Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.11.2018 року у справі №826/4898/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа №826/4898/17

адміністративне провадження №К/9901/37455/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2017 року (суддя Смолій І.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року (головуючий суддя Губська Л.В., судді Оксененко О.М., Федотов І.В.) у справі №826/4898/17 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Голосіївської районної в м. Києві ради, Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Амальтея Стар», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Толстого-23» про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

07 квітня 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 (надалі також - позивачі) звернулися до суду з позовом до Голосіївської районної в м. Києві ради, Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просили:

- визнати нечинним та скасувати пункт 820 підпункту 1.1.а в таблиці №7 додатку №2 до рішення ІХ сесії ХХІІІ скликання Київської міської ради №208/1642 від 27 грудня 2001 року «Про формування комунальної власності територіальних громад районів в м.Києві» в частині включення в перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва житловий будинок АДРЕСА_1 з дня його прийняття;

- визнати нечинним та скасувати пункт 3 додатку до рішення 14 сесії V скликання Голосіївської районної у м. Києві ради №14/10 від 26 червня 2007 року «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району м. Києва, які підлягають приватизації шляхом «викупу» в частині приватизації «викупу» об'єкта комунальної власності нежилого приміщення в буд. АДРЕСА_2, площею 195 кв.м. з дня його прийняття;

- визнати нечинним та скасувати пункт 2 рішення 34 сесії V скликання Голосіївської районної у м.Києві ради №34/17 від 15 вересня 2009 року «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району м.Києва, які підлягають приватизації шляхом «викупу» в частині приватизації «викупу» з дня його прийняття;

- визнати нечинним та скасувати наказ Головного управління комунальної власності в м.Києві від 18 жовтня 2010 року №943-В з дня його прийняття.

25 травня 2017 року від Київської міської ради надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з огляду на пропуск позивачами строку звернення до суду, встановленого статтею 99 КАС України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року, позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Голосіївської районної в м.Києві ради, Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи ТОВ «Амальтея Стар», ОСББ «Тостого-23» про визнання протиправними та скасування рішень залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачами пропущено встановлений статтею 99 КАС України строк звернення до суду. При цьому про порушення своїх прав та інтересів рішенням ІХ сесії ХХІІІ скликання Київської міської ради №208/1642 від 27 грудня 2001 року «Про формування комунальної власності територіальних громад районів в м.Києві» вони повинні були дізнатися ще у липні 2002 року, однак, до суду звернулись лише 07 квітня 2017 року, тобто понад 15 (п'ятнадцять) років з дня, коли повинні були дізнатися про існування оскаржуваного рішення. Крім того, обізнаність позивачів з рішенням Київської міської ради від 27 грудня 2001 року №208/1642, Голосіївської районної у м. Києві ради №14/10 від 26 червня 2007 року, рішенням Голосіївської районної у м. Києві ради №34/17 від 15 вересня 2009 року та наказом Головного управління комунальної власності в м. Києві від 18 жовтня 2010 року №943-В підтверджується судовими рішеннями, починаючи з 2013 року. Також, позивачі є членами ОСББ «Толстого-23», а тому зазначена інформація про судові засідання та винесені рішення, а також про ряд порушених кримінальних справи доводилась до відома на зборах ОСББ «Толстого-23» у відповідності до приписів статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвали суду першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли помилкового висновку про пропуск строку звернення до суду, оскільки позивач не був присутній за станом здоров'я на зборах мешканців будинку 08 липня 2016 року, на яких від мешканця квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 стало відомо про те, що існують перешкоди в прийнятті на баланс ОСББ «Толстого-23» будинку. Про порушення свої прав як мешканця будинку скаржник дізнався лише на початку лютого 2017 року від ОСОБА_2, коли той шукав мешканців будинку , які мають можливість оплатити разом з ним судовий збір для повторної подачі позовної заяви. Наголошено на тому, що починаючи з 2002 року жодного разу голова ОСББ, його заступник або інші особи не доводили до відома членів ОСББ інформацію про наявність оскаржуваних рішень і актів, що призвело до приватизації технічного приміщення в порушення діючого законодавства. При цьому ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не було з'ясовано питання інформування членів ОСББ із спірного питання. Наявність роздруківки з мережі Інтернет рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642, датованої 13 вересня 2016 року, не свідчить про обізнаність позивачів про порушення саме з цієї дати, адже матеріали позову підготовлені адвокатом, який має досвід оскарження в минулому цих рішень. Судові рішення з аналогічних питань у справах, де позивач не був учасником судового процесу, також не можуть свідчити про обізнаність останнього з існуванням оскаржуваних рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради №208/1642 від 27 грудня 2001 року «Про формування комунальної власності територіальних громад районів в м.Києві» затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва, до якого включено, в тому числі і житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Голосіївської районної у м. Києві ради №14/10 від 26 червня 2007 року «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району м. Києва, які підлягають приватизації шляхом «викупу», №34/17 від 15 вересня 2009 року «Про перелік об'єктів комунальної власності Голосіївського району м.Києва» було затверджено спосіб приватизації «викуп» щодо об'єктів комунальної власності, в тому числі і нежилого приміщення в буд. АДРЕСА_2 площею 195 кв.м.

Вирішуючи спір про законність вказаних рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що він має публічно-правовий характер.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За перевіркою матеріалів справи колегія суддів встановила, що позивачі звернулися до адміністративного суду з даним позовом з метою захисту порушених, на їх думку, відповідачами прав на належні до їх квартир допоміжні приміщення у будинку, розташованому за адресою: вул. Льва Толстого, 23 у м. Києві, на які на підставі оскаржуваних рішень набуло право власності ТОВ «Амальтея стар»

На підставі частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених, як на їх думку, цивільних прав позивачів, які одночасно оспорюють набуте третьою особою право власності, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 184/1106/16-а.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і, зокрема, закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанції були порушені правила юрисдикції, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року у справі №826/4898/17 та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 345, 354, 356 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року у справі №826/4898/17 скасувати.

Провадження у справі № 826/4898/17 закрити.

Роз'яснити позивачам право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду