Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №804/504/15

адміністративне провадження №К/9901/3220/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними матеріалами касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Актабанк» (далі - Банк) Приходько Юлії Вікторівни (далі - Уповноважена особа Фонду; Фонд відповідно) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року (суддя Борисенко П.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року (судді Суховаров А.В., Головко О.В., Ясенова Т.І.) у справі № 804/504/15 за позовом ОСОБА_2 до Фонду, Уповноваженої особи Фонду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Фонду та Уповноваженої особи при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом на підставі договору банківського вкладу «Класік» від 07 серпня 2014 року № В20-207639/Т;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду та Фонд включити його (ОСОБА_2) до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за Договором банківського вкладу «Класік» від 07 серпня 2014 року № В20-207639/Т.

Вимоги обґрунтував тим, що законних підстав для відмови йому у виплаті гарантованої суми коштів за договором (вкладу) депозиту та не включення його до реєстру вкладників немає.

Суди встановили, що 07 серпня 2014 року позивач та Банк уклали договір № В20-207639/Т банківського вкладу «Класік», за умовами якого сума вкладу складає 107 995 грн та залучається строком на 3 місяці з 07 серпня по 07 листопада 2014 року включно під 12,5 процентів річних.

Згідно з наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 216702 від 07 серпня 2014 року ОСОБА_3 на вкладний рахунок позивача перерахувала кошти в розмірі 107 995 грн.

Правління Національного банку України (далі - НБУ) постановою від 16 серпня 2014 року № 576 віднесло Банк до категорії неплатоспроможних.

16 вересня 2014 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 90 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Актабанк», відповідно до якого з 17 вересня по 17 грудня 2014 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку Приходько Ю.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 15 грудня 2014 року № 144 продовжено здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Актабанк» на один місяць до 17 січня 2015 року включно.

16 січня 2015 року виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення № 6, відповідно до розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Актабанк» та призначено Уповноваженою особою Фонду Приходько Юлію Вікторівну строком на 1 рік з 16 січня 2015 року по 15 січня 2016 року включно.

Позивач, вважаючи, що його протиправно не включили до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, звернувся до суду з цим позовом.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 19 березня 2015 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Фонду та Уповноваженої особи Фонду при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом на підставі договору банківського вкладу «Класік» від 07 серпня 2014 року № В20-207639/Т. Зобов'язав Фонд та Уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_2 у перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Актабанк» за рахунок Фонду. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Цей суд виходив із того, що при укладанні договору банківського вкладу від 07 серпня 2014 року № В20-207639/Т не встановлено порушення публічного порядку чи будь-яких інших доказів, спрямованих на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. При цьому суд наголосив, що питання гарантування виплати відшкодування за договором банківського вкладу це гарантований Законом обов'язок держави. Крім того, посилання відповідача як на підставу визнання договору нікчемним на незаконність зарахування вкладу на рахунок позивача шляхом перерахування коштів з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи, є необґрунтованими, оскільки Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ) або інші нормативно-правові акти не передбачають заборони вчинення таких дій.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 липня 2015 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Уповноважена особа аргументом для втручання в оскаржені судові рішенні називає те, що в розумінні пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ позивач не може бути визнаний особою, яка набула право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, позаяк уклала правочин, умови якого передбачають платіж або передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством та внутрішніми документами банку.

Твердить, що позивач не вносив суми вкладу за договорами, а тому немає підстав для включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.

У відзиві на касаційну скаргу Фонд просить її задовольнити, судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.

Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а Велика Палата Верховного Суду за подібних до встановлених у справі, що розглядається, обставин зазначила, що відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) на відповідному банківському рахунку розміщено певну суму, яка обчислюється в тисячах доларів США, строком до 22 січня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням.

Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення [у тому рішенні оцінювалися дії АТ «Дельта Банк»] до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (02 березня 2015 року).

Отже, як зазначив цей суд, оскільки вклад розміщено на рахунку АТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому, відповідач не навів правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.

Ці висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, ухвалені за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких є певним чином подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - спір у справі, що розглядається, також стосується правомірності дій Уповноваженої особи Фонду щодо відмови надати Фонду додаткову інформацію щодо вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, тому колегія суддів у вимірі фактичних обставин цієї справи вважає рішення суду першої та апеляційної інстанцій обґрунтованими та такими, що відповідають закону.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів, а тому правового значення не мають та правильності висновків судів не спростовують.

Суд визнає, що суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Актабанк» Приходько Юлії Вікторівни залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко