Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.01.2020 року у справі №140/1678/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 140/1678/19

адміністративне провадження № К/9901/35957/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М, Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2019 року (суддя - Плахтій Н. Б. ) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року (судді - Мікула О. І., Качмар В.

Я., Курилець А. Р. ) у справі № 140/1678/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення, вимоги, податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ДФС), в якому (з урахуванням заяви про уточнення (зміну) предмета позову) просила визнати протиправними та скасувати вимогу від 10 серпня 2017 року № Ф-0082361307 про сплату (боргу) недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Єдиний внесок) у розмірі 82 753,61 грн; рішення від 10 серпня 2017 року № 0082351307 про застосування штрафних санкцій у розмірі 41 376,81 грн за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого Єдиного внеску; вимогу від 12 червня 2019 року № Ф-11661-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску у сумі 142
755,55 грн; податкові повідомлення-рішення від 10 серпня 2017 року: № 0081991307, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 76 785,22 грн (за податковим зобов'язанням - 44 401,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 32 384,02 грн); № 0082341307, яким визначено суму грошового зобов'язання зі сплати військового збору у загальному розмірі 4 992,03 грн (за податковим зобов'язанням - 4 001,62
грн, за штрафними (фінансовими) санкціями- 990,41 грн); № 0082061307, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) на суму 510 грн за платежем податок на доходи фізичних осіб.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки, викладені в акті фактичної перевірки від 17 липня 2017 року № 6515/03-20-13-07/ НОМЕР_1, проведеної на підставі звернення громадянки ОСОБА_2 про недотримання роботодавцем законодавства щодо оформлення трудових відносин, фактично ґрунтуються на поясненнях осіб, які у неї не працювали, доходу від неї не отримували. Оскільки відповідачем не було встановлено факту перебування громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у трудових відносинах із позивачкою та не надано доказів виплати їм заробітної плати у зазначених в акті перевірки сумах, тому донарахування податків і зборів відповідачем проведено неправомірно.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ДФС про залишення без розгляду позовної заяви в частині оскарження рішення від 10 серпня 2017 року № 0082351307 про застосування штрафних санкцій та вимоги від 10 серпня 2017року № Ф-0082361307 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску та поновлено пропущений строк звернення ФОП до суду з даним позовом.

При цьому, суд виходив з того, що правові підстави оскарження позивачкою всіх спірних рішень контролюючого органу були ідентичними за змістом; донарахування контролюючим органом податків і зборів згідно зі спірними рішеннями проведено за одне і теж саме порушення. Враховуючи те, що суд при розгляді справи по суті повинен надати юридичну оцінку встановленим в ході податкової перевірки порушенням та прийнятим за її наслідками рішенням в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що залишення позовної заяви без розгляду в частині певних позовних вимог не призведе до ефективного захисту прав та інтересів позивачки. Також судом було взято до уваги, що рішення від 10 серпня 2017 року № 0082351307 про застосування штрафних санкцій та вимога від 10 серпня 2017року № Ф-0082361307 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску були надіслані позивачці, однак отримані нею не були, що, на думку суду, свідчить про пропуск строку на судове оскарження вказаних рішень з поважних причин, оскільки позивачка не мала об'єктивної можливості їх оскаржити, не маючи їх копій.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДФС від 10 серпня 2017 року № 0082341307, № 0081991307, № 0082061307, вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску від 10 серпня 2017 року № Ф-0082361307, рішення від 10 серпня 2017 року № 0082351307 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого Єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску від 12 червня 2019 року № Ф-11661-25 "У".

Суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позивачки, що висновки податкового органу щодо виявлених порушень ґрунтуються лише на письмових поясненнях громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3, при цьому, суми виплаченої їм заробітної плати, вказані в акті, не підтверджені належними доказами, а фактично ґрунтуються на припущеннях, що свідчить про протиправність нарахування податковим органом зобов'язань позивачу з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та сум Єдиного внеску.

Так, податковий орган в акті перевірки послався на те, що позивачем виплачено дохід вказаним особам без оформлення трудових відносин, що підтверджується їхніми поясненнями. Відповідно до пояснень ОСОБА_2 вона була уповноважена позивачем укладати письмові договори на надання послуг щодо виготовлення меблів, копії яких додала до своїх пояснень. Водночас, відповідно до акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) фізичної особи, яка використовує найману працю від 15 березня 2018 року № 04-407/29, під час інспекційного відвідування ФОП надано табелі обліку використання робочого часу, відомості нарахування заробітної плати, платіжні відомості на виплату заробітної плати, в яких прізвища ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні; існування між позивачем та вказаними особами будь-яких правовідносин, в тому числі трудових та (або) цивільно-правового характеру, за 2017 рік не встановлено. Отже, жодних порушень норм трудового законодавства актом інспекційного відвідування ФОП не встановлено.

Суди попередніх інстанцій, пославшись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 2 квітня 2019 року у справі № 808/434/16, дійшли висновку, що письмові пояснення вказаних осіб не є податковою інформацією в розумінні ПК України і не можуть бути підставою для визначення розміру виплаченої заробітної плати. Таким чином, на думку судів, податковим органом не надано допустимих доказів у розумінні статті 74 КАС України, які б підтверджували пояснення зазначених осіб щодо отриманих ними сум заробітної плати, та які б дійсно свідчили про факт виплати позивачем заробітної плати готівкою. Відсутність належних доказів унеможливлює правильність визначення розміру грошових зобов'язань ФОП щодо сплати відповідних податків.

При цьому, суди визнали безпідставними доводи відповідача щодо повноважень суду з власної ініціативи призначити проведення судово-почеркознавчої експертизи підписів ОСОБА_2 на відповідних договорах та здійснювати виклик свідків, оскільки відповідач не заявляв відповідних клопотань про вчинення судом вказаних процесуальних дій; крім того, для проведення почеркознавчої експертизи необхідні оригінали таких договорів, які не були надані відповідачем до суду, а також вільні та експериментальні зразки підпису та почерку ОСОБА_2, про отримання яких відповідач також не заявляв клопотання.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, 19 грудня 2019 року ДФС звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами не було з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не викликано в судове засідання громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для надання пояснень; не витребувано у ОСОБА_2 оригінали договорів з доставки, збору і монтажу меблів, укладених нею від імені позивачки, незважаючи на те, що ОСОБА_2 повідомляла в своїх поясненнях про готовність їх надати у разі потреби. Крім цього, пославшись на відсутність в матеріалах справи доказів, що на вказаних договорах міститься підпис саме ОСОБА_2, судами з власної ініціативи не проведено відповідну експертизу підпису на вказаних договорах.

При цьому, відповідач указав на недоречність посилання судами попередніх інстанцій на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 2 квітня 2019 року у справі № 808/434/16, оскільки судами не було вчинено жодних дій для офіційного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення.

Відповідач у касаційній скарзі також вказав на безпідставне поновлення судом першої інстанції строку на подання позову в частині оскарження рішення від 10 серпня 2017 року № 0082351307 про застосування штрафних санкцій та вимоги від 10 серпня 2017року № Ф-0082361307 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску з огляду на вчинення відповідачем належних дій для вчасного відправлення вказаного рішення разом з вимогою про сплату боргу рекомендованим листом на адресу позивачки, проте, вказане відправлення було 18 вересня 2017 року повернуто за закінченням строку зберігання. Відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Таким чином, днем вручення вказаної вимоги, на думку відповідача, є 18 вересня 2017 року. Оскарження відповідної вимоги та рішення лише в травні 2019 року є порушенням встановленого законом 10-денного строку на таке оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тобто до 8 лютого 2020 року.

Позивачка надала відзив на касаційну скаргу, в якому вона, посилаючись на доводи, аналогічні висновкам судів попередніх інстанцій, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглянувши оскаржувані рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 31 травня 2017 року до ДФС надійшло письмове звернення від ОСОБА_2 про перевірку дотримання норм податкового законодавства щодо можливих ухилень позивачкою від сплати податків.

З 30 червня 2017 року по 9 липня 2017 року посадовими особами ДФС проведено фактичну перевірку ФОП з питань податкового законодавства, оплати праці за період з 1 січня 2014 року по 14 липня 2017 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 17 липня 2017 року № 6515/03-20-13-07/ НОМЕР_1.

Згідно з висновками акта перевірки позивачкою, зокрема, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб із заробітної плати найманих працівників; занижено Єдиний внесок на суму 82 753,61 грн; занижено суму військового збору за 2014 рік у сумі 426,3 грн, 2015 рік - у сумі 1 382,85
грн та 2016 рік у сумі 2 093,92 грн та за січень 2017 року - у сумі 98,55 грн, всього не сплачено до бюджету 4001,62 грн військового збору. Крім цього, актом перевірки встановлено, що позивачка не вела книгу обліку доходів та витрат за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року та не подала податкову звітність про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку.

На підставі висновків вказаного акта перевірки ДФС прийнято:

вимогу від 10 серпня 2017 року № Ф-0082361307 про сплату недоїмки зі сплати Єдиного внеску у розмірі 82 753,61 грн;

рішення від 10 серпня 2017 року № 0082351307 про застосування штрафних санкцій у розмірі 41 376,81 грн за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого Єдиного внеску;

податкове повідомлення-рішення форми "Д" від 10 серпня 2017 року № 0081991307, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 76 785,22 грн, з яких: за податковим зобов'язанням - 44
401,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 32 384,02 грн;

податкове повідомлення-рішення форми "Д" від 10 серпня 2017 року № 0082341307, яким визначено суму грошового зобов'язання зі сплати військового збору в загальному розмірі 4 992,03 грн, з яких: за податковим зобов'язанням - 4 001,62
грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 990,41 грн;

податкове повідомлення-рішення форми "ПС" від 10 серпня 2017 року № 0082061307, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) на суму 510 грн за платежем "податок на доходи фізичних осіб".

Крім того, вимогою від 12 червня 2019 року № Ф-11661-25 "У" про сплату боргу (недоїмки) зобов'язано позивачку сплатити борг по Єдиному внеску у сумі 142
755,55 грн.

Вирішуючи питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з того, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини 4 статті 9 КАС України, відповідно до змісту яких суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Вказані правові норми зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, зокрема, до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Проте, суди попередніх інстанцій, дійшовши висновків, що вказані в акті суми виплаченої громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заробітної плати не підтверджені належними доказами та фактично ґрунтуються на припущеннях, не вжили заходів щодо витребування доказів у осіб, у володінні яких такі знаходяться, зокрема, оригінали договорів на надання послуг щодо виготовлення меблів, підписаних, як зазначала ОСОБА_2 у письмових поясненнях, нею під час виконання службових функцій від імені позивачки. Відповідно до вказаних пояснень, оцінку яким було надано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 висловила готовність надати вказані оригінали при необхідності (т. 1 а. с. 107).

При цьому, суди попередніх інстанцій обґрунтували оскаржувані рішення висновками, викладеними в акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) фізичної особи, яка використовує найману працю, від 15 березня 2018 року № 04-407/29, які, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, не мають правового значення для вирішення вказаної справи. Так, відповідно до вказаних висновків між позивачкою та громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будь-які правовідносини, в тому числі трудові та (або) цивільно-правового характеру за 2017 рік, відсутні, тоді як відповідно до пояснень указаних осіб, перевірку фактичного працевлаштування яких було здійснено відповідачем, не оформлені трудові відносини існували між ними та позивачкою протягом 2015-2016 років. Крім цього, вказані правовідносини не могли бути відображені в табелях обліку використання робочого часу, відомостях про нарахування заробітної плати, платіжних відомостях на виплату заробітної плати, які були надані на перевірку позивачкою під час інспекційного відвідування 14-15 березня 2018 року, з огляду на неофіційний характер таких трудових відносин, що і було предметом перевірки податкового органу в липні 2017 року.

Отже, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з урахуванням приписів статті 74 КАС України доходить висновку, що судами попередніх інстанцій встановлено обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, на підставі недопустимих доказів.

Крім цього, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі, стосовно безпідставності поновлення судом першої інстанції строку на подання позову в частині оскарження рішення від 10 серпня 2017 року № 0082351307 про застосування штрафних санкцій та вимоги від 10 серпня 2017року № Ф-0082361307 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску.

Так, статтями 121, 123 КАС України встановлено дискреційні повноваження суду першої інстанції щодо вирішення питання поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, який постановляє про це відповідну ухвалу.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки.

У цій справі суд першої інстанції, поновивши строк для оскарження вказаних рішень, не надав оцінки встановленому законодавством порядку нарахування і сплати Єдиного внеску, пославшись лише на те, що вказані спірні рішення були направлені позивачці, проте не були нею отримані, що, на думку суду, свідчить про поважні причини пропуску строку на їх оскарження; також суд послався на доцільність спільного розгляду всіх заявлених позовних вимог для ефективного захисту прав та інтересів позивачки.

Така процесуальна поведінка суду, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, не є реалізацією дискреційних повноважень, оскільки, суд не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, застосовувати або не застосовувати встановлені законом процесуальні строки.

Так, статтею 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено десятиденний строк для оскарження платником податків у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) та/або рішення про нарахування пені та застосування штрафів з дня їх отримання.

Відповідно до пункту 4 розділу VI та пункту 7 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі, якщо неможливо вручити платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) та/або рішення про нарахування пені та застосування штрафів поштою у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням, відмовою службових осіб платника єдиного внеску прийняти рішення, відповідні вимога та/або рішення вважаються надісланими (врученими) платнику Єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Таке правове регулювання узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник зобов'язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду адміністративної справи та утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у її розгляді.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами, спірні рішення від 10 серпня 2017 року № 0082351307 про застосування штрафних санкцій та вимога від 10 серпня 2017року № Ф-0082361307 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску було надіслано рекомендованим листом на адресу позивачки, проте, вказане відправлення 18 вересня 2017 року повернулося за закінченням строку зберігання. Таким чином, відповідно до приписів зазначеної Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування днем вручення вказаної вимоги є 18 вересня 2017 року.

Крім цього, суди не врахували, що позивачці було відомо про винесені на підставі акта перевірки спірні рішення та про їх направлення на її поштову адресу, про що, зокрема, свідчать рішення Волинського окружного адміністративного суду в інших справах, а саме: № 140/2251/18, № 803/355/18, № 803/542/18, розпочатих за її позовами. Оскарження в судовому порядку відповідної вимоги та рішення лише у травні 2019 року є зволіканням зі зверненням до суду.

За наведених обставин судом першої інстанції при поновленні відповідного процесуального строку порушено вимоги чинного законодавства.

Згідно із статтею 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення у касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 354 КАС України.

Статтею 240 КАС України передбачено підстави залишення позову без розгляду, зокрема, визначені Статтею 240 КАС України (пункт 8 частини першої вказаної статті).

Відповідно до частини 4 статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що позов в частині оскарження вимоги від 10 серпня 2017 року № Ф-0082361307 про сплату (боргу) недоїмки зі сплати Єдиного внеску та рішення від 10 серпня 2017 року № 0082351307 про застосування штрафних санкцій підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив такі обставини на підставі недопустимих доказів.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що адміністративна справа в частинні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 серпня 2017 року № 0081991307, № 0082341307, № 0082061307 та вимоги від 12 червня 2019 року № Ф-11661-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам необхідно на підставі належних і допустимих доказів прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345, 349, 353, 354, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити частково.

2. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року скасувати.

3. Адміністративну справу № 140/1678/19 в частинні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 серпня 2017 року № 0081991307, № 0082341307, № 0082061307 та вимоги від 12 червня 2019 року № Ф-11661-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати Єдиного внеску направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

4. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимоги від 10 серпня 2017 року № Ф-0082361307 про сплату (боргу) недоїмки зі сплати Єдиного внеску та рішення від 10 серпня 2017 року № 0082351307 про застосування штрафних санкцій залишити без розгляду.

5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді М. М. Гімон

Є. А. Усенко