права та/або інтереси інших осіб публічного або приватного права, то правовідносини втрачають публічний характер.

Оскільки метою оскарження реєстраційних дій особою, яка вважає, що вчиненими стосовно власника або володільця майна реєстраційними діями порушено її права та/або інтереси, є припинення такого набутого речового права, то спір набуває приватноправового характеру.

Відповідно до положень статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК, у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом, якщо не зазначено інше) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Статтею 30 ЦПК визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Аналогічні норми закріплені у статтях 4, 19 та 42 ЦПК у чинній редакції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Київрада звернулася до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного права власності територіальної громади міста Києва, в інтересах та від імені якої вона діє, на спірне нерухоме майно.

При цьому спір виник у зв`язку з прийняттям державним реєстратором рішенням про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, незважаючи на наявність наказу Інспекції ДАБК у м. Києві № 53 «д» від 02.09.2014, яким декларації про готовність об`єкта до експлуатації були скасовані у зв`язку з поданням декларантом недостовірних відомостей.

Отже, цей позов подано на поновлення прав Київради у сфері цивільних відносин.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що даний спір є приватноправовим та має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний підхід щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах наведений Великою Палатою Верховного Суду у постановах

від 04.12.2018 у справі № 915/1377/17, від 29.01.2019 у справі № 813/1321/17, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 29.05.2019 у справі №826/10400/16, від 29.05.2019 у справі №815/4063/15.

Скаржник не оскаржує судові рішення з підстав порушення судами предметної юрисдикції, що виключає підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Доводи скаржника зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції, в т.ч., і щодо підстав набуття третьою особою права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Згідно пунктом 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Відповідно до пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, судовий захист порушених прав позивача слід здійснювати за правилами цивільного судочинства, що в свою чергу виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, в зв`язку з чим за правилами статті 354 КАС України провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись статтями 238, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі №826/12173/15 скасувати, а провадження у справі - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа