Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.04.2019 року у справі №819/551/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2019 року

Київ

справа №819/551/16

адміністративне провадження №К/9901/9703/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" до Приватного нотаріуса - Жовнір Івана Теодоровича, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Терра" про визнання протиправним і скасування державної реєстрації прав оренди земельних ділянок, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду у складі судді Подлісної І. М. від 07 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гулида Р. М., Кузьмича С. М., Улицького В. З. від 01 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного нотаріуса - Жовнір Івана Теодоровича, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Терра" про визнання протиправним і скасування державної реєстрації прав оренди земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 03 січня 2016 року уклали договори оренди належних їм земельних ділянок з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Терра" попри те, що попередні договори оренди цих же ділянок були укладені 02 січня 2011 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро", державна реєстрація яких відбулась 20 квітня 2011 року і 30 червня 2011 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що з боку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Терра" 03 січня 2016 року було правомірно укладено договори оренди земельних ділянок з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, по яких закінчився строк дії попередніх договорів оренди, а тому приватним нотаріусом ОСОБА_10 обґрунтовано та законно в квітні 2016 року зареєстровано право оренди земельних ділянок по вищевказаних договорах оренди землі.

Відтак, суди прийшли до висновку, що зареєстроване інше речове право на земельні ділянки ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Терра" не порушує право позивача та відповідно не суперечить вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 30 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 819/551/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Гриціва М. І. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року прийнято до свого провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" до Приватного нотаріуса - Жовнір Івана Теодоровича треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Терра" про визнання протиправним і скасування державної реєстрації прав оренди земельних ділянок за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли та не інформували про наявність будь-яких нових обставин, які варто врахувати Верховному Суду під час касаційного перегляду справи, з урахуванням часу, що пройшов з моменту винесення оскаржуваних рішень.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 02 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-Агро" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 було укладено договори оренди земельних ділянок терміном на 5 років. Цього ж дня було здійснено передачу даних земельних ділянок орендарю, що підтверджується актами прийому - передачі земельних ділянок.

З тексту вказаних Договорів оренди землі від 02 січня 2011 року вбачається, що між сторонами було укладено договори оренди землі на п'ять років з переважним правом його поновлення для орендаря за умови письмового попередження про такі наміри не пізніше 30 днів до закінчення строку дії договору, чого з боку Tовариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-Агро" дотримано не було, а за змістом пункту 36 вказаних договорів, дія договору припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено.

Натомість, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Терра" 03 січня 2016 року 03 січня 2016 року укладено договори оренди землі із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на земельні ділянки по яких строк дії попередніх договорів оренди землі закінчився.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга мотивна, зокрема, тим, що поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація права набутого за укладеним правочином" не є тотожними поняттями, оскільки факт проведення державної реєстрації договору засвідчує чинність (укладеність) договору і з цього моменту виникнення у сторін договору відповідних прав, а факт реєстрації прав є визнанням за орендарем набутого права на підставі укладеного (зареєстрованого) договору, відтак, строк дії договорів оренди, укладених між ТОВ "Волочиськ-Агро" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та зареєстрованих 20 квітня 2011 року і 30 червня 2011 року становить 5 років, який слід обчислювати з моменту державної реєстрації, а не з часу підписання

Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За правилами частини 1 статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 820/2060/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права за договором оренди, укладеного ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Терра", з підстав існування чинного договору оренди цієї ж земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро". Відтак, у даній справі фактично оскаржується чинність договору оренди, на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію речового права, тобто існує спір між двома суб'єктами господарської діяльності щодо права оренди на земельну ділянку (чинності одного з договорів оренди землі).

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Отже, оскільки спірні правовідносини фактично виникли між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Терра" стосовно права оренди на земельні ділянок, які належить фізичній особі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) безпосередньо не виникли публічно-правові-відносини у розумінні КАС України публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Все це підтверджує, що даний спір потребує вирішення за правилами ЦПК України, який, зокрема, передбачає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що була вже сформованою на час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанції та міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2016 року у справі 816/4340/14, у якій суд вказав, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Вказана позиція також підтверджена Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16 у яких сторонами виступають юридична особа (позивач) та державний реєстратор (відповідач), третьою особою є інша юридична або фізична особи, а предметом спору є правомірність дій державного реєстратора щодо реєстрації речового права на підставі договору оренди. Зазначена практика вже є сталою і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від такої правової позиції.

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить спір про право на оренду земельної ділянки, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Намагання сторін вирішити земельний спір, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") полягає у виправлені відповідних помилок.

Колегія суддів також враховує, що згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям, як правило, права кожної людини на ефективний судовий захист.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom") від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-агро" до Приватного нотаріуса - Жовнір Івана Теодоровича, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Терра" про визнання протиправним і скасування державної реєстрації прав оренди земельних ділянок закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: М. І. Гриців

Н. В. Коваленко