Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа №826/17709/14

адміністративні провадження №К/990/28444/22, №К/990/28871/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Данилевич Н.А., Уханенка С.А.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про скасування наказу та зобов`язати вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Арсірія Р.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Мєзєнцева Є.І., суддів Ганечко О.М., Файдюка В.В., і

за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Мєзєнцева Є.І., суддів Ганечко О.М., Файдюка В.В.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви від 12 лютого 2021 року просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора України від 24 жовтня 2014 року №1512к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Одеської області;

- поновити його на посаді першого заступника прокурора Одеського області з 25 жовтня 2014 року;

- стягнути на його користь з Одеської обласної прокуратури заробітну плату за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2014 року і до моменту поновлення на публічній службі;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

ІІ. Короткий зміст судових рішень

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора України від 24 жовтня 2014 року №1512к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Одеської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Одеської області з 25 жовтня 2014 року. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2014 року по 03 березня 2021 року в розмірі 1235769,75 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частинах поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Одеської області та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16290,75 грн допущено до негайного виконання.

3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Абзац четвертий рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року змінено та викладено його у наступній редакції: «Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.10.2014 по 03.03.2021 в розмірі 4443790,29 грн (чотири мільйони чотириста сорок три тисячі сімсот дев`яносто грн 29 коп). У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року залишено без змін.

4. Постановою Верховного Суду від 20 січня 2022 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в справі №826/17709/14 скасовано. Справу №826/17709/14 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року залишено без змін.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Абзац четвертий рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року змінено та викладено його у наступній редакції: «Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.10.2014 по 03.03.2021 в розмірі 2492135,67 грн (два мільйони чотириста дев`яносто дві тисячі сто тридцять п`ять грн 67 коп)». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року залишено без змін.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційних скарг

6. Офіс Генерального прокурора та Одеська обласна прокуратура подали до Верховного Суду касаційні скарги.

7. Офіс Генерального прокурора у касаційній скарзі просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року, якою змінено абзац четвертий рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року, - скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1235769,75 грн - змінити у частині визначення періоду вимушеного прогулу (кількість днів).

8. Одеська обласна прокуратура у касаційній скарзі просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року в цій частині залишити в силі.

9. Підставою оскарження Офіс Генерального прокурора та Одеська обласна прокуратура визначили пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

10. Офіс Генерального прокурора посилається на те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 червня 2021 року в справі №826/17798/14 та від 04 листопада 2021 року в справі №640/537/20 щодо порядку застосування положень пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), який на момент ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 03 березня 2021 року втратив чинність, а тому помилково застосований судом апеляційної інстанції. Скаржник зазначає, що при обчисленні позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції обґрунтовано не застосував положення пункту 10 Порядку №100, проте оскільки неправильно визначив кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу, то в цій частині його рішення підлягає зміні шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 жовтня 2014 року по 03 березня 2021 року в сумі 1233442,50 грн (775,75 грн х 1590 робочих днів).

11. Одеська обласна прокуратура також указує на помилковість застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 10 Порядку №100; посилається на те, що оскільки пункт 10 Порядку №100 виключено постановою КМУ від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100» (далі - Постанова №1213), то це унеможливлює застосування до спірних правовідносин цієї норми. Суд апеляційної інстанції, як зазначає скаржник, не урахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 червня 2021 року в справі №826/17798/14 та від 04 листопада 2021 року в справі №640/537/20 щодо порядку застосування положень пункту 10 Порядку №100; необґрунтовано застосував при обчисленні позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу коефіцієнти підвищення посадового окладу. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 25 жовтня 2014 року по 03 березня 2021 року, як указує Одеська обласна прокуратура, становить 1233442,50 грн (775,75 грн х 1590 робочих днів).

ІV. Рух справи у суді касаційної інстанції

12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Данилевич Н.А., Уханенка С.А. ухвалами від 22 листопада 2022 року та від 07 грудня 2022 року відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.

13. ОСОБА_1 відзивів на касаційні скарги не подано.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 21 лютого 2023 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 22 лютого 2023 року.

V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

15. Наказом Генерального прокурора України від 15 вересня 2010 року №1257к першого заступника прокурора Одеської області державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 переведено на посаду заступника прокурора цієї ж області.

16. Наказом Генерального прокурора України від 26 січня 2012 року №73к державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Одеської області з 26 січня 2012 року в порядку переведення за його згодою на іншу роботу в апарат прокуратури цієї області.

17. Наказом Генерального прокурора України від 24 липня 2014 року №1056к державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 призначено першим заступником прокурора Одеської області, звільнивши його з посади заступника прокурора цієї області.

18. Наказом Генерального прокурора України від 24 жовтня 2014 року №1512к державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника прокурора Одеської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури цієї області. Підставою звільнення зазначено: довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 ; подання прокурора області Приза А.А.

VІ. Позиція Верховного Суду

19. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

21. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

22. Касаційні провадження у цій справі відкриті на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - у межах доводів Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури щодо неправильного обчислення судом апеляційної інстанції позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 червня 2021 року в справі №826/17798/14 та від 04 листопада 2021 року в справі №640/537/20.

23. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційних скарг та оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

24. Нормами частини другої статті 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

25. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» визначається за правилами, передбаченими Порядком №100 (далі - у редакції, чинній у періоді вимушеного прогулу позивача до 11 грудня 2020 року), який застосовується також у випадках вимушеного прогулу (підпункт «з» пункту 1 цього Порядку).

26. Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Працівникам плаваючого складу суден флоту рибної промисловості і працівникам, зайнятим на підприємствах із сезонним характером виробництва, з урахуванням значного коливання протягом року заробітної плати, в інших випадках збереження середньої заробітної плати вона може обчислюватись виходячи з виплат за 12 календарних місяців. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду. У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. Для працівників з відрядною оплатою праці у разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може замінюватись іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду.

27. Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

28. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

29. За правилами пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

30. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію щодо необхідності застосування положень пункту 10 Порядку №100 в тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.

31. Відповідні висновки щодо застосування вказаних положень Порядку №100 для цілей обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 травня 2019 року в справі №572/2429/15-ц, від 15 жовтня 2020 року в справах №826/17601/14, №826/5842/15, від 11 лютого 2021 року в справі №814/197/15, від 25 лютого 2021 року в справі №816/4583/14, від 30 червня 2021 року в справі №826/17798/14 та інших.

32. Пунктом 10 Порядку №100 передбачено коригування середнього заробітку при підвищенні посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток. Це стосується усіх виплат, які розраховуються згідно з Порядком №100, зокрема, і за час вимушеного прогулу.

33. Так, у разі підвищення тарифних ставок i посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так i у періоді, впродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їхнього підвищення.

34. Коефіцієнт, на який необхідно коригувати виплати, які враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

35. Аналогічним чином Верховний Суд застосував положення Порядку №100 для цілей обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з-поміж інших постанов, у постановах від 21 квітня 2021 року в справі №640/6398/19 та від 20 вересня 2022 року в справі №803/2375/14.

36. 12 грудня 2020 року набрала чинності Постанова №1213, якою внесено зміни до Порядку №100, зокрема, виключено його пункт 10. Разом із тим, згідно з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 04 листопада 2021 року в справі №826/6301/15, від 25 січня 2022 року в справі №826/17708/14, від 18 квітня 2022 року в справі №802/4032/14-а, від 28 квітня 2022 року в справі №826/18143/14, від 27 вересня 2022 року в справі №826/18139/14, від 29 листопада 2022 року в справі №826/17616/14, від 20 грудня 2022 року в справі №826/17201/14, від 27 грудня 2022 року в справі №826/18270/14, від 25 січня 2023 року в справі №826/17614/14, від 31 січня 2023 року в справі №826/18038/14, від 02 лютого 2023 року в справі №826/17491/14 та інших, підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку №100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні з 12 грудня 2020 року, тобто з дати набрання чинності Постановою №1213, якою виключено пункт 10 Порядку №100, а у площині спірних правовідносин до 11 грудня 2020 року середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із урахуванням відповідного коефіцієнта підвищення, оскільки до 11 грудня 2020 року пункт 10 Порядку №100 був чинним і підлягав застосуванню.

37. Верховний Суд у постанові від 20 січня 2022 року, якою направив цю справу №826/17709/14 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду, констатував, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію щодо необхідності застосування пунктів 7, 8 та 10 розділу IV Порядку №100 в тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства. Вказані правові висновки щодо застосування положень Порядку №100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлено Верховним Судом у постановах від 22 травня 2019 року в справі №572/2429/15-ц, від 06 серпня 2019 року в справі №0640/4691/18, від 15 квітня 2020 року в справі №826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №826/17601/14, від 12 серпня 2020 року в справі №2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року в справі №814/197/15 і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить. Отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності застосування пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства, є правильними та відповідають вищенаведеним висновкам Верховного Суду. Доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для застосування пункту 10 Порядку №100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а тому відсутні підстави для скасування рішення cуду апеляційної інстанції в цій частині. Відтак, розрахований судом апеляційної інстанції на підставі Постанов КМУ від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова №505), від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова №1013), від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» (далі - Постанова №657) середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 15 січня 2020 року (до набрання чинності постановою КМУ від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» (далі - Постанова №1155)) із урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їхнього підвищення є правильним. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що пункт 10 Порядку №100 був чинним до 11 грудня 2020 року, а, отже, вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнта підвищення підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин по дату 11 грудня 2020 року. Правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення з 12 грудня 2020 року відсутні. Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 (з урахуванням Постанови №1213) при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які, зокрема, викладено у постановах від 04 листопада 2021 року в справі №826/6301/15, від 09 грудня 2021 року в справі №340/588/20, та є застосовними і до обставин цієї справи.

38. Верховний Суд у постанові від 20 січня 2022 року зауважив, що складність справи №826/17709/14 полягає у значному періоді, за який судам належить здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з моменту неправомірної люстрації позивача - 24 жовтня 2014 року по день ухвалення рішення судом першої інстанції про поновлення його на посаді - 03 березня 2021 року). У цей період кілька разів відбувалися підвищення посадових окладів працівників прокуратури, а також запроваджена та реалізована реформа органів прокуратури на підставі Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ), у межах якої прийнято Постанову №1155. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку з чим внесено ряд змін до Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VIІ), зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури». Окрім того, запроваджено обов`язкову атестацію прокурорів, зокрема, згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. Абзацом третім пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови КМУ, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року №414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року. 16 січня 2020 року набрала чинності Постанова №1155, якою, з-поміж іншого, затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур. При цьому пунктом 6 Постанови №1155 установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені Постановою №505. Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувалися, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв`язку із цим відбулося розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.

39. Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року в справі №826/17798/14 висловив правову позицію з приводу застосування наведених норм права та зазначив, що в аргументації відповідача в цій частині є певна рація, адже прокурори, зокрема ГПУ, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови №505. Водночас ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою №1155 та статтею 81 Закону №1697-VII. Верховний Суд зауважив, що виплата заробітної плати згідно з Постановою №1155 і статтею 81 Закону №1697-VII пов`язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ). Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП України), тобто компенсувати втрачений заробіток, Суд уважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнта підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора). Іншими словами, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону №113-ІХ. У вказаній постанові Верховним Судом також зазначено, що з набранням чинності Постановою №1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону №113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови №505 і Постанови №1155). Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів, установлених Постановою №1155, за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур. Такий висновок Верховний Суд підтримав також, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2021 року в справі №640/154/20, від 04 листопада 2021 року в справі №640/537/20 та від 01 грудня 2021 року в справі №640/26041/19.

40. Тож, як указав Верховний Суд у постанові від 20 січня 2022 року в цій справі №826/17709/14, висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування коефіцієнта 4,04 за період з 16 січня 2020 року по 25 березня 2020 року ґрунтуються на положеннях Постанови №1155 без надання їм оцінки з урахуванням приписів абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX. Питання оплати праці прокурорів за період з 16 січня 2020 року по 25 березня 2020 року врегулювалися також положеннями абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та пунктом 6 Постанови №1155, які мали бути враховані судом апеляційної інстанції при обрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу в указаному періоді. Судом апеляційної інстанції не досліджено питання та обставини, з якими пункт 10 Порядку №100 пов`язує необхідність застосування при розрахунку середнього заробітку (за час вимушеного прогулу) коефіцієнта підвищення, виходячи із посадового окладу, визначеного Постановою №1155, з урахуванням приписів абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

41. У постанові від 20 січня 2022 року в цій справі №826/17709/14 Верховний Суд також зазначив, що обраховуючи розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 26 березня 2020 року по 11 грудня 2020 року виходячи із посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону №1697-VІІ після ухвалення Рішення Конституційного Суду України №6-р/2020, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги положення Закону №113-ІХ, якими внесено зміни, зокрема, і до статті 81 Закону №1697-VІІ. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що у періоді, за який ним здійснювався розрахунок середнього заробітку на підставі статті 81 Закону №1697-VІІ, норми цієї статті діяли у редакції Закону №113-ІХ, абзацом третім пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» якого також регулювалися питання оплати праці прокурорів у період проведення реформи органів прокуратури. Висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування посадового окладу прокурорів окружних прокуратур для обрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, визначеного статтею 81 Закону №1697-VІІ (в редакції Закону №113-ІХ), без аналізу та урахування норм цього Закону, є передчасними.

42. Указані обставини, як зауважив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2022 року в цій справі №826/17709/14, не були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, як і не досліджувалися питання застосування абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX для визначення коефіцієнта підвищення посадового окладу при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Правильне визначення нормативних актів, які регулювали оплату праці прокурорів у період з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року, а також розміру окладу прокурорів, є визначальним для правильного обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в цій справі. Ураховуючи зазначене, постанова суду апеляційної інстанції в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року підлягає скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно правильно визначити нормативно-правові акти, які регулюють розмір посадових окладів прокурорів у періоді з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року, на підставі яких здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача із застосуванням пункту 10 Порядку №100.

43. Шостий апеляційний адміністративний суд за результатами нового розгляду справи №826/17709/14 у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу прийняв постанову від 08 серпня 2022 року, якою змінив абзац четвертий рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року та виклав його у наступній редакції: «Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.10.2014 по 03.03.2021 в розмірі 2492135,67 грн (два мільйони чотириста дев`яносто дві тисячі сто тридцять п`ять грн 67 коп)».

44. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на норми законодавства, ураховуючи позицію Верховного Суду, зробив висновки про те, що розрахунок втраченого заробітку потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнта підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили. Разом із тим, пункт 10 Порядку №100 був чинним до 11 грудня 2020 року (надалі скасований згідно з Постановою №1213, яка набрала законної сили 12 грудня 2020 року), тому цей пункт підлягає застосуванню стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнтів підвищення лише по 11 грудня 2020 року.

45. Відповідно до довідки Одеської обласної прокуратури від 22 лютого 2021 року №21-64 середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням складала 16290,75 грн, а середньоденна - 775,75 грн. Отже, з урахуванням указаних вище норм, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 25 жовтня 2014 року по 03 березня 2021 року становить 2492135,67 грн, що складається по періодах таким чином: з 25 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року: 775,75 грн х 275 робочих днів = 213331,25 грн; з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року: 775,75 грн х 441 робочих днів х 1,25 коефіцієнт підвищення (відповідно до Постанови №1013 (з урахуванням Постанови №505)) = 427632,19 грн; з 06 вересня 2017 року по 11 грудня 2020 року: 775,75 грн х 818 робочих днів х 2,85 коефіцієнт підвищення (відповідно до Постанови №657) = 1808505,98 грн; з 12 грудня 2020 року по 03 березня 2021 року період вимушеного прогулу розраховується за загальним правилом без коефіцієнта підвищення, а саме: 775,75 грн х 55 робочих днів = 42666,25 грн.

46. Виходячи із застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові підходу слідує, що при обчисленні ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25 жовтня 2014 року по 03 березня 2021 року суд апеляційної інстанції правильно визначив нормативно-правові акти, які регулюють оплату праці прокурорів у спірному періоді, й змінюючи рішення суду першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що пункт 10 Порядку №100 був чинним до 11 грудня 2020 року, а тому його положення стосовно обчислення позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням відповідних коефіцієнтів підвищення посадового окладу підлягають застосуванню у площині спірних правовідносин до 11 грудня 2020 року. Правові підстави для застосування відповідних коефіцієнтів підвищення відсутні з 12 грудня 2020 року.

47. Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду врахував висновки та мотиви Верховного Суду, викладені у постанові від 20 січня 2022 року в цій справі №826/17709/14, і позиція суду апеляційної інстанції щодо застосування положень пункту 10 Порядку №100 стосовно обчислення позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням відповідних коефіцієнтів підвищення посадового окладу в площині спірних правовідносин до 11 грудня 2020 року відповідає судовій практиці Верховного Суду.

48. Висновки Верховного Суду стосовно застосування відповідних норм права, викладені у постанові від 04 листопада 2021 року в справі №640/537/20, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, стосуються інших правовідносин та іншого періоду в часі, аніж у цій справі №826/17709/14; такі не є подібними до спірних правовідносин в оскаржуваній частині у цих касаційних провадженнях, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови.

49. Щодо посилань скаржників на постанову Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі №826/17798/14, то необхідно зауважити, що у цій постанові Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив, що «… у межах заявлених підстав для касаційного оскарження і вимог заявника колегія суддів має передусім з`ясувати, чи застосовними є до спірних правовідносин у частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення пункту 10 Порядку №100 у редакції цього нормативно-правового акта, яка діяла до внесення змін згідно з Постановою №1213. Відповідаючи на це запитання колегія суддів виходить з того, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд [першої інстанції], відповідно до статті 235 КЗпП України, вирішує одночасно із поновленням особи на посаді. На дату вирішення судом першої інстанції спору про поновлення позивача на посаді Порядок №100 діяв у попередній редакції, зокрема, чинними були положення пункту 10. Звідси можемо виснувати, що суд першої інстанції, поновивши позивача на посаді, мав би враховувати ці норми при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів) … ».

50. Отже, питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд (першої інстанції) за правилами статті 235 КЗпП України вирішує одночасно із поновленням особи на посаді.

51. Тобто, поновивши позивача на посаді, суд повинен ураховувати відповідні норми при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів).

52. Відтак, при визначенні редакції Порядку №100, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суду необхідно враховувати період коли виникли такі правовідносини і чи діяв пункт 10 Порядку №100 на їх момент.

53. Водночас Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію щодо необхідності застосування положень пункту 10 Порядку №100 в тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.

54. На момент ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 03 березня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді пункт 10 Порядку №100 втратив чинність. Проте така норма законодавства діяла у розрахунковому періоді, а тому суд апеляційної інстанції при розрахунку позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу правомірно застосував положення пункту 10 Порядку №100, а саме обчислив середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням відповідних коефіцієнтів підвищення по дату 11 грудня 2020 року. Правові підстави для застосування відповідних коефіцієнтів підвищення відсутні з 12 грудня 2020 року, тобто з дати набрання чинності Постановою №1213, якою виключено пункт 10 Порядку №100.

55. Аналогічні за змістом висновки висловлювалися Верховним Судом неодноразово.

56. Доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зроблених в оскаржуваній постанові.

57. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58. Ураховуючи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, переглянута судом касаційної інстанції в межах доводів і вимог, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури підлягають залишенню без задоволення, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року, якою частково змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року, - без змін.

VІІ. Судові витрати

59. Підстави для здійснення розподілу судових витрат, з огляду на результат касаційного розгляду, відсутні.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року в справі №826/17709/14, якою частково змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: Н. А. Данилевич

С. А. Уханенко