Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №804/1476/15

адміністративне провадження №К/9901/2510/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року (судді Щербак А.А., Малиш Н.І., Баранник Н.П. ) у справі № 804/1476/15 за його позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Актабанк» Приходько Юлії Вікторівни (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно), Фонду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за Договором банківського вкладу «УНІВЕРСАЛЬНИЙ» від 05 серпня 2014 року № В20-207548/Т;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду включити його (ОСОБА_1.) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за Договором банківського вкладу «УНІВЕРСАЛЬНИЙ» від 05 серпня 2014 року № В20-207548/Т;

- визнати протиправною бездіяльність Фонду щодо не включення позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за Договором банківського вкладу «УНІВЕРСАЛЬНИЙ» від 05 серпня 2014 року № В20-207548/Т;

- зобов'язати Фонд включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за Договором банківського вкладу «УНІВЕРСАЛЬНИЙ» від 05 серпня 2014 року № В20-207548/Т.

Вимоги обґрунтував тим, що законних підстав для відмови йому у виплаті гарантованої суми коштів за договором (вкладу) депозиту та не включення його до реєстру вкладників немає.

Суди встановили, що 05 серпня 2014 року позивач та Банк уклали договір № В20-207548/Т банківського вкладу «УНІВЕРСАЛЬНИЙ», за умовами якого сума вкладу складає 150 000 грн та залучається строком на 3 місяці з 05 серпня по 05 листопада 2014 року включно під 13 процентів річних.

Згідно з наявним у матеріалах справи меморіальним ордером № 121619 від 05 серпня 2014 року ОСОБА_3 на вкладний рахунок позивача перерахував кошти в розмірі 150 000 грн.

Постановою від 16 серпня 2014 року № 576 Правління Національного банку України (далі - НБУ) віднесло Банк до категорії неплатоспроможних.

16 вересня 2014 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 90 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Актабанк», відповідно до якого з 17 вересня по 17 грудня 2014 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку Приходько Ю.В.

Рішення виконавчої дирекції Фонду від 15 грудня 2014 року № 144 продовжено здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Актабанк» на один місяць до 17 січня 2015 року включно.

16 січня 2015 року виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення № 6, відповідно до розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Актабанк» та призначено Уповноваженою особою Фонду Приходько Юлію Вікторівну строком на 1 рік з 16 січня 2015 року по 15 січня 2016 року включно.

Позивач вважає, що його протиправно не включили до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та Загального реєстру таких вкладників, тому звернувся до суду з цим позовом.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 10 березня 2015 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду. Зобов'язав Уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_1 у перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Актабанк» за рахунок Фонду. Зобов'язав Фонд включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Актабанк» за рахунок Фонду. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Цей суд виходив із того, що 05 серпня 2014 року між позивачем і Банком укладено договір банківського вкладу, отже позивач є вкладником та відповідно до частини другої статті 27 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ) має бути включений Уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку. Зазначив також, що посилання Уповноваженої особи щодо наявності кримінального провадження відносно посадових осіб банку відкритого за фактом укладення нікчемних правочинів до постановлення у справі судового рішення не може бути тією підставою, за наявності якої Фонд може не проводити відшкодування позивачу коштів за вкладами. Оскільки позивача не включено до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, вимоги про визнання бездіяльності Фонду щодо не включення його Загального реєстру вкладників є безпідставними.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Уповноважена особа провела перевірку договорів банківського вкладу (депозиту) та договорів банківського рахунку (поточних/карткових рахунків), укладених з Банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації, за результатами якої виявила ряд правочинів, обставини вчинення яких свідчать про штучність та фіктивність створення правових підстав для отримання клієнтами банку сум гарантованого відшкодування з коштів Фонду. Однією з таких операцій, як зазначив суд, був правочин здійснений ОСОБА_1 На обґрунтування свого рішення також зазначив, що суд першої інстанції не врахував наявність судового рішення про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках банку, у тому числі й позивача.

ОСОБА_1 не погодився із рішенням суду апеляційної інстанції і подав касаційну скаргу з вимогами про його скасування та прийняття нового рішення про залишення в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, серед іншого, йдеться й про те, що у справі бракує будь-яких доказів, на підставі яких визнано нікчемною операцію із внесення ОСОБА_1 коштів в сумі 150 000 грн на вклад. Суд апеляційної інстанції не надав значенню доказам позивача про документальне підтвердження внесення ним коштів згідно з договором. Не врахував, що судове рішення про накладення арешту на грошові кошти вкладників банку скасоване в судовому порядку через незаконність та необґрунтованість його ухвалення. Уповноважена особа Фонду не вчинила жодних дій та не прийняла жодного рішення із віднесення до нікчемних банківських операцій, здійснених ОСОБА_1

У відзиві на касаційну скаргу Фонд просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.

Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а Велика Палата Верховного Суду за подібних до встановлених у справі, що розглядається, обставин зазначила, що відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) на відповідному банківському рахунку розміщено відповідну суму, яка обчислюється в тисячах доларів США, строком до 22 січня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням.

Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення певного банку (у тій справі згадувався АТ «Дельта Банк») до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (02 березня 2015 року).

Отже, як зазначив цей суд, оскільки вклад розміщено на рахунку банку [АТ «Дельта Банк»] до запровадження тимчасової адміністрації, тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому, відповідач не навів правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників згаданого банку [АТ «Дельта Банк»], які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в банку [АТ «Дельта Банк»] за рахунок Фонду.

Ці висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, ухвалені за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких є певним чином подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - спір у справі, що розглядається, також стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, тому колегія суддів у вимірі фактичних обставин цієї справи - вклад внесено позивачем (05 серпня 2014 року) до початку віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (16 вересня 2014 року) - вважає, що суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, яке відповідає закону.

За змістом частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; в редакції після 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За наведених обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року скасувати, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко

З