ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2020 року

Київ

справа №808/2264/16

адміністративне провадження №К/9901/29686/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В.М.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року (суддя - Дуляницька С.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року (головуючий суддя - Чередниченко В.Є., судді - Іванов С.М., Панченко О.М.) у справі

за позовом Запорізького державного підприємства «Радіоприлад»

до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування постанови, -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад» (далі - позивач, ЗДП «Радіоприлад») звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Управління ДВС), в якому просило скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12.07.2016, якою заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить відособленому підрозділу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» Зовнішньоторгівельна фірма, у межах суми 12730074,00 грн.

Обґрунтовуючи позов ЗДП «Радіоприлад» зазначило, що здійснення державним виконавцем будь-яких заходів, направлених на звернення стягнення на основні фонди та оборотні засоби, задіяні у виробничому та технологічному процесі, у тому числі і складання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12.07.2016, у період дії заходів щодо забезпечення вимог кредиторів згідно зі ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» та ухвалою Господарського суду Запорізької області по справі №26/48/09 є незаконним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року позов задоволено. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ЗВП № 610/3 від 12.07.2016 визнана протиправною та скасована.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що постанова від 12.07.2016 ЗВП №610/3 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження винесена державним виконавцем після введення судом мораторію на задоволення вимог кредиторів та зупинення зведеного виконавчого провадження. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги твердження відповідача, що накладення арешту на майно позивача та заборона його відчуження були здійснені відповідачем правомірно, у порядку ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" і на підставі виконавчих документів щодо стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення на користь поточних кредиторів, оскільки державним виконавцем при прийнятті оскаржуваної постанови не перевірено належність майна, на яке було накладено арешт та заборонено відчуження, до основних фондів та оборотних засобів, на які 05.04.2011 Господарським судом Запорізької області було заборонено звертати стягнення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Управління ДВС подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зазначив, що враховуючи те, що умовою для здійснення державним виконавцем заходів, встановлених статтею 57 Закону № 606-XIV, є визначення суми стягнення, з урахуванням виконавчого збору, при цьому державним виконавцем в оскаржуваній постанові не зазначено на підставі яких виконавчих документів та в частині яких сум накладено арешт на майно боржника - ЗДП «Радіоприлад», які б у сумі становили 12730074 грн, що виключає можливість перевірки судом законності постанови державного виконавця Половнікова Р.С. від 12 липня 2016 року ЗВП №610/3 у частині визначення суми стягнення, у зв`язку з чим ця постанова є необґрунтованою та прийнятою без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

Управління ДВС (далі - скаржник) у лютому 2017 року звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить змінити ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року, скасувавши постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що на період дії мораторію зведене виконавче провадження зупинене, окрім виконавчих документів щодо стягнення заборгованості із заробітної плати і стягнення заборгованості на користь поточних кредиторів. Державним виконавцем не вилучалось і не реалізовувалось майно підприємства, яке безпосередньо задіяне у виробничому процесі, а лише, з метою забезпечення реального виконання рішення, було накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно в межах суми стягнення. Також вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у редакції, чинній на час порушення провадження у справі про банкрутство ЗДП «Радіоприлад». Вважає, що оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення, у тому числі і накладення арешту на майно.

ЗДП «Радіоприлад» подало заперечення на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Зазначає, що оскаржувана постанова державного виконавця винесена після введення судом мораторію на задоволення вимог кредиторів і зупинення зведеного виконавчого провадження. Також держаним виконавцем не перевірено належність майна, на яке було накладено арешт та заборонено відчуження, до основним фондів та оборотних засобів, на які 05.04.2011 Господарським судом Запорізької області було заборонено звертати стягнення.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.07.2009 у справі № 26/48/09, за заявою кредитора - Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», порушено справу про банкрутство ЗДП «Радіоприлад» за загальною процедурою. Цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою від 05.04.2011 у справі №26/48/09 за результатами розгляду клопотання боржника Господарський суд Запорізької області:

- заборонив органам державної виконавчої служби звертати стягнення на майно: пождепо - інв.№100086; складське приміщення - інв.№100054; ремонтно-будівельна база - інв.№100056; резервуар води - інв.№200003; склад хімікатів із складом газобалонів - інв.№100046; насосна станція пожежогасіння - інв.№100043; склад - інв.№200048; склад корпусу №52 з 2 навісами та огорожею - інв.№100052; пожежне водоймище - інв.№200026; автодороги (частково S = 1400 кв.м. - плити , S= 7172 кв.м. асфальт) - інв.№200041; частина огорожі території заводу - інв.№200020; трансформаторна підстанція КТП 400/6 - інв.№400041;

- заборонив органам державної виконавчої служби звертати стягнення на основні фонди та оборотні засоби ЗДП «Радіоприлад» (код ЄДРПОУ 14313317, адреса: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 3), що обліковується на балансі ЗДП «Радіоприлад», задіяні безпосередньо у виробничому та технологічному процесі виробництва;

- зобов`язав органи державної виконавчої служби з метою виконання виконавчих документів про стягнення на користь фізичних осіб заборгованості по заробітній платі повторно звернути стягнення на окремо розташовану триповерхову будівлю літ. А-3, яка розташована на земельній ділянці, що перебуває у розпорядженні Запорізької міської ради, площею 1889,82 кв.м, кадастровий номер 2310100000:03:022:0026, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Радгоспна, 38А, зазначена триповерхова будівля знаходиться у повному господарському віданні ЗДП «Радіоприлад».

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2011 у справі №26/48/09 ухвала Господарського суду Запорізької області від 05.04.2011 у справі №26/48/09 у частині заборони органам державної виконавчої служби звертати стягнення на основні фонди та оборотні засоби ЗДП «Радіоприлад», що обліковується на балансі ЗДП «Радіоприлад», задіяні безпосередньо у виробничому та технологічному процесі виробництва, - залишена без змін.

На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження №610/3 по примусовому виконанню виконавчих документів відносно позивача.

Постановою старшого державного виконавця Половнікова Р.С. від 12 липня 2016 року ЗВП №610/3 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно відособленого підрозділу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» Зовнішньоторгівельна фірма в межах суми 12730074,00 грн та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. Державним виконавцем зазначено про накладення арешту по часткових стягненням у кількості 191 виконавче провадження, у тому числі по наказу №908/4820/15, виданого Господарським судом Запорізької області 16.11.2015, про стягнення з позивача 26436,83 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону № 606-XIV встановлено, що виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у разі: порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.

Відповідно до ч. 4 ст. 39 Закону № 606-XIV передбачено, що протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, не знімається. У період зупинення виконавчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів щодо розшуку боржника (його майна) або перевірки його майнового стану.

Частиною 1ст. 52 Закону № 606-XIV визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Частинами 1 і 2 ст. 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: <…> винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження <…>.

Приписами ч. 3 ст. 57 Закону № 606-XIV встановлено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Частиною 15 ст. 16 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) встановлено, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство: <…> арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство <…>.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 19 Закону № 2343-XII передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах <…>.

Приписами ч. 5 ст. 19 Закону № 2343-XII встановлено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів у разі одночасного задоволення вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном керуючим санацією згідно з планом санації або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому цим Законом.

Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор).

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

Пунктом 1-1 розділу Х Закону № 2343-XII, у редакції Закону № 5405-VI від 02.10.2012, передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.

Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

З наведених приписів законодавства висновується, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

При цьому, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачені особливості звернення стягнення на майно боржника, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство. Так, за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, звернення стягнення на майно боржника здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство цього боржника. Також арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Отже, для застосування арешту майна боржника, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, з метою подальшого вилучення та реалізації майна для задоволення вимог кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, державний виконавець може у встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядку звернутися до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство цього боржника. У державного виконавця відсутнє право самостійно здійснювати арешт майна боржника, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство.

Зі змісту касаційної скарги випливає, що, посилаючись на п. 1-1 розділу Х Закону № 2343-XII, у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ «Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з урахуванням Закону України від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань», скаржник вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 2343-XII, у редакції, чинній до 19.01.2013.

Проте, суд зазначає, що визначені п. 1-1 розділу Х Закону № 2343-XII приписи передбачають застосування до спірних правовідносин саме цього Закону, який був чинний на момент порушення провадження у справі про банкрутство ЗДП «Радіоприлад». Вказані приписи не містять правил застосування певної редакції Закону № 2343-XII, у залежності від часу порушення провадження у справі про банкрутство.

Також скаржник посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 07.05.2012 №21-289а11, від 09.07.2013 №21-178а13 і від 26.02.2013 №21-34а12. Так, Верховний Суд України зазначив, що оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Суд звертає увагу, що наведені висновки стосуються можливості нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов`язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію. Проте у вказаних справах відсутні висновки щодо порядку арешту майна боржника, його вилучення та реалізації для задоволення вимог кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію.

З огляду на викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яку винесено відносно боржника, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

Н.В. Шевцова