Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.11.2019 року у справі №810/7179/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2019 року

Київ

справа №810/7179/14

адміністративне провадження №К/9901/8101/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І. А.,

суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2015 (суддя Василенко Г. Ю.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 (Головуючий суддя Гром Л. М., Бєлова Л. В., Міщук М. С. )

у справі № 810/7179/14

за позовом ОСОБА_1

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Білоцерківська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області), в якому просила суд визнати незаконною податкову вимогу від 11.12.2014 № 1155-25/26 про сплату суми податкового боргу в розмірі 19 979,37 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
02.04.2015 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначає, що боржником є фізична особа-підприємець, замість фізичної особи, що свідчить про формальне відношення суду до вирішення спору. У податковій вимозі відсутні реквізити, які не дають можливості ідентифікувати на підставі якого податкового-повідомлення рішення вона приймалася. Відповідачем не надано, а судом не перевірено розрахунку суми пені, що вказаний у податковій вимозі. Враховуючи те, що у справі № 810/3628/14 відповідачем оскаржено податкове повідомлення-рішення, податкова вимога є незаконною, оскільки грошове зобов'язання є неузгодженим.

Відповідач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.04.2014 Білоцерківською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 1012/0008201703/81, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 17
685,21 грн, з них 14 012,17 грн основного платежу та 3 673,04 грн штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із вказаним рішенням контролюючого органу, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2014 у справі № 810/3628/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014, у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністратвиного суду України від 21.04.2015 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Київського окружного адміністратвиного суду від 27.05.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2015, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.12.2015 скасовано постанову Київського окружного адміністратвиного суду від 27.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2015, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2016 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 та задоволено позовні вимоги.

Постановою Верховного Суду від 18.10.2019 залишено без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2016.

Станом на 10.12.2014 суму податкового зобов'язання позивачем не було сплачено, у зв'язку з чим податковим органом винесено податкову вимогу від 11.12.2014 № 1155-25-26, відповідно до якої з поміж узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 17 685,21 грн від підприємця вимагається сплатити 2 294,16 грн пені.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з такого, що в силу пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України податкове зобов'язання набуло статусу узгодженого та підлягало сплаті у встановлені законом строки. У випадку несплати платником податків податкового зобов'язання в передбачений законодавством строк контролюючий орган надсилає (вручає) такому платнику податкову вимогу, яка містить відомості про дійсну суму податкового боргу, який включає в себе також пеню, нараховану за кожний календарний день прострочення у сплаті узгодженого податкового зобов'язання. Відтак, підстави для скасування оскаржуваної податкової вимоги відсутні.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Статтею 56 Податкового кодексу України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вірно оцінили обставини щодо наявності узгодженої суми грошового зобов'язання (на дату прийняття оскаржуваних судових рішень), яка набула статусу податкового боргу.

Разом з тим, з урахуванням судових рішень, що набрали законної сили, вказана сума грошового зобов'язання є неузгодженою. При новому розгляді судам необхідно дослідити обставини щодо узгодженості сум донарахованих зобов'язань, які слугували підставою для направлення податкової вимоги.

Суд касаційної інстанції в силу положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 у справі № 810/7179/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. А. ВасильєваСудді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко