Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/1415/18 826/12142/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г., -

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року у справі № 826/12142/15 за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства земельних ресурсів України (далі - Держземагентство) про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держземагентства, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 22 жовтня 2014 року № 200-к «Про переведення ОСОБА_1І.» (далі - Наказ про переведення);

- визнати незаконним та скасувати наказ Держземагентства від 15 грудня 2014 року № 234-к «Про звільнення ОСОБА_1І.» (далі - Наказ про звільнення);

- поновити його на посаді головного спеціаліста відділу використання земель сільськогосподарського призначення зазначеного Департаменту землеустрою, використання та охорони земель з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року, з огляду на правомірність винесених оскаржуваних Наказів відповідача у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність цих рішень, оскільки, на думку заявника, вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, з неповним з'ясуванням та дослідженням всіх обставин по справі, просить вищезазначені рішення судів скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На думку скаржника рішення судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на належних, допустимих та об'єктивно існуючих доказах всупереч вимогам Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) та статей 33, 172 та 241-1 КЗпП. Крім того, судами допущено неповне з'ясування обстави, що мають значення по справі, у неправомірній зміні трудових відносин з безстрокового трудового договору на трудовий договір на визначений строк. Також судами не перевірено добросовісне виконання відповідачем вимог Закону № 875-ХІІ щодо створення робочого місця для позивача як інваліда у новій структурі Держземагентства. Вважає, що змін умов трудового договору на невизначений термін не відбулося, причин переводу на іншу роботу суди не дослідили. При цьому зазначає, що суди ухилилися від дослідження питання про те, що відповідач знав, що прийняв на роботу інваліда та повинен був діяти в межах та у спосіб, передбачений статтею 19 Конституції України, без відповідних заяв з його боку щодо створення спеціального робочого місця. Наполягає, що письмового укладення строкового договору відповідно до вимог статей 23, 172, 241-1 КЗпП в обов'язковій письмовій формі не відбулося.

Держземагентсво у своєму заперечені не погоджується із касаційною скаргою позивача та вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на них, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суди встановили, що наказом відповідача від 11 липня 2014 року № 110-к позивач призначений на посаду головного спеціаліста відділу використання земель Департаменту землеустрою, використання та охорони земель (далі - Наказ про призначення).

22 жовтня 2014 року ОСОБА_1 попереджено про подальше його вивільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників центрального апарату Держземагенства та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 року № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» (далі - постанова № 85).

При цьому позивачу запропоновано у новій структурі Держземагенства посада головного спеціаліста відділу використання земель сільськогосподарського призначення Департаменту землеустрою, використання та охорони земель на період перебування основного працівника у соціальній відпустці до фактичного виходу останнього на роботу, у зв'язку з чим ОСОБА_1 подав голові з реорганізації Держземагенства заяву, у якій просив перевести його на зазначену посаду на період перебування основного працівника у соціальній відпустці до фактичного його виходу на роботу.

22 жовтня 2014 прийнято оскаржуваний Наказ про переведення, згідно з яким позивача, головного спеціаліста відділу використання земель Департаменту землеустрою, використання та охорони земель, з 3 листопада 2014 року переведено на посаду головного спеціаліста відділу використання земель сільськогосподарського призначення зазначеного Департаменту на період перебування основного працівника у соціальній відпустці до фактичного його виходу на роботу, з посадовим окладом згідно штатного розпису зі збереженням 9 (дев'ятого) рангу державного службовця та раніше встановлених надбавок.

15 грудня 2014 року прийнято оскаржуваний Наказ про звільнення, згідно з яким, у зв'язку з виходом ОСОБА_3 із відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, позивача звільнено за закінченням строку трудового договору згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП.

Суди попередніх інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшли висновків про необґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач при прийнятті оскаржуваних Наказів діяв відповідно норм КЗпП.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Одним із передбачених у статті 40 КЗпП випадків розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності є - зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої зазначеної статті КЗпП).

Частиною третьою статті 32 КЗпП передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Порядок вивільнення працівників передбачений статтею 49-2 КЗпП, частиною першою якої встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При цьому, частиною третьою статті 49-2 КЗпП установлено, зокрема, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

За змістом частини першої статті 32 КЗпП переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, у разі зміни в організації виробництва і праці, зокрема, при скороченні чисельності або штату працівників, трудовий договір, який укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, при цьому на останнього покладено дотримання певних норм щодо забезпечення зайнятістю вивільнюваного працівника, зокрема, - попередження працівника не пізніше ніж за два місяці про зміну істотних умов праці та попередження працівника про вивільнення не пізніше ніж за два місяці з одночасним наданням пропозиції працівникові щодо роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації, переведення на яку допускається тільки за згодою цього працівника.

Оскільки Держемагентство 22 жовтня 2014 року попередило позивача про подальше вивільнення згідно із пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників центрального апарату відповідача та відповідно до постанови № 85, при цьому запропонувало позивачу у новій структурі Держземагентства посаду головного спеціаліста відділу використання земель сільськогосподарського призначення Департаменту землеустрою, використання та охорони земель на період перебування основного працівника у соціальній відпустці до фактичного виходу останнього на роботу, і ОСОБА_1 подав голові з реорганізації Держземагенства заяву з проханням перевести його на зазначену посаду на період перебування основного працівника у соціальній відпустці до фактичного його виходу на роботу, і, як наслідок, було прийнято Наказ про переведення, зі змісту якого вбачається період перебування позивача на посаді, - до фактичного виходу основного працівника на роботу, що в даному випадку вважається укладенням строкового трудового договору, то колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанції про правомірність прийнятого відповідачем Наказу про переведення.

Колегія суддів також погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийнятого Держземагентством Наказу про звільнення ОСОБА_1, оскільки укладений позивачем безстроковий трудовий договір (оформлений Наказом про призначення) за його бажанням (заявою) було переукладено на строковий трудовий договір (оформлений Наказом про переведення), після закінчення строку якого (вихід із відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_3) відповідач прийняв Наказ про звільнення.

Щодо посилань позивача на порушення Держземагентством статей 17- 19 Закону № 875-ХІІ слід зазначити наступне.

Так, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (частина перша статті 19 Закону № 875-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно з частинами першою, другої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не звертався до відповідача із заявою про створення для нього спеціального робочого місця (режиму), і інвалідність позивача настала не під час роботи в апараті відповідача, то підстав для висновку про порушення Держземегентством норм статей 17- 19 Закону № 875-ХІІ немає.

Колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судоми попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегія суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року у справі № 826/12142/15 - залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець