Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року

Київ

справа №278/2478/17

адміністративне провадження №К/9901/49755/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити та виплати одноразову грошову допомогу за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Житомирського районного суду Житомирської області у складі судді Перекупка І.В. від 27 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Моніча Б.С., Капустинського М.М., Охрімчук І.Г. від 26 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, в якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову йому в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи, з 13 червня 2016 року, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби; зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу, як інваліду ІІ групи з 13 червня 2016 року, внаслідок поранення, контузії, ЗЧМТ, травми хребта, їх наслідків і захворювань, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби одноразової допомоги, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме з 13 червня 2016 року відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Позовна заява мотивована тим, що у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправним і скасовано пункт 11 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, з 13 червня 2016 року, внаслідок поранення, контузії, ЗЧМТ, травми хребта, їх наслідків і захворювань, пов'язаних з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16 червня 2017 року № 63; зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплати ОСОБА_2, як інваліду 2 групи, з 13 червня 2016 року, внаслідок поранення, контузії, ЗЧМТ, травми хребта, їх наслідків і захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме з 13 червня 2016 року відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975, з урахуванням проведених виплат, у решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Не погоджуючись з постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року та постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що позивачу встановлена ІІ група інвалідності понад дворічний термін з часу первинного її встановлення, яка настала внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а тому підстав для виплати одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку № 975 немає.

Від ОСОБА_2 у встановлений касаційним судом термін (до 30 липня 2018 року) відзиву на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 15 квітня 1984 року по 22 лютого 2011 року проходив військову службу у Збройних Силах, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1.

Відповідно до довідки, виданої військовим комісаром Житомирського об'єднаного міського військового комісаріату № 51 від 07 липня 2016 року, позивач у період з 05 серпня 1984 року по 02 червня 1986 року проходив військову службу на території Республіки Афганістан, де в той час велися бойові дії.

Під час проходження служби позивач отримав мінно-вибухове множинне осколкове поранення голови, тулуба, кінцівок, ЗЧМТ, контузію, травму хребта (1984 рік), що в подальшому призвело до ряду хвороб, що у свою чергу пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується Витягом з протоколу № 712 від 20 квітня 2011 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності з 11 травня 2011 року, що підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААА № 732386 від 16 травня 2011 року, а 30 червня 2016 року встановлено ІІ групу інвалідності з 13 червня 2016 року, що підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА № 514621 від 30 червня 2016 року

13 липня 2016 року позивач звернувся до Житомирського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням IІ групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19 серпня 2016 року, затвердженим Міністром оборони України, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги на підставі частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку № 975, з посиланням на те, що у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна групи інвалідності відбувалася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності та повернуто подані ним документи.

Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2017 року по справі № 278/2936/16-а, визнано протиправним і скасовано пункт 22 рішення № 67 від 19 серпня 2016 року Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності II групи з 13 червня 2016 року внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби; зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок поранення і захворювань, пов'язаних з виконанням позивачем обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення ІІ групи інвалідності, а саме з 13 червня 2016 року, відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975.

На виконання постанови Житомирського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2017 року, позивач 26 травня 2017 року повторно звернувся до Житомирського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Проте витягом з Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19 серпня 2016 року позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що у нього змінено 3 групу інвалідності на 2 групу інвалідності у період понад дворічний термін.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу встановлено 13 червня 2016 року.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (13 липня 2016 року), діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Системний аналіз наведених правових норм (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі № 816/4195/15, від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі № 751/4367/17.

Стосновно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб?єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко