Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.11.2018 року у справі №818/2664/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа №818/2664/14

адміністративне провадження №К/9901/5095/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС-Україна" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року (головуючий суддя Кравченко Є.Д.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року (головуючий суддя Макаренко Я.М., судді: Шевцова Н.В., Мінаєва О.М.) у справі №818/2664/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Косівщинська» до Управління Держземагентства у Сумському районі Сумської області, Реєстраційної служби Сумського районного управління юстиції, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІС-Україна", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання протиправною та скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Косівщинська» (надалі також - позивач) звернулося в суд з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок, укладених між ОСОБА_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1), ОСОБА_2 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2), ОСОБА_3 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3), ОСОБА_4 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4), ОСОБА_5 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_5), ОСОБА_6 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_6), ОСОБА_7 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_7), ОСОБА_8 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_8), ОСОБА_9 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_9), ОСОБА_10 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_10), ОСОБА_11 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_12), ОСОБА_12 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_11), ОСОБА_13 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_13), ОСОБА_14 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_14) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІС-УКРАЇНА».

В обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що між ТОВ «Агрофірма «Косівщинська» та вищевказаними громадянами були укладені договори оренди земельних ділянок. Речові права були зареєстровані у встановленому законом порядку. Проте, державним реєстратором всупереч наявній інформації про речові права на земельні ділянки здійснено державну реєстрацію прав за ТОВ «АВІС-Україна» на підставі договорів оренди земельних ділянок, укладених між цими ж громадянами, що призвело до подвійної реєстрації оренди одних і тих самих земельних ділянок. Позивач вказує, що на момент вчинення спірних реєстраційних дій, договори оренди між позивачем та громадянами були чинними, а попередня реєстрація не скасовувалась.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, позов задоволено у повному обсязі у спосіб, визначений позивачем.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що між позивачем та громадянами, мешканцями с. Косівщина Сумського району, Сумської області, укладені договори оренди земельних ділянок (а.с. 15-148, т. 1), які зареєстровані у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру", зокрема:

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) від 05 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянином ОСОБА_1 та зареєстрований 11 грудня 2006 року за №040661303005, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 11.10.2010 за №041061301138;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2) від 04 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянкою ОСОБА_2 та зареєстрований 14 грудня 2006 року за №040661302910, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 12.10.2010 за №041061301198;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3) від 04 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянином ОСОБА_3 та зареєстрований 06 грудня 2006 року за №040661302897, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 12.10.2010 за №041061301200;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4) від 17 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянином ОСОБА_4 та зареєстрований 22 травня 2006 року за №040761302460, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 11.11.2010 за №041061301641;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_5) від 04 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянкою ОСОБА_5 та зареєстрований 11 грудня 2006 року за №0410661302995, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 04.10.2010 за №041061300966;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_6) від 16 квітня 2007 року, укладений між ТОВ Агрофірма "Косівщинська" та громадянином ОСОБА_6 та зареєстрований 09 серпня 2007 року за №040761302892, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 12.10.2010 за №041061301165;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_7) від 11 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянином ОСОБА_7 та зареєстрований 27 листопада 2006 року за №040661302806, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 06.10.2010 за №041061301043;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_8) від 17 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянином ОСОБА_8 та зареєстрований 18 грудня 2006 року за №040661303121, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 12.10.2010 за №041061301157;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_9) від 06 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянкою ОСОБА_9 та зареєстрований 12 вересня 2006 року за №040661302531, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 04.10.2010 за №041061300960;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_10) від 14 жовтня 2009 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянином ОСОБА_10 та зареєстрований 27 жовтня 2009 року за №040961301163;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_12) від 06 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянином ОСОБА_11 та зареєстрований 18 грудня 2006 року за №040661303099, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 28.09.2010 за №041061300872;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_11) від 06 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянином ОСОБА_12 та зареєстрований 14 грудня 2006 року за №040761303076, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 12.10.2010 за №041061301190;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_13) від 04 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянкою ОСОБА_13 та зареєстрований 13 вересня 2006 року за №040661302587, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 28.12.2010 за №041061302645;

- договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_14) від 17 січня 2005 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та громадянкою ОСОБА_14 та зареєстрований 27 листопада 2006 року за №040661302817, додатковий договір до зазначеного договору зареєстрований в Державному реєстрі 28.09.2010 за №041061300867.

В подальшому, зазначені громадяни уклали договори оренди цих же земельних ділянок з ТОВ "АВІС-УКРАЇНА". Державна реєстрація цих договорів проведена відділом Держкомзему у Сумському районі Сумської області, правонаступником якого є управління Держземагентства у Сумському районі Сумської області, в грудні 2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що на момент державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок за ТОВ «АВІС-Україна» договори оренди цих же земельних ділянок, раніше укладених між ТОВ Агрофірма «Косівщинська» та вищевказаними громадянами були чинними. Отже, при здійсненні державної реєстрації договорів оренди з ТОВ «АВІС-Україна» державний реєстратор не пересвідчився у відсутності суперечностей між заявленим та вже зареєстрованим правом на нерухоме майно та не врахував вимоги пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у зв'язку з чим допустив повторну реєстрацію договорів оренди на земельні ділянки, на які раніше було зареєстровано обтяження права на нерухоме майно. З цих підстав суди дійшли висновку, що при здійсненні реєстрації договорів оренди земельних ділянок за ТОВ «АВІС-Україна» були порушені вимоги чинного законодавства, внаслідок чого були порушені права позивача, як орендаря тих самих ділянок, що були об'єктом реєстрації.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ «АВІС-Україна» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що спірні реєстраційні записи вчинені державним реєстратором з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки підстав для відмови, вичерпний перелік яких наведено у п.13-3 Постанови Кабінета Міністрів України №1021 від 09.09.2009 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі», у державного реєстратора не було. Натомість судами не надано правової оцінки дотримання процедури проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки за ТОВ «АВІС-Україна» та не зазначено яким чином обізнаність реєстратора про наявність реєстрації прав на ці земельні ділянки за позивачем впливає на законність проведених реєстраційних дій, які є спірними.

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ Агрофірма «Косівщинська», посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів скаржника, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення - залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов'язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Задовольняючи адміністративний позов у повному обсязі, суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки тим, що державний реєстратор при проведенні державної реєстрації речового права за ТОВ «АВІС-Україна» за договором оренди землі не перевірив наявності права оренди на цю земельну ділянку за ТОВ «Агрофірма «Косівщинська», чим порушив реєстраційне законодавство та неправомірно здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї й тієї самої земельної ділянки.

Тобто, суди виходили з того, що між сторонами наявний публічно-правовий спір, а тому ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ «АВІС-Україна» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ «АВІС-Україна» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Такий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, відступивши від своїх попередніх висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Сумського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у справі №818/2664/14 підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС-Україна" задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у справі №818/2664/14 скасувати.

Провадження у справі №818/2664/14 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду