Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.06.2018 року у справі №638/981/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 листопада 2018 року

Київ

справа №638/981/17

адміністративне провадження №К/9901/33480/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 638/981/17

за позовом ОСОБА_2

до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова

на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2017 року (у складі судді Грищенко І.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Зеленського В.В., П'янової Я.В. , Чалого І.С.)

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася з позовом до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (далі - відповідач або Управління), в якому просила:

визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова від 07 грудня 2016 року щодо виключення з розрахунку при донарахуванні (перерахунку) пенсії позивачу, суми матеріальної допомоги на оздоровлення, суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової винагороди, індексації заробітної плати та надбавки у розмірі 50% посадового окладу згідно рішення II сесії Харківської міської ради XXII скликання від 19 жовтня 1994 року;

зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова провести позивачу донарахування (перерахунок) пенсії державного службовця з моменту призначення пенсії, а саме з січня 2010 року, включивши до складу заробітної плати суми матеріальної допомоги на оздоровлення, суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової винагороди, індексації заробітної плати та надбавки у розмірі 50% посадового окладу згідно рішення II сесії Харківської міської ради XXII скликання від 19 жовтня 1994 року, всього на суму 109 405 грн. 81 коп. із збереженням проценту нарахування пенсії на момент мого виходу на пенсію (90%) та виплатити її у повному обсязі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним рішення Управління від 07 грудня 2016 року про відмову позивачу в перерахунку пенсії за віком, як державному службовцю. Зобов'язано Управління провести перерахунок призначеної пенсії державного службовця з моменту призначення пенсії, а саме з січня 2011 року, включивши до складу заробітної плати суми матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, грошової винагороди, індексації заробітної плати та надбавки у розмірі 50% посадового окладу згідно рішення ІІ сесії Харківської міської ради ХХІІ скликання від 19 жовтня 1994 року, всього на суму 109 405 (сто дев'ять тисяч чотириста п'ять) гривень 81 (вісімдесят одна) копійка із збереженням проценту нарахування пенсії на момент виходу позивачем на пенсію, а саме 90%.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова залишено без задоволення. Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація, винагорода за вислугу років, премії з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення державних службовців, з розміру якого обчислюється пенсія.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 17 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 638/981/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 638/981/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 22 листопада 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 23 листопада 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернулась з заявою до управління про перерахунок пенсії, оскільки при призначені їй пенсії вперше у липні 2007 року та перерахунку у січні 2010 року до складу заробітної плати не були включені матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань, грошова винагорода, індексація заробітної плати та надбавка у розмірі 50 % посадового окладу згідно рішення ІІ сесії Харківської міської ради ХХІІ скликання від 19 жовтня 1994 року та вважає, що відповідач повинен донарахувати їй пенсію.

В задоволені зазначеної заяви позивачу було відмовлено листом від 07 грудня 2016 року № 18542-02/16 з посиланням на те, що Закон № 3723- ХІІ втратив чинність, у зв'язку з прийняттям 01 травня 2015 року нового закону, яким не передбачено проведення перерахунку пенсії особам, які отримують пенсію державного службовця.

Вважаючи незаконними дії відповідача, позивач звернулася до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судомами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, задоволено позовні вимоги. Відповідач наголошує, що виплати, які позивач просить врахувати при обчисленні пенсії не можна віднести до надбавок, передбачених статтею 33 Закону № 3723-ХІІ до заробітної плати, оскільки дані виплати носять нерегулярний характер та не є складовими заробітної плати, а сам факт утримання із суми допомоги збору на обов'язкове державне пенсійне страхування не є підставою для включення її до складу заробітної плати державного службовця та врахування при обчисленні розміру пенсії державного службовця. Крім того, з 01 травня 2015 року, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), пенсії призначені відповідно до Закону № 3723-ХІІ не призначаються та не перераховуються.

06 листопада 2017 року на касаційну скаргу відповідача надійшло заперечення, в якому позивач наголошує на тому, що отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати. Тобто, виплати, які позивач просить врахувати при обчисленні пенсії, з яких сплачені страхові внески на обов'язкове державне пенсійне страхування, включаються до складу заробітної плати державного службовця та враховуються при обчисленні розміру пенсії.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців визначалися Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, який був чинний на момент призначення пенсії. Зокрема, відповідно до статті 37 цього Закону позивачу у цій справі призначено пенсію: пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Відповідно до статті 33 цього Закону, заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Статтею 2 Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі за текстом - Закон № 108/95-ВР) визначено структуру заробітної плати, до якої входять:

- Основна заробітна плата як - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), що встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- Додаткова заробітна плата як - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, що включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно частини першої статті 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі за текстом - Закон № 1788-ХІІ) до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 червня 2003 року № 1058-IV (далі за текстом - Закон № 1058-IV) нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованого доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до частини другої статті 87 зазначеного вище Закону суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Статтею 41 Закону № 1058-IV визначено виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема, до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз зазначених вище положень актів законодавства дозволяє стверджувати, що:

1. Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входять: основна заробітна плати, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати;

2. Частиною першою статті 66 Закону № 1788-ХІІ визначено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

3. Статтею 41 Закону № 1058-IV визначено виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату застрахованої особи при обчисленні пенсії: суми виплат, на які були фактично нараховані та сплачені страхові внески і суми виплат, на які нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 21-314а14, який, аналізуючи положення статті 37 Закону № 3723-XII, статті 41 Закону № 1058-IV та статті 66 Закону № 1788-XII, дійшов висновку, що суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема матеріальна допомога на оздоровлення та допомога на вирішення соціально-побутових питань, сума індексації заробітної плати, включаються до складу заробітної плати державного службовця та враховуються при обчисленні розміру його пенсії.

Суд вважає, що рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі не відповідає чинному законодавству та принципу верховенства права, який гарантований статтею 8 Конституції України.

Аналогічна позиція вже висловлена Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі № 468/1212/16-а, у постанові від 14 серпня 2018 року № 127/15400/17.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які задовольняючи позов дійшли висновку, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація, винагорода за вислугу років, премії з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення державних службовців, з розміру якого обчислюється пенсія.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch V. The United Kingdom " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS V. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами даної справи й наявними у ній доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що державні службовці мають право на перерахунок призначеної пенсії у зв'язку з не включенням при обчисленні розміру пенсії сум виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація та одноразова грошова допомога при звільненні, винагорода за вислугу років, премії.

Таким чином, відповідач приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії з включення сум виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомога на вирішення соціально-побутових питань, індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні, винагороди за вислугу років, премії, позивача, діяв всупереч нормам чинного законодавства. Така відмова відповідача призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, і є звуженням змісту набутих ним прав та порушенням сутності його конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко