Історія справи

Постанова КАС ВП від 22.08.2018 року у справі №818/2559/14
Ухвала КАС ВП від 22.08.2018 року у справі №818/2559/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

21 серпня 2018 року

справа №818/2559/14

адміністративне провадження №К/9901/5067/18, №К/9901/5065/18,

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у складі колегій суддів Макаренко Я.М., Шевцової Н.В., Мінаєвої О.М. та касаційну скаргу Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року у складі судді Соколова В.М. у справі № 818/2559/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивачу справі) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0003581701 від 26 серпня 2014 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 118655,90 грн. та застосовано штраф в розмірі 29663,98 грн.; податкове повідомлення - рішення №0003561701 від 26 серпня 2014 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за єдиним податком з фізичних осіб в розмірі 15966,89 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3991,72 грн.; визнати протиправним та скасувати рішення №256 від 27 травня 2014 року про сплату штрафних санкцій в сумі 1013,93 грн. та вимогу від 27 травня 2014 року №Ф-568 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18931,54 грн. з мотивів безпідставності їх прийняття.

10 листопада 2014 року постановою Сумського окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено частково, скасовано вимогу про сплату недоїмки Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області № Ф-568 від 27 травня 2014 року в частині боргу з єдиного соціального внеску на суму 1549 грн. 96 коп. та рішення Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області №256 від 27 травня 2014 року в частині донарахування штрафних санкцій на суму 77 грн. 50 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

18 лютого 2015 року ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про протиправність вимоги про сплату недоїмки в частині визначення боргу зі сплати єдиного соціального внеску на суму 1549 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій в частині донарахування штрафних санкцій на суму 77 грн. 50 коп. внаслідок недоведеності відповідачем порушення позивачем правил нарахування єдиного соціального внеску, встановленого законом.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суди попередніх інстанцій встановили правопорушення які свідчать про правомірність податкових повідомлень-рішень, з огляду на наявність у позивача обов'язку зареєструватися платником податку на додану вартість у спірний період та заниження ним оподаткованого доходу за 4 квартал 2013 року.

У березні 2015 року позивачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до Харківського апеляційного адміністративного суду.

У касаційній скарзі платник податків зазначає про порушенням судом апеляційної інстанції приписів пункту 4 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом до 15 грудня 2017 року) та пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України у зв'язку з відмовою суду апеляційної інстанції в задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення процедури податкового компромісу.

31 березня 2015 року Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача після усунення позивачем недоліків цієї скарги, визначених ухвалою цього суду від 16 березня 2015 року.

16 березня 2015 року податковим органом подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

17 березня 2015 року Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, справу № 818/2559/14 витребувано з Сумського окружного адміністративного суду.

23 квітня 2015 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення податкового органу на касаційну скаргу позивача, у яких відповідач спростовує доводи касаційної скарги, викладає фактичні обставини встановлені судами попередніх інстанцій, вказує на законність та обґрунтованість судових рішень цих судів в частині відмови в задоволенні позову, просить залишити їх в цій частині без змін, а касаційну скаргу Підприємства без задоволення.

27 квітня 2015 року податковим органом подано доповнення до касаційної скарги , в якій відповідач посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстави для задоволення касаційних скарг.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону такі судові рішення відповідають з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у квітні 2014 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки №130/17-03/2102513134/97 від 07 травня 2014 року (далі акт перевірки).

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій за результатами перевірки податковим органом встановлено порушення:

1. вимог підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.1 статті 44 та пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, в частині ведення обліку доходів та витрат за період з 01 січня 2011 року по 07 квітня 2013 року та неналежного ведення обліку доходів і витрат;

2. вимог пункту 138.2. статті 138, підпункту 139.1.9, пункту 139.1 статті 139, пункту 164.1 статті 164, пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження чистого оподатковуваного доходу за 2011 рік на суму 1150,00 грн. та за 2013 рік на суму 20859,80 грн., у зв'язку із заниженням суми доходу, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2011 рік на 172,50 грн. та за 2013 рік на 3172,57 грн.;

3. вимог пункту 292.1 статті 292 Податкового кодексу України, заниження позивачем валового доходу в розмірі 438835,00 грн., що призвело до заниження єдиного податку за ставкою 3 % в сумі 5974,86 грн.;

4. вимог пункту 181.1 статті 181 , пунктів 183.2, 183.10 статті 183, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2013 рік на загальну суму 278324,78 грн., у т.ч.: за вересень 2013 року - на суму 118655,90 грн., за жовтень 2013 року - на суму 3600,00 грн., за листопад 2013 р. - на суму 2600,00 грн., за грудень 2013 р. на суму 153468,88 грн.;

5. вимог статей 164, 167, 168 Податкового кодексу України внаслідок чого не утримано та не перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі -56,30 грн.;

6. вимог пункту 176.2. статті 176 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_1 в податкових розрахунках суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку не було включено дані (не відображено) про суми виплачених доходів фізичним особам - підприємцям в періоді з 01.01.2013 по 51.12.2013;

7. вимог пункту 2 частини першої статті 7 Закону - №2464 суб'єкт господарювання ОСОБА_1 занизив суму єдиного внеску за 2011 р. на 673,53 грн. та за 2013 рік на 18258,01 грн.

27 травня 2014 року на підставі акту перевірки податковим органом прийнято:

- вимогу про сплату недоїмки №Ф-568, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 18931,54 грн.;

- рішення №256 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до платника податків застосовано штрафні санкції в розмірі 1013,93 грн. за донарахування єдиного внеску в розмірі 18931,54 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №000861703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб в розмірі 7468,58 грн., з яких - 5974,86 грн. - за основним платежем, 1493,72 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погодився з прийнятими рішенням податкового органу та оскаржив їх в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг вимогу про сплату недоїмки №Ф-568 від 27 травня 2014 року, рішення №256 від 27 травня 2014 року про застосування штрафних санкцій; податкове повідомлення-рішення №000861703 від 27 травня 2014 року залишені без змін, а скарги платника податків - без задоволення.

Щодо інших рішень, то за наслідками адміністративного оскарження вони скасовані, 26 серпня 2014 року Конотопською об'єднаною державною податковою інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення №0003581701, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 118655,90 грн. та штрафу в розмірі 29663,98 грн. та №0003561701, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за єдиним податком з фізичних осіб в розмірі 15966,89 грн. та санкції в розмірі 3991,72 грн.

За позицією податкового органу, в частині визначення боргу з єдиного соціального внеску в сумі 1549, 96 грн. та в частині донарахування штрафних санкцій на суму 77, 50 грн. склад правопорушення полягає у заниженні позивачем протягом лютого-вересня 2013 року бази нарахування єдиного внеску за 2013 рік у зв'язку з невідображенням у складі загального оподатковуваного доходу додаткового блага, отриманого позивачем у вигляді виручки у не грошовій формі (заниження орендної плати) на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 1 від 08 лютого 2013 року, укладеного з Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 укладений договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 повинен сплачувати у 2013 році щомісячно орендну плату у розмірі 3 грн. за 1 м3.

За висновками податкового органу такий розмір орендної плати у порушення вимог підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України визначений у заниженому розмірі, а тому, на думку податкового органу, позивачем протягом лютого-вересня 2013 року отримано виручку у не грошовій формі у вигляді додаткового блага та у порушення пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України занижено оподаткований дохід.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

За приписами підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об'єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної

громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено

до початку звітного (податкового) року, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

За своїм змістом вищенаведена норма врегульовує питання визначення податковим агентом об'єкта оподаткування під час нарахування податку на доходи фізичних осіб від імені та за рахунок фізичної особи.

Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є самозайнятими фізичними особами-підприємцями, які не перебувають між собою у трудових відносинах , а тому позивач по відношенню до ФОП ОСОБА_2 не є податковим агентом, не зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок свого контрагента.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що додаткові блага надаються платнику податків податковим агентом, який зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі.

Враховуючи, що позивач за визначенням вищенаведених норм Податкового кодексу України не виступає податковим агентом по відношенню до свого контрагента, то Суд погоджується з висновками судів попередній інстанцій про необґрунтованість висновків податкового органу про заниження позивачем оподаткованого доходу за 2013 рік за договором оренди з ФОП ОСОБА_2 та незаконність прийнятих відповідачем вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на суму 1549, 96 грн. та рішення про донарахування штрафних санкцій у сумі 77, 50 грн.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин в частині відмови в задоволенні позову, Суд виходить з наступного.

За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги позивача обґрунтовані виключно порушенням судом апеляційної інстанції приписів пункту 4 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом до 15 грудня 2017 року) та пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України внаслідок відмови суду апеляційної інстанції в задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення процедури податкового компромісу.

Перевіривши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги Суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для його скасування, виходячи з наступного.

Підстави зупинення провадження у справі визначені статтею 156 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми суд зупиняє провадження у справі в разі звернення обох сторін з клопотанням про надання їм часу для примирення - до закінчення строку, про який сторони заявили у клопотанні.

Отже, обов'язковою умовою застосування судом пункту 4 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України є надходження клопотання про надання часу для примирення від обох сторін.

Згідно матеріалів справи клопотання про зупинення провадження у справі від відповідача не надходило, а тому підстави для зупинення провадження у справі у суду апеляційної інстанції були відсутні.

За визначенням п. 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Пунктом 2 зазначеної норми передбачено, що сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується.

У відповідності до пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Згідно пункту 8 наведеної норми податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Отже, зі змісту вказаної норми випливає, що податковий компроміс є законодавчо запроваджений механізм звільнення платника податків від юридичної відповідальності за заниження податкових зобов'язань в тому числі і з податку на додану вартість. Днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу.

З метою досягнення податкового компромісу щодо неузгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість в загальному розмірі 148319, 88 грн., нарахованих податковим повідомленням-рішенням від 26 серпня 2014 року позивачем 19 лютого 2015 року подано відповідну заяву та оплачено 5% від загальної суми зобов'язання, що підтверджується відповідачем.

Враховуючи, що позивачем подано заяву до контролюючого органу про застосування податкового компромісу і сплачено узгоджені податкові зобов'язання, то визначені у податковому повідомленні-рішенні зобов'язання з податку на додану вартість набули статусу узгоджених платником податку.

Досягнення податкового компромісу між платником податку та податковим органом свідчить про звільнення від юридичної відповідальності платника податків за заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а тому не доводить необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про законність прийняття податковим органом рішення про донарахування податку на додану вартість, а тому підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у справі № 818/2559/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер